Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоТеорія держави і права → 
Наступна »
Мойса Олександра Валеріївна. КОНСТИТУЦІЙНО - ПРАВОВИЙ СТАТУС НАРОДНОГО ДЕПУТАТА УКРАЇНИ ТА ГАРАНТІЇ ЙОГО ДІЯЛЬНОСТІ: ДИПЛОМНА РОБОТА, 1999 - перейти до змісту підручника

Введення.



На сучасному етапі реалізації завдань щодо удосконалення системи державного управління, з урахуванням прийнята 28 червня 1996 р. Конституції України, на перший план виступає науково-обгрунтована концепція формування правової держави.
Певне місце в цьому процесі відводиться інституту представницької влади і в першу чергу - Верховній Раді України. Системний підхід дозволяє розглядати парламент України як цілісну систему, головним компонентом якої виступає особистість депутата з його об'єктивними і суб'єктивними зв'язками.
Відповідно до ст.75 Конституції України 1996 р., провідну роль у формуванні та реалізації системи державної влади грає представницький постійно діючий колегіальний орган законодавчої влади - Верховна Рада України, яка є парламентом і єдиним органом законодавчої влади в Україні. Виключно до компетенції Верховної Ради України входить ухвалення законодавчих актів, які мають вищу юридичну силу і яким повинні відповідати нормативно-правові акти всіх інших органів держави. Зміст даної статті розкриває загальновизнане положення про поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, що є одним з головних принципів правової держави.
Діяльність з управління державними справами, яка здійснюється Верховною Радою України, прямо залежить від рівня і стилю виконання свого професійного обов'язку народними депутатами України.
Однак професійна діяльність депутата в окремих випадках далека від досконалості. Причин цьому безліч, але основна полягає в тому, що законодавчо не визначено регулюючий вплив на депутатську діяльність, як це прийнято в розвинених країнах світового співтовариства.
Отже, парламентська діяльність - це служіння державі, а таке служіння вимагає ентузіазму і подвижництва. Але це моральна сторона проблеми. Юридична ж полягає в тому, як домогтися за допомогою правових норм, щоб у парламент обиралися носії високих громадянських якостей, особи, які більше, ніж інші, підготовлені до державного служіння.
Необхідно визначити, що народний депутат - управлінський працівник, який знаходиться на державній службі і виконує професійну обов'язок перед своїми виборцями.
Роботу з формування справжнього парламенту як представницького установи, який веде загальнодержавні справи, треба починати з проголошення конституційного принципу: "Член парламенту є представником усього народу України".
Депутат, який не захищений конституцією країни та її законами, схильний до ризику поступитися зовнішнього тиску чи змушений вдаватися до різного роду хитрощів. Вільний мандат, послаблюючи прес, під який може потрапити депутат, звичайно не вирішує всіх проблем. Але важливо те, що конституційна відповідальність депутата вводиться в строго певні рамки.
Парламентська система передбачає, що відбір кандидатів у депутати стає справою політичних партій, які формулюють загальнонаціональну програму розвитку країни і беруть на себе політичну відповідальність за висунутих ними кандидатів у депутати. Ставши народними обранцями, ці кандидати реалізують не свої власні, особисті програми, а програму відповідної політичної партії, коригують її з урахуванням загальнодержавних інтересів.
Вільний мандат і реальна багатопартійність - це ті передумови, які вкрай необхідні для того, щоб трансформувати наш найвищий орган влади в ефективно діючий парламент, що стоїть на сторожі інтересів особистості, суспільства і держави.
З'ясування ролі парламенту в демократичному суспільстві, статусу народного депутата України є не просто високонаукових політологічної або правовою проблемою. Це - базові цінності будь-якого цивілізованої держави. І від того, наскільки українська нація розуміє роль парламенту і парламентарія, залежить, який шлях вона обере для побудови свого суспільства і держави.
