Головна
Cоциальная психология / Детская психология общения / Детский аутизм / Історія психологии / Клиническая психология / Коммуникации и общение / Логопсихология / Мотивации человека / Общая психология (теория) / Популярная психология / Практическая психология / Психологія в образовании / Психологія менеджмента / Психологія педагогической деятельности / Психологія развития и возрастная психология / Семейная психология / Специальная психология / Экстремальная психология / Юридическая психология
ГоловнаПсихологіяЮридическая психология → 
« Попередня Наступна »
Бедь В. В.. Юридична психологія: Навч. посіб. - 2-ге вид., доп. і переробл. - К.: МАУП,. - 436 с.: іл. - Бібліогр.: с., 2003 - перейти до змісту підручника

§ 2. Психологічна структура злочинного діяння

Психологічний аналіз злочинного діяння пов'язаний з аналізом психологічного змісту структури злочинного діяння. Основними елементами структури злочинного діяння є: 1)

мотивація і мотиви злочинної дії; 2)

формування мети злочинної дії; 3)

прийняття рішення про здійснення конкретної злочинної дії; спрямованість і зміст злочинного заміру; 4)

способи, засоби і умови здійснення злочинного діяння; 5)

досягнення результату і ставлення суб'єкта до цього результату.

Будь-яка вольова, свідома дія характеризується передбаченням майбутнього результату - її мети. Мета як елемент злочинної дії виконує двояку функцію: по-перше - усвідомлення правопорушником об'єкта, предмета чи особи, на яку спрямовується його дія; по-друге - бажання досягнути певного результату.

Мета дії є системоутворюваним фактором усіх структурних елементів дії, вона регулює свідомість вибору відповідних способів і засобів для її досягнення. Мета діяльності формується людиною, усвідомлюється нею як щось необхідне і можливе за певних умов.

Взаємозв'язки між результатом і метою можуть виступати у формі:

а) "невиконання" мети (приготування до злочину і замах на скоєння злочину, коли мета злочину, наприклад пограбування квар- тири, не здійснюється до кінця з причин, які не залежать від волі злочинця);

б) "виконання" мети - злочинна (в результаті злочинного діяння особа отримує те, на що вона розраховувала);

в) "перевиконання" мети (результат дії перевищує передбачувану мету. Наприклад, навмисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті, хоча це не входило у плани діючої особи).

Із всіх елементів психологічної структури злочинного діяння найповнішу інформацію про психологію злочинця дає суб'єктивна сторона, а в ній - характеристика мотивів злочину. У зв'язку з цим доцільно глибше розкрити психологічну суть мотиваційної сфери особистості. Під мотивацією поведінки розуміється кількість спонукань людської діяльності, які визначають поведінку людини в цілому. Виходячи з концепції про ідентичність психічних процесів як в соціально корисній, так і в злочинній поведінці, більшість дослідників розглядають мотив таким спонуканням до злочинної поведінки, який є його рушійною силою, психологічною причиною. В основі його лежить актуалізована потреба, яка спонукає до дії. На формування мотиву впливають потреби, ціннісні орієнтації, конфліктні ситуації, об'єктивні обставини та ін.95 При цьому вирішальну роль відіграє ієрархія мотивів. Те, які мотиви в цій ієрархії займуть провідне, а які підлегле місце, визначається, на думку Б. Ломова, не спонтанним розвитком індивіда, а його становищем у суспільстві96. Вказані фактори впливають на посилення чи послаблення мотиву, його заміщення чи зміну, а також на боротьбу мотивів. Складний характер процесів впливу такого роду факторів на поведінку особистості викликає труднощі при встановленні мотиву злочинної поведінки.

Мотивація злочинної поведінки за своїм місцем і роллю є ключовою інтегральною проблемою, в якій реалізується принцип комплексності психологічного дослідження злочинної поведінки. Не випадково С. Рубінштейн називав мотивацію через психіку детермінацією, що реалізується. "Мотивація, - писав він, - це опосередкована процесом її відображення суб'єктивна детермінація по- ведінки людини світом. Через свою мотивацію людина вплетена в контекст дійсності"97.

