| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 8. Юридична техніка |
||
|
Правова форма діяльності безпосередньо пов'язана з необхідністю використання різних методів і способів юридичної техніки. Юридична техніка - це система засобів, правил і прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів. Розрізняють юридичну техніку в правотворчості та правоза-стосовній діяльності. Юридична техніка в правотворчості охоплює нормативні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні законів і підзаконних актів), а в правозастосовній діяльності - індивідуальні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні судових актів, договорів). Для забезпечення верховенства закону і його ефективної дії необхідний високий рівень законодавчої техніки. Юридична техніка в правотворчості містить у собі методики роботи над текстами нормативно-правових актів, прийоми найдосконалішого викладу думки законодавця (інших суб'єктів правотворчості) у статтях нормативно-правових актів, вибір найдоцільнішої структури кожного з них, термінології і мови, способи оформлення змін, доповнень, повного або часткового скасування, об'єднання нормативно-правових актів тощо. Вона забезпечує юридичну досконалість нормативних документів. Істотне значення має зведення до мінімуму кількості нормативних актів з одного й того ж питання, а також наявність спеціальних правових засобів, що забезпечують додержання нормативно-правового акта (організаційні заходи, заходи заохочення, контролю та ін.). Найзагальнішими прийомами і правилами юридичної техніки є: 1) юридична термінологія; 2) юридичні конструкції; 3) форма нормативного акта, прийоми і правила викладу його змісту. Юридична термінологія - це система юридичних термінів, тобто словесних позначень понять, що використовуються при викладі змісту закону, іншого нормативного акта. Вона припускає так звану термінологічну уніфікацію: однозначність, загальновизнаність, стабільність і доступність термі- 511 нів, визначеність І чіткість у викладі нормативно-правового матеріалу, які виключають різне розуміння думки законодавця. Однозначність - уживання терміна в даному законі в тому самому значенні. Загальновизнаність - уживання термінів відомих, а не вигаданих законодавцем для даного закону. Стабільність - усталеність термінології, а не зміна її з прийняттям кожного нового закону. Доступність - простота і адекватність терміна змісту норм права. Розрізняють три види термінів у текстах законів: загальновживані спеціально-технічні спеціально-юридичні - терміни в загальноприйнятому значенні, наприклад, будинок, документ, будівля, природа, довкілля та ін. - терміни, що мають значення у галузі спеціальних знань - техніки, медицини, економіки, соціології, біології, наприклад, депозит, безробітний, страйк - терміни, що мають особливе юридичне значення, яким виражається своєрідність того чи іншого правового поняття, наприклад, застава, володіння, переведення боргу, колективний договір Для єдності юридичної термінології необхідно, щоб при позначенні в нормативному тексті певного поняття послідовно вживався один і той же термін, а при позначенні різних, таких, що не збігаються між собою, понять використовувалися різні терміни. Прийняті закони повинні термінологічне стикуватися між собою і містити бездоганні дефініції, єдині, наскрізні для всієї галузі законодавства. Понятійний апарат усіх галузей права повинен мати «модельні» терміни і визначення, що виражають найзагальніші і водночас найістотніші ознаки предмета або явища. Поняття можуть набувати подальшого розвитку в галузевих нормативних актах, однак уточнене визначення все одно має спиратися на основну (базову) дефініцію. Неточність у застосу- 512 ванні терміна може спричинити неправильне розуміння правової норми. Юридичні конструкції --це стійкі побудови нормативного матеріалу за особливими типами зв'язків його елементів, їх типовими схемами, моделями, в які втілюється «юридичний матеріал». Тобто юридичні конструкції - це чіткі, відпрацьовані наукою і законодавчою діяльністю, перевірені практикою типові схеми правовідносин. Особливі юридичні конструкції дозволяють включати в дію - залежно від обставин - різні юридичні норми. Відпрацьованість конструкцій - показник досконалості законодавства. Такими юридичними конструкціями є «кримінальна недоторканність», «необхідна оборона», «суб'єктивні права» та ін. Приклад юридичних конструкцій: громадянин К., який перебігав вулицю, був збитий автомашиною і зазнав важкої травми. Залежно від особливостей обставин у кожній з наведених конструкцій «працюють» різні юридичні норми. Конструкція 1. «Соціальне забезпечення». Громадянин К. одержує від органів соціального забезпечення допомогу по тимчасовій непрацездатності (за наявності умов, передбачених законодавством про соціальне забезпечення) без власних зустрічних дій. Конструкція 2. «Договір добровільного страхування». Якщо громадянин К. має договір страхування, Держстрах при за-знанні ним травми виплачує суму страхування. Договірна конструкція передбачає, що відповідно до умов договору громадянин періодично вносить внески до страхової установи, а у разі нещасного випадку одержує обумовлену в договорі суму. Конструкція 3. «Юридична відповідальність заподіювана шкоди". Громадянська майнова відповідальність власника автомашини, що збив громадянина К., полягає у відшкодуванні заподіяної шкоди. Специфіка цієї конструкції полягає в тому, що це - особлива юридична відповідальність, відпо- 513 відальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Така шкода обов'язково відшкодовується, якщо не буде доведено, що вона виникла внаслідок непереборної сили або наміру потерпілого. В юридичній техніці поряд з важливістю правильного застосування юридичної термінології і юридичних конструкцій не менше значення має форма нормативно-правового акта. Прийоми і правила викладу юридичних норм у тексті нормативно-правового акта стосуються: 1) способів викладу; 2) формулювання заголовних назв статей і частин тексту; 3) юридичного стилю; 4) юридичної мови. Існують два