Загальний порядок виконання зобов'язань визначений у гл. 22 ГК.
Виконання зобов'язання являє собою завершальну стадію розвитку зобов'язальних правовідносин, на якій виконуються обов'язки і реалізуються суб'єктивні права. Головну роль у виконанні зобов'язання відіграє боржник (зобов'язана сторона), проте й на кредитора (управнену сторону) покладаються певні обов'язки - прийняти виконання зобов'язання, здійснити дії, без яких боржник не може виконати своїх обов'язків. Для боржника виконання зобов'язання полягає в здійсненні дій, які він повинен виконати згідно зі змістом зобов'язання. Виконання зобов'язання може виявлятись і в утриманні боржником від певних дій. Виконанням зобов'язання досягається його мета, і зобов'язання припиняється.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за браку конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК.
Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочення виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК, іншими законами або договором.
За загальним правилом договір створює права й обов'язки для контрагентів, які його уклали. Водночас виконання господарського зобов'язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою-безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.
Варто зауважити, що у відповідних положеннях ГК і ЦК, що стосуються виконання зобов'язань, використовуються подібні поняття третьої особи, що не є стороною в зобов'язанні. Проте статус третьої особи в господарських зобов'язаннях і в цивільно-правових зобов'язаннях має суттєві відмінності. Так, згідно зі ст. 194 ГК виконання господарського зобов'язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Водночас ст. 511 і 636 ЦК містять положення про те, що зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи, а навпаки, припускається виконання зобов'язання на користь третьої особи. Отже, у господарських зобов'язаннях у третьої особи виникає обов'язок, а в цивільно-правових зобов'язаннях у третьої особи, що не брала участі в укладенні договору, виникає право вимоги. Право вимоги третьої особи в цивільно-правових зобов'язаннях може співіснувати з правом вимоги особи, яка уклала договір, але одночасно ці вимоги висуватись не можуть.
Разом з тим ст. 528 ЦК передбачено виконання обов'язку боржника іншою (а не третьою) особою.
На противагу положенням ЦК (ст. 510-523 ЦК), що визначають сторони в зобов'язанні (поступку права та переведення боргу, заміну кредитора і боржника), у ГК міститься поняття передавання (делегування) прав у господарських зобов'язаннях. Відповідно до ст. 195 ГК управнений суб'єкт господарського зобов'язання, якщо інше не передбачено законом, може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передавання (делегування) таких прав може бути зумовлено певним строком.
Передавання прав у господарських зобов'язаннях може здійснюватись двома способами: передавання майнових прав (акт передавання прав уважається чинним з дня одержання повідомлення про це зобов'язаною стороною) і делегування права для здійснення господарсько-управлінських повноважень (акт делегування господарсько-управлінських повноважень іншому суб'єкту вважається чинним з дня офіційного опублікування цього акта).
Між тим небезінтересним є той факт, що положення про передавання прав у господарських зобов'язаннях містять вирази, неприйнятні з погляду навіть не права, а правової культури взагалі. На нашу думку, такі, наприклад, фрази, як «з метою вирішення певних питань щодо управління майном» та «коло господарських питань», не повинні фігурувати в кодифікованому акті, яким і є ГК.
|
- Зміст
Вступ 6 РОЗДІЛ 1. Основи правового регулювання господарської діяльності 7 § 1. Поняття та види господарської діяльності 7 § 2. Поняття та види господарських відносин 14 § 3. Поняття та система господарського законодавства 18 РОЗДІЛ 2. Засади державного регулювання господарської діяльності 26 § 1. Роль держави в регулюванні господарської діяльності та в організації і забезпеченні функціонування
- § 3. Виконання і припинення
господарських зобов'язань
Загальний порядок виконання зобов'язань визначений у гл. 22 ГК. Виконання зобов'язання являє собою завершальну стадію розвитку зобов'язальних правовідносин, на якій виконуються обов'язки і реалізуються суб'єктивні права. Головну роль у виконанні зобов'язання відіграє боржник (зобов'язана сторона), проте й на кредитора (управнену сторону) покладаються певні обов'язки - прийняти виконання
- § 2. Господарські договори
Основною підставою виникнення господарсько-договірних зобов'язань є господарський договір. Порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів визначене в гл. 20 ГК. Між тим самого поняття господарського договору у ГК бракує. В.С. Щербина визначає господарський договір як майнову угоду суб'єкта господарювання з контрагентом, яка встановлює (змінює, припиняє) зобов'язання сторін у
- Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання
зобов'язань
Відповідно до ст. 201 ГК з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів законом може бути передбачено обов'язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави. 3.2. Припинення
- Припинення господарського зобов'язання виконанням
або зарахуванням
Досягнення мети, заради якої встановлювалось зобов'язання, здійснюється способом його виконання. Виконання зобов'язання, проведене відповідним чином, належить до найпоширеніших способів припинення зобов'язань. Господарське зобов'язання, усі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною. У разі якщо зобов'язана сторона належним чином виконала одне з
- Припинення господарського зобов'язання в разі неможли-
вості виконання
Господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання в разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом. У разі неможливості виконання зобов'язання цілком або частково зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних
- Оперативно-господарські санкції
За порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - використовувані самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження порушень зобов'язання. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання,
- § 4. Поняття захисту прав та законних інтересів
учасників господарських правовідносин,
його форми та способи
Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. При цьому згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України такий захист поширюється на всіх суб'єктів господарювання. Слід зазначити, що в підґрунтя цього питання покладено приватні (автономні) інтереси суб'єктів, а посягання на такі інтереси можуть бути з боку як контрагентів за договору, так і вповноважених
- 2.1.3. Кредитори (комітет кредиторів)
Заява кредитора до Суду про порушення провадження справи про банкрутство повинна містити такі відомості: 1) розмір вимог кредитора до боржника з зазначенням розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті; 2) виклад обставин, що підтверджують наявність зобов'язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його виконання; 3) докази того, що сума підтверджених вимог
- 3.2. Мирова угода
Відповідно до ст. 35 Закону під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочення та (або) розстрочення, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство, проте одностороння відмова від мирової угоди не
|