Прийняття демократичної Конституції у 1978 р. Держава автономій - нова модель державного устрою

6 грудня 1978 проект конституції був винесений на референдум і отримав схвалення більшості громадян. За нього проголосували 15700000 іспанців, що склало 87,7% від кількості голосуючих і 58,9% від мали право голосу. Конституція набула чинності після її підписання 27 грудня 1978 королем Хуаном Карлосом I. 29 грудня вона була опублікована в «Офіційному бюлетені держави». Таким чином, вперше в історії Іспанії конституція не тільки закріпила домовленості між провідними політичними партіями, але й була підтримана переважною більшістю громадян країни.

Автори Конституції виходили з об'єктивної необхідності переходу від франкістського авторитаризму до демократії в умовах політичної стабільності в країні. У цьому зв'язку були відкинуті проекти президентської республіки американського зразка, як що не гарантують стійкість політичної влади через «вбудованого» в нього механізму конфлікту між законодавчою і виконавчою гілками влади. «Батьки» іспанської Конституції вважали, що в другій половині XX в. політична думка значно просунулася в порівнянні з методологічним тезою французьких просвітителів XVIII в. про «захист від деспотизму» шляхом поділу влади і введення системи «стримувань і противаг». Тому основний засіб захисту прав та інтересів громадян вони бачили не в протиставленні один одному виконавчої та законодавчої власті51, а в створенні і підтримці незалежної судової системи, що включає авторитетний Конституційний суд, інститут Народного захисника, а також детально розроблене законодавство щодо захисту прав та інтересів особистості.

Конституція містить Преамбулу, Вступний розділ, 10 розділів, які об'єднують 169 статей, а також 4 додаткових положення та 9 перехідних положень. У Преамбулі і вступний розділ Конституції зафіксовані принципи побудови політичної системи країни: Іспанія проголошується демократичною та правовою державою з формою політичного устрою у вигляді парламентської монархії (ст. 1.1), носієм національного суверенітету є іспанський народ (ст. 1.2).

У контексті складних відносин між центром і регіонами важливими для подальшого розвитку країни були конституційні положення статті 2: «Конституція заснована на непорушну єдність іспанської нації, загалом і в неподільному вітчизні всіх іспанців; вона визнає і гарантує право на самоврядування національностей і регіонів, які складають її, і солідарність між усіма ними »52. Таким чином, конституційно визнавалося і гарантувалося право на національну і територіальну автономію. Оскільки Іспанія була унітарною державою, наявність Автономних співтовариств (одержали надалі власні статути) надавало іспанському унітаризму риси децентралізованого держави. Одночасно Конституція забороняла освіту федерації Автономних співтовариств (ст. 145).

Для Іспанії, без малого 40 років не мала реальних демократичних прав і свобод, особливого значення набув принцип політичного плюралізму, багатопартійності і свободи створення профспілок (ст. 6, 7). Політичні партії визначалися в якості основного інструменту участі іспанців у політичних процесах країни.

Розділ перший Конституції прописував права і обов'язки громадян, основні принципи соціальної та економічної політики, гарантії прав і громадянських свобод. Гідність людини і невідчужуваність її прав, повагу до закону і прав інших людей проголошувалися основою політичного ладу і соціального світу (ст. 10). Оголошувалося рівність всіх іспанців перед законом і заборона на будь-які форми дискримінації (ст. 14). Інституційної гарантією прав і свобод іспанських громадян є Захисник народу (аналог омбудсмана), який призначається Генеральними кортесами і підзвітний парламенту. Світський характер держави визначено відділенням церкви від держави і забороною на зведення якої релігії в ранг офіціальной53. При цьому гарантується свобода ідеології, віросповідання та відправлення культів для всіх громадян та їх об'єднань (ст. 16)

Згідно з розділом другим, король є главою держави, символом єдності і наступності нації, вищим представником іспанської держави в міжнародних зносинах.

