Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
Відп. ред. проф. Б.А. Страшун. Конституційне (державне право) зарубіжних стран.В 4 т. Тома 1-2. Частина загальна: Підручник. - 3-е изд., Оновл. і дораб. - М.: Видавництво БЕК. - 784 с., 2000 - перейти до змісту підручника

4. Політичний режим

Цим поняттям позначається система прийомів, методів, форм, способів здійснення політичної (включаючи державну) влади в суспільстві. Можна сказати, що саме аналіз політичного режиму дозволяє винести найбільш адекватне судження про справжніх можливостях людини в його взаєминах з можновладцями.

Політичним режимом обумовлюються притаманні тому чи іншому періоду життя країни порядок політичних відносин, ступінь політичної свободи, образ правління. Це функціональна характеристика влади. Вона не може не відбиватися на правових формах держави та її відносин із суспільством і окремою людиною, врегульованих передусім конституційним правом, проте нерідко саме політичний режим виступає як причина фіктивності відповідних правоположеній, зміст яких вихолощується практикою здійснення публічної влади або які цією практикою порушуються.

Типологія політичних режимів розроблена слабко. І ми пропонуємо тут лише саму грубу схему.

Демократичний політичний режим характеризується високим ступенем політичної свободи людини, реальним існуванням політичних і правових інститутів, які дозволяють йому впливати на управління суспільством і державою. Політична еліта хоча, як зазвичай, досить вузька, однак спирається на широку соціальну базу.

Справа в тому, що політична діяльність або зацікавленість (ангажованість) в умовах економічно і соціально високорозвиненого суспільства (а саме для таких товариств найхарактерніший демократичний політичний режим), як правило, не є засобом поліпшення добробуту. Воно залежить від місця людини в громадянському суспільстві, що визначається його економічною активністю. Людина зазвичай обмежується підтримкою тієї політичної сили, яка, на його думку, найкращим чином діє в інтересах його особисто, його громади, його країни. Підтримка ця в більшості випадків зводиться до голосування на виборах і референдумах. Проте відчуття свободи, в тому числі свободи політичної, цінується досить високо, і звикли до демократії люди, не помічаємо її часом, як не помічають повітря, яким дихають, у разі загрози демократичному режиму швидко політизуються і виступають на його захист.

Демократичний режим зазвичай знаходить відображення в конституціях і законах, що регулюють розвинені форми участі в політичному житті: інститути представницької і безпосередньої демократії, гарантовані цивільні (особисті) і політичні права і свободи, незалежні засоби масової інформації, партійний плюралізм, що включає різноманітну опозицію влади, поділ влади, широке самоврядування місць і професій, гарантії для меншин і багато іншого. Органи публічної влади вдаються до силових методів лише у виняткових випадках. Буває, хоча й рідко, що конституція менш демократична, ніж реально існуючий в країні політичний режим.

Наприклад, чинна Конституція Франції дає Президенту Республіки широкі можливості для здійснення цілком законним чином особистої влади, проте французькі президенти цими можливостями не користуються, вважаючи за краще демократичні методи правління.

Ліберальний режим був характерний для розвинених країн в XIX столітті і зараз спостерігається в ряді країн, що розвиваються, що наблизилися до розвинених (наприклад, в Індії, на Філіппінах). Цей режим відрізняється високим ступенем політичної свободи, проте внаслідок культурної відсталості більшості суспільства реально користуватися демократичними політичними інститутами можуть порівняно деякі. Державі частіше, ніж в умовах демократичного режиму, доводиться вдаватися до різних форм примусового впливу, бо соціальна база правлячої еліти досить вузька. Низький рівень життя численних верств суспільства породжує маргінальність і схильність до насильницьких дій для досягнення своїх соціальних цілей. Тому демократичні інститути, включаючи легальну опозицію, функціонують як би на поверхні суспільного життя, пускаючи лише відростки в товщу суспільства.

У конституційному праві це отримує відображення у вигляді більш-менш значних обмежень демократії, що залишають органам і посадовим особам публічної влади досить значне поле для дій по розсуд.

