Одним з найважливіших завдань кримінального права є боротьба з посяганнями на життя людини. Адже саме життя становить основну соціальну цінність. Воно є найважливіше благо людини, яке у разі настання смерті не може бути відновлено.
Видовим об'єктом розглядуваних злочинів є життя людини. Причому людини будь-якої, незалежно від її стану і будь-яких соціально-демографічних характеристик. Це може бути новонароджена дитина, людина в розквіті сил, людина, яка хвора на невиліковну хворобу, фізично чи психічно. Позбавлення життя заборонене і за бажанням потерпілого. Не мають жодного значення такі об'єктивні показники особи потерпілого, як його національна, расова, соціальна належність, віросповідання, походження, вік, характер занять тощо. Оскільки об'єктом розглядуваних злочинів є життя людини, то треба відзначити, що у кримінально-правовому розумінні життя починається тоді, коли людина народилася, тобто хоча б частково плід з'явився з утроби матері, що знаменує початок фізіологічних пологів (тут не обов'язково відділення плода від материнського тіла). Кінцем життя є настання так званої біологічної смерті, тобто коли внаслідок зупинення серця у тканини організму перестає надходити кисень і починаються зворотні процеси розпаду клітин центральної нервової системи. Звичайно, біологічна смерть настає приблизно через п'ять хвилин після смерті клінічної, коли констатується припинення роботи серця. Але відомі випадки, коли людину оживляли і через кілька хвилин після зупинки роботи серця (здебільшого після охолодження, втоплення тощо).
Визначення безпосереднього об'єкта злочинів проти життя дає підставу сказати, що до них не може бути віднесений кримінальний аборт, адже знищений людський плід у лоні матері не є ще людиною.
Чинне кримінальне законодавство передбачає такі злочини проти життя: умисне вбивство (ст. 115 КК), умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК), умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК), вбивство з необережності (ст. 119 КК), доведення до самогубства (ст. 120 КК), погроза вбивством (ст. 129 КК).
Як бачимо, основну кількість злочинів проти життя скла-
дають різні види вбивств.
Вбивство - це протиправне позбавлення життя однією людиною (групою людей) іншої людини (ч. 1 ст. 115 КК). Доведення до самогубства не пов'язане із вказаним діянням і тому не належить до вбивства, але входить у групу злочинів проти життя.
З об'єктивної сторони майже всі злочини проти життя є матеріальними складами, тобто вважаються закінченими після настання смерті особи. Погроза вчинити вбивство є формальним складом.
Для констатування факту вбивства необхідно встановити наявність причинного зв'язку між діянням і настанням шкідливих наслідків у вигляді смерті особи, тобто ця смерть повинна бути необхідним і закономірним результатом діяння, вчиненого особою, яку звинувачують у злочині. Якщо це діяння було тільки однією з умов настання смерті, і смерть є випадковим, а не закономірним результатом відносно діяння, можлива констатація відсутності складу злочину або наявність іншого складу злочину, або замаху на вбивство. Вбивство у наявності тільки тоді, коли позбавлення життя було протиправним. Тому не є вбивством позбавлення життя людини, коли воно носило правомірний характер (наприклад, у стані правомірної необхідної оборони).
Суб'єктивна сторона у злочинах проти життя може характеризуватися умисною виною (ст. ст. 115-118, 129), необережною виною (ст. 119) або умисною чи необережною виною (ст. 120).
Суб'єктом злочину проти життя, що передбачений ст. ст. 115-117 КК може бути особа, яка на момент вчинення злочину досягла 14-ти років (ст. 22 КК). З 14-ти років настає відповідальність і за зазіхання на життя державного чи суспільного діяча, працівника правоохоронних органів, члена суспільного формування по охороні суспільного порядку і державного кордону чи військовослужбовця, судді, народного засідателя або присяжного в зв'язку з їхньою діяльністю, пов'язаної із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи в зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (ст. ст. 112, 348, 379, 400, 443 КК).
