§ 7. Управління в адміністративно-територіальних одиницях. Місцеве

Головна

Cоціологія || Гуманітарні науки || Мистецтво та мистецтвознавство || Історія || Медицина || Науки про Землю || Політологія || Право || Психологія || Навчальний процес || Філософія || Езотерика || Екологія || Економіка || Мови та мовознавство

Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини

Головна → Право → Теорія держави і права →

« Попередня		Наступна »

Скакун О.Ф.. Теорія держави і права, 2001 - перейти до змісту підручника
§ 7. Управління в адміністративно-територіальних одиницях. Місцеве самоврядування
Територія будь-якої держави поділяється на адміністративно-територіальні одиниці. Соціальна природа адміністративно-територіальних утворень різна. Можна виділити два шляхи їх утворення: - природний - поселення, міста, села, селища виникають внаслідок історичного природного (общинного) групування людей для спільного життя (знизу); - штучний - райони, повіти (районна ланка), області, губернії (обласна ланка) є результатом видання і реалізації актів державної влади (зверху). У адміністративно-територіальних одиницях, що сформувалися природним шляхом, як правило, обираються органи самоврядування, котрі займаються місцевими справами. У адміністративно-територіальних одиницях, сформованих штучним шляхом, управління здійснюється агентами держави (губернатором, префектом, головою районної адміністрації), призначуваними центральною владою - президентом, урядом. У таких адміністративно-територіальних одиницях можуть обиратися органи місцевого самоврядування з тим, щоб представляти інтереси природних адміністративно-територіальних утворень. 102 Місцеве самоврядування - особливий вид управління, реалізація гарантованого законом права територіальних спільнот громадян і органів, яких вони обирають, самостійно, під свою відповідальність, вирішувати всі питання місцевого значення, діючи в рамках закону і виходячи із інтересів населення. Тут територіальна спільнота (громада, комуна, муніципалітет) виступає первинним суб'єктом місцевого самоврядування, її не слід плутати з територіальною одиницею (село, селище, місто, регіон, область), яка є просторовою основою місцевого самоврядування, а не його суб'єктом. Місцеве самоврядування має специфічну правову форму в кожній державі і залежить від її устрою, історичних, національних та інших особливостей. При однаковості ознак місцевого самоврядування у країнах по-різному вирішується питання: чи представляють органи місцевого самоврядування глибинний шар державної влади або є відокремленими від держави, але взаємодіючими з нею, специфічними організаціями управління справами суспільства. Наприкінці XX ст. колективна думка про місцеве самоврядування знайшла втілення в Загальній декларації про місцеве самоврядування і Європейській хартії про місцеве самоврядування від 15 жовтня 1985 р. Верховна Рада України ратифікувала Європейську хартію про місцеве самоврядування, яка натепер перетворилася на частину українського законодавства. Відповідно до цих європейських документів Конституція України (розділ XI) дозволила місцевому самоврядуванню самостійно вирішувати питання місцевого значення. 103 Функціонування системи місцевого управління розглядається як децентралізація і деконцентрація влади. Під децентралізацією розуміється передача центром окремих повноважень місцевим виборним органам, а під деконцентрацією - делегування повноважень призначуваним із центру органам місцевої адміністрації. Місцеве самоврядування - це децентралізована форма управління. Основні системи місцевих органів самоврядування і управління такі. 1. Англо-американська система. В адміністративно-територіальних одиницях для вирішення місцевих питань обирається рада, зазвичай на 4 роки, її склад може бути як обраним, так і найнятим. Проте призначуваних чиновників із центру на місцях немає. Ця система місцевого самоврядування збереглася в «старих» державах - Англії, Канаді, Австралії та ін. її немає в нових країнах, що розвиваються, де створені більш централізовані системи. 2. Континентальна (романо-германська) (Франція, Італія, Бельгія та ін.). При формуванні управління адміністративно-територіальних одиниць використовується змішаний принцип: виборність і призначуваність. Це пояснюється розмежуванням самоврядування в общинах і управління в адміністративно-територіальних одиницях. В общинах - виборні органи самоврядування, без призначуваних «зверху» адміністраторів. У адміністративно-територіальних одиницях - як виборні, так і призначувані чиновники з центру, покликані здійснювати «адміністративний контроль» за органами самоврядування. 