Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоГромадянське право Росії → 
« Попередня Наступна »
Сергєєв А.П., Толстой Ю.К.. Цивільне право. У 3-х томах. Под ред. Сергєєва А.П., Толстого Ю.К. 4-е вид., Перераб. і доп. - М.: 2005, т1 - 765с., Т2 - 848с., Т3 - 784с., 2005 - перейти до змісту підручника

§ 1. Поняття цивільного права



Предмет цивільного права. З курсу теорії права відомо, що право Російської Федерації утворює певну систему, найбільш великі ланки якої називаються галузями права. В якості критеріїв розмежування галузей права зазвичай використовують предмет і метод правового регулювання. За допомогою предмета і методу можна не тільки виділити цивільне право з єдиної системи російського права, але і виявити також його особливості, яких цілком достатньо для того, щоб у читача склалося чітке уявлення про громадянське право.

Як і будь-яка галузь, цивільне право складається з правових норм, що регулюють відповідні суспільні відносини. Предмет цивільного права також становлять суспільні відносини. Тому поняття предмета тісно пов'язане з питанням про те, які суспільні відносини регулюються нормами цивільного права? Без відповіді на дане питання важко зрозуміти, що ж являє собою громадянське право Росії. Проте відповідь на дане питання не так простий, як це може здатися на перший погляд. Справа в тому, що коло суспільних відносин, регульованих цивільним правом, надзвичайно великий. Громадяни та організації, здійснюючи підприємницьку діяльність, постійно вступають між собою у суспільні відносини, що регулюються нормами цивільного права. Громадяни в своєму повсякденному житті, користуючись послугами різних організацій, також вступають у суспільні відносини, що регулюються цивільним правом. Так, вирушаючи на роботу на громадському транспорті, громадянин вступає з відповідною транспортною організацією у відношення, яке регулюється нормами цивільного права. Здаючи по приїзді у відповідну організацію на зберігання верхній одяг у гардероб, громадянин стає учасником громадського відносини, яке також регулюється нормами цивільного права. Купуючи необхідні йому продукти харчування або промислові товари в магазині, громадянин бере участь у суспільних відносинах, на які також поширюються норми цивільного права. Норми цивільного права поширюють свою дію і на відносини, які періодично виникають між самими громадянами. Наприклад, при укладенні ними договору позики, майнового найму, дарування та інших не заборонених законом договорів.
Цивільним правом регулюються і відносини, що виникають в результаті поширення про громадянина не відповідають дійсності відомостей, які порочать його честь, гідність чи ділову репутацію.
Разом з тим далеко не всі відносини, учасником яких стають громадяни, регулюються цивільним правом. Так, обираючи депутатів до відповідних органів представницької влади, громадяни стають учасниками суспільних відносин, які регулюються державним, а не цивільним правом. З іншого боку, дія цивільного права поширюється і на такі суспільні відносини, в яких громадяни взагалі не приймають участі. Так, нормами цивільного права регулюються відносини між організаціями (юридичними особами), що виникають в процесі реалізації виробленої продукції, перевезення її на залізничному, морському, річковому або повітряному транспорті, страхування цього вантажу, здійснення розрахунків за поставлену продукцію і т.д. Цивільним правом регулюються відносини за участю Російської Федерації, субьекгов Російської Федерації і муніципальних утворень, наприклад у випадку заповіту громадянином свого майна державі.
Круг суспільних відносин, регульованих цивільним правом, настільки великий і різноманітний, що, в принципі, неможливо дати їх вичерпний перелік. Цього і не слід робити, так як у завдання цивільно-правової науки входить не перерахування з можливо більшою точністю і ретельністю всіх суспільних відносин, регульованих цивільним правом, а виявлення тих загальних властивостей, які й дозволили об'єднати їх в предметі однієї і тієї ж галузі, іменованої громадянським правом.
Перше, що кидається в очі, це те, що цивільне право має справу з майновими відносинами. Під майновими звичайно розуміють такі суспільні відносини, які виникають з приводу різного роду матеріальних благ, тобто речей, робіт, послуг та іншого майна в широкому сенсі цього слова.