Механізм відображення об'єктивних причин у мотивації злочинної поведінки може бути представлений таким чином (рис. 14)98:

Рис. 14. Механізми відображення об'єктивних причин у мотивації злочинної поведінки

безпосередні зв'язки - - - -? опосередковані зв'язки > зворотні зв'язки

Мотивація злочинної поведінки може бути:

а) ситуативною, як правило, малотривалою, згорнутою у часі та просторі, заздалегідь не підготованою, недостатньо усвідомленою, яка багато в чому визначається стереотипами поведінки і психологічним станом особистості; така мотивація частіше всього нестійка;

б) навмисною, відносно тривалою, розподіленою в часі та просторі, наперед підготованою, більш чи менш продуманою у можливих деталях; така мотивація, як правило, відображає домінуючі орієнтації суб'єкта, і тому вона більш стійка.

Мотивація виконує такі функції: 1)

причинно-відображальну (формується у взаємодії соціального середовища і особистості); 2)

спонукальну (штовхає людину до активності); 3)

смислоутворювальну (має для індивіда особистісне значення); 4)

регулятивну (спрямовує дії людини відповідно до актуальних бажань); 5)

контрольну (виступає як еталон складової у процесі зіставлення індивідом бажаних і тих, що досягаються, результатів своїх дій).

Таким чином, мотивація злочинної поведінки може бути визначена, з одного боку, як внутрішній стрижень її походження, а з другого - як результативна взаємодія особистості правопорушника із соціальним криміногенним середовищем.

Більшість злочинних дій полімотивовані. Наприклад, підліток, скоюючи пограбування, бажає не лише роздобути грошей на розваги, а й самоутвердитися в колі своїх ровесників. Організовані злочинці, здійснюючи корисливі діяння, прагнуть до влади над своїм оточенням. Однак у злочинній поведінці завжди можна виявити мотив, який домінує. Німецький психолог Х. Хекхаузен відзначає: "Поведінка людини у певний момент часу мотивується не будь-якими чи всіма можливими її мотивами, а тим із найвищих мотивів в ієрархії (тобто з найсильніших), який при цих умовах ближче всіх пов'язаний з перспективою досягнення відповідного цільового стану чи, навпаки, досягнення якого піддано сумніву.

Такий мотив активізується, стає дієвим. У цьому разі ми стикаємося з проблемою актуалізації мотиву, тобто з проблемою виділення ситуаційних умов, які призводять до такої актуалізації"99.

Часом мотив, який домінує, має стійкий і тривалий характер. Так, на Івано-Франківщині скоєно вбивство на ґрунті помсти, до якого злочинець "йшов" тридцять років100.

Серед особливостей мотивів злочинної поведінки треба виділити: 1)

їх відносну антисоціальність, що проявляється у вузькоособис- тісних спонуканнях, які протиставлені більш високим суспільним інтересам; 2)

переважання матеріальних і вітальних (природних) спонукань над духовними; 3)

домінування спонукань типу потягів, а не обов'язку; 4)

панування спонукань із найближчими цілями, а не з життєво важливими перспективами; 5)

низький рівень спонукань в ієрархічній системі соціальних цінностей, офіційно прийнятих у суспільстві.

На стадії мотивації злочинного діяння може виявитися розбіжність між метою дії та її небажаними наслідками, що призводить до внутрішнього конфлікту (боротьба мотивів). Наприклад, можуть зіткнутися такі несумісні між собою спонукання, як негідні почуття і доводи розуму, корисливий інтерес і посадовий обов'язок, ревнощі і кохання тощо.

Серед усіх елементів складу злочину мотиви є суб'єктивною стороною злочину і в ході розслідування поряд із іншими елементами підлягають обов'язковому виявленню і доведенню, через них можна визначити ступінь суспільної небезпеки злочинного діяння і самого злочинця, вид і міру покарання.

Етап мотивації завершується прийняттям особою рішення про скоєння злочину чи відмову від нього. Прийняття рішення про скоєння злочину може здійснюватися у різних формах:

а) воно може виділятися у свідомості індивіда як особлива фаза - у цьому випадку рішення зводиться до усвідомлення мети злочину; 6)

воно може наступити у стадії боротьби мотивів саме собою - у цьому разі рішення є результатом розв'язання цієї боротьби (внутрішнього конфлікту).

Психологічні умови, в яких людина приймає рішення про скоєння злочину, також можуть бути різні:

1) умови без стресів і сильного збудження, при достатній кількості часу на його обдумування (наприклад, прийняття рішення на

скоєння замовного вбивства і терористичного акту). В цьому разі рішення породжує розважливу поведінку злочинця, яка враховує логіку розвитку подій;

2) умови у вигляді сильного збудження, недостатній кількості часу на обдумування рішення, наявність конфліктної ситуації.

