| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Соціально-демографічна характеристика особистостізлочинця |
||
|
Однією з найважливіших соціально-демографічних ознак, які характеризують особистість злочинця, є вік. Спеціалісти-психологи роз-
глядають його як якісно визначений етап становлення і розвитку особистості, як період із притаманними йому психологічними особливостями сприйняття людиною навколишнього світу. Через це вікові особливості не можуть не впливати на злочинну поведінку. Вікові особливості повинні цікавити слідчого, суддю, адвоката, прокурора та інших юридичних працівників як результат соціальних змін особистості, її соціальних функцій, соціального досвіду, способів реагування на конфліктні ситуації та ін. Відповідно, соціально-психологічні особливості того чи іншого віку так чи інакше виявляються в певних формах злочинної поведінки, що передбачає необхідність диференційованого вивчення певного контингенту правопорушників за віковою структурою.
Дуже важливою характеристикою особистості злочинця є освіта. Прямої кореляційної залежності між рівнем освіти і формою антигромадської поведінки немає, однак рівень освіти впливає і на правосвідомість, і на формування світоглядних поглядів, і на здатність вибору того чи іншого варіанта поведінки. Так, серед осіб, які скоїли злочини в Закарпатті за період 1999-2000 рр., початкову освіту мали 3 %, неповну середню - 27 %, середню - 65,8 %, вищу 4,2 %. Звертає на себе увагу той факт, що ця група злочинців мала відносно високий рівень освіти. Пояснення цьому бачиться в тому, що оскільки освітній рівень населення в цілому в країні постійно підвищується, то це стосується і осіб, які причетні до злочинних діянь. Значна частина досліджуваного нами контингенту правопорушників є люди молодого віку. Слід підкреслити: в порядку загальної кореляції, як і раніше, відзначається стійке відставання правопорушників від своїх законослухняних ровесників за рівнем освіти та культури. Значний інтерес представляє питання про співвідношення пізнавального і морального моментів у процесі формування особистості, про те, що є носієм цілісності людської особистості - знання чи моральність. Практика свідчить, що висока освіченість не є бар'єром, який розділяє правопорушників і законослухняних громадян, і не гарантує соціально схвальної поведінки. Найчіткіше це проявляється в екстремальних умовах криміногенної ситуації, яка впливає не лише на свідомість особистості, її раціональні елементи, а й на глибинні емоційні компоненти психіки. Таким чином, не слід переоцінювати освіченість, набагато важливіше світоглядна і моральна спрямованість знань (особливо гостро ця проблема постає перед молоддю). Отже, стає зрозумілим, чому особи з порівняно високим рівнем освіти можуть скоювати злочини. На наш погляд, найперспективніший шлях розв'язання цієї проблеми - забез- печення (посилення) моральної, гуманістичної спрямованості освіти як єдності знань, моралі, інтересів і поведінки особистості. Суттєве значення для характеристики особистості злочинця мають відомості про його соціальний стан і рід занять. Стосовно досліджуваного контингенту злочинців ці відомості дозволяють встановити, в яких соціальних прошарках найбільш розповсюджені злочини. Наприклад, особи які скоїли злочини в Закарпатті за 1999-2000 рр. за соціальним станом характеризуються так: робітники - 50,3 %, службовці та інженерно-технічний склад - 25,2 %, учні - 4,5 %. Аналіз кримінальної практики показує, що не можна просто пов'язувати характер праці і протиправну поведінку. Необхідно враховувати складну взаємодію виділених факторів з іншими - культурно-освітній рівень, потреби, інтереси тощо. Особливої уваги заслуговують ті особи, які на момент скоєння злочину ніде не працювали і не навчалися. Негативне ставлення до праці та схильність до паразитичного існування негативно відбиваються на розвитку їхньої особистості, загострюють відносини з оточуючими і певною мірою зумовлюють виникнення криміногенної ситуації. Всього за добу правоохоронці Хмельницького розкрили жахливе вбивство сім'ї місцевого підприємця. В озері на околиці одного з мікрорайонів були знайдені покалічені тіла чоловіка і жінки - подружжя, які торгували на місцевому речовому ринку. При огляді квартири вбитих працівники міліції виявили, що вхідні двері не закриті, в одній кімнаті були явні сліди пограбування, а в спальні в ліжку акуратно накритий, ніби він спав, їх дев'ятирічний син. Однак виявилося, що хлопчик задушений... Коло підозрюваних помітно звузилося, коли з'ясувалось, що серед знайомих потерпілих був 34-річний житель Хмельницького, безробітний, раніше судимий за квартирні крадіжки і хуліганство. Під час затримання наступного дня після трагедії "знайомий " цинічно заявив: "Я цих двох порішив, а малого задушив". Підозрюваний розповів, що раніше бував у гостях в цій сім 'ї і вирішив поживитися добром. Заздалегідь все обдумав і підготував (упакував у сумку одноствольну рушницю, сокиру, молоток) і, як він зізнався потім, "вколовши кубів п 'ять наркоти ", пішов на "ділову " зустріч. На околиці міста злочинець влаштував справжню бійню.76 Значний інтерес представляє вивчення особистості злочинця в системі конкретних форм її соціальної діяльності. Утверджений в психології дієвий підхід у вивченні явищ психічного життя особистості дозволяє вивчити її ".