Однак цивільне право регулює далеко не всі майнові відносини, що виникають у нашому суспільстві, а лише певну їх частину, іменовану майново-вартісними відносинами. До майново-вартісними відносяться в першу чергу товарно-грошові відносини. Разом з тим слід мати на увазі, що цивільним правом регулюються і такі майнові відносини, які безпосередньо не пов'язані з грошовим обігом і тому їх не можна назвати товарно-грошовими. Наприклад, відносини з обміну речами, даруванню і т.п. Однак ці відносини, так само як і товарно-грошові, носять вартісний характер, оскільки всі вони пов'язані з дією закону вартості. У силу цього майнові відносини, що входять у предмет цивільного права, правильніше іменувати як майново-вартісні відносини.
В умовах розвиненої грошової системи основну масу майново-вартісних відносин становлять товарно-грошові відносини. Успішний розвиток об'єктивно існуючих в нашому суспільстві товарно-грошових відносин можливе лише в тому випадку, якщо до них буде застосовуватися адекватна правова форма. Одна з причин мали місце застійних явищ в нашій економіці пов'язана із застосуванням адміністративних методів при регулюванні товарно-грошових відносин, коли товарно-грошові відносини наділялися в невластиву, чужу їм адміністративно-правову форму, яка найменше підходить до товарно-грошових відносин. Тим часом багатовікова практика правового регулювання показала, що для нормального розвитку товарно-грошових відносин найбільш кращою є цивільно-правова форма. Так, виробництво необхідної суспільству продукції можна забезпечити в адміністративному порядку, змусивши підприємство всупереч його економічним інтересам випускати цю продукцію. Однак практика показала, що цей шлях не веде до достатку і задоволення суспільних потреб. Підприємство, будучи не зацікавленим у виробництві даного виду продукції, завжди знайде тисячу причин, за якими воно не змогло виконати покладене на нього в адміністративному порядку завдання. Інша ситуація складається, якщо виробництво необхідної суспільству продукції здійснюється на основі укладеного з підприємством договору, в якому знайшли відображення його економічні інтереси і виконання якого забезпечує підприємству їх задоволення. У таких умовах підприємство зробить все від нього залежне для випуску необхідної суспільству продукції, так як це відповідає і його економічним інтересам. При цьому не потрібно застосування до підприємства яких-небудь заходів примусового характеру з боку держави.
Цивільне право тим і відрізняється від інших галузей права, що має в своєму розпорядженні унікальним, століттями відпрацьованим юридичним інструментарієм, що забезпечує організованість і порядок у суспільному виробництві без безпосереднього зіткнення з апаратом державного примусу шляхом впливу на екотіческіе інтереси учасників суспільного виробництва .
Перехід нашої країни до ринкової економіки з неминучістю призводить до розширення сфери цивільно-правового регулювання майнових відносин, що складаються в різних сферах діяльності. Так, на зміну централізованому розподілу матеріально-технічних ресурсів, здійснюваному в адміністративно-правовому порядку, прийшли біржова, оптова та інші форми торгівлі, регульовані нормами цивільного права. Встановлювані в адміністративному порядку ціни на вироблену продукцію і товари народного споживання були замінені на договірні ціни, визначення яких здійснюється в цивільно-правових формах. Розподіляються раніше в адміністративному порядку житлові приміщення переходять у власність громадян. Права на ці приміщення реалізуються громадянами в рамках цивільно-правових відносин. Земля, її надра та інші природні об'єкти втягуються в цивільний оборот і стають об'єктами цивільно-правових угод. Цивільне право-необхідний елемент саморегульованого економічного механізму, що назване ринком. Тому в міру становлення ринкової економіки в нашій країні роль і значення цивільного права в житті суспільства неухильно зростатимуть.
Іншою складовою частиною предмета цивільного права відповідно до ст. 2 ЦК є особисті немайнові відносини. Із самої назви випливає, що особисті немайнові відносини мають, принаймні, двома ознаками. По-перше, зазначені відносини виникають з приводу немайнових (духовних) благ, таких, як честь, гідність, ділова репутація, ім'я громадянина, найменування юридичної особи, авторський твір, винахід, промисловий зразок і т.п. По-друге, особисті немайнові відносини нерозривно пов'язані з особистістю що у них осіб. У цих відносинах проявляється індивідуальність окремих громадян або організацій і здійснюється оцінка їх моральних та інших соціальних якостей.
