Президентська сторона тим часом працювала над проектом нової Конституції країни, який обговорювався і був схвалений на Конституційному нараді. На одному із заключних етапів наради представники Верховної Ради відмовилися брати участь в його роботі і остаточний проект був підготовлений командою Єльцина. Влітку протистояння влади посилилося, кожна сторона дорікала іншу в спробах встановлення диктатури, казнокрадство. Керівництво Верховної Ради (голова Р.І.Хазбулатов) займало все більш відверту націонал-комуністичну позицію, висуваючи питання про відтворення СРСР, згортанні економічних реформ, заміні президентської влади всевладдям Рад та ін У їхніх лав відкрито перейшов віце-президент О.Руцьким. Єльцин вирішив розігнати парламент.
Політична криза вибухнула 21 вересня 1993, коли Президент підписав указ про розпуск З'їзду народних депутатів і Верховної Ради, проведення у грудні виборів в нові органи державної влади - Рада Федерації і Державну думу, а також референдуму за новою Конституцією країни. Проти указу виступило керівництво Верховної Ради і більшість членів Конституційного суду, який визнав дії Президента неконституційними. Був скликаний позачерговий З'їзд народних депутатів. У відсутність кворуму З'їзд ухвалив відсторонити Єльцина від посади і обрав Руцького виконуючим обов'язки Президента. Руцькой почав формувати новий уряд.
Далі події набували все більш драматичний характер. 23 вересня 1993 бойовики опозиції зробили спробу зайняти штаб Об'єднаних Збройних сил СНД. 29 вересня Президент пред'явив залишилися в будівлі Верховної Ради ультиматум залишити будівлю до 4 жовтня. 2 жовтня Фронтом національного порятунку і рухом «Трудова Москва» були організовані великі демонстрації, які вилилися в масові безлади. Були побудовані перші барикади. 3 жовтня Руцькой і Хасбулатов закликали присутніх біля Білого дому йти на штурм мерії та телецентрів, а потім Кремля. На штурм Останкінського телецентру вирушили кілька сот чоловік на чолі з генералом А.М.Макашовим і лідером вкрай лівої організації «Трудова Росія» В.І.Анпіловим. До вечора були захоплені будівлі мерії та готелю «Мир». Увечері між повстанцями та загоном внутрішніх військ, які обороняли телецентр, розгорівся бій. Всі канали раптово припинили мовлення, що зробило сильне враження на телеглядачів, ставши, як би знаком біди. Спроба захоплення «Останкіно» успіху не мала, але пролилася кров.
У відповідь на ці дії Президент оголосив у столиці надзвичайний стан і ввів війська. 4 жовтня почався обстріл Білого дому з танків і бронетранспортерів, в результаті частина будівлі загорілася. Війська зайняли Білий дім, а керівники парламенту і заколоту Хасбулатов, Руцькой, Макашов та ін були арештовані. Близько 150 чоловік загинуло. Так завершилася найкоротша політична і озброєна сутичка, що нагадує за характером громадянську війну. У ній перший постріл зробила опозиція, а армія після деякого коливання виступила на боці Президента, що вирішило результат кризи на його користь. Результатом провалу заколоту був крах влади Рад.
Після жовтневих подій встановилася відносно стабільна політична обстановка. 12 грудня 1993 відбулися референдум по Конституції і вибори до Державної думи. Мінімальною більшістю була схвалена нова Конституція, що визначила чіткі рамки компетенції гілок влади, що наділила Президента надзвичайно широкими повноваженнями, в тому числі правом формувати і відправляти у відставку уряд. Парламентські прерогативи були обмежені прийняттям законів, бюджету, оголошенням амністії, ратифікацією міжнародних договорів.
Вибори в Державну думу проходили не тільки по виборчих округах, але і вперше - за партійними списками. Вони принесли більшість опозиційним партіям: комуністичної аграрної, ліберально-демократичної В. Жириновського. У результаті «Вибір Росії» Гайдара поступився партії Жириновського. Важливим рішенням Державної думи стала оголошена 23 лютого 1994 амністія всім обвинуваченим у справах ГКЧП, першотравневої демонстрації, події 21 вересня - 4 жовтня 1993
|
- 2. Революція 1905-1907 рр..
