Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративное право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоГосподарське право України → 
« Попередня Наступна »
Щербина В. С.. Господарське право: Підручник. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер,.2005 - 592 с, .200 - перейти до змісту підручника

§ 3. Право власності та похідні права(право господарського відання,право оперативного управління,право оперативного використання майна)у сфері господарювання


Право власності, як зазначено у назві ст. 134 ГК, є основним речовим правом у сфері господарювання.
В економічному аспекті власність - це присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає в належності наявних засобів виробництва і одержуваних продуктів праці державі, територіальній громаді, окремому колективу чи індивіду. Це матеріально-речовий аспект процесу присвоєння, який характеризує відношення людей до речі. Інший аспект присвоєння матеріальних благ - це суспільні відносини власності, які характеризують відносини між людьми, що грунтуються на розмежуванні «мого» і «чужого». Суть його полягає в пануванні власника над річчю і усуненні всіх інших суб'єктів від речі або, інакше кажучи, в недопущенні будь-яких перешкод власнику в здійсненні панування над річчю з боку невласника.

- 178 -
12*
- 179 -
Економічні відносини власності дістають юридичне закріплення у праві власності, яке виникає внаслідок правового регулювання зазначених економічних відносин. Правове регулювання відносин власності є одним з найважливіших напрямів нормотворчої діяльності держави. За допомогою права держава регулює належність тих чи інших об'єктів власності певному суб'єктові (громадянину, колективу, державі); обсяг і зміст суб'єктивних повноважень власника, порядок і форми їх реалізації стосовно різних об'єктів; засоби і способи правової охорони відносин власності тощо.
Сукупність зазначених правових норм, що регулюють відносини власності, становить право власності в об'єктивному розумінні.
Право власності в суб'єктивному розумінні є основним речовим правом у сфері господарювання, зміст якого складають повноваження (права) власника щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном при здійсненні господарської діяльності.
Володіння - це закріплення матеріальних благ за конкретними власниками - індивідами і колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання цих осіб.
Користування - це вилучення з речей їхніх корисних властивостей, які дають можливість задовольнити відповідні потреби індивіда чи колективу.
Розпорядження - це визначення власником юридичної або фактичної долі речі.
Зазначені повноваження власник реалізує на свій розсуд (тобто за своїм інтересом, незалежно від волі і бажання інших осіб), одноосібно або спільно з іншими суб'єктами. Реалізую-чи свої повноваження, власник у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених, зокрема, ст. 133 ГК.
Господарське законодавство (ч. 2 ст. 134 ГК) закріплює можливість використання в господарській діяльності майна, що перебуває у спільній власності двох або більше осіб (співвласників), тобто спільного майна, яке може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (частини 1, 2 ст. 355 ЦК). Правовий режим майна, що перебуває у спільній власності, права та обов'язки співвлас-
- 180 -
ників такого майна встановлені, крім норм ГК, також положеннями Глави 26 «Право спільної власності» ЦК України (статті 355-372).
У Господарському кодексі (ч. З ст. 134) знайшло відображення положення п. 7 ст. 92 Конституції України, згідно з яким правовий режим власності визначається виключно законами України. До таких законів, зокрема, відносяться Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Декрет Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», Закони України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування», від 3 березня 1998 р. «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації» тощо.
Велике значення для забезпечення майнових прав суб'єктів господарювання має також положення щодо визначення правових форм реалізації права власності у сфері господарювання виключно на рівні закону. Така вказівка Кодексу покликана захищати суб'єктів господарювання від проявів втручання державних та інших органів в регулювання майнових відносин шляхом прийняття ними актів так званого відомчого законодавства.
Серед повноважень власника ГК виділяє такий вид як організаційно-установчі повноваження, що мають безпосереднє відношення до здійснення господарської діяльності.
Одним з основних організаційно-установчих повноважень власника майна ч. 1 ст. 135 ГК називає його засновницькі повноваження:
по-перше, власник має право засновувати господарські організації, одноосібно (унітарні підприємства) або спільно з іншими власниками (корпоративні підприємства) на основі належного йому (їм) майна або здійснювати господарську діяльність в інших формах господарювання, не заборонених законом. Господарські організації, щодо заснування яких йдеться в ч. 1 ст. 135 ГК, можуть створюватись різних видів і організаційних форм, встановлених ст. 63 ГК;
по-друге, якщо власником є громадянин, він може обрати таку організаційну форму підприємництва як підприємець без статусу юридичної особи (ч. 1 ст. 128 ГК);
по-третє, власник на свій розсуд визначає мету і предмет господарської діяльності утвореного ним суб'єкта господарювання. Метою господарської діяльності є задоволення суспільних і особистих потреб, а предметом - систематичне здійснення
- 181 -
виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності (ч. 1 ст. 62 ГК);
по-четверте, власник на свій розсуд визначає також структуру утвореного ним суб'єкта господарювання (види і назву виробничих структурних підрозділів, а також види і назву функціональних структурних підрозділів апарату управління), склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання;
по-п 'яте, власник приймає рішення про припинення відповідно до законодавства господарської діяльності заснованих ним суб'єктів господарювання.