До теперішнього часу мало хто з українських вчених та аналітиків детально зупинявся на цій проблематиці. Іншими словами, тут безмежне поле для серйозних досліджень. А, враховуючи якісно нову ситуацію після прийняття 24 вересня 1997 Верховною Радою України Закону України "Про вибори народних депутатів України", який ввів змішану, пропорційну і мажоритарну виборчі системи та передбачив появу парламенту депутатів, обраних безпосередньо в мажоритарних округах і обраних за постійним списками, визначення статусу народного депутата України є вкрай необходімим.1
У всіх країнах парламенти існують для того, щоб зміцнювати державу.
Певні умови пасивного виборчого права дають громадянину можливість стати членом парламенту. Але з точки зору політичної етики їм повинен бути тільки той громадянин, який відчуває в собі покликання і готовий служити народу як цілому. Те, що обираються народом особи повинні представляти не себе, не які-небудь соціально близькі їм групи населення або політичні сили, але весь народ, об'єднаний у державу, - це одна з істин, яку людство визнало дуже давно.
В парламенті як представницькому органі завжди втілювалася ідея вищого буття єдиної національної держави. В ідеалі парламентаризм заснований на демократичних традиціях служіння загальнодержавним інтересам. Благо тому суспільству, де державні органи та діячі зміцнюють солідарність і громадянський мир, майстерно і виважено здійснюють політику узгодження нескінченно різноманітних соціальних інтересів, уміло виокремлює із загальної маси і правильно формулюють загальнодержавні і всенародні інтереси, гармонійно поєднуючи їх з іншими інтересами.
Раніше стани направляли в представницькі установи самих "зубастих" своїх політиків, а з іншого боку, вони намагалися жорстко контролювати їх поведінку у зборах. Так зароджувалося те, що ми сьогодні називаємо імперативним мандатом.1
Проте парламент - це вищий представницький орган, який обирається населенням (виборчим корпусом), працює на постійній основі і є своєрідним дзеркалом суспільства. Жоден інший державний орган або суспільний інститут не має права і не може говорити від імені всього народу.
Парламент повинен бути таким органом, а парламентарії - такими діячами, які представляючи інтереси різних соціальних груп і прошарків населення, постійно шукають рівнодіючу в системі політичних сил, виробляють шляхом дебатів, узгоджень і голосування рішення, що влаштовують всіх або більшість членів суспільства.
Наділений вищою владою - владою народу, парламентарій при виконанні своїх обов'язків стає уособленням волі народу, недоторканою і повноважною особистістю. З часів римських трибунів носій народної влади був символом громадянського суспільства, демократії; він був ниткою, яка пов'язує народ і державний апарат. Руками народних ізбранцев створюється історія людської цивілізації, і від того, хто він - той, кому довірена найвища честь говорити від імені народу, які його можливості, права і обов'язки - іншими словами, який його конституційно-правовий статус, залежить майбутнє даної нації і держави .
Парламентарій повинен бути наділений такими правами і обов'язками, які давали б йому можливість найкращим чином і в повному обсязі здійснювати функції і завдання, поставлені перед ними. Насамперед, він зобов'язаний вести законодавчу роботу і виражати інтереси всього народу, в тому числі своїх виборців.
Основу формування і діяльності Верховної Ради України становить ідеї народного представництва, впровадження яких у політичне життя зарубіжних країн було історично пов'язано зі становленням їхніх держав.
Конституційно-правовий статус народного депутата України визначає Конституція України (28 червня 1996 р.), Закон України "Про статус народного депутата України" (25 вересня 1997 р.), "Про вибори народних депутатів України "(24 вересня 1997 р.), Регламент Верховної Ради України, Закон України" Про комітети Верховної Ради України "(4 квітня 1995) та інші акти. Проте до цих пір не вирішено ряд проблем, які стосуються статусу парламентаря.