3. Соціалістична система. Хоча це й віджила в цілому система, проте її елементи в ряді країн збереглися й дотепер. Державна система будувалася на відкиданні принципу поділу влади. Місцева Рада була органом державної влади на своїй території. Усі інші державні органи (наприклад, суди) формувалися Радами і були підвладними їм. Не було відносної самостійності місцевого самоврядування щодо центральних органів. 4. Іберійська система (Іспанія, Португалія, деякі країни Латинської Америки). Місцеві ради обираються лише населенням, а глави адміністрацій - або населенням, або радою. В усіх випадках голови адміністрацій затверджуються органами державної влади. Вони поєднують у своїх руках публічну владу територіального колективу і державну владу. 5. Гібридні форми характерні для країн Африки. У державах, де є кочові племена (Гана, Камерун, Нігер та ін.), функції управ- 104 ління здійснюють або ватажки одноособове, або ради ватажків чи старійшин. Серед осілого населення адміністративні функції ватажків є скасованими, проте за своїм становищем вони входять до складу органів місцевого самоврядування, особливо на низовому рівні (Малаві, Свазіленд, Сьєрра-Леоне, Ванутау, Па-пуа-Нова Гвінея та ін.). 6. Військові режими (Нігерія - до 29 травня 1999 p., Алжир та ін.). Характеризуються виключно централізованою системою управління. На місця призначаються офіцери, що є військовими губернаторами, комендантами. Органи місцевого самоврядування розпускаються. При військових губернаторах і комендантах можуть створюватися дорадчі ради, до складу яких включаються і цивільні особи. Риси місцевого самоврядування в Україні. 1. Не є складовою частиною державного механізму управління в країні, проте, як і держава, здійснює публічну владу, владу народу. 2. Є однією з форм народовладдя. Здійснюється громадою («місцевим співтовариством») у межах певної території як безпосередньо (референдум, вибори, сходи та ін.), так і через органи місцевого самоврядування. 3. Має особливий суб'єкт - населення, громадяни, що мешкають на певній території. 4. Має особливий об'єкт управління - питання місцевого значення. 5. Має самостійність, що виражається в його організаційній відокремленості, у праві на фінансово-економічні ресурси, у виконанні значної частини суспільних справ у рамках закону та ін. 6. Несе відповідальність за свою діяльність, що забезпечується різними формами контролю з боку населення. 7. Поєднує у собі засади інституту громадянського суспільства і державної влади: баланс державних і місцевих інтересів забезпечується законом. Значна частина діяльності місцевого самоврядування - вирішення питань, на які держава впливає у багато способів (правових, фінансових та ін.). Органи місцевого 105 самоврядування можуть наділятися окремими повноваженнями органів виконавчої влади, брати участь у здійсненні державних функцій. У цьому разі державні органи мають право здійснювати контроль за реалізацією наділених повноважень. Відзначимо, що конституційний поділ державної влади і місцевого самоврядування в Україні має практичне підґрунтя, хоча й не носить абсолютного характеру. Важливо, щоб у самоврядуванні поєдналися дві основи - державна та громадська. Організаційні форми місцевого самоврядування виражаються через форми демократії: - безпосередню (широка особиста участь громадян в управлінні через громадські ради, комісії, домові, вуличні квартальні та інші органи самоорганізації населення, референдуми, опитування та інші форми, що допускаються за законом); - представницьку (наявність представницьких вищих органів на місцях, обраних посадових осіб і право відкликання їх виборцями; функціонування органів місцевого самоврядування: сільських, селищних, міських Рад та їх виконкомів). Представницька і виконавча частини органу місцевого самоврядування, при збереженні своєї відносної самостійності, об'єднані в єдине ціле одним керівником. Цим керівником є голова самих Рад. (Див. про самоврядування главу «Загальне вчення про демократію», про органи місцевого самоврядування в Україні - главу «Державні органи влади України»).
« Попередня		Наступна »
= Перейти до змісту підручника =