Власник має право здійснювати організаційно-установчі повноваження також на основі належних йому корпоративних прав відповідно до ГК та інших нормативно-правових актів.
Державні та комунальні підприємства можуть бути об'єднані за рішенням власника (уповноваженого ним органу) у державні (комунальні) господарські об'єднання.
Однією із форм правового режиму майна, закріпленого за суб'єктом підприємництва, є право господарського відання. Термін «право господарського відання» прийшов на заміну терміну «право повного господарського відання», що ним у Законах України від 7 лютого 1991 р. «Про власність» (ч. 1 ст. 10) та від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні» (ч. З ст. 10) позначалося право, на якому майно закріплювалося за державними підприємствами.
Право господарського відання - правова форма, що згідно з ч. 1 ст. 136 ГК застосовується для встановлення правового режиму майна, закріпленого лише за суб'єктом підприємництва. При цьому, як випливає зі змісту ч. 2 зазначеної статті, такий суб'єкт підприємництва має бути заснований в організаційно-правовій формі підприємства.
За суб'єктами господарювання, які не відносяться до суб'єктів підприємництва, майно не може закріплюватися на праві господарського відання. Щодо них застосовуються інші форми правового режиму (право оперативного управління, право користування тощо). Для порівняння варто відзначити, що за законодавством Російської Федерації майно на праві господарського відання належить лише державному або муніципальному унітарному підприємству (ст. 294 ЦК РФ), а за законодавством Республіки Казахстан - державному підприємству (ст. 196 ЦК РК), яке може бути республіканським або комунальним.
Право господарського відання - це речове право суб'єкта підприємництва, який, так само як і власник, володіє користується і розпоряджається закріпленим за ним майном. Проте, якщо зазначені повноваження власника носять абсолютний характер, то суб'єкт підприємництва, за яким майно закріплене власником (уповноваженим власником органом) на праві господарського відання, обмежений у здійсненні повноваження розпоряджатися окремими видами майна, яке (повноваження) він може реалізувати лише за згодою власника. Випадки одержання такої згоди передбачені ГК та іншими законами.
Право господарського відання, крім обмеження суб'єкта підприємництва у розпорядженні окремими видами майна згодою власника (уповноваженого органу), характеризується і тим, що власник майна, закріпленого за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна. Такий контроль може здійснюватись власником як безпосередньо, так і через уповноважений ним орган. Проте в будь-якому випадку такий контроль не повинен призводити до втручання в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Згідно з ч. З ст. 136 ГК право господарського відання захищається за допомогою тих же положень закону, що і право власності. Важливе значення для захисту права господарського відання має вказівка закону (ч. 2 ст. 136 ГК) на те, що суб'єкт підприємництва, який здійснює господарювання на основі права господарського відання, є підприємством. Статус юридичної особи, яким наділене підприємство, дозволяє такому суб'єкту підприємництва не лише закріпити за ним майно засобами бухгалтерського обліку і тим самим відокремити його від майна інших суб'єктів господарювання, власника тощо, але і нести відповідальність за своїми зобов'язаннями закріпленим за ним майном, звертатися до суду за захистом порушених майнових прав в тому числі і в тому випадку, коли таке порушення мало місце з боку власника.
Таким чином, підбиваючи підсумок, право господарського відання можна визначити як право юридичних осіб, що здійснюють підприємницьку господарську діяльність, тобто є суб'єктами підприємництва, похідне від права власності, з обмеженням повноваження розпорядження окремими видами майна згодою власника (уповноваженого органу).
Право оперативного управління, як правовий інститут, вперше було запроваджено в законодавство Основами цивільного за-

- 182 -
- 183 -
конодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 р. спочатку лише для позначення майнових прав державних організацій, а згодом (1981 р.) було поширене і на кооперативні, державно-кооперативні, міжколгоспні підприємства-юридичні особи.
Право оперативного управління - це речове право суб'єкта господарювання, який здійснює некомерційну діяльність, тобто самостійну систематичну господарську діяльність, спрямовану на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (ч. 1 ст. 52 ГК). Змістом права оперативного управління є повноваження володіння, користування і розпорядження майном, закріпленим за суб'єктом господарювання власником (уповноваженим ним органом). Проте реалізація зазначених повноважень здійснюється у межах, встановлених ГК та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Так, відповідно до ч. З ст. 76 ГК майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства. Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить (ч. 4 ст. 77 ГК).