Насамперед, необхідно зупинитися на питанні виникнення повноважень і, власне, самого статусу того чи іншого народного представника. Процедурою, внаслідок якої з'являються ці повноваження, що створюють фундамент для конституційно-правового статусу, є вибори народних депутатів України.
Момент, з яким українське законодавство пов'язує безпосереднє вступ депутата на свою посаду, є принесення їм відповідно до Конституції присяги на вірність України.
Найважливішим елементом конституційного статусу народного депутата України є і те, що народні депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі, вони не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі. Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом.
Роботи, що стосуються статусу народного депутата, присвятили С.А.Авакьян А.А. Безуглов, Б.Г. Просвирнин, А.В. Зінов'єв, Р.К. Давидов, А.Я. Слива та інші. Ці праці становлять великий науковий інтерес і в своїй сукупності охоплюють майже всі сторони конституційного статусу депутата. Однак звертає на себе увагу той факт, що в українській правовій науці досі немає монографічних робіт, в яких об'єктом правового дослідження був би депутат як основний компонент законодавчого органу в Україні - Верховної Ради.
Більшість монографічних робіт написані до дев'яностих років. Пояснюється це, ймовірно, тим, що останнім часом законодавство в галузі представництва народу змінюється досить швидко. Йдеться, насамперед, про чітке розмежування пільг і привілеїв народних депутатів України та депутатів місцевих рад.
До того ж, до недавнього часу майже всі автори, які досліджували правове становище народного депутата, поділяли повноваження на два елементи - права та обов'язки депутата. Представляється, що такий підхід є занадто спрощеним, а тому не завжди вірно відображає об'єктивно існуючі зв'язки. Адже повноваження депутата не можна розглядати тільки як його права, наприклад, по відношенню до Верховної Ради, тому що ті ж самі дії депутата по відношенню до виборців можуть виступати як його обов'язки.
Раніше в роботах робилися спроби класифікувати права та обов'язки депутатів стосовно до різних форм їх діяльності: правове становище депутатів на сесії, в комітеті, у виборчому окрузі. Однак подібні класифікації не охоплюють такі елементи правового статусу, як, наприклад, виникнення, припинення і термін дії депутатського мандата. З урахуванням зазначеного представляється доцільним при науковому дослідженні конституційно-правового статусу депутата визначити його структуру, виходячи з виявлення його мікроструктурних правових інститутів.
Статті, що публікуються сьогодні в засобах масової інформації, а також виступи самих депутатів по телебаченню і радіо, дають чітке уявлення про конституційно-правове становище народного представника в Україні.
У своїй роботі я постараюся розкрити основні поняття, принципи та елементи конституційно-правового статусу народного депутата України, проблеми, що виникають у цій галузі та шляхи їх вирішення, а також окреслено коло повноважень і основних гарантій депутатської діяльності .
Суттєве удосконалення порядку та умов роботи Верховної Ради України, процедур прийняття рішень відбудеться за умови прийняття нових парламентських законів.
Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна" Введення. "
  1. 2. Індікатівні Ціни
    Індікатівні Ціни - Ціни на товари, Які відповідають цінам, что склалось чі складаються на відповідній товар на прайси експорту або імпорту на момент Здійснення експортної (імпортної) Операції з урахуванням умів поставки та умів Здійснення розрахунків , визначених згідно з законодавством України, а такоже якісніх Показників товару, и Які затверджено Міністерством ЕКОНОМІКИ України. Контрактні Ціни у
  2.  Юридична відповідальність за Порушення ЛІСОВОГО законодавства
      Введення в експлуатацію виробничих об'єктів без обладнання, что запобігає шкідлівому впліву на Ліси (ст. 71); Пошкодження лісу стічнімі водами, хімічними Речовини, Нафта і нафтопродукти, шкідлівімі Викид, відходамі (ст. 72); засмічення лісів відходамі (ст. 73); знищення або Пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем и Шляхів на землях державного ЛІСОВОГО фонду (ст. 74); знищення
  3.  Екологічне законодавство України: сучасний етап
      Введення відповідніх статей у дію. Загаль ж першочергових причина тієї екологічної сітуації, якові мі маємо ніні в Україні, - екологічний та еколого-правовий нігілізм, ігнорування вимог екологічної безпеки у господарській ДІЯЛЬНОСТІ. "Мі повінні пам'ятати, что екологічне майбутнє нашого народу має спиратися на три міцні стовпи: перший - це розвинутості система екологічного права другий - це
  4.  Поняття и Особливості Принципів екологічного права
      Введення відповідніх статей у дію. Загаль ж першочергових причина тієї екологічної сітуації, якові мі маємо ніні в Україні, - екологічний та еколого-правовий нігілізм, ігнорування вимог екологічної безпеки у господарській ДІЯЛЬНОСТІ ... "Мі повінні пам'ятати, что екологічне майбутнє нашого народу має спиратися на три міцні стовпи: перший - це розвинутості система екологічного права другий - це
  5.  Тема 8. Адміністративно-правові режими
      Введення назвічайного стану, рядок его Дії, ДІЯЛЬНОСТІ державних органів и органів місцевого самоврядування в его умів передбачені в Законі "Про правовий режим надзвичайного стану" (від 16.03.2000.). Воєнній стан - це особливий правовий режим, что вводитися в Україні або в окрем ее місцевостях у разі збройної агресії чи Загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, ее
  6.  Тема 9. Адміністративно-правовий примус
      введення карантину у випадка епідемій та епізоотій; контроль и наглядові перевіркі; Закриття ділянок державного кордону та ін. (Дів. закони "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про Адміністративний нагляд за особами, звільненімі з місць Позбавлення волі", наказ Міністерство охорони здоров'я "Про погодження Переліку захворювань и вад, при якіх особливо не может
  7.  Тема 12. Адміністративний процес
      Введення Переліку предпринимателей, что займають монопольне становище на ринку (затв. розпор. АКУ від 10.03.1994 р.), Положення про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних-51 них посад державних службовців (затв.пост КМУ від 4.10.1995 р.) , Правила в'їзду іноземців в Україну, їх віїзду з України и транзитного проїзду через ее теріторію (затв. пост. КМУ від 29.12.1995 р.) та ін. Найчастіше и
  8.  Тема 15. Режим законності и дісціпліні у державному управлінні
      Введення в дію Законів, что регулюють діяльність державних органів Щодо контролю за додержанням Законів). Більш детально див. Закон "Про прокуратуру". Адміністративний нагляд є найбільш об'ємним и різноманітнім. Слід мати на увазі, что ВІН відрязняється від суднового и прокурорсько Нагляду тім, что: 60 - Контролюючим суб'єкт е суб'єктом віконавчої власти; - основною метою є забезпечення
  9.  Розділ II. ОСНОВНІ Напрямки РОЗВИТКУ І Реформування АДМІНІСТРАТІВНОГО ЗАКОНОДАВСТВО
      Введення ДЕРЖАВНОЇ реєстрації таких нормативних АКТІВ в органах Юстиції. Зважаючі на це, слід Суттєво підвіщіті пітому Вагу Законів у регулюванні в сфере віконавчої Влада і до того ж законодавче позбавіті більшість центральних органів віконавчої власти (крім міністерств) права відаваті Нормативні акти, что стосують прав и свобод громадян. 3. Ровиток механізму захисту прав и свобод громадян
  10.  Методи здійснення виконавчої влади
      введення карантину, зупинка руху транспор-та на окремих вулицях у разі аварії чи іншого події, за-нення ділянок держ. кордону, перевірка документів і огляд речей, прин-дітельного доставлення фізичних осіб для огляду в міді-цинские установи, примусове виселення громадян з будинків, гро-зящіх руйнуванням, санітарний огляд вантажів, техогляд транспортних