Розділ третій присвячений повноважень двопалатного парламенту - Генеральним кортесам - вищого органу законодавчої влади, представленого Конгресом депутатів і Сенатом. Палати формуються одночасно на основі вільного, загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням. При обранні депутатів застосовується система пропорційного представництва, а вибори сенаторів проводяться за мажоритарною системою. Виборче право належить всім іспанцям, які досягли 18 років і володіє політичними правами в повному обсязі. Термін повноважень парламенту - 4 роки. Конгрес депутатів складається мінімально з 300 і максимально з 400 депутатів. Сенат (ст. 69) оголошувався палатою територіального представництва. Жителі кожної з 50 провінцій Іспанії, які мають право голосу, обирають чотирьох сенаторів загальним, прямим і таємним голосуванням. Іспанські міста Сеута і Мелілья, розташовані на півночі Африки, обирають по два сенатори. Крім того, в Автономних співтовариствах обирається один сенатор від кожного мільйона жителів.

Розділ четвертий регулює діяльність центрального уряду та адміністрації. Уряд (ст. 97) є вищим виконавчим органом, керівним внутрішньою і зовнішньою політикою, діяльністю цивільної та військової адміністрації, обороною держави. Уряд складається з голови, заступників голови, міністрів і інших членів уряду, які визначаються законом. Згідно з Конституцією, після чергових парламентських виборів король за підсумками консультацій з керівниками партійних фракцій пропонує кандидатуру на пост голови уряду (як правило, це лідер партії, що набрала більшість голосів виборців). Якщо запропонована кандидатура набирає абсолютну більшість голосів у Конгресі депутатів, король стверджує кандидата на посту керівника уряду. Якщо кандидат не отримує абсолютної підтримки, через 48 годин проводиться повторне голосування, при якому кандидату вже досить заручитися простою більшістю голосів для призначення на посаду голови уряду.

Розділ п'ятий визначає характер взаємин уряду і Генеральних кортесів. Уряд формується парламентським шляхом і, щоб перебувати при владі, має користуватися довірою не особисто монарха, формально призначає голову та інших членів кабінету міністрів, а саме парламенту. Важливим елементом парламентаризму є політична відповідальність уряду перед парламентом, закріплена в ст. 198.

Основи організації судової влади визначені ь розділі шостому. Що виходить від народу судова влада здійснюється від імені короля суддями і магістратами, які незалежні і відповідальні лише перед законом. Посади суддів, магістратів і прокурорів несумісні з іншими посадами, крім того, діє заборона на їх членство в політичних партіях і профспілках (ст. 127).

Розділ сьомий присвячений питанням економіки і фінансів. Тут прописано, що всі багатства країни в їх різних формах і незалежно від власника підкоряються загальному благу (ст. 128). У розділі восьмому фіксується територіальна організація держави, що складається з муніципальних округів, провінцій і Автономних співтовариств. Розділ дев'ятий присвячений особливому ланці судової системи - Конституційному суду.

У розділі десятому регламентуються способи внесення змін до тексту конституції. Для внесення змін потрібно не тільки наявність кваліфікованої більшості (3/5) у кожній з палат, а й можливе винесення поправок на референдум (за вимогою 1/10 частини депутатів кожної з палат). У разі внесення істотних поправок в текст конституції парламент має бути розпущений, і поправки підлягають затвердженню новим складом Генеральних кортесів. Суб'єктами права конституційної ініціативи є уряд, Конгрес депутатів і Сенат. Автономні співтовариства можуть ініціювати процес тільки через звернення в уряд або в президію Конгресу депутатів. В іспанській Конституції міститься заборона на будь конституційні реформи у воєнний час або при оголошенні надзвичайного і стану облоги (ст. 169). Працюючи над проектом Конституції 1978 р., державознавці-конституціоналісти, побоюючись повторення для Іспанії політики жорсткої централізації і державного патерналізму, вишукували нову форму демократичної перебудови країни. На їх погляд, не можна було говорити про «класичний федералізм», оскільки це означало б введення бюрократичної організації «зверху», яка має небезпеку небезпекою дроблення країни по етнокультурного ознакою.