Таким чином, під особистими немайновими відносинами слід розуміти виникають з приводу немайнових благ суспільні відносини, в яких здійснюється індіввдуалізація особистості громадянина або організації за допомогою виявлення і оцінки їх моральних та інших соціальних якостей.
Так, якщо громадянин написав роман, то між ним і усіма оточуючими його особами з приводу створеного ним твору виникає особисте немайнове ставлення, в якому проявляються індивідуальні творчі, моральні й інші соціальні якості письменника, що знайшли відображення в його творі, і ці властивості отримують відповідну оцінку з боку читачів. Це особисте немайнове ставлення регулюється нормами цивільного права, відповідно до яких письменник наділяється правом авторства на створене ним твір; правом використовувати або дозволяти використовувати твір під справжнім ім'ям автора, псевдонімом, або без зазначення імені, тобто анонімно (право на ім'я); правом оприлюднювати чи дозволяти обнародувати твір в будь-якій формі (право на оприлюднення); правом на захист твору, включаючи його назву, від якого спотворення чи іншого зазіхання, здатного завдати шкоди честі та гідності автора (право на захист репутації автора).
Відповідно до п. 1 ст. 2 ГК цивільним правом регулюються ті особисті немайнові відносини, які пов'язані з майновими. Звідси випливає, що особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, цивільним правом не регулюються. Таке видалення з предмета цивільного права особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими, представляється мало обгрунтованим. Якщо особисті немайнові відносини тяжіють до предмета цивільного права, то вони повинні їм регулюватися незалежно від того, пов'язані вони з майновими відносинами чи ні. У силу цього цивілістична наука не повинна обмежуватися описом правил, що містяться в Цивільному кодексі та інших нормативних актах цивільного законодавства. У її завдання входить обгрунтування предметного єдності громадянського права. Для цього недостатньо констатувати, що цивільним правом регулюються майново-вартісні та особисті немайнові відносини. Необхідно, незважаючи на зовнішню протилежність цих двох складових частин предмета цивільного права, виявити те загальне властивість, яка і дозволяє об'єднати майново-вартісні та особисті немайнові відносини у предметі однієї і тієї ж галузі-цивільному праві.
Майново-вартісні відносини передбачають взаємну оцінку учасниками цих відносин кількості та якості праці, втіленого в тому матеріальному благо, з приводу якого ці відносини складаються. Особисті немайнові відносини, в свою чергу, передбачають взаємну оцінку їх учасниками індивідуальних якостей особистості, що у цих відносинах. Взаімооценочний характер майново-вартісних і особистих немайнових відносин і складає те загальна властивість, яке дозволяє об'єднати їх в предметі цивільного права. Щоб уникнути непорозуміння слід зазначити, що оціночний характер носять всі суспільні відносини. Однак взаімооценочний ознака характерний тільки для тих суспільних відносин, які входять у предмет цивільного права. Наявність цього загального ознаки і обумовлює принципову єдність всіх майново-вартісних і особистих немайнових відносин, в якій би сфері діяльності людини вони не виникали і яким би не був їх суб'єктний склад.
 У майнових відносинах взаємна оцінка проявляється у вартісній формі, а в немайнових - у вигляді моральної та іншої соціальної оцінки особистих якостей громадян і організацій. Оскільки вартісна оцінка має місце тільки в майново-вартісних відносинах, а моральна і інша соціальна оцінка особистих якостей громадян і організацій - в особистих немайнових відносинах, то і предмет цивільного права можна визначити як взаімооценочних суспільні відносини у вигляді майново-вартісних і особистих немайнових відносин.
