Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративное право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоГосподарське право України → 
« Попередня Наступна »
Невідомий. Господарське право України. 2006, 2006 - перейти до змісту підручника

§ 2. Забезпечення виконання господарських зобов'язань


Зобов'язання встановлюється для того, щоб воно було виконане. До того часу, доки зобов'язання не порушене жодною із сторін, воно повинно виконуватися відповідно до всіх елементів, що становлять у своїй сукупності їх зміст (за предметом, строком, способом і т. ін.). Але будь-яке зобов'язання само по собі не гарантує здійснення боржником тих дій, які передбачені договором на користь кредитора.
Але положення суттєво змінюється, як тільки боржник чи кредитор порушує будь-яке свої зобов'язання. В цих випадках застосовуються різноманітні заходи примусового характеру, спрямовані на забезпечення його виконання. Деякі з них можуть бути застосовані відносно будь-якого зобов'язання, а тому називаються загальними. Вони можуть застосовуватися в усіх випадках, крім винятків, установлених законом, договором або ж самим характером установлених відносин. Серед них особливо суттєвими є спонукання до виконання зобов'язання і відшкодування збитків, спричинених його порушенням.
Проте, хоча ці заходи мають всеохоплюючий характер, вони не завжди досягають необхідного практичного ефекту. Бувають випадки, коли боржник не виконує зобов'язань, але кредитор ніяких збитків не має або з тих чи інших причин не може довести їх розмір. Через це вимоги про стягнення збитків дуже часто зовсім не заявляються, бо реалізувати ці вимоги просто неможливо.
Відповідно до цього закон дозволяє самим учасникам зобов'язання обумовити їх певними додатковими забезпечуючи забезпечувальними заходами, що мають спеціальний характер і можуть гарантувати виконання зобов'язань незалежно від того, чи спричинені збитки кредитору. Якщо ж у належному і своєчасному виконанні зацікавлена держава, то в зобов'язанні вказуються спеціальні забезпечувальні заходи за прямою вказівкою закону.
Під способами забезпечення зобов'язання слід розуміти передбачені законом чи договором спеціальні заходи, покликані додатково стимулювати боржника до належного виконання ним свого зобов'язання, а в разі його невиконання бути заходом задоволення законних вимог кредитора.
Згідно з ст. 199 ГК України, виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав і відповідальності учасників господарських відносин, передбачених ГК України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються в господарському (діловому) обігу.
Статтею 546 ЦК України передбачені види забезпечення виконання зобов'язань. Виконання зобов'язань може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. До таких заходів належать і банківська гарантія (ст. 200 ГК України) і загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань. Підставою встановлення будь-якого зі способів забезпечення виконання зобов'язання може бути домовленість сторін (договір). І тільки відносно неустойки чи застави передбачено, що вони можуть встановлюватися безпосередньо законом. Угода про будь-яке забезпечення виконання зобов'язання повинна бути укладена в письмовій формі, інакше така угода може бути визнана недійсною.
Неустойка (штраф, пеня) - це є визначена законом чи договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання. Частіше