в деякому здійснюваному процесі життєдіяльності, який стосується саме її. За цієї умови можна виявити, які суспільні процеси і форми безпосередньо впливають на формування осо- бистості"77 і, певна річ, з'ясувати роль особистості в становленні свого "Я". Злочинцям властиве суперечливе поєднання негативних і позитивних рис особистості і таке ж суперечливе за своїм змістом поєднання форм соціальної діяльності. А це означає, що при вивченні способу життя злочинця слід уникати однозначних характеристик і прагнути вивчення в системі його різних за соціальною значущістю видів діяльності. Вузьке розуміння діяльності може призвести до теоретичних помилок у дослідженні особистості злочинця, які, в свою чергу, можуть потягнути за собою помилки в практиці боротьби зі злочинністю, зокрема в роботі щодо виправлення і перевиховання злочинців. У зв'язку з цим автор не може підтримати концепцію О. Ковальова, який при побудові типології особистості злочинців як одного з типів виділив так званий глобальний тип особистості з повною кримінальною зараженістю. "Всі їхні помисли, почуття, - стверджує О. Ковальов, - пов'язані із замислами скоєння злочинів."78. Висловлювання означає, що вся життєдіяльність такої особистості має антигромадський характер, підпорядкована злочинним цілям і, відповідно, невиправна. Якщо всі елементи структури особистості злочинця набули явно виражений антигромадський характер (повна кримінальна зараженість), тоді доведеться констатувати приреченість цієї особистості на скоєння злочинів і в майбутньому. А це є, по суті, визнання обумовленості поведінки, яка давно піддана справедливій критиці і відкинута вітчизняними кримінологами і психологами. Твердження, що все життя того чи іншого злочинця, всі конкретні форми його прояву є кримінальними, не доведене. Припущення про "тотальну кримінальну зараженість", стверджує О. Яковлєв, не доведено, воно ґрунтується на прямій аналогії з фізичними захворюван- нями організму і несе на собі відбиток понять, прийнятих у сфері побутової свідомості79. Повністю асоціальні особи не зустрічалися навіть серед обстежених рецидивістів - такий висновок зробили в свій час спеціалісти-юристи, які вивчали причини і профілактику сімейно-побутових злочинів та інших правопорушень у м. Києві і трьох областях України80. У соціальній дійсності життєдіяльність людини представляє собою сукупність різноманітних форм рольової і нерольової поведінки. Причому перші становлять більшість форм соціальної активності особистості, в тому числі й особистості злочинця. Наприклад, дослідники відзначають дуалістичний (подвійний) характер поведінки сімейно-побутових злочинців: з одного боку, людина дисциплінована на роботі, а з другого - дебошир і деспот у сім'ї (60 % вивчених осіб характеризувалися за місцем роботи позитивно, водночас за місцем проживання - лише 20 %). У структурі особистості злочинця особливий інтерес представляють психічні властивості, які дають найбільш повне уявлення про глибинні процеси, які безпосередньо визначають її поведінку, і серед них провідною є соціальна спрямованість особистості. Оскільки про ядро спрямованості особистості - її мотиви - йтиметься в наступному розділі, зупинимося на інших її компонентах. У злочинній поведінці істотну роль відіграє такий компонент спрямованості особистості, як соціальна установка. За результатами досліджень, заснованих на загальнопсихологічному понятті соціальної установки, до наукового обігу введено поняття антигромадської установки як одного з факторів, що визначає злочинну поведінку. Для багатьох правопорушників характерна особистісна установка на злочинну діяльність (в особи з викривленими потребами, антигромадськими поглядами і звичками). Особистісна установка на злочинну діяльність обумовлює здійснення правопорушниками діянь, як правило, агресивного, насильницького спрямування. Характерно, що прояв агресивності цих осіб не є реакцією на обставини конфліктної ситуації, а виражає насамперед прагнення особи реалізувати агресивні спонукання незалежно від того, сприятлива ситуація чи ні. Багато злочинів скоюються особами, які мають ситуативну установку на злочинну діяльність. Вона виражається в емоційній обумовленості особи до конфліктного реагування на певні життєві обставини, за яких стикаються протилежні потреби та інтереси конфліктуючих. Ситуативна установка найбільш властива для правопорушників підліткового і молодого віку, що є відображенням їхньої загальної соціальної незрілості, внутрішньої суперечливості, емоційно-вольової нестійкості, які зумовлюють невідповідні реакції особи на об'єктивні обставини. Це твердження, що має під собою теоретичну і практичну основу, вимагає окремого розгляду психології неповнолітніх злочинців.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 2. Соціально-демографічна характеристика особистостізлочинця" |
||
|
||