Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоГосподарське право України → 
« Попередня Наступна »
Щербина В. С.. Господарське право: Підручник. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер,.2005 - 592 с, .200 - перейти до змісту підручника

§ 1. Правове регулювання матеріально-технічного постачання та збуту


Частина 1 ст. 264 ГК встановлює два види господарських договорів, за допомогою яких опосередковується така форма господарсько-торговельної діяльності, як матеріально-технічне постачання і збут - поставка і купівля-продаж. Причому ці договори стосуються матеріально-технічного постачання та збуту як продукції виробничо-технічного призначення, так і виробів народного споживання, незалежно від того, чи є вони результатом власного виробництва, чи придбані у інших суб'єктів господарювання.
Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання. Ці особливості, крім Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, встановлюються також Особливими умовами поставки окремих видів товарів та іншими актами законодавства.
Законодавством передбачений особливий порядок здійснення поставки продукції для державних потреб. Наприклад, Законом України від 22 грудня 1995 р. «Про поставки продукції для державних потреб» встановлено загальні правові та економічні засади формування, розміщення і виконання на договірній (контрактній) основі замовлень держави на поставку (закупівлю) товарів для задоволення державних потреб у суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності.
Відносини між суб'єктами господарювання (незалежно від форм власності) держав-учасниць СНД із міжнародних економічних зв'язків будуються відповідно до Угоди про загальні умови поставок між організаціями держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, вчиненої в Києві 20 березня 1992 р.
- 330 -
Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються положеннями ГК (статті 179-187, 193- 201, 265-270), іншими законодавчими актами (в тому числі ЦК).
Договір поставки - це господарський договір, за яким одна сторона - постачальник - зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві - товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом поставки є товари, під якими слід розуміти як продукцію виробничо-технічного призначення, так і вироби народного споживання.
Оскільки у наведеному визначенні поняття договору поставки (на відміну від ч. 1 ст. 712 ЦК) відсутня вказівка на те, на якому правовому титулі товар передається (поставляється) покупцеві, можна припустити, що це може бути як право власності, так і похідні від нього права - господарського відання, оперативного управління тощо.
Договір поставки може укладатися як на розсуд сторін (регульований договір), так і відповідно до державного замовлення (планований договір).
На відміну від ч. 1 ст. 712 ЦК, яка визнає стороною договору поставки (продавцем, постачальником) лише особу, яка здійснює підприємницьку діяльність, і тим самим не враховує участь у процесі господарювання казенних підприємств, ГК таких обмежень не встановлює. Тому сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 ч. 2 ст. 55 ГК: а) господарські організації, державні, комунальні та інші підприємства, інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність; б) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність, та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Укладаючи договір, сторони повинні враховувати положення ч. 4 ст. 265 ГК та вимоги Указу Президента України від 4 жовтня 1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів»1, яким встановлено (п. 1), що при укладанні суб'єктами підприємницької діяльності України договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготов-
1 Урядовий кур'єр. - 1994. - 6 жовтня.
- 331 -
г
лені Міжнародною торговою палатою у 1953 р. (Правила ІНКОТЕРМС). При цьому на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок забезпечувати опублікування державною мовою України змін до Правил ІНКОТЕРМС із зазначенням, що такі зміни застосовуються через десять днів після їх опублікування у газеті «Урядовий кур'єр» до відносин, що виникають у зв'язку з договорами, укладеними після опублікування відповідних змін (п. 2). Однак, відповідно до коментарю Українського національного комітету Міжнародної торгової палати, з формально-юридичної точки зору формулювання Указу не несуть у собі заперечення правомірності використання нової редакції Правил (наразі останньою є редакція IHKOTEPMC-2000, введена в дію Міжнародною торговою палатою 1 січня 2000 р.) до її опублікування згідно з Указом (таке опублікування відбулося в квітні 2002 р.). Так, суб'єкти господарювання повинні «забезпечувати додержання» Правил ІНКОТЕРМС. Але невід'ємною складовою ІНКОТЕРМС як 1990, так і 2000 років є «Вступ», в якому встановлено, що сторони мають право самостійно модифікувати норми, запозичувані з Правил ІНКОТЕРМС. Отже, запозичення формулювань з більш пізньої редакції Правил ІНКОТЕРМС до її офіційного опублікування є одним із можливих варіантів дозволених відступів сторін від Правил у більш ранній офіційно опублікованій редакції.
За загальним правилом поставка товарів без укладення договору поставки не допускається. Винятки (випадки і порядок) можуть бути передбачені законом.
