| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Російсько-Японська війна. |
||
|
Майбутній командувач російської ар- мией в Маньчжурії генерал Куро-паткйн, присутній в 1903 р. на маневрах японської армії, був пре-виконаний самих райдужних надій: якщо японці нападуть, армію їх разо-б'ємо, Порт-Артур витримає 10-річну облогу, та й флот покаже мікадо «де раки зимують». Великий князь Олександр Михайлович обурювався: «Куропаткін або химерний ідіот, або безумець, або і те й інше вмес-ті. Я два роки прожив у Японії ... Японія - це нація чудових сол-дат! »293 Микола не любив Японію, бути може, з того дня, коли його під час подорожі« навколо Азії »мало не зарубав шаблею якийсь японський по - ліцейський - чи то фанатик, чи то божевільний. У своїх довоєнних днев-никах і навіть резолюціях Микола зневажливо називав японців «макаки». На всі вмовляння прихильників миру імператор Микола II отве-чал: «Війни не буде, так як я її не хочу» 294. І аж до січня 1904 Микола був упевнений: «Японці нам війни не оголосять». - «Чому?» - «Не посміють!» Це пояснює, чому в боротьбі за вплив на Миколу двох угруповань - «партії миру» на чолі з Вітте і «партії війни», найактивнішим ядром якої була так звана «безобразовская кліка», - перевага опинився на боці останніх. «Безобразовская кліка» - це 303 група високопоставлених чиновників, очолювана її «ідеологом» статс-секретарем А. М. Безобразова - переслідувала особисті інтереси, смакуючи великі прибутки від розробки лісу на території корей-ско-китайського кордону. Їх не турбувало, що таке вторгнення на терито-рію Кореї було сильним ударом по відносинам відразу і з Китаєм, і з Ко-реєю, і з Японією. Саме в їх інтересах було затримувати російські виття-ска в Маньчжурії як можна довше. Більше того, для них війна з Японією здавалося справою неминучим, але не страшним. Міністр фінансів Вітте попереджав царя, що війна буде «біль-шим лихом для Росії» - верб 1903 опинився в опалі: впав жертвою придворних інтриг «партії війни». Проти війни був і міністр іно-дивних справ Ламздорф - не послухали, і його. Чи не єдиним з міністрів, які бажали війни, був міністр внутрішніх справ В. К. Плеве, але його цікавила не зовнішня політика, а внутрішня. У розмові з гені-ралом Куропаткін він не приховував, що, «щоб утримати революцію, нам потрібна маленька переможна війна» 295, але йому було все одно, де ця війна розгорнеться: на Босфорі, в Середній Азії або на Далекому Сході. У війну в Росії не вірили, навіть коли 24 січня 1904 з боку Японії пішов розрив дипломатичних відносин. 25 січня мі-ністр закордонних справ Ламздорф телеграфував наміснику на Далекому Сході адміралу Алексєєву, що «розрив дипломатичних відносин ще не означає війни». І саме в цей день японські піддані спішно овва-куіровалісь з Порт-Артура. Війна почалася 26 січня, за день до її офіційного оголошення. Перші постріли прозвучали днем: японська ескадра змусила повернутися в корейська порт канонерського човна «Кореєць», що прямувала до Порт-Артур. Потім, в ніч, послідувало несподіване напад японських міноносців на російську ескадру, що стояла на зовнішньому рейді Порт-Артура. Вранці 27 січня набрали бій крейсер «Варяг» і канонерського човна «Ко-реец», що знаходилися в нейтральному, корейському порту. У результаті Росія відразу позбулася двох новітніх броненосців, двох крейсерів і ще трьох у-енних кораблів. Незабаром, 31 березня, на японській міні підірвався і пішов на дно броненосець «Петропавловськ». Ця подія була особливо трагічним, оскільки на кораблі загинули кращий російський адмірал С. О. Макаров296 і знаменитий художник Верещагін (зате виплив великий князь Кирило Володимирович). З головної ударної сили - семи броненосців - оста-лось тільки три. Надії на ініціативу флоту, який помилково вважа-ли сильніше японського, зникли. Японці захопили панування на морі і ста-ли безперешкодно перекидати війська в Корею. При цьому корейському імператору було оголошено, що «відтепер Корея перебуватиме під управ-ління японців», а у випадку «непокори корейців» японські війська