Причини сохранявшейся в Іспанії протягом XX в. міжетнічної конфліктогенності йдуть глибоко в історію. Вони викликані опором різних етнічних груп злиття в єдину націю, центром якої стала середньовічна Кастилія зі своєю мовою, культурою, адміністрацією та армією. Підвищена етнонаціональна активність басків, каталонців і галісійців (набагато меншою мірою) пояснюється також інтернаціоналізацією матеріальних і духовних цінностей, урба цією, міграцією людських мас. Для малих народів Іспанії подібні тенденції таять загрозу акультурації, втрати мови, традицій і звичаїв. Прагнення малих народів Піренейського півострова до самозбереження «генетично» (історично) співвідносилося з цілком конкретним «ворогом» - іспанським (кастильским) експансіонізмом.

Важливо враховувати, що Іспанія являє собою приклад як фактичної етнорегіональної асиметрії, так і юридичної. Юридична асиметрія була «закріплена» положеннями нової Конституції у 1978 р. По-перше, в ній немає згадки про статусному рівноправність регіонів. По-друге, переваги регіонів позначаються простий формальний констатацією історичного розвитку так званих «історичних національностей або провінцій» (мова йде про Країні Басків, Каталонії і Галісії) і середньовічним форальним правом55. По-третє, статті 143 і 151 закріплюють разноуровневую процедуру досягнення автономії і неодномірних обсяг компетенцій регіонів.

Фактична асиметрія Іспанії виявлялася в етнокультурних та етнотерріторіальних відмінностях, міжрегіональних соціально-економічних диспропорцій, політичних колізіях між солідарним центром і регіональними елітами, ідеологічному протистоянні паніспанского і периферійного націоналізму, гострої конфронтації між солідарним свідомістю більшості іспанців і сепаратистськими устремліннями регіональних, насамперед баскських і каталонських, радикалів.

 У період переходу від авторитарного режиму до демократії усунення міжетнічної конфліктогенності правлячій еліті країни бачилося лише одним способом - в розгортанні процесу політико-територіальної децентралізації та автономізації. Це мало на увазі передачу від центру регіонам певного набору повноважень, розширення місцевого самоврядування в рамках нової державної моделі, що отримала назву «Держави автономій». Представники різних політичних сил Іспанії погоджувалися з регіональної автономізацією, яка допускає значну децентралізацію влади. 

 На практиці задумане не завжди реалізувалося справно. Правляча еліта низки самостійних Автономних співтовариств (в першу чергу Каталонії і Країни Басків) усвідомлювала, що ні конституція, ні Автономні статути їх власних політікотерріторіальних утворень (АС) не передбачають всіх регіональних претензій. Звідси неодноразові спроби «дати бій» Мадриду (центральному уряду) з вимогою ревізії або внесення суттєвих поправок до основоположних юридичні документи. Ці політичні конфлікти з різним ступенем інтенсивності відзначені і на початку XXI ст. 

 Інформація, релевантна "Прийняття демократичної Конституції у 1978 р. Держава автономій - нова модель державного устрою"

1. Етнотериторіального проблематика в період правління соціалістів
     прийнятий 22 грудня 1979), 2) Автономне співтовариство Країна Басків (Статут автономії прийнятий 22 грудня 1979), 3) Автономне співтовариство Галісія (Статут автономії прийнятий 7 лютого 1980), 4) Автономне співтовариство Андалусія (Статут автономії прийнятий 11 січня 1982), 5) Автономне співтовариство Кантабрія (Статут автономії прийнятий 11 січня Г982 р.); 6) Астурія (Статут автономії прийнятий 11
   