За загальним правилом (ч. 1 ст. 266 ГК) предметом поставки є продукція виробничо-технічного призначення і вироби народного споживання, визначені родовими ознаками. Для позначення найменування продукції і виробів застосовуються їх найменування, зазначені у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках.
Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Однією з істотних умов договору поставки є загальна кількість товарів, що підлягають поставці. Порядок визначення кількості товарів залежить від того, укладається договір на розсуд сторін, чи на підставі державного замовлення. У першому випадку сторони самостійно узгоджують кількість това-
ру, що підлягає поставці, у другому вона визначається, виходячи з державного замовлення.
Кількість товару, що підлягає поставці, може бути встановлена у відповідних одиницях виміру (штуки, тонни, квадратні метри, кубічні метри тощо) або грошовому вираженні (в тому числі в іноземній валюті).
Загальна кількість та часткове співвідношення товарів (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом. Специфікація є невід'ємною частиною договору поставки.
Договори поставки за строком дії поділяються на: а) разові; б) короткострокові (на один рік); в) довгострокові (на строк більше одного року). У разі якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік. Слід, однак, мати на увазі, що закінчення строку дії договору не тягне за собою припинення зобов'язання, а тому сторона, яка не виконала зобов'язання, не звільняється від відповідальності за його невиконання і, як правило, від виконання зобов'язання в натурі.
У межах дії договору поставки сторони встановлюють у ньому строки поставки. Критерієм встановлення тих або інших строків є необхідність ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам для їх нормального функціонування, якщо інше не передбачено законодавством. Необхідність узгодження і дотримання строків поставки викликана низкою причин: рівномірним випуском продукції покупцем сировини чи комплектуючих виробів, рівномірним забезпеченням підрядника будівельними матеріалами, рівномірним продажем товарів торговельним підприємством тощо.
Законом встановлені додаткові вимоги щодо змісту довгострокового договору поставки. Якщо в такому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк (наприклад квартал), сторони повинні передбачити в договорі порядок погодження ними строків поставки на наступні періоди (рік, квартал) до закінчення строку дії договору (наприклад, за 30 днів до закінчення). Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік.
Сторони у договорі поставки можуть передбачити поставку товарів окремими партіями. У цьому разі строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць.

- 332 -
- 333 -
Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо). При цьому поставка товарів здійснюється, як правило, шляхом централізованої доставки їх автомобільним транспортом. Обов'язок забезпечити доставку товару на склад покупця (торговельне підприємство) покладається на постачальника, який може використовувати для цього як власний автотранспорт, так і автотранспорт загального користування, укладаючи при цьому договір централізованого автомобільного перевезення з автотранспортним підприємством. Графіки поставки найчастіше застосовуються сторонами при поставках хлібобулочних та кулінарних виробів, молочних продуктів тощо підприємствам роздрібної торгівлі.
У договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту (спосіб поставки), а також вибірка товарів покупцем.
Вибірка товарів покупцем зі складу постачальника (як виробника, так і оптової постачальницької організації) здійснюється відповідно до порядку і строків передання-прийняття, що встановлюються сторонами в договорі.
Сторони в договорі можуть передбачити, що відвантаження товарів здійснюється вантажовідправником (виготовлювачем), який не є постачальником.
За умовами договору одержувачем товарів може бути вантажоодержувач, який не є покупцем, тобто не знаходиться в договірних відносинах з постачальником. У цьому разі покупець надсилає постачальнику рознарядку на відвантаження товару, в якій, як правило, зазначаються: найменування, кількість, асортимент і строки відвантаження товарів; залізниця (пароплавство), станція (пристань, порт) призначення, її код; повне найменування покупця, його поштова адреса; номер і дата договору, укладеного покупцем з одержувачем, та інші відомості.
Якщо покупець за договором не є одержувачем товарів (платником), сторони, як правило, передбачають у договорі обов'язок постачальника повідомити покупця про відвантаження товарів шляхом надіслання йому копій товарно-транспортних документів на відвантажені товари.
Договором може бути передбачений порядок поставки недоодержаної покупцем у встановлений строк кількості товарів. За загальним правилом, що тривалий час було закріплене в законодавстві про поставки, і договірною пряктикою, що склала-
- 334 -
ся, кількість товарів, недопоставлених постачальником або не-вибраних покупцем в одному кварталі (місяці тощо), підлягає поповненню відповідно в наступному кварталі (місяці тощо).
Як встановлено ч. 1 ст. 268 ГК, якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. «Про стандартизацію і сертифікацію» на продукцію виробничо-технічного призначення і вироби народного споживання розробляються нормативні документи стандартизації.