304 займуть імператорський дворец247. Незабаром японці змусили корейського їм-імператора розірвати всі відносини з Росією. На театрі військових дій Росія поступалася Японії в людях в 3 рази, в артилерії в 8 разів, по кораблях спочатку тільки в 1,3 рази. Звідси і відбувалася стратегія стримування до підходу та зосередження сил, до-будівництва кораблів на Балтиці. Війну планувалося вести рік-півтора, з урахуванням часу на перехоплення ініціативи, висадку десанту в Японії, по-тиску там народного опору і «оволодіння столицями і особливої імператора». Перший же серйозний бій на річці Ялу 18 квітня 1904 англійці на-звали поворотним в історії воєн: «білої людини» розбили «азіати» (нехай лажі мали майже трикратне перевагу). У Росії думали: це буде колоніальна війна. Але це виявилася війна індустріальної епо-хи з використанням броненосців, кулеметів, мінометів, ручних гранат, радіо, аеростатів, прожекторів, дротяних загороджень з струмом висо-кого напруги. У травні 1904 остаточно перервався зв'язок сухопутної армії з Порт-Артуром. Справа в тому, що генерал Куропаткін вирішив стратегічно «копіювати» 1812 (його квартирмейстер Харкевич був істориком Оте-чественной війни, за оцінками фахівців, досить посереднім). Рус-ська армія стала відступати на північ, по лінії КВЖД, у напрямку до Харбіну, до повільно прибувають резервам. Перше бій головних сил в серпні показало, що на сопках Маньчжурії Бородіно не повторить-ся: на спеціально підготовленій позиції у Ляояна російська армія потер-співала поразку. Відступ продовжилося. «Чим далі на материк по Маньчжурії забереться до нас Японія, - запевняв Куропаткін, - тим пора-ються її буде рішучіше. Але Микола II і намісник Алексєєв вимагали деблокади Порт-Арту-ра, і в кінці вересня Куропаткін неохоче зробив настання на р. Шахе. Як іронізував військовий історик Керсновскій: «23 вересня наша армія рушила в наступ». Зустрічне бій розгорнувся на суцільному фронті в 60 км і закінчилося «внічию». Куропаткін «про всяк випадок» відвів війська ще північніше. Стало ясно, що Порт-Артуру доведеться відбиватися самостійно. Наступ японців па Порт-Артур почалося в середині травня. Російське командування дуже переймається обороною самої фортеці і не стрімко-лось будь-яку ціну обороняти позиції на дальніх підступах до міста. На цих позиціях іноді полк міг цілий день утримувати цілу японську ар-мию (як це робив 5-й Сибірський полк 13 травня). Але сили були розпорошені-
305 ни і тому не рівні, японців до того ж підтримував флот. Через це російським доводилося здавати далекі, середні, ближні підступи до Порт-Артуру. У липні почалася безпосередня облога Порт-Артура. Російський флот, на який в обороні бази покладалося стільки надій, по-ніс великі втрати і виявився блокований, хоча і захищений з боку мо-ря мінними полями. На прориві кораблів до Владивостока наполягав на-месника Алексєєв. Його зробив 28 липня адмірал Вітгефт. Він обіцяв: «Я або прорвуся, або загину» - і виконав другу частину свого обеща-ня. Вітгефт був буквально знесений вибухом з містка у вирішальну хвилину бою, а може і всієї війни, коли адмірал Того вже зронив фразу: «Ка-жется, вони мене перемагають» - і зібрався віддавати наказ про вихід з бою. Уцілілі кораблі російської ескадри втратили керівництво і поверну-лись в Порт-Артур або пішли в нейтральні води, де їх роззброїли. Ви-йшли назустріч порт-артурцам владивостоцький крейсери були зустрічі-ни переважаючими силами японців і буквально размолочени в жорстокому бою. Тихоокеанський флот Росії повністю