| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Припинення діяльності суб'єкта господарювання |
||
|
Припинення діяльності суб'єкта господарювання - одне з юридичних понять господарського права. Це специфічна правова робота. До змісту поняття «припинення» входять юридичні підстави («умови»), акти та процесуально-правові дії щодо припинення діяльності суб'єкта господарювання як суб'єкта права. Ці підстави, акти та дії передбачені господарським законодавством. Загальні підстави і форми припинення діяльності суб'єктів господарювання усіх видів визначені Господарським кодексом (ст. 59). ГК (ст. 60) встановлює також загальний процесуальний (процедурний) порядок ліквідації суб'єкта господарювання. У разі банкрутства суб'єкта підприємництва відносини припинення регулюються Законом України від 14 травня 1992 р. (в редакції від ЗО червня 1999 р.) «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Особливі підстави і форми припинення діяльності суб'єктів господарювання окремих видів встановлені також законами про цих суб'єктів (наприклад, статті 19-22 Закону України «Про господарські товариства», статті 87-98 Закону України «Про банки і банківську діяльність» тощо) та іншими нормативними актами (зокрема, про корпоратизацію, приватизацію тощо). Діяльність суб'єкта господарювання припиняється за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб-засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених ГК, - за рішенням суду. Припинення за юридичними підставами може бути двох видів: добровільним і примусовим. Юридичними підставами добровільного припинення підприємства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставини. Мотиви ініціативи підприємства (підприємця) закон не регулює. Це можуть бути: зміна профілю діяльності, конкуренція, затоварення тощо. Види юридичних підстав примусового припинення суб'єкта господарювання визначені в законодавстві у вигляді примірного переліку (наприклад, ст. 19 Закону «Про господарські товариства»). Примусово діяльність суб'єкта господарювання припиняється: - по-перше, на підставі рішень суду (господарського суду) про визнання недійсними установчих документів суб'єкта господарювання (або невідповідність їх чинному законодавству) та акта (рішення засновника) про створення суб'єкта господарювання; по-друге, на підставі рішення суду (господарського суду) за поданням органів, що контролюють його діяльність, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства; по-третє, на підставі рішення суду (господарського суду) у разі несвоєчасного повідомлення ним про зміну свого місце знаходження (при зміні місцезнаходження суб'єкт господарю вання повинен в семиденний термін повідомити про це реєст руючий орган); по-четверте, на підставі рішення господарського суду про визнання суб'єкта господарювання банкрутом. Порядок такого припинення визначає Закон України «Про відновлення пла тоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Частина 1 ст. 59 ГК передбачає дві правові форми припинення суб'єкта господарювання: реорганізацію і ліквідацію. Реорганізація передбачає виникнення на основі діючого суб"єкта господарювання одного або більше нових підприємств як суб'єктів права. У разі реорганізації суб'єкта господарювання усі його права та обов'язки переходять до правонаступника і правонаступників). Законодавство визначає п'ять правових способів реорганізації суб'єкта господарювання: злиття, приєднання, поділ, виділення та перетворення. З юридичної точ-: <м зору ці способи розрізняються залежно від того, до якого суб'єкта права переходять всі майнові права та обов'язки підприємства, що реорганізується. Оскільки виділення не тягне припинення діяльності суб'єкта господарювання, ми його розглядати тут не будемо. Злиття двох і більше суб'єктів господарювання в один означає перехід прав і обов'язків кожного з них до суб'єкта господарювання, що виник внаслідок правового акта злиття. У цьому випадку виникає новий суб'єкт господарювання, а єкти господарювання, що злилися, припиняються. Приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого означає, що до останнього переходять права і обов'язки приєднаного суб'єкта господарювання. Новий суб'єкт господарювання внаслідок такої реорганізації не виникає, проте суб'єкт господарювання, який приєднався, припиняється. Поділ суб'єкта господарювання є створенням на базі одного існуючого суб'єкта господарювання двох і більше суб'єктів господарювання як суб'єктів права. За таких умов відбувається поділ усього майна суб'єкта господарювання. Такий спосіб - 100 - - 101 - 1 3) реорганізації передбачає затвердження власником (уповноваженим органом) роздільного акта (балансу). Згідно з цим актом частини майна та відповідні права і обов'язки реорганізованого суб'єкта господарювання переходять до суб'єктів господарювання, створених внаслідок поділу. Перетворення суб'єкта господарювання як спосіб реорганізації означає перетворення однієї форми власності на іншу (наприклад, державної на колективну) і, відповідно, зміну організаційно-правової форми суб'єкта господарювання. Такий спосіб реорганізації масово застосовується в процесах корпоратизації і приватизації майна державних підприємств. При перетворенні до суб'єкта господарювання, який