1. Державні стандарти України. Державні стандарти Украї ни затверджуються Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики, а державні стандарти в галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з будівництва та архітектури.
Державні стандарти України підлягають державній реєстрації в Державному комітеті з питань технічного регулювання та споживчої політики і публікуються українською мовою з автентичним текстом російською мовою.
Міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн застосовуються в Україні відповідно до її міжнародних договорів.
Як державні стандарти України використовуються також міждержавні стандарти, передбачені Угодою про проведення погодженої політики в сфері стандартизації, метрології та сертифікації, підписаною у м. Москві 13 березня 1992 року.
Республіканські стандарти Української РСР (РСТ УРСР) застосовуються як державні до їх заміни чи скасування;
2. Галузеві стандарти. Галузеві стандарти розробляються на продукцію за відсутності державних стандартів України чи у разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів. Обов'язкові вимо ги галузевих стандартів підлягають безумовному виконанню підприємствами, установами і організаціями, що входять до сфери управління органу, який їх затвердив;
3. Технічні умови. Для організації інформування споживачів (замовників) про номенклатуру та якість продукції, що випус кається, контролю відповідності технічних умов обов'язковим
- 335 -
вимогам державних, а в передбачених законодавством випадках - галузевих стандартів технічні умови на продукцію та зміни до них підлягають державній реєстрації в територіальних органах Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики. Технічні умови та зміни до них, які не пройшли державної реєстрації, вважаються недійсними.
Поряд зі стандартами і технічними умовами вимоги щодо якості товарів можуть встановлюватися виходячи із зразків (еталонів), під якими розуміють готовий виріб (комплект виробів), затверджений як представник конкретного товару і призначений для зіставлення (порівняння) з ним товарів за зовнішнім виглядом та іншими ознаками. Як правило, зразки (еталони) поширюються на непродовольчі товари серійного і масового виробництва.
У договорі може бути передбачена поставка товарів більш високої якості у порівнянні з стандартами, технічними умовами, зразками (еталонами).
Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів, на які посилаються сторони, визначаючи в договорі умови щодо якості товарів, зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу. Так само до договору має додаватися технічний опис зразка (еталона).
У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. При цьому продавець (постачальник) зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо постачальник при укладенні договору був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, постачальник повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети (ч. 2 ст. 673 ЦК).
Якість товарів, що поставляються, постачальник повинен засвідчити належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.
Товаросупровідні документи - це документи, що прямують разом з товарами й містять дані про ці товари. Товаросупровідними документами є товаротранспортні накладні, рахунки-
фактури (інвойси), відвантажувальні специфікації, пакувальні листи, вантажні митні декларації, документи контролю за доставкою товарів тощо.
Наслідки поставки товарів, що не відповідають вимогам щодо їх якості, встановленим стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), передбачені ч. 5 ст. 268 ГК, згідно з якою у разі поставки товарів більш низької якості покупець має право: а) відмовитися від прийняття і оплати товарів; б) якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми. При цьому не має значення, підлягають недоліки поставлених товарів усуненню, чи ні.
У тих випадках, коли недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника. Проте цим правом покупець може і не скористатися, вдавшись до застосування зазначених вище наслідків.
Реалізуюче надане їм законом (ч. 1 ст. 268 ГК) право, сторони можуть визначити в договорі більш високі вимоги до якості товарів, ніж ті, що встановлені стандартами, технічними умовами, зразками (еталонами). Якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам, але виявляться більш низького сорту (очевидно, більш низької якості), ніж було визначено договором, покупець має право: а) прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту; б) або відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів.
Законом встановлено обов'язок постачальника (виробника) щодо розпорядження товарами у разі якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) або умовам договору. У цьому випадку постачальник (виробник) зобов'язаний розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, - протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення покупця (одержувача) про відмову від товарів.
Невиконання постачальником (виробником) у зазначений строк свого обов'язку щодо розпорядження товарами, дає право покупцеві (одержувачу) реалізувати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають в усіх випадках реалізації на місці.

- 336 -
22 - 4-2636
- 337 -
Оперуючи терміном «недоліки поставлених (проданих) товарів», ні ЦК, ні ГК не розкривають змісту цього поняття. Аналіз положень ЦК і ГК дає підстави для висновку про те, що термін «недоліки» вживається в цих законах для позначення невідповідності товарів вимогам щодо якості (в тому числі і щодо строку придатності).