 Метод цивільно-правового регулювання. Якщо поняття предмета цивільного права пов'язано з питанням про те, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то поняття методу - з питанням про те, як ці суспільні відносини регулюються нормами цивільного права. Тому між предметом і методом правового регулювання існує досить жорстка зв'язок. Метод зумовлюється особливостями предмета правового регулювання. Наявність спільного родового властивості, яка властива всім суспільним відносинам, що входять у предмет цивільного права, зумовлює і застосування до них єдиного методу правового регулювання.
 Суспільні відносини, що становлять предмет цивільного права, носять взаімооценочний характер. Взаємна ж оцінка учасників суспільних відносин може правильно формуватися лише за умови рівності оцінюють сторін. Тому майново-вартісні та особисті немайнові відносини отримують найбільш повний розвиток тільки в тому випадку, якщо вони регулюються на основі юридичної рівності сторін. З цього логічно випливає, що в цивільному праві застосовується метод юридичної рівності сторін.
 Юридична рівність сторін у цивільному праві означає, що жодна із сторін в цивільному правовідношенні не може зумовлювати поведінку іншої сторони тільки з займаного нею в правовідносинах положення, як це має місце, наприклад, в адміністративному правовідносинах. Застосування методу юридичної рівності сторін забезпечує учасникам цивільних правовідносин незалежність і самостійність, дозволяє їм проявляти ініціативу і підприємливість, здійснювати будь-які дії, не заборонені законом, що має надзвичайно важливе значення для розвитку цивільного обороту в умовах ринкової економіки.
 Таким чином, цивільне право можна визначити як сукупність правових норм, що регулюють на засадах юридичної рівності сторін майново-вартісні та особисті немайнові відносини.
 Проблеми предмета і методу цивільно-правового регулювання. Питання про предмет і метод цивільного права носить дискусійний характер. У літературі висловлюються й інші судження. Зокрема, спірним є саме поняття майнових відносин, регульованих цивільним правом. Ряд авторів вважають, що необхідно відмежувати майнові відносини від матеріальних, виробничих і економічних. Необхідність такого розмежування зазвичай пояснюється так, що матеріальні, виробничі та економічні відносини носять об'єктивний характер і тому не можуть регулюватися нормами права. Тим часом людина не в змозі змінити закони, за якими розвиваються матеріальні, виробничі та економічні відносини. Однак він може або прискорити їх розвиток відповідно до існуючої об'єктивною закономірністю, або загальмувати розвиток цих відносин, що неодноразово мало місце в історії розвитку суспільства. Зробити це можна, лише надаючи певний вплив на розглянуті відносини, в тому числі і за допомогою їх правового регулювання.
 Більш обгрунтованою видається позиція тих авторів, які вважають, що поняття виробничих, матеріальних, економічних і майнових відносин з різних сторін відображають різні властивості одних і тих же суспільних відносин, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Так, термін "матеріальні" відображає той факт, що характер зазначених відносин визначається матеріальними умовами життя людей. Оскільки аналізовані суспільні відносини виникають у процесі виробництва, їх називають виробничими відносинами. Термін "економічні" вживається в тих випадках, коли важливо підкреслити, що складаються в процесі виробництва суспільні відносини складають економічний базис суспільства. Щоб відобразити зв'язок цих відносин з матеріальними благами (майном), їх називають майновими відносинами.
 Різні критерії пропонуються і для відмежування майнових відносин, регульованих цивільним правом, від майнових відносин, що входять в предмети інших галузей. Так, С. Н. Братусь специфічний ознака майнових відносин, що входять у предмет цивільного права, вбачає у майновій самостійності їх суб'єктів; С. С. Алексєєв-в майново розпорядчої самостійності учасників майнових відносин. А. В. Дозорцев як такий критерій використовує ознаку відособленого в обороті майна. Ю. К.. Толстой вважає, що в якості шуканого ознаки виступає рівність учасників майнових відносин, регульованих цивільним правом. Деякі з цих поглядів знайшли відображення і в чинному законодавстві. Так, ст. 2 ЦК встановлює, що цивільне законодавство регулює майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, засновані на рівності, автономії волі і майновій самостійності їх учасників.