Інформація, релевантна "§ 7. Управління в адміністративно-територіальних одиницях. Місцеве самоврядування"
ЗМІСТ адміністративно-територіальних одиницях. Місцеве самоврядування § 8. Професійна і державна служба. § 9. Служба в органах внутрішніх справ Глава 8 ДЕРЖАВНІ ОРГАНІ ВЛАДИ В УКРАЇНІ § 1. Вищий представницький орган державної влади § 2. Глава держави § 3. Вищий виконавчий орган влади § 4. Представницькі органи влади на місцях § 5. Виконавчі органи влади на місцях § 6. Судові органи влади § 7. Поняття і особливості принципів екологічного права управлінської та іншої діяльності; б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей; в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; г) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого II. СИСТЕМА ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ управління, ефективність роботи якого грунтується на підтримці Парламенту та Президента України. Він є відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85 і 87 Конституції України. Концептуальною основою реформування уряду має бути законодавче визначення таких основоположних напрямів його діяльності, як: вироблення IV. ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ ТА СИСТЕМА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ управлінської діяльності: регіональний і місцевий рівень управління склався відповідно до системи адміністративно-територіального устрою України, яка була запроваджена на початку 30-х років в інтересах централізованого партійно-бюрократичного управління. У зв'язку з цим значна частина самоврядних територіальних одиниць (зокрема сіл, селищ, міст районного значення) сьогодні позбавлена VII. ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК управління сферами суспільного життя, насамперед державним сектором економіки. У відносинах із законодавчою і судовою владою вона користується певною самостійністю. Державне управління - вид діяльності держави, що полягає у здійсненні нею управлінського, тобто організуючого впливу на ті сфери і галузі суспільного життя, які вимагають певного втручання держави шляхом використання повноважень Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА управлінських відносин. Саме виправленню такого становища має сприяти запровадження в законодавстві (викладеного вище у главі 1) нового погляду на суспільне призначення адміністративного права в демократичній, правовій державі. Однак вирішення цього дійсно історичного завдання є досить складною справою. Адже існуючий стан українського адміністративного законодавства характеризується, умовно § 1. Роль держави в регулюванні господарської діяльності та в організації і забезпеченні функціонування державного сектору економіки управління в інтересах українського народу, підпорядкування суспільного виробництва потребам людини, її соціальній захищеності; досягнення раціонального співвідношення ринкових механізмів саморегулювання та державних важелів управління економічними процесами в умовах багатоукладної економіки; структурну перебудову галузей народного господарства з визначенням пріоритетних напрямів економічного і § 2. Прояви порушення законодавства щодо економічної конкуренції. Правовий статус природних монополій управління повітряним рухом; зв'язок загального користування; централізоване водопостачання та водовідведення; централізоване постачання теплової енергії; спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України. Діяльність суб'єктів природних монополій, а також діяльність суб'єктів господарювання на суміжних ринках § 2. Прогнозування та планування економічного і соціального розвитку управління економікою. Це зовсім не так. Адже саме директивність призвела до того, що центр все більше втрачав контроль за соціально-економічним розвитком країни. Спочатку план розроблявся "від досягнутого", тобто підганявся під тенденції, що складались, а потім, в кінці планового періоду, здійснювалася нова підгонка - під досягнуте. Не дивно, що за таких умов було досягнуто багато такого, про що § 4. Представницькі органи влади на місцях адміністративно-територіальних одиниць (областей, районів, міст, районів у містах, селищ, сіл) представницькі органи влади діють: - органи місцевого самоврядування - Ради. До складу України входять такі області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська,

© 2014-2022 ibib.ltd.ua