втратив боєздатність. Порт-Артурська епопея варто в російській історії поряд з севастополь-ської: і за героїзму захисників, і по трагічного фіналу. Три генераль-них штурму відбили захисники Порт-Артура. Підраховано, що кожен воїн воював з чотирма японцями і двох з них вбив. Більше 100 тис. солдатів втратив облягав Порт-Артур японський генерал Ноги (у тому числі двох своїх синів). Але в кінці листопада впала гора Висока (ключ до міста, Малахов курган Порт-Артура). На висоті 203 м над рівнем моря влаштувалися японські коригувальники вогню, і японська артилерія стала розстрілювати напівзруйновані форти і бухту з кораблями, що виявилася видною як на долоні. Навіть головний натхненник оборони міста генерал Кондратенко зронив: «Почалася агонія Артура!» Незабаром Кондратенко загинув, а агонія продовжилася до 20 грудня, коли на військовій раді генерал Стессель запропонував припинити опір. Не було подано жодного голосу проти, і 23 грудня залишки гарнізону капітулювали. Пізніше Стессель був оголошений зрадником, засуджений військовим судом до розстрілу (заміненого 10 роками ув'язнення), однак очевидно, що на генералі ви-міщан реальну провину більш високопоставлених осіб. Японська армія генерала Ноги переключилася на Куропаткина, але навіть з урахуванням цього посилення японських військ російська армія в Маньчжурії име-ла перевагу в загальній чисельності і в артилерії: підкріплення по КВЖД хоча і повільно, але прибували. Вирішальний бій війни відбулося в лютому 1905 р. під Мукден-ном - воно тривало більше трьох тижнів і розтягнулося по фронту на 150 км. Знову позначилася відсутність ініціативи Куропаткина, посилене втратою до нього довіри з боку підлеглих. Японці зуміли здійснити свій
306 довгий план охоплення російських позицій, оскільки російські війська обрали оборонну тактику і не знайшли моменту нанести контрудар по ослаб-ленним ділянкам японського фронту. Залишався останній акт військової трагедії. Цусіма - слово, що стало в російській мові прозивним. Тут 14 травня 1905 припинила своє су-ществование довго і шумно добиратися з Балтики 2-я Тихоокеанська ескадра. Нею командував адмірал Рожественскій298, який заявив перед по-ходом: «Я готовий на найбільші жертви», - що потім оголосили не пристає військо збирає «психологією самогубці». Ескадра, з по-міццю якої планувалося посилити Тихоокеанський флот, йшла виручати Порт-Артур. Але місто впало, коли кораблі були в Індійському океані. Ос-тава відчайдушна спроба прорватися, а краще - прослизнути під Воло-дівосток між Японією та Кореєю, але вона не вдалася. Японці мали пре-майно за всіма показниками. Наприклад, співвідношення російських і япон-ських сил за кількістю пострілів на хвилину було 134 до 360, по вазі вибухівки (а японська «шімозой» ще й якісно була краще) 500 до 75 ТОВ. Глав-ное ж - російським кораблям не можна було відірватися від ворожих, оскільки і в швидкості ходу співвідношення було 11 до 15. З 38 судів до Воло-дівостока дивом дісталися лише три. Втрата флоту компенсувалася збереженням головних сухопутних сил. Поворотним пунктом історії війни, а може, і всієї російської історії XX в. могло б стати Сипінгайское бій літа 1905 (за назвою нової позиції, зайнятої російською армією), якби воно було дано. Росіяни мали велику перевагу в силах, проти кожної дивізії - кор-пус. Є історики (особливо військові), які вважають, що новий ко-Манда, Ліневич, зміг би нарешті «задавити японців чисельністю і якістю своїх військ», а внаслідок цього не було «лих 1905 року, вибуху 1914-го і катастрофи 1917-го »299. Однак вони не враховують ні економічну, ні політичну внутрішню ситуацію в Росії, де підлога-ним ходом розгорталася революція і вже почалися прояви непові новения і бунти у військових частинах (згадаймо хоча б броненосець «Потьом-кін»).