основних способи викладу юридичних норм у тексті закону: - абстрактний - характеризується тим, що ознаки явищ, незважаючи на їх різноманіття, подаються в узагальненому виді, виражаються абстрактними поняттями; - казуїстичний - характеризується урахуванням індивідуальних ознак явищ, їх видів, фактів; перелічуються ті чи інші випадки - казуси. Абстрактний спосіб (прийом) викладу свідчить про вищий рівень юридичної техніки. Однак казуїстичний спосіб (прийом) дозволяє з більшою визначеністю і чіткістю регулювати суспільні відносини, точно визначати кількість випадків відповідальності тощо. Абстрактний і казуїстичний способи викладу юридичних норм доповнюють один одного у разі їх правильного застосування. Загальні вимоги до форми нормативних актів (формулювання заголовних назв статей і частин тексту, юридичного стилю, юридичної мови): 1) логічна послідовність і компактність викладу нормативних розпоряджень, що містяться в нормативному акті; відповідність змісту закону його найменуванню; 2) відсутність суперечностей усередині нормативного акта, а також суперечностей з іншими нормативними актами; заповнення прогалин; 3) наявність формальних реквізитів у нормативних актах: найменування акта; органу, шо його видав; місця видання; дати видання; підписів офіційних осіб; порядкового номера; 514 4) наявність встановленої структури нормативного акта: глав, розділів і частин - у великих законах; статей - у всіх законах; пунктів - у підзаконних актах; заголовків у кожній статті - у законах, переважно в кодексах, а також можливість преамбул в окремих законах; додатків - у підзаконних нормативних актах. 5) стислість викладу і разом з тим ясність, логічність, граматична правильність мови нормативного акта - без художньої красивості і декларативних положень: метафор, епітетів, порівнянь, абревіатур, ненормативних слів і словосполучень та ін. Для юридичної мови характерним є наказовий стиль викладу. Відступ від цих вимог призводить до юридичних помилок: прогалин у нормативному акті, суперечностей між його статтями, нечітких формулювань, стилістичних погрішностей та ін., які знижують якість акта, ускладнюють його усвідомлення і роз'яснення (тлумачення), реалізацію норм права в конкретних відносинах. Види юридичних (правотворчих) помилок такі. 1. Власне юридичні - прийняття декларативних норм, тобто норм, не забезпечених матеріальними ресурсами і необхідними юридичними засобами; наявність колізійних норм, тобто норм, що суперечать одна одній; відсилання до неіснуючих нормативно-правових актів або неповне закріплення життєвих обставин, що мають істотне значення для застосування норм права; прогалини та ін. 2. Логічні - наявність логічних суперечностей між окремими нормативними розпорядженнями, порушення домірності визначення понять; тавтологія - повторення одного терміна в іншому, наприклад, «живі тварини», «ліс як деревна рослинність»; визначення одного невідомого терміна через інший невідомий, наприклад, визначення оперативно-розшукової діяльності як виду діяльності, здійснюваної шляхом проведення оперативно-роз-шукових заходів, та ін. 3. Граматичні - наявність ненормативних словосполучень, громіздких конструкцій, що ускладнюють розуміння змісту статті нормативного акта, та ін. Юридична техніка в правозастосовній діяльності містить: 1) методики роботи над текстами правозастосовних актів; 2) прийоми найдосконалішого викладу думки правозастосу-вача (суду, адміністрації та ін.) у судовому рішенні, рішенні арбітражних судів та інших актах; 515 3) вибір найдоцільнішої структури правозастосовного акта, термінології і мови та ін. Виносячи правозастосовний акт, суб'єкт застосування повинен указати орган, що застосовує право, і відповідальну особу (якщо орган колегіальний, то вказується його склад), осіб, що беруть участь у розгляді справи (якщо ця участь є обов'язковою). Правозастосовник зобов'язаний описати діяння, що стало предметом розгляду, навести докази вчинення діяння конкретною людиною. У тексті документів слід навести і норми законодавства. Правозастосовний акт має таку структуру: вступна частина, констатуюча частина, мотивувальна частина, результативна частина. 516 Слід розмежовувати сферу регулювання законів і підзаконних актів. Нагадаємо, що на початковій стадії капіталізму держава виступала як «нічний сторож». Вона охороняло приватну власність, однак не втручалася в соціально-економічні відносини, відносини приватної власності. У 50- 60 роки XX ст. економічна та соціальна функції буржуазної держави чітко визначилися, і сфера правового регулювання розширилася за їхній рахунок. Держава взяла на себе турботу про соціальне забезпечення громадян, через що одтимала назву держави «загального благоденства». Відбулися зміни в сфері і напрямку правового регулювання в Україні. В умовах командно-адміністративної системи Радянської України принцип планування поширювався на всі економічні відносини, на всі галузі виробництва. У сучасних умовах ступінь утручання держави в економічні відносини зменшився, однак держава змушена програмувати економічну діяльність. Економіка України не зможе звестися на ноги без підтримки держави, а виробництво не в змозі функціонувати без державних замовлень. Це не означає, що держава повинна займатися патерналістичною діяльністю -підтримувати будь-які неефективні виробничі структури, виділяючи їм дотації, списуючи їхні борги. Процесуальне право - система норм, що визначають процедуру реалізації норм матеріального права в різних формах правової діяльності уповноважених на те суб'єктів. Щоб уникнути цього, у Законі України «Про податок на додаткову вартість» (п. 1 ст. 1) вказується, що терміни - корпоративні права, пов'язана особа, резидент, нерезидент, гудвіл, гроші, цінні папери, деривативи, дивіденди, відсотки, кредит, депозит, лізинг (оренда), бартер, звичайні ціни, безкоштовно отримані товари (роботи, послуги), валові витрати виробництва (оборот), основні фонди та нематеріальні активи - повинні розумітися у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 8. Юридична техніка" |
||
|
||