Рішення, яке приймається при цьому, викликає необдуману поведінку, яка ґрунтується на запалі, а не на точному розрахунку (наприклад, скоєння вбивства чи зґвалтування на емоційній основі).

Спонукання, наміри, мотиви і цілі злочинної дії є складовими поняття "злочинний задум", у характеристиці якого виділяють: -

спрямованість задуму (майбутній результат діяння, на досягнення якого спрямоване злочинне діяння); -

зміст задуму (відбиття у свідомості особистості всіх обставин, які пов'язані з досягненням мети злочинного діяння).

До здійснення дій задум залишається внутрішнім психічним утворенням. Тому суб'єкт несе відповідальність не за задум, а за скоєння (за підготування) злочину. Необхідно зазначити: у структурі злочинного діяння суттєве саме виникнення і формування задуму, тому що аналіз цього процесу дає можливість виявити особистісні особливості злочинця.

Наступним елементом у психологічній структурі злочинного діяння є способи, засоби і умови його скоєння. Важливість аналізу цього елементу визначається тим, що межі дії залежать від умов дій, від використовуваних знарядь і засобів. Наявні засоби впливають на способи дії та на динаміку задуму. Спосіб скоєння злочину свідчить про психофізіологічні особливості людини, його знання, навики, вміння, звички тощо. Злочин набуває специфічної конкретності через спосіб його скоєння, через ті знаряддя і засоби, які використані злочинцями. Спосіб скоєння злочину вказує, в тому числі, і на ступінь його соціальної небезпеки.

"Чорних" ріелторів, які займаються шахрайством, а часом і вбивствами, відловлюють у різних містах. У грудні 2000 р. в передмісті Ростова-на-Дону заарештували "спеціалістів з нерухомості", на рахунку яких три вбивства і ще ціла низка кримінальних злочинів.

На дачі в підвалі вони організували камеру тортур, де мали "переконувати " одиноких квартировласників "добровільно " віддати їм свою житлову площу. Різноманітним садистським пристосуванням, напевно, могли б позаздрити навіть середньовічні інквізитори. Так, першій жертві вони розтрощили кувалдою пальці на лівій руці, підсмажили на вугіллях ступні обох ніг і дали повисіти на "дибі" доти, доки полонений не виконав усі їхні вимоги. А після "оформлення" угоди своїм нотаріусом його зарізали.101

На цьому прикладі очевидна попередня усвідомлена підготовка до дій, відбір знарядь і засобів, тобто злочинці передбачали розвиток подій.

Отже, злочинний задум об'єктивується в способах і результатах його реалізації, а спосіб зумовлений метою і мотивами злочинного діяння, психофізіологічними і психічними особливостями діючої особи.

Здебільшого скоєння злочину пов'язане з досягненням наперед планованого злочинного результату, який оцінюється злочинцем із позиції вихідних спонукань і намірів. Цей результат може викликати у нього задоволення (в цьому разі образ здійснених дій і злочинної поведінки закріплюється і полегшує його повторення у майбутньому) чи негативне ставлення (в цьому разі можуть виникнути негативні емоції та розкаяння у скоєному).