2. 12. Конституція 1978 р. - остання радянська Конституція. Шляхи її еволюції
     прийняттям 40 - Закону РРФСР «Про зміни і доповнення Конституції РРФСР» і «Про вибори народних депутатів РРФСР». Подальше реформування Конституції Росії здійснював З'їзд народних депутатів. Це виразилося в наступних нововведеннях: а) відмова від характеристики держави як соціалістичного і радянського, визначення його як суверенної федеративної; б) усунення з
   
3. 3. Класифікація за змістом і характером конституцій
     демократичні й авторитарні, а серед останніх виділяються ще тоталітарні. Демократичні конституції гарантують широке коло прав і свобод, допускають вільне утворення і діяльність політичних партій, передбачають виборність установ влади і т. д. Авторитарні конституції обмежують або забороняють діяльність політичних партій або встановлюють панування однієї партії,
   
4. 17. Зміна Конституції Російської Федерації, внесення поправок
     прийняття закону більшістю не менше двох третин від загального числа обраних народних депутатів. Причому в Конституції у 1978 р. не було встановлено коло суб'єктів, які володіли правом вносити пропозиції про зміни і доповнення до Конституції. У новій Конституції Російської Федерації це питання вирішується досить чітко. А саме - пропозиції про поправки та перегляд положень
   
5.  Конституція королівства Іспанія (Від 27 грудня 1978 року)
     1978
   
6. § 1. Конституція: поняття і види в правовій системі
     прийняті конституції у Франції (1791 і 1793 рр..) та Польщі (1793 р.). Сьогодні більшість країн світу мають конституції. Конституція - це особливий акт у правовій системі держави. Вона має вищу юридичну силу і регулює основи організації держави і: суспільства, а також взаємовідносини держави і громадянина. Конституція має установчим характером, що виявляється в тому,
   
7. 2. Порядок конституційного перегляду та внесення поправок.
     прийняття поправки вдруге через певний проміжок часу тим же складом (Італія) або новим складом (Бельгія, Швеція, Фінляндія). Б. У ряді федерацій потрібна згода більшості суб'єктів федерації з поправкою (США, Швейцарія). В. У ряді країн поправки навіть бувають схвалені референдумом (Швейцарія, Данія, Ірландія). Деякі конституції встановлюють ряд незмінних норм
   
8. 12. ПРИНЦИПИ СОЦІАЛЬНОГО І ПРАВОВОГО ДЕРЖАВИ ПО КОНСТИТУЦІЇ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
     державою, тобто політика Російської держави спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя, а саме держава охороняє працю і здоров'я людей, встановлює і гарантує мінімальний розмір оплати праці, забезпечує державну підтримку сім'ї, материнства, батьківства і дитинства, інвалідів та громадян похилого віку, розвиває систему соціальних служб, встановлює
   
9. 2. Територіальна автономія
     прийняті в межах встановлених конституцією або законом автономних прав, не можуть бути скасовані органами держави або органами публічної влади більш великої одиниці, в яку входить дана. * У даному випадку ми говоримо саме про автономію територіальної. Взагалі ж автономія - поняття загальноуправлінського, яке означає обмежену самостійність у рамках системи управління. Можна
   
10. 22. Принципи конституційного ладу і їх розвиток
      конституційного ладу. Під засадами конституційного ладу Російської Федерації розуміють головні підвалини держави, його основні принципи, покликані забезпечити Російської Федерації характер конституційного ладу. У Конституції Російської Федерації міститься окрема глава (1), присвячена основам конституційного ладу Російської Федерації. У їх число входять демократизм, що виражається в
    
11. 1. Поняття
      конституцій монархічних держав. Так, згідно зі ст. 1 Конституції Японії 1946 «Імператор є символом держави і єдності народу, його статус визначається волею народу, якому належить суверенна влада». Символом єдності і постійності держави називає Короля ст. 56 Конституції Іспанії 1978 року. Головне, однак, не в тому, як в конституції характеризується монарх.