307
вони звернулися до американського президента Т. Рузвельта з проханням «звести» ворогуючі сторони для мирних переговорів. Досягти догово-ренности вдалося до 30 травня. Рятувати ситуацію був покликаний «прощений» противник війни Вітте, не тільки великий політик, але і знавець проблем Далекого Сходу. Вітте блискуче вдалося провести переговори. Він успішно вибирався з криза- них ситуацій і домігся максимум можливого навіть з позиції програла війну сторони. У Портсмуті він поводився як представник «найбільшою імперії, у якої трапилася маленька неприємність ». Його завданням було витримати програму «чотирьох немає»: немає поступку російській терито- рії, немає сплаті контрибуції, немає роззброєння фортеці Владивосток і ли- шению Росії права тримати військовий флот на Тихому океані, нарешті, немає 308 поступку залізничної лінії, що зв'язує Владивосток з основною Росією. Японці, у свою чергу, вимагали від Росії свободи дій в Ко- реї, виведення російських військ з Маньчжурії, передачі Японії Ляодунского півострова з Порт-Артуром і всіма правами на них, нарешті, передачі Японії південній частині залізничної гілки КВЖД від Харбіна на Порт-Артур. Зіткнення інтересів було досить жорстким, але 23 ав- густа 1905 був укладений «майже благопристойний» світ. Дипломатичний- ська перемога залишилася за Вітте. Якщо японського главу делегації міністра закордонних справ Комура на батьківщині взяли холодно і замість нагороди ви- нудили піти у відставку, то Вітте був прийнятий як герой і отримав титул гра- фа. Правда, народна чутка тут же привласнила Вітте свій титул - «Граф напів-Сахалінський »- на згадку про єдиний відступі від« чотирьох ні ». Вітте (з дозволу імператора Миколи) довелося погодитися на поступку Японії «у вічне і повне володіння» південної половини острова Сахалін. За іншими статтями Портсмутського договору Японія отримала всі права на Корею (в найближчі роки перетворивши її на свою колонію), а Рос- ся відмовилася від будь-яких прав на Маньчжурію300. Японія отримала всі права на оренду Ляодунський півострова і на Порт-Артур разом з ве- дущей до нього гілкою КВЖД, зате Росія зберегла головну лінію КВЖД (з умовою не використовувати її в «стратегічних», тобто військових цілях). Росія не платила контрибуцій, зберігала право на військовий Тихо- океанський флот, а її громадяни не були позбавлені довоєнних прав на терито- риях, підконтрольних Японії. Важливий прецедент створив пункт договору про дозвіл японцям ловити рибу в російських територіальних водах. Навіть нахлинула революція не змогла збити в Росії бажання реван- ша. Недарма у вересні 1945 р., після капітуляції Японії у Другій мі- ровой війні, не хто інший, як Сталін заявив на весь світ: «Сорок років чекали ми, люди старого покоління, цього дня ... »Але ні в 1905-му, ні в 1945-му вузол далекосхідних протиріч розплутано не був.
- Рекомендована література - Повний звід даних про Росії передодня XX в. зібраний в 54-м і 55-м то- мах «Енциклопедичного словника» Брокгауза і Ефрона. Вони щодо відповідності- але нещодавно перевидані окремим томом: «Росія. Енциклопедичний словник »(Л., 1991). Сувора сухість інформаційних матеріалів немов наклала відбиток на найбільш авторитетні дослідження з конкретних проблем економічної та соціальної історії країни цього часу. Найважливішим соціальним групам присвячені написані в строгому «ака- деміческой стилі »дослідження: Корелин А. П.« Дворянство в порі- форменого Росії, 1861-1904 »(М., 1979); Анфимов А. М.« Хрест- 309
янською господарство в Європейській Росії. 1881-1904 »(М.. 1980); Шепе- лев Л. Є. «Царизм і буржуазія в другій половині XIX століття» (Л., 1981); Кір'янов Ю. І. «Перехід до масової політичній боротьбі. Робо- чий клас напередодні першої російської революції »(М., 1987). Найяскравіша політична фігура епохи - С. Ю. Вітте - дуже докладно розповів про себе і своє часу в небеспрістрастно, але тому особливо інтерес- вих мемуарах. Серед кількох публікацій найкращим залишається видання: С. Ю. Вітте «Спогади» (М., 1960. Т. 1-3), оскільки його підго- товили, а головне, детально прокоментували такі відомі історики, як Б. В. Ананьич і Р. Ш. Ганелін. Ці ж автори майже 40 років по тому написали детальну біографію свого героя: Ананьич Б. В., Гані- лін Р. Ш. «Сергій Юлійович Вітте і його час» (СПб., 1999). Загальна картина зовнішньої політики Росії дана в одному з томів серії з історії зовнішньої політики Росії: «Історія зовнішньої політики Рос- сии. Кінець XIX - початок XX століття »(Від російсько-французького союзу до Жовтневої революції, М., 1997). Більшість досліджень з Російсько-японській війні носять конкурують- но-описовий характер. Щодо стисло, але яскраво написаний відпо- ствующий розділ у книзі А. А. Керсновскій «Історія російської армії» (М., 1994. Т. 3. 1881-1905 рр..). Найдокладнішим дослідженням диплома- тичної історії війни залишається книга Б. А. Романова «Нарис диплома- тичної історії російсько-японської війни 1895-1907 »(М., Л., 1947).
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Російсько-Японська війна." |
||
|
||