щойно виник, переходять права і обов'язки колишнього суб'єкта господарювання. У випадку ліквідації суб'єкт господарювання припиняється як суб'єкт права без правонаступництва. Згідно з ч. 6 ст. 59 ГК суб'єкт господарювання ліквідується: за ініціативою осіб, зазначених у ч. 1 ст. 59 ГК; у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено; у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом; у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом. Слід зазначити, що ЦК встановлює обов'язок учасників юридичної особи або органу, що прийняв рішення про припинення юридичної особи негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію (ч. 1 ст. 105 ЦК). Такий же обов'язок встановлено і ч. 1 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог ГК (ч. 7 ст. 69 ГК). Частина 8 ст. 59 ГК містить норму, згідно з якою оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр» та/або офіційному дру- кованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дня припинення діяльності суб'єкта господарювання. Загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання (ліквідаційний процес) встановлено ст. 60 ГК, відповідно до якої ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГК. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується. Частина 2 ст. 105 ЦК передбачає, що комісія з припинення юридичної особи (ліквідаційна комісія, ліквідатор тощо) призначається за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію. Ліквідаційний процес передбачає здійснення щодо суб'єкта господарювання наступних заходів: орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єк та господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кре диторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію; ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в тих же друкова них органах, в яких публікувалося оголошення про реорганіза цію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяль ності індивідуального підприємця, повідомлення про його ліквіда цію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені ГК чи спеціальним законом строки; одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних за ходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта гос подарювання, який ліквідується, та виявлення вимог креди торів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквіда цію суб'єкта господарювання; ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта гос подарювання, який ліквідується, і розраховується з кредито рами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку. - 102 - - 103 - Проте слід мати на увазі, що згідно з ч. 1 ст. 111 ЦК ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Саме від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу починається виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується (за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу (ч. 2 ст. 111 ЦК). Майнові претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не передбачено ГК та іншими законами. При цьому законодавець припускає, що відповідного майна для задоволення претензій всіх кредиторів може не вистачити (презумпція недостатності майна). Тому черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначаються відповідно до закону. Так, залежно від підстав ліквідації суб'єкта господарювання встановлено два види черговості. Наприклад, якщо суб'єкт господарювання ліквідується у звичайному порядку, діє черговість, встановлена ст. 112 Цивільного кодексу. Якщо суб'єкт господарювання оголошений банкрутом, діє черговість, визначена ст. 31 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Звичайна черговість - це першочергові та інші борги суб'єкта господарювання-боржника. Згідно з ч. 1 ст. 112 ЦК у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкоду вання шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоро в'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом; у другу чергу задовольняються вимоги працівників, по в'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяль ності; у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів); у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги. Суть черговості полягає у тому, що вимоги кожної наступної черги виконуються після повного задоволення вимог попередньої черги. Якщо в межах однієї черги майна для повного погашення боргів не вистачає, воно розподіляється між кредиторами пропорційно до заявлених ними і визначених ліквідаційною комісією сум. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи (ч. 2 ст. 112 ЦК). Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно (ч. З ст. 112 ЦК) При ліквідації суб'єкта господарювання застосовується категорія так званих погашених претензій (ч. З ст. 61 ГК). У ч. 4 ст. 112 ЦК вони іменуються погашеними вимогами. Погашеними згідно з законом визнаються претензії: а) не задоволені через відсутність майна суб'єкта господа рювання; б) не визнані ліквідаційною комісією якщо їх заявники у місячний строк після одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відпо відним позовом; в) претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кредито рові відмовлено. Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 3. Припинення діяльності суб'єкта господарювання" |
||
|
||