Авторитарний режим характеризується повним або майже повною відсутністю на ділі демократичних політичних відносин. Опозиція або прямо забороняється, або ставиться в такі умови, які не дозволяють їй нормально функціонувати. Публічна влада широко вдається до засобів придушення, адміністрування. Самоврядування практично відсутня. Вибори і референдуми якщо і проводяться, то під контролем влади. Формальним характером відрізняється і поділ влади, навіть якщо і проголошено конституційно. Реально всі функції влади зосереджуються в руках диктатора (президента, прем'єр-міністра чи монарха) або правлячої олігархії. Різновид авторитарного режиму, становлять військові диктатури різного роду. Проте економіка при цьому може зберігати ринковий характер.

Конституційне (фактично - державне) право може маскувати авторитарний режим, а може його досить неприкрито оформляти. Приклади авторитарного режиму дають такі держави, як Марокко, Йорданія, Індонезія, Саудівська Аравія.

Межа авторитаризму утворює тоталітарний режим. Якщо звичайний авторитарний режим задовольняється контролем за поведінкою громадян, то тоталітаризм претендує на контроль над думками, прагне виховати все населення як біороботів, готових слухняно виконувати будь-які вказівки влади і вірять, що влада - їх власна, діюча їм тільки на благо. Для всеосяжного оволодіння суспільством використовується такий політичний інститут, як державна «партія», проникаюча в усі осередки суспільства, включаючи сім'ю, і підкоряє їх зсередини політиці режиму.

Економіка повністю підпорядкована диктату політичної влади. Своє закінчене вираження тоталітаризм одержав у вигляді фашистського (нацистського) і комуністичного (соціалістичного) держави. Декларовану рівноправність громадян на ділі обертається в умовах тоталітарного режиму складною системою дискримінації і привілеїв, які часом, як при феодалізмі, залежать не від діяльності людини, а від того, де або ким він був народжений.

Державне право таких країн (строго кажучи, його і правом-то назвати не можна) часто не скупиться на проголошення численних прав громадян і працівників, але реального значення ці права і свободи придбати не можуть, оскільки відсутність незалежного суду позбавляє їх який би то не було захисту, а вимоги законодавства до здійснення прав і свобод лише в інтересах «будівництва соціалізму» вихолощують їх гуманне зміст. Конституції в умовах тоталітарного режиму - не більше ніж вивіска, покликана замаскіровагь дійсні політичні відносини, але ніяк не джерело права.

Можна встановити певну залежність між рівнем соціально-економічного розвитку суспільства і політичним режимом. Чим вищий цей рівень, тим демократичніше режим. Але це, звичайно, лише тенденція, яка в конкретних країнах в окремі періоди їх історії може порушуватися. Наприклад, в 1933 році нацизм переміг у вельми високорозвиненою Німеччині, однак це мало місце в умовах всеохоплюючого економічного і політичної кризи. Комунізм (не в сенсі ідеального, за К. Марксом, устрою суспільства, а в сенсі тоталітарного політичного режиму) утвердився в високорозвиненою Чехословаччини та ряді інших країн на багнетах Радянської армії. У 1967 році авторитарний режим «чорних полковників» був встановлений в Греції, де протримався 7 років, а в 1970 році прокомуністичний режим здобув на виборах перемогу в Чилі, де змінився в результаті військового перевороту 1973 вельми авторитарним режимом генерала Аугусто Піночета; обидві країни аж ніяк не можна було віднести до слаборозвиненим, але в обох авторитаризм існував відносно недовго. Все це - саме відхилення від підкресленою вище генеральної тенденції. І сьогодні авторитарні й тоталітарні режими існують лише в найбільш відсталих країнах, хоча і не у всіх. В цілому можна констатувати глобальну тенденцію до встановлення демократичних і ліберальних режимів.