Зазвичай недоліки поставлених товарів виявляються покупцем при звичайному їх прийманні за якістю. Порядок і строки приймання товарів за якістю регулюються Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 р. № П-71. Зазначена Інструкція застосовується у всіх випадках, якщо стандартами, технічними умовами, основними і особливими умовами поставок або іншими обов'язковими для сторін правилами не встановлено інший порядок приймання продукції за якістю і комплектністю.
Строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством відповідно до положень ГК.
Як випливає зі змісту ч. 2 ст. 269 ГК, стандартами, технічними умовами або договором щодо товарів, призначених для тривалого користування чи зберігання, можуть передбачатися більш тривалі строки для встановлення покупцем у належному порядку недоліків (гарантійні строки).
Таким чином, наведена норма визначає гарантійні строки як строки для встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених товарів. Але це лише одна з ознак гарантійних строків, оскільки гарантійні строки мають, передусім, техніко-економічний зміст, і в цьому розумінні означають, що протягом гарантійного строку: а) виробник (постачальник) гарантує використання товару (його комплектуючих, складових частин) за призначенням за умови дотримання покупцем (споживачем) правил користування; б) виробник (постачальник) виконує гарантійні зобов'язання, що полягають в технічному обслуговуванні поставлених товарів; в) виробник (постачальник) несе відповідальність за недоліки поставлених товарів, виявлені протягом гарантійного строку.
1 Бюллетень нормативных актов министерств и ведомств СССР 1975. - № 2. - С. 33; № 3. - С. 48.
Сторони можуть погодити в договорі гарантійні строки більш тривалі порівняно з передбаченими стандартами або технічними умовами.
Стаття 269 ГК виділяє три види гарантійних строків: 1) гарантійний строк експлуатації; 2) гарантійний строк придатності; 3) гарантійний строк зберігання.
Гарантійний строк експлуатації - це строк, протягом якого гарантується використання товару, в тому числі комплектуючих виробів та складових частин, за призначенням за умови дотримання споживачем правил користування і протягом якого виробник (продавець, виконавець) виконує гарантійні зобов'язання.
Згідно з ч. З ст. 269 ГК гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з дня одержання виробу покупцем (споживачем), а щодо виробів народного споживання, які реалізуються через роздрібну торгівлю, - з дня роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами, технічними умовами або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 677 ЦК законом або іншими нормативно-правовими актами може бути встановлений строк, зі спливом якого товар вважається непридатним для використання за призначенням {строк придатності). Тому ч. З ст. 677 ЦК містить вимогу, згідно з якою продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, на який встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу цього строку.
Гарантійний строк зберігання - це строк, протягом якого споживчі властивості товару не повинні погіршуватися за умови дотримання вимог нормативних документів.
Гарантійний строк придатності та зберігання товарів обчислюється від дня виготовлення товару.
Постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому, включаючи їх комплектуючі вироби і складові частини. Тому за загальним правилом гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини вважається рівним гарантійному строку на основний виріб. Інше може бути передбачено договором або стандартами (технічними умовами) на основний виріб (наприклад, гарантія на двигун автомобіля 3 роки, на кузов - 5 років).
Правові наслідки виявлення протягом гарантійного строку недоліків поставлених товарів такі: постачальник (виробник)

- 338 -

- 339 -
зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари. Проте постачальник (виробник) звільняється від цього обов'язку, якщо доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.
У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни.
У разі поставки товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі 20% вартості неякісних товарів, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.
Закон (ч. 8 ст. 269 ГК) містить обмеження щодо строків пред'явлення позовів, що випливають з поставки товарів неналежної якості. Такі позови можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.
Стаття 270 ГК встановлює важливу для договірних відносин поставки вимогу щодо комплектності товарів, що поставляються. Комплектність товарів повинна відповідати вимогам стандартів, технічних умов або прейскурантів.
Комплект - це сукупність певних деталей, вузлів, самостійних виробів або інших предметів, передбачених нормативно-технічною документацією, згідно з якою всі вони мають складати одне ціле. Дотримання постачальником умов договору щодо комплектності має велике значення для забезпечення можливості використання товарів за прямим призначенням.
Виходячи з необхідності врахування особливостей окремих видів товарів і потреб покупців, закон надає сторонам договору право передбачати поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що входять до комплекту.
Сторони можуть визначити комплектність товарів, що поставляються, у договорі, якщо її не визначено стандартами, технічними умовами або прейскурантами.