Суб'єктом злочинів, передбачених ст. 119 (вбивство з необережності), ст. 120 (доведення до самогубства) та ст. 129 (погроза вбивством) може бути особа, яка досягла 16-річного віку кримінальної відповідальності.
|
- 91. Міжнародне право в період збройних конфліктів - галузь міжнародного права
загальне правило, якого повинні дотримуватися в подібних ситуаціях. Що ж стосується особливої юридичної чинності, котрою дійсно володіють закони, то цілком логічно, що дана сфера має особливу потребу в тому, щоб діючі в ній настанови відрізнялися категоричністю і непорушністю. Найбільш уживаним останнім часом став термін «міжнародне гуманітарне право». У той же час існує ряд учених, які
- § 1. Криміналістична профілактика злочинів
загальних кримінологічних рекомендаціях щодо встановлення причин і умов, що сприяють конкретним злочинам, вживанню спеціальних криміналістичних заходів для їх профілактики, запобігання і припинення. Виходячи з цього, сутність криміналістичної профілактики - це сфера практичної діяльності та один із наукових напрямів криміналістичної науки. Правову основу попередження злочинів становлять норми
- § 3. Криміналістична характеристика злочинів
загальнення оперативно-розшукового і слідчого досвіду, практики судового розгляду (слідчо-судової практики), а й глибоке комплексне дослідження самих злочинів певного виду, фактологічних та статистичних даних про них. З цією метою з середини 60-х рр. у процесі наукових кримінологічних і криміналістичних досліджень злочинності, окремих видів злочинів почали застосовуватися соціологічні методи.
- § 1. Криміналістична характеристика розкрадань
загальних для різних галузей, характерних для даної галузі виробництва, технології виготовлення певних видів сировини, напівфабрикатів, готових виробів та ін.); в) предмет посягання - кошти, матеріальні цінності у вигляді сировини, матеріалів, пального, продукції, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їх споживчої вартості, що можуть бути віднесені до різних джерел розкрадання
- § 1. Криміналістична характеристика злочинів у сфері службової діяльності
загальної криміналістичної характеристики службових злочинів варто виділити способи їх вчинення і приховування та типові матеріальні сліди. Особливості способів службових злочинів полягають у тому, що вони застосовуються не як одиничні дії, а найчастіше у вигляді продуманої системи злочинної діяльності, яка здійснюється протягом тривалого періоду. Для службових злочинів (за винятком службової
- 25. Поняття, загальна характеристика та види злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.
злочинів є суспільні відносини, що забезпечують конституційні права та свободи людини і громадянина. Залежно від їх безпосереднього об'єкта, всі злочини, передбачені V розд. Особливої частини КК, можна поділити на такі види: 1. Злочини проти виборчих прав громадян: перешкоджання здійсненню виборчого права (ст.157); неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або
- 13. Злочини проти життя, їх загальна характеристика і види.
загальний, фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Кваліфікуючою ознакою є вчинення його членом організованої групи. Злочини, об'єктом яких є життя і здоров'я людини: (ст. 130) зараження ВІЛ чи іншої невиліковної інфекційної хвороби; (ст. 131) неналежне виконання проф. обов'язків, що спричинило зараження особи ВІЛ чи іншої
- 9. Поняття, загальна характеристика та види злочинів проти основ національної безпеки України.
злочинів, передбачених у цьому розділі, є суспільні відносини з охорони основ національної безпеки України: її конституційного ладу, суверенітету, територіальної недоторканності, обороноздатності. Іншими словами, родовим об'єктом цих злочинів € суспільні відносини, що забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави (ст.1 Конституції). Це
- 5. Поняття кваліфікації злочинів
загальними, здебільшого оцін-ковими і тому не досить певними ознаками: «грубе порушення» «громадського порядку» з мотивів «явної неповаги» до суспільства. У літературі вже зазначалося, що таке визначення ознак конкретного злочину невдале, оскільки майже всі навмисні злочини мають такі ознаки, принаймні, явну неповагу до суспільства виражають і масові заворушення (ст. 294 КК України), і груповий
- 5. Поняття кваліфікації злочинів
загальне і орієнтовне. Головний недолік цього визначення в тому, що воно не вказує на ту кримінально-правову норму, яка є єдиною, що повинна бути застосована у цьому випадку саме до цього діяння. Кримінально-правова кваліфікація є застосування не будь-якої норми закону, а лише певної, конкретної. Кримінальна відповідальність за певний, конкретний злочин передбачається в кількох
|