Для перемоги у війні зі Швецією необхідно було реформувати не тільки армію, але й величезну, неповоротку державну машину. Петро мріяв створити такий державний апарат, який би працював чітко, «регулярно», як годинник. В силу ряду обставин, які панують у європейських країнах умонастроїв, з якими він познайомився в двох своїх закордонних поїздках і тісному спілкуванні з іноземцями Кукуєва слободи, авторитарної традиції влади в Росії, а також раціоналістичного складу свого розуму, Петро I вірив у величезні можливості державного апарату. Йому здавалося, зміни він раціональним чином діяльність державного апарату, і зміниться життя всього суспільства. Тим більше в країні, де державна влада придушувала суспільство, а воля монарха була законом, неважко було повірити в силу наказу. Тому Петро I, будучи людиною сильної волі, звиклий до загального покори, вважав, що тільки він один знає, що необхідно країні. Логічним наслідком цього стала реформа державного апарату. У 1711 р. був створений вищий орган державної влади - Сенат, який замінив Боярську думу. Сенатори призначалися царем. На чолі Сенату стояв генерал-прокурор. У 1718-1721 рр.. були ліквідовані накази, а замість них засновані колегії. Основна особливість системи управління через колегії полягала в чіткому поділі між ними функції. Порядок роботи колегій визначався спеціальними регламентами, а загальні принципи роботи органів центральної влади викладалися в Генеральному регламенті.

Зміст регулярної армії і розрослося державного апарату вимагало гігантських коштів.

Одним із способів отримання цих коштів розглядалася податкова реформа.

Істотне значення для духовного життя росіян мала реформа церковного управління. Ця реформа зачіпала дуже чутливі боку російської життя і тому проводилася поступово. У 1700 р. помер патріарх Андріан. Петро I вирішив почекати з вибором нового патріарха, а для управління церковними справами відповідно до «Духовним регламентом» в 1721 р. була створена державна колегія - Святіший Синод. Таким чином, патріаршество фактично було ліквідовано (хоча офіційно такого рішення не приймалося). Розпочався Синодальний період діяльності церкви, який тривав до серпня 1917 Синод займався майновими справами церкви, призначенням вищих посадових осіб - єпархіальних архієреїв, виконував координуючі функції в області релігійного і морального освіти і виховання.

Створення Святійшого Синоду означало повне підпорядкування духовної влади світській, церква перетворилася на одне з державних установ і повинна була безпосередньо обслуговувати державні інтереси. Це негативно позначилося на духовному житті російського суспільства. Православна церква була адміністративно обмежена і законсервована і змирилася зі своїм становищем служителя режиму. На відміну від Заходу, де католицька церква відігравала самостійну політичну роль, і більше того, диктувала свою волю політичним режимам. Наприклад, католицька церква надавала вирішальний вплив на формування політичної влади.

Тому російські священнослужителі ніколи не виступали в ролі духовних вождів, які вели б суспільство вперед. Навпаки церква активно виступала проти всіх нововведень.

Систему влади, створену Петром I, прийнято називати абсолютизмом. Спробуємо відповісти на питання, в чому ж полягають особливості російського абсолютизму?

Абсолютизм є формою загальноєвропейської, але в кожній з країн мав свою специфіку. У Європі, наприклад, абсолютні монархи прагнули не тільки зміцнити свою особисту владу, але і державність в цілому. У Росії, він володів низкою відмінних рис:

а) особливої розстановкою сил в пануючому класі (боярство-дворянство);

б) складною зовнішньополітичної обстановкою;

в) загострилася соціальної ворожнечею (невдоволення селян кріпацтвом, невдоволення купців привілеями дворян і т. д);

г) досвідом і прикладом розвитку Західної Європи (успіхи в науці, економіці, військовій справі);

д) складністю управління державою на великих територіях Росії.

Створені Петром I силові структури - армія, поліція - повсюдно застосовувалися для досягнення державних цілей.