Наслідки невиконання постачальником (виробником) зобов'язання щодо комплектної поставки встановлені ч. З ст. 270 ГК. У разі поставки некомплектних виробів постачальник (виробник) зобов'язаний на вимогу покупця (одержувача): а) доукомплектувати їх у двадцятиденний строк після одержання
вимоги; б) або замінити комплектними виробами у той же строк, якщо сторонами не погоджено інший строк.
Надалі до укомплектування виробу або його заміни покупець (одержувач) має право: а) відмовитися від його оплати; б) якщо товар уже оплачений, вимагати в установленому порядку повернення сплачених сум.
У разі якщо постачальник (виробник) у встановлений строк не укомплектує виріб або не замінить його комплектним, покупець має право відмовитися від товару. Проте постачальник (виробник) несе відповідальність і в тому разі, якщо покупець прийняв некомплектні вироби.
Як зазначається в ст. 271 ГК, відповідно до вимог ГК та інших законів Кабінет Міністрів затверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання. Граматичне тлумачення цієї норми не дає підстав для однозначного висновку про те, чи це має бути одне Положення, яке б регулювало і поставки продукції, і поставки виробів народного споживання, чи особливості поставки продукції і виробів мають регулюватися двома положеннями. Уявляється, що тривалий досвід автономного правового регулювання поставок продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання, яке враховувало особливості їх поставок, має бути перенесений і на сучасне правове регулювання поставок продукції і виробів.
Що стосується особливостей поставки окремих видів товарів (як продукції виробничо-технічного призначення, так і виробів народного споживання), то вони, згідно з положеннями ГК, мають регулюватися Особливими умовами поставки окремих видів товарів, що також затверджуються Кабінетом Міністрів України.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ 1. Правове регулювання матеріально-технічного постачання та збуту"
  1. ЗМІСТ
    правовідносини та господарське право 6 § 1. Предмет регулювання господарського права 6 § 2. Господарські правовідносини, їх ознаки та види 12 § 3. Методи господарського права 16 ГЛАВА 2. Правові форми участі держави і місцевого самоврядування в регулюванні господарської діяльності 18 § І. Основні напрями економічної політики держави 18 § 2. Засоби державного регулювання господарської
  2. § 1. Криміналістична характеристика розкрадань
    правового характеру призвели до істотних змін у стані, динаміці та структурі злочинних посягань на відносини власності. Останнім часом спостерігаються певні особливості у механізмі злочинів, способах приготування до їх вчинення та приховування у сфері підприємницької діяльності, кредитування, приватизації та ін. Цьому сприяють також недоліки в установленому порядку грошового обігу, обліку
  3. § 1. Господарські відносини - предмет господарського права
    правові засоби, під впливом яких посилюється мотиваційне значення тих чи інших цілей господарської діяльності. У Господарському кодексі України дається визначення господарської діяльності як діяльності суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, надання послуг, виконання робіт вартісного характеру, що мають цінову визначеність . До
  4. 60.Особливості правового регулювання господарсько-торгівельної діяльності.
    матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу. Зміст і порядок здійснення зазначених форм господарсько-торговельної
  5. § 2. Прояви порушення законодавства щодо економічної конкуренції. Правовий статус природних монополій
    правовий статус визначається Законом України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р. В Україні діяльність суб'єктів природних монополій можливе в таких сферах: транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами; транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл; транспортування інших речовин трубопровідним транспортом; передача та розподіл електричної
  6. 3. Правове регулювання обмеження монополізму.
    матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг. Відповідно до статті 13 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" підкуп працівника постачальника - це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника
  7. § 1. Підприємництво як вид господарської діяльності
    правових форм та форм власності. Комерційними є суб'єкти, що здійснюють господарську діяльність для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку. До комерційної діяльності належить і підприємництво. Господарська діяльність некомерційних організацій або взагалі не пов'язана з одержанням прибутку, або прибуток, одержуваний від такої діяльності, використовується
  8. § 1. Поставка
    правові та економічні принципи формування, розміщення і виконання на договірній основі замовлень держави на поставку продукції. Державне замовлення слід розглядати як засіб державного регулювання економіки для формування обсягу продукції, необхідної для державних потреб. Для визначення основних ознак, притаманних договору поставки, слід порівняти його з договорами купівлі-продажу. Договір
  9. § 2. Засоби державного регулювання господарської діяльності
    правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини. Поставки продукції для державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього, в порядку, визначеному законом. Детально відносини щодо формування, розміщення і виконання на договірній (контрактній) основі замовлень держави на поставку (закупівлю)
© 2014-2022  ibib.ltd.ua