На прикладі казенного підприємства можна бачити, що право оперативного управління відрізняється від права господарського відання за такими ознаками:
а) казенне підприємство або інший суб'єкт господарюван ня, який здійснює некомерційну господарську діяльність, по стійно фінансується власником. Як зазначено в ч. З ст. 76 ГК, фінанси казенних підприємств є єдиними з фінансами дер жавної казни. Суб'єкт господарювання на праві господарсько го відання здійснює підприємницьку діяльність за рахунок отриманих від неї доходів, тобто на основі самофінансування;
б) казенне підприємство, як суб'єкт права оперативного управління, розпоряджається своїми коштами відповідно до фінансового плану і плану розвитку казенного підприємства. Розподіл та використання прибутку (доходу) казенного підприєм ства визначаються фінансовим планом, який затверджується у порядку, встановленому для державних комерційних під приємств.
Як і при праві господарського відання, власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збере-
- 184 -
женням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган. Проте межі управління зазначеним майном з боку власника ширші, ніж при праві господарського відання. Власник має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, майно, що ним не використовується, а також майно, що використовується суб'єктом господарювання не за призначенням.
Так, згідно з ч. З ст. 77 ГК орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.
Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
Новим для правового інституту майнової основи господарювання є встановлення титулу стосовно майна відокремленого підрозділу (структурної одиниці) господарської організації. Оскільки Господарський кодекс визнав відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій суб'єктами господарювання (ст. 55 ГК) і встановив особливості їх правового статусу (ст. 132 ГК), необхідно було визначити і правовий титул, на якому господарська організація надає майно такому суб'єкту.
Таким титулом ст. 138 ГК визначає оперативне використання майна. На нашу думку, оперативне використання майна може бути похідним титулом від права власності, права господарського відання або права оперативного управління тощо, залежно від того, на якому з цих речових прав майно належить (закріплене) суб'єкту господарювання - господарській організації.
Особливість реалізації права оперативного використання майна обумовлена тим, що відокремлений підрозділ здійснює господарську діяльність у складі господарської організації і від її імені, оскільки не має статусу юридичної особи.
Виходячи з цього, закон визначає, що обсяг майнових пра-вомочностей суб'єкта господарювання (тобто володіння, користування і розпорядження майном) у межах права оперативного використання майна визначається господарською організацією, до складу якої входить зазначений суб'єкт, відповідно до закону.
- 185 -
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ 3. Право власності та похідні права(право господарського відання,право оперативного управління,право оперативного використання майна)у сфері господарювання"
  1. Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
    правового врегулювання всіх аспектів взаємовідносин особи з органами виконавчої влади. Слід визначити, що вирішення цього завдання ще не займає визначального місця у системі правового регулювання управлінських відносин. Саме виправленню такого становища має сприяти запровадження в законодавстві (викладеного вище у главі 1) нового погляду на суспільне призначення адміністративного права в
  2. § 1. Правове регулювання матеріально-технічного постачання та збуту
    правові та економічні засади формування, розміщення і виконання на договірній (контрактній) основі замовлень держави на поставку (закупівлю) товарів для задоволення державних потреб у суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності. Відносини між суб'єктами господарювання (незалежно від форм власності) держав-учасниць СНД із міжнародних економічних зв'язків будуються відповідно до
  3. ЗМІСТ
    правовідносини та господарське право 6 § 1. Предмет регулювання господарського права 6 § 2. Господарські правовідносини, їх ознаки та види 12 § 3. Методи господарського права 16 ГЛАВА 2. Правові форми участі держави і місцевого самоврядування в регулюванні господарської діяльності 18 § І. Основні напрями економічної політики держави 18 § 2. Засоби державного регулювання господарської
  4. Поняття та форми власності в економіці України. Право власності.
    право власності" розглядається в об'єктивному та суб'єктивному розумінні. В об'єктивному розумінні право власності становить собою сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. У суб'єктивному розумінні право власності являє собою врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном (ст. 2 Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991
  5. 15. Підприємство як суб'єкт господарського права.
    право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. Підприємство є товаровиробником, трудовий колектив якого на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Підприємство - це статутний суб'єкт господарювання. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативно визначає цілі і предмет
  6. 16.Правове становище казенного та комунальних унітарних підприємств.
    право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень. Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить. Джерелами формування майна
  7. 18.Юридичний статус підприємств колективної власності.
    правове становище визначається положеннями ЦК (§ 2 Глави 8 ЦК - статті 163- 166), статті 94-110 ГК, атакож ЗУ від 10 лип ня 2003 р. «Про кооперацію». Згідно з ч. 1 ст. 95 ГК виробничим кооперативом виз нається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових
  8. 1.2.1. Учасники відносин у сфері господарювання
    право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її
  9. § 1. Роль держави в регулюванні господарської діяльності та в організації і забезпеченні функціонування державного сектору економіки
    правових санкцій у разі їх порушення . Сучасна економіка має змішаний характер, що полягає в поєднанні механізмів ринкового саморегулювання та державного регулювання . Міра державної участі в регулюванні в різних країнах неоднакова і залежить від численних факторів. Українська держава, беручи участь в організації господарської діяльності, перш за все повинна забезпечити: визначення економічного