Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоГосподарське право України → 
« Попередня Наступна »
Мачуський В. В., Постульга В. Є.. Господарське законодавство: Навч. посіб. - К.: КНЕУ,2004. - 275 с., 2004 - перейти до змісту підручника

1.1. Поняття господарських зобов'язань



Термін «зобов'язання» досить часто вживається в різних значеннях. В одних випадках під ним розуміють угоду між особами, тобто договір, в інших - обов'язок, борг певної особи. Крім того, в юридичній літературі існує поняття «зобов'язальне право», котре можна визначити як сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з передавання майна, виконання робіт, надання послуг, відшкодування шкоди. Норми зобов'язального права - найзначніша частина цивільного законодавства. У Цивільному кодексі України (далі - ЦК) 1308 статей, з яких 706 безпосередньо присвячено зобов'язанням.
Водночас загальні положення про господарські зобов'язання містяться в розд. IV Господарського кодексу України (далі - ГК). Своєю чергою, у ГК із 418 статей майже 100 спрямовані на правове регулювання господарських зобов'язань.
Отже, є всі підстави стверджувати, що існує два інститути зобов'язального права - інститут цивільно-правових зобов'язань і інститут господарських зобов'язань.
Ведучи мову про господарські зобов'язання, доречно, на наш погляд, зупинитись на стислій порівняльній характеристиці цивільно-правових і господарських зобов'язань.
Визначення цивільно-правового зобов'язання міститься в ст. 509 ЦК: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Інакше кажучи, зобов'язання встановлює юридичний зв'язок між двома сторонами: кредитором, якому належить право вимоги, і боржником, на якого покладається обов'язок виконання. З одного боку, зміст зобов'язання може бути реалізований, як правило, тільки через дії боржника, з другого - вирішальне значення має надання кредиторові можливості вимагати певних дій від боржника. Якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що перша має право вимагати від другої. У цьому полягає відмінність зобов'язальних відносин від правовідносин власності, оскільки в останніх перш за все важлива можливість здійснення певних дій безпосередньо власником. Зобов'язальні правовідносини передбачають передачу майна не взагалі до не визначеного кола осіб, а тільки до чітко визначених кредиторів. Зобов'язання встановлюється між конкретними суб'єктами (боржником і кредитором), тобто має відносний характер, на відміну від абсолютного характеру відносин власності, де з однієї сторони виступає власник, а з другої - необмежене коло осіб, які не повинні чинити перепони власнику за здійснення його права власності.
Важливою рисою зобов'язальних відносин є також чітка визначеність їх змісту. Боржник у кожному окремо взятому зобов'язанні повинен здійснити певні дії або утриматися від них.
Визначення безпосередньо господарського зобов'язання наводиться в ст. 173 ГК: господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК, на основі якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Привертає до себе увагу та обставина, що визначення господарського зобов'язання, наведене в ст. 173 ГК, загалом відповідає визначенню цивільно-правового зобов'язання, що міститься в ст. 509 ЦК. Зокрема, у визначенні господарського зобов'язання, як і у визначенні цивільно-правового зобов'язання, використовуються подібні поняття: боржник і кредитор, зобов'язання вчинити певну дію на користь другої (іншої) сторони, право вимагати від боржника (зобов'язаної сторони) виконання його (її) обов'язку. Водночас визначення господарського зобов'язання має і свої відмінності, головна з яких полягає в тому, що сторонами в господарському зобов'язанні можуть бути не тільки боржник і кредитор, як це має місце й у цивільно-правовому зобов'язанні, а й зобов'язана й управнена сторона - суб'єкт господарювання і наділені господарською компетенцією органи державної влади та місцевого самоврядування (так звані організаційно-господарські зобов'язання). Крім того, предметом господарського зобов'язання може бути обов'язок однієї зі сторін здійснити не тільки господарську дію (чи певну дію як у цивільно-правовому зобов'язанні), а й учинити певну дію саме управлінсько-господарського характеру.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "1.1. Поняття господарських зобов'язань"