 Для викладених вище позицій характерна одна загальна риса: в якості предметного ознаки цивільного права в них використовуються властивості не самих суспільних відносин, а їх учасників або майна, з приводу якого виникають ці відносини. Тим часом специфічний ознака (положення) учасників майнових відносин визначається характером цих відносин, а не навпаки. Тому положення, в якому опиняються учасники суспільних відносин, залежить від особливостей тих майнових відносин, в яких вони беруть участь. Економічні ж ознаки майна існують не самі по собі, а зумовлюються особливостями тих суспільних відносин, які складаються з приводу цього майна. У силу цього предметний ознака громадянського права правильніше шукати у специфіці самих майнових відносин, а не в особливостях положення, займаного їх учасниками, або майна, з приводу якого ці відносини виникають. В якості такого специфічного ознаки може бути використаний вартісний характер майнових відносин, що входять у предмет цивільного права.
 По-різному в літературі пояснюється і включення в предмет цивільного права особистих немайнових відносин. Одні автори вважають, що особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом в силу їх пов'язаності з майновими відносинами. Однак зв'язаність різних суспільних відносин не означає їх однорідності і сама по собі не може служити підставою для включення зазначених відносин в предмет однієї і тієї ж галузі права. Так, відносини з приводу надання громадянам житлової площі і відносини соціального найму житлової площі нерозривно пов'язані між собою. Однак регулюються вони різними галузями: перші-адміністративним, другі-цивільним правом. Навпаки, між даруванням і будівельним підрядом немає тісного зв'язку, але проте вони входять в предмет однієї і тієї ж галузі цивільного права. Інші вчені вважають, що особисті немайнові відносини, будучи нетиповими для цивільного права, виявилися втягнутими в сферу цивільно-правового регулювання, так як для них стало можливим використовувати вже сформований метод цивільно-правового регулювання. Однак і в цьому випадку виникає питання, чому саме особисті немайнові відносини виявилися втягнутими в сферу цивільно-правового регулювання. По всій видимості, особисті немайнові відносини мають такий загальною властивістю з майново-вартісними відносинами, яке й дозволило поширити на них цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин. В якості такого узагальнюючого ознаки Ю. К. Толстой розглядає рівність сторін у майново-вартісних і особистих немайнових відносинах. Тим часом становище, в якому опиняються учасники регульованих правом суспільних відносин, залежить від того, який метод правового регулювання обраний законодавцем. Якщо визнати, що сторона суспільних відносин, що входять у предмет цивільного права, знаходиться в рівному положенні і без їх правового регулювання, то стає безглуздим саме правове регулювання зазначених відносин методом рівноправ'я, який, як вважає Ю. К. Толстой, є специфічним методом цивільного права '. Узагальнюючим ознакою, що дозволяє об'єднати майново-вартісні та особисті немайнові відносини у предметі однієї галузі, є їх взаімооценочний характер, який і зумовлює застосування до них єдиного методу правового регулювання-методу юридичної рівності сторін.
 Спірним в цивілістичній науці є і питання про метод цивільно-правового регулювання. Широке поширення набуло думку про те, що не можна зводити галузевої метод правового регулювання до якогось одного прийому, способу, використовуваному законодавцем у даній галузі права. Метод - це сукупність прийомів, способів впливу на суспільні відносини, сукупність юридичних особливостей даної галузі. Таке поняття методу можна використовувати для розкриття змісту цивільно-правової форми, відобразивши в ньому все різноманіття різних прийомів і способів впливу на численні суспільні відносини, що входять у предмет цивільного права. Однак, як неможливо перерахувати всі суспільні відносини, що входять у предмет цивільного права, так неможливо і привести всі прийоми і способи впливу на них, що застосовуються в цивільному праві. Поетомутакое поняття галузевого методу непридатне для використання його в якості критерію розмежування галузей російського права. Метод як критерій, индивидуализирующий цивільно-правову галузь в системі російського права, повинен характеризуватися тільки однією рисою, але такий, яка властива будь-якій нормі цивільного права. В якості такої риси і виступає юридична рівність сторін.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 1. Поняття цивільного права"
  1.  1. Поняття цивільного права як галузі права.