Все викладене у цьому параграфі, що входить здебільшого у предмет політології, необхідно для розуміння та оцінки міститься у наступних розділах конституційно-правового матеріалу.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 4. Політичний режим "
  1. 2.« Так чи знаєте Ви, що таке Росія? »
    політичної влади, характер взаємини його з суспільством в цілому та окремими його складовими сьогодні знову в центрі наукових суперечок. Стосовно до Стародавньої Русі це проблема походження держави та її назви, а також статусу російських князів. У сучасній вітчизняній історіографії звернуто увагу на принципову відмінність і незалежність питань походження правлячої династії
  2. 1.Економіка і соціальна структура
    політичними і правовими буржуазно-інформаційними передумовами. Становлення буржуазних структур в Росії проходило в більш стислі терміни з інтенсивним участю іноземного капіталу. Все це вело суспільство до великому і тривалому соціального напруження, перманентним протиріччям і конфліктів. Історична наука накопичила величезний фактичний та історіографічний матеріал з історії Росії кінця
  3. 4. Основні види партійних сис-тем.
    Політичних пар-тий. Соціальною основою багатопартійності є саме суспільство, що складається з різних соціальних та інших інститу-зованих груп з суперечливі-ми інтересами. Кожна соціальна та інша група може бути представлена ??на политиче-ської арені відповідною партією або партіями. Численні многопартій-ні системи можна поділити на такі основні групи: 1.
  4. 26. Поняття, сутність, основні ознаки політичного режиму демократії.
    Політичний режим, тобто певний метод здійснення державної влади (протиставлення - фашизм). Для демократії як політичного режиму характерна наявність центральних і місцевих представницьких установ, виборності, законності та легаль-ного існування різних партій і громадських організацій. 3. Демократія передбачає проголошення формальної рівноправності,
  5. 41. Види контрольних повноважень парла-та.
    Політичному режиму. Конкретне вираження його залежить від форми правління. У президентських республіках контрольні повноваження парламентів менш різноманітні. У парламентарних країнах, навпаки, великі контрольні повноваження парламенту в значній мірі нейтралізує-ються належить уряду правом розпуску парламентах основні методи контролю над деятельностьюправительства. 1.
  6. 53. Види авторитар-них режимів.
    Політична практика XX століття, відмова від демократії і перехід до авторитарних методів владарювання може здійснюватися по-різному залежно від конкретних соціально-економічних, полі-тичних і междунродних умов. Що стосується самого методу переходу від демократії до одного з різновидів авторитарного режиму (фашизм, неофашизм, військова диктатура, кауділізм), то він може бути здійснений
  7. 54. Фашизм та інші види авторитарних режимів
    політичного режиму здійснюється звичайно за такими основними напрямками: відкрите порушення і попрання демократичний-ських прав і свобод; переслідування заборона опозиційних і політичних партій, а також профспілок і громадських організацій; злиття державного апарату з монополі-ями; одержавлення приватного капіталу; мілітаризація державного апарату; занепад ролі
  8. 7. Форма правління: поняття, види (монархія, її види, республіка)
    політичний режим. Форма правління - структура вищих органів державної влади, порядок їх утворення, взаємодії та розподілу компетенції між ними. Храрактерізует ступінь участі населення у формуванні системи державної влади. Форма правління показує, хто управляє госудаств, хто стоїть на чолі. Монархія - форма правління, при якій верховна державна
  9.  8. Політичний режим: поняття, види (тоталітарний, демократичний, авторитарний)
      політичний режим - яким чином державне правління реалізується на практиці. Головний критерій класифікації політичних режимів - реальність прав і свобод людини в державі. Демократичний режим - державна влада виражає волю більшості населення при обов'язковому визнання і захисту прав меншин. Права і свободи не тільки закріплені законом, але і реалізуються на
  10.  Особливості сучасної організованої економічної злочинності в Росії
      політичні, економічні і правові. Виділяють також такі фактори, як організаційні, психологічні, медичні та технічні. До політичних факторів економічної злочинності відносяться: нестабільність політичного режиму, непослідовність кримінальної політики, корумпованість працівників державної служби, необлаштованість міждержавних кордонів після розпаду СРСР,