Політичної та соціальної структур, а також основних систем цінностей, які склалися в суспільстві. Тільки революції, на відміну від змов, бунтів, путчів, палацових переворотів, призводять до глобальної зламу старих підвалин. Події, що сталися в Росії протягом 12 років (з 1905 по 1917 рр..) Три революції цілком підходять до наведеного визначенням. І вони давно визнані у всьому світі справжніми
- Глава восьма. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
політичні та ідеологічні передумови виникнення Радянської держави. Етапи розвитку радянського суспільства і Радянського дер-жави. Радянська форма правління та її еволюція на сучасному етапі. Основні зовнішні та внутрішні функції Радянської держави, їх еволюція. Форма правління, національно-державний і адміністративно-територіальний устрій, політичний режим
- Глава дев'ята. ТЕОРІЯ ПРАВА ЯК ЮРИДИЧНА НАУКА
політичної науки (політології, політичної антропології), що сприйняла і багато політичні аспекти державності, які нині так затишно влаштувалися, прижилися в теорії держави (політичний режим, політична система і т.п .). Методологічне обгрунтування такого нового підходу - виділення в теорії держави і права двох відносно самостійних областей юридичного знання -
- § 1. Державно-політичний розвиток
політичними атрибутами незалежної держави. Нагадаємо, що 12 червня 1990 р. було прийнято Декларацію про державний суверенітет РРФСР, яка передбачала, зокрема, верховенство російської конституції і республіканських законів на території Росії. А рівно через рік, 12 червня 1991 р., Б. Н.Ельцін став «всенародно обраним» президентом Росії. На початку вересня 1991 V з'їзд
- § 2. Японія в 1945-1990-ті р.
політичного, а й економічного контролю. Сенс перетворень зводився до радикальної перебудови всієї структури Японії. Була здійснена серія демократичних реформ, включаючи відродження партій, скликання парламенту (квітень 1946 р.) і прийняття нової конституції (травень 1947 р.), що залишала за імператором дуже обмежені права. Стаття 9 відтинала можливість відродження японського мілітаризму в
- Види і стадії адміністративного права
політичні партії, профспілки, молодіжні та інші організації, органи громадської самодіяльності, трудові колективи, а також окремі громадяни як приватні особи. Контрольні повноваження їх, як правило, позбавлені юридично-владного характеру. Громадські об'єднання беруть участь у формуванні органів виконавчої влади та вироблення ними рішень, а також представляє і захищає права та
- 2. «Так чи знаєте Ви, що таке Росія?»
політичної влади, характер взаємини його з суспільством в цілому та окремими його складовими сьогодні знову в центрі наукових суперечок. Стосовно до Стародавньої Русі це проблема походження держави та її назви, а також статусу російських князів. У сучасній вітчизняній історіографії звернуто увагу на принципову відмінність і незалежність питань походження правлячої династії
- Микола II
політичної лінії протягом тривалого часу, за винятком однієї: ніякого обмеження самодержавства. Цікаву характеристику Миколи дає його близький родич великий князь Олександр Михайлович, який залишив цікаву «Книгу спогадів». Добре знав Миколая з дитинства, Олександр Михайлович з гумором зазначав, що пізнання його «зводилися до розрізненим відомостями з різних галузей, але
- 5. Декабристи
політичного життя від консервативних до ультрареволюціонних. Та й доля декабристів говорить про те ж. З декабриста Я. І. Ростовцева вийшов великий представник ліберальної бюрократії, який очолив підготовку селянської реформи. А ось М. М. Муравйов став генерал-губернатором, міністром і жорстоким приборкувачем бунтів («вішатель»). Дожив до епохи великих реформ ліберал М. А. Назімов був членом
- 8. Російський консерватизм другої половини X IX в.
Політичні діячі, які дотримуються консервативних поглядів, а й багато філософи та письменники, адже в Росії саме в філософії та літератури за брак парламенту часто відбувалися запеклі баталії про те, «куди йти» і «що робити» . Примітно, але клеймо «консерватор» отримували навіть ті мислителі, які, будучи противниками деспотії і «дикого самовладдя», виступали проти
|