      цивільне право »вживається (може вживатися) в одному з трьох значень: галузь права, система законодавства, частина науки про право. Визначальним у цій «тріаді» є розуміння цивільного права, як галузі права. У цьому значенні громадянське право може бути визначене як сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на засадах диспозитивності, юридичної рівності
  2.  9. Елементи цивільних правовідносин.
      понятті «правосуб'єктність», яка, в свою чергу, визначається як соціально-правова здатність особи бути учасником цивільних правовідносин. Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути: 1) фізичні особи - громадяни України, а також іноземні громадяни та особи без громадянства, які користуються однаковими з громадянами України майновими та особистими немайновими правами (за
  3.  ЗМІСТ:
      цивільного права 4 § 2. Відмежування цивільного права від суміжних галузей права 12 § 3. Принципи цивільного права 16 § 4. Система цивільного права 21 Глава 2. ГРОМАДЯНСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО 24 § 1. Цивільне законодавство та його система 24 § 2. Дія цивільного законодавства 36 § 3. Застосування цивільного законодавства 43 Глава 3. ГРОМАДЯНСЬКЕ ПРАВО ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА
  4.  Адміністративний процес
      цивільне УП. 2. 1. законність, дотримуватися конституції РФ, закони 2. об'єктивність означає всебічне та об'єктивне досліджень-ня всіх обставин справи, що розглядається. 3. рівність перед законом і органом, що дозволяє справу, ст. 228. 4. гласність, ст. 229. Виняток становлять випадки, коли відкритий розгляд справи суперечить інтересам охорони державної таємниці. 5.
  5.  Види і стадії адміністративного права
      поняття предупр., ст. 284 Так процедура оформлення попередження, що виноситься на місці вчинення порушення правил дорожнього руху регламентовано інструкцією з організації в ОВС провадження у справах про адмініст-ративних правопорушення правил дорожнього руху та інших норм, що діють у сфері безпеки дорожнього руху. Згідно дан-ної інструкції порушнику вручається
  6.  4.Питання вивчення народних рухів
      поняттю класова боротьба. Ряд авторів повністю виключає з цього середовища соціальні конфлікти відбувалися в Київській Русі і в цілому в домонгольський період російської історії. Характеризуючи народні рухи Стародавньої Русі І. Я. Фроянов відзначає складність їх характеру, вони часто не піддаються однозначній трактуванні. Нерідко в одних і тих же подіях були присутні елементи соціальних, політичних і
  7.  1. Національний характер
      поняттям «радянський народ». Такий ідеологічний підхід передбачав пошуки уніфікує тенденцій у житті населення СРСР на противагу вивченню національних рис і особливостей того чи іншого народу, що проживає на території цієї багатонаціональної держави. Тим часом, без пізнання та вивчення національного чинника, і насамперед - національного характеру, зрозуміти історичний процес
  8.  4. Зміст, рушійні сили і етапи визвольного руху в X IX столітті
      поняття «різночинець» об'єднувало в собі представників самих різних класів і соціальних груп від аристократії (С. Перов-ська, П. Кропоткін) до робітників (С. Халтуріна, Д. Рогачов). Інша назва цього етапу - «революційно-демократичний» - звужує його зміст і рушійні сили, бо окрім революціонерів за перетворення Росії боролися багато представників інших напрямів суспільної
  9.  7. З історії російського лібералізму
      поняттями і не могло сприйняти ліберальні ідеї. Незважаючи на нечисленність, ліберали мали в деякі моменти історії XIX століття велику вагу, що визначалося тим, що в їх рядах були великі сановники, які за підтримки імператора і забезпечили ті реформи, які здійснювалися в цьому столітті в Росії. Взагалі ж ліберали Росії не мали чітко вираженої прихильності до якихось соціальним
  10.  2. Революція 1905-1907 рр..
      поняття «революція» можна розкрити так: революція - це відносно швидке, радикальне, насильницьку зміну політичної та соціальної структур, а також основних систем цінностей, які склалися в суспільстві. Тільки революції, на відміну від змов, бунтів, путчів, палацових переворотів, призводять до глобальної зламу старих підвалин. Події, що сталися в Росії протягом 12 років (з 1905 по 1917