  1. Поняття, класифікація цінних паперів і операцій з ними
    господарських товариств тощо). До того ж комерційні банки в класичному розумінні являють собою у належний спосіб проліцензовані фінансові установи, головне завдання яких полягає у тому, щоб залучати грошові кошти на зберігання і потім використовувати частину одержаних коштів для розміщення за активними операціями (здебільшого для видачі кредитів) з метою отримання прибутку. У разі зменшення
  2. 24. Посвідчення договорів застави
    поняття особи, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на майно, а також порядку передачі як майна, так і права застави на нього, чинне законодавство не містить. У цьому випадку, зважаючи на те, що особа, якій передано майно та право застави на це майно, не є власником, але вона може розпоряджатися майном, і якщо стороною договору є фізична особа, то мова може йти про
  3. 1.2.1. Учасники відносин у сфері господарювання
    поняття необхідно звернутись до Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 і до Закону України «Про природні монополії» від 20.04.2000. Закон України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон) визначає споживача як громадянина, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Проте визначення Законом
  4. § 3. Поняття та система господарського законодавства
    поняття законодавства акти законодавчих органів і підзаконні акти (акти органів управління та ін.). Вузьке - акти законодавчих органів і постанови парламенту про надання цим законам чинності. Слід зауважити, що широке розуміння законодавства принижує роль закону, об'єднуючи в одне ціле закони і підзаконні акти. Р. З. Лівшиц наголошує, що широке розуміння законодавства - це шлях розмивання
  5. 1.2. Види господарських зобов'язань
    поняття соціально-комунальних зобов'язань (ст. 177 ГК), публічних зобов'язань (ст. 178 ГК), а також господарсько-договірних зобов'язань (ст. 179 ГК). Відповідно до ст. 175 ГК майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин під час здійснення господарської діяльності, на підставі яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну
  6. 1.3. Підстави виникнення господарських зобов'язань
    поняття угоди (як і господарського договору) у ГК немає, а в ЦК використовуються поняття договору і правочину (ч. 2 ст. 11 ЦК). Така неузгодженність важливих положень ГК і ЦК може призвести до певних труднощів у правозастосуванні норм, що регулюють виникнення господарських
  7. § 2. Господарські договори
    поняття господарського договору у ГК бракує. В.С. Щербина визначає господарський договір як майнову угоду суб'єкта господарювання з контрагентом, яка встановлює (змінює, припиняє) зобов'язання сторін у сфері господарської (комерційної) діяльності під час виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг . Крім того, поняття господарського договору можна визначити виходячи зі
  8. § 3. Виконання і припинення господарських зобов'язань
    поняття третьої особи, що не є стороною в зобов'язанні. Проте статус третьої особи в господарських зобов'язаннях і в цивільно-правових зобов'язаннях має суттєві відмінності. Так, згідно зі ст. 194 ГК виконання господарського зобов'язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Водночас ст. 511 і 636 ЦК містять положення про те, що зобов'язання
  9. § 2. Поняття, ознаки та функції господарсько-правової відповідальності. Господарські правопорушення
    господарських відносин несуть господарську відповідальність за правопорушення у сфері господарювання через застосування до правопорушника господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами. На нашу думку, найбільш слушно визначила господарську відповідальність А. Шпомер. Господарська відповідальність - це настання несприятливих майнових наслідків (стягнення збитків, штрафу
  10. § 4. Поняття захисту прав та законних інтересів учасників господарських правовідносин, його форми та способи
    поняття правового захисту. Одні автори вважали, що правовий захист включає видання правових норм, які встановлюють права та обов'язки, порядок їх здійснення та захисту, діяльність навіть самих суб'єктів зі здійснення своїх прав, а також діяльність спеціальних органів з попередження правопорушень та реалізації правових санкцій. Інші додержувалися погляду, за яким правовий захист розглядався як