« Попередня

5. Механізм держави. Співвідношення держави, державного апарату та державної служби

1. Відбуваються в Росії глибокі перетворення в політичній і правовій сфері обумовлюють гостру необхідність підготовки нових кадрів, особливо державних службовців. У нинішній переломний період розвитку держави величезну значимість набувають професійні, політичні та інші якості осіб беруть участь у державному управлінні. Завданням першорядної важливості в Росії
   § 2. Реформи Петра I
   
2. Перетворення, які відбулися в Росії, охопили практично всі сторони життя країни: економіку, політику, науку, побут, зовнішню політику, державний лад. Вони позначилися на становищі трудових мас, церковних справах і т.д. Багато в чому ці перетворення пов'язані з діяльністю Петра I (1689-1725). Заслуга його полягала в тому, що він правильно зрозумів і усвідомив складність тих завдань, які
   § 2. Буржуазні реформи 60-70-х рр.. і контрреформи 80-90-х рр..
   
3. Росія вступила в XIX в. абсолютної (самодержавної) монархією. На чолі піраміди влади стояв імператор. Він видавав закони і стежив за їх виконанням, був верховним суддею, розпоряджався фінансами. Однак наростання елементів капіталістичного розвитку, розкладання феодально-кріпосницького ладу зумовили реформування системи влади. Після вступу на престол Олександра I (1801)
   8. Рекомендували ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ "Адміністративне право України"
   
4. Спеціальна література: 1. Альохін А.П., Козлов Ю.М., Кармолицкий А.А. Адміністратив ве право РФ. Підручник. - М., 1998. 2. Атаманчук Г.В. Теорія державного управління. Курс лек цій. - М., 1997. 3. Авер'янов Б.В. Функції та організаційна структура органу державного управління. - К, 1984. 4. Авер'янов В.Б. Апарат державного управління: содер жание діяльності та організаційні
   2. «Так чи знаєте Ви, що таке Росія?»
   
5. Проблема держави, форми політичної влади, характер взаємини його з суспільством в цілому та окремими його складовими сьогодні знову в центрі наукових суперечок. Стосовно до Стародавньої Русі це проблема походження держави та її назви, а також статусу російських князів. У сучасній вітчизняній історіографії звернуто увагу на принципову відмінність і незалежність питань
   Петро Великий
   
6. Суперечки про особистості та діяльності Петра I так само, як і суперечки про особистості та діяльності Івана IV, почали вже сучасники. Автором цілого ряду історичних та історико-філософських трактатів стали сподвижники імператора Ф. Прокопович, П. Шафіров, А. Манкієв та ін Феофан Прокопович був помітним політичним діячем, одним із засновників Синоду, яскравим публіцистом. Такі його роботи, як «Слово про
   2.Самодержавіе і самодержці
   
7. дореволюційних історикам писати про царів, імператорів було складно не тільки в силу того, що самодержавство було фактором реальної дійсності, але і з суб'єктивної точки зору - теж, т. к. вільно чи мимоволі вони перебували в рамках загальних уявлень того часу і про самодержця, і про самодержавство. Самодержавство тоді не могло ще бути предметом наукового аналізу, для цього воно повинно було
   Олександр I
   
8. Імператор Олександр I (1777-1825) жив і царював в складне, суперечливе і багато в чому - в переломний для доль світу час. Нелегким було і становище Росії. Волею Провидіння вона опинилася в непростому внутрішньому і міжнародному становищі. В особистості і долі Олександра I переплелися гучні події, передові і реакційні ідеї, надії і розчарування російського народу. Ким же була ця людина,
   4. Зміст, рушійні сили і етапи визвольного руху в X IX столітті
   
9. Однією з найбільш укорінених догм в історичній науці була ленінська періодизація визвольного руху. Десятки років покоління радянських людей сприймали ленінську схему, що характеризується насамперед двома тезами: 1) визвольний рух - це революційний рух, 2) воно проходить три етапи-дворянський (1825-1861 рр..), Разночинский (18611895 рр..) І пролетарський (1895 -1917 рр..) в
   6.Крестьянскій або пролетарський соціалізм? (Ідеї, організації, діячі)
   
10. Реальна картина суспільно-політичному житті Росії 60-90-х років XIX в. була до невпізнання перекручена і в історичній науці, і в шкільних підручниках, і в громадській думці. Це відбувалося від того, що революційний рух, революційна боротьба показувалися, по-перше, єдино вірним напрямком суспільно-політичного життя, а, по-друге, превалюючим над іншими напрямками,
    Реальная картина общественно-политической жизни России 60-90-х годов XIX в. была до неузнаваемости искажена и в исторической науке, и в школьных учебниках, и в общественном мнении. Это происходило от того, что революционное движение, революционная борьба показывались, во-первых, единственно верным направлением общественно-политической жизни, а, во- вторых, превалирующим над другими направлениями,