Виявлення й аналіз психологічної структури злочинного діяння дає можливість юридичному працівникові повніше встановити істину, визначити ступінь суспільної небезпеки особистості злочинця, призначити вид і міру покарання, а також визначити шляхи перевиховання осіб, які скоїли злочин.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ 2. Психологічна структура злочинного діяння"
  1. § 20. Поняття об'єкта злочину та його структура.
    злочину - це цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричинити шкоду. Структура об'єкта злочину та функціональне значення його компонентів: Суб'єкти як індивіди або учасник Проти кого спрямоване діяння Предмети: На що діє суб'єкт злочину, посягаючи на
  2. § 20. Поняття об'єкта злочину та його структура.
    злочину - це цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричинити
  3. § 25. Об'єктивна сторона складу злочину (поняття, ознаки).
    злочину. Об'єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинній зв'язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак - ситуацію вчинення злочину. Зв'язки між окремими групами ознак можна поділити на дві групи: 1) ознаки, що є компонентами самої злочинної діяльності і
  4. § 25. Об'єктивна сторона складу злочину (поняття, ознаки).
    злочину. Об'єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинній зв'язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак - ситуацію вчинення злочину. Зв'язки між окремими групами ознак можна поділити на дві групи: 1) ознаки, що є компонентами самої злочинної діяльності і
  5. § 19. Кваліфікація злочинів (поняття та значення).
    злочин - це значить виявити основні ознаки зробленого злочину (чи готується до здійснення) суспільно небезпечного діяння й установити їхня відповідність конкретному складу злочину, передбаченій конкретною статтею КК. У практиці кримінально-правової боротьби зі злочинністю нерідко зустрічається недооцінка слідчими й особами, що проводять дізнання правильної кваліфікації злочинів, а тим часом
  6. § 12. Поняття злочину та його ознаки.
    злочином, інші - факультативними (необов'язковими). Основні ознаки, у свою чергу, поділяються на двох груп: а) ті, котрі відрізняють злочин від інших соціальних діянь, і б) ті, котрі відрізняють один злочин від іншого. Загальними ознаками кожного злочину є суспільна небезпека, протиправність, винність і караність діяння. Сукупністю цих ознак злочин відрізняється від всіх інших правопорушень, у
  7. § 12. Поняття злочину та його ознаки.
    злочином, інші - факультативними (необов'язковими). Основні ознаки, у свою чергу, поділяються на двох груп: а) ті, котрі відрізняють злочин від інших соціальних діянь, і б) ті, котрі відрізняють один злочин від іншого. Загальними ознаками кожного злочину є суспільна небезпека, протиправність, винність і караність діяння. Сукупністю цих ознак злочин відрізняється від всіх інших правопорушень, у
  8. § 17. Елементи та ознаки складу злочину.
    структура, специфічна конструкція та конкретний зміст юридичного складу злочину крадіжки (таємного викрадення індивідуального майна громадян. Складові частини юридичного складу злочину Елементи юридичного складу злочину Об'єкт Безпосередній об'єкт Предмет злочину Потерпілий від злочину Об'єктивна сторона Діяння (дія чи бездіяльність) Наслідки Спосіб вчинення злочину Час вчинення злочину
  9. § 17. Елементи та ознаки складу злочину.
    структура, специфічна конструкція та конкретний зміст юридичного складу злочину крадіжки (таємного викрадення індивідуального майна громадян. Загальна структура (складові частини) Специфічна конструкція (обов'язкові елементи та зв'язки між ними) Конкретний зміст (обов'язкові ознаки) Об'єкт Безпосередній об'єкт Відносини індивідуальної (приватної) власності Предмет Майно, що належить іншій
  10. § 3. Структура злочинної діяльності і характеристика її елементів
    структури діяльності та пізнання її суті. Злочинна діяльність - це система обдуманих дій (бездій) суб'єкта, які викликають зміни в матеріальному середовищі (природі, суспільстві), і вважаються суспільно небезпечними і кримінально караними. Структура злочинної діяльності складається з таких елементів: Суб'єкт Засоби діяльності Предмет злочинної діяльності Сліди злочину Суб'єкт злочинної
  11. Розділ 6 психологія злочинного діяння
    злочинного
  12. Розділ 6 психологія злочинного діяння
    злочинного
  13. § 37. Поняття вини та її форми.
    злочину є вина особи. принцип кримінальної відповідальності за наявності вини законодавчо сформульований у КУ, в ст.62 якої говориться: "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду". Вина - це психічне ставлення особи щодо злочинного діяння, яке вчиняється
  14. § 37. Поняття вини та її форми.
    злочину є вина особи. принцип кримінальної відповідальності за наявності вини законодавчо сформульований у КУ, в ст.62 якої говориться: "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду". Вина - це психічне ставлення особи щодо злочинного діяння, яке вчиняється
  15. § 76. Звільнення з передачею особи на поруки трудовому колективу чи громадській організації.
    злочину, який не являє великої суспільної небезпеки, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що її виправлення і перевиховання можливе без застосування кримінального покарання. В цьому разі відповідно до законодавства України може бути прийнято одне із таких рішень: ч.1 п.4 про передачу особи на поруки громадській організації або трудовому колективу. Ст.51 ч.4,5:
© 2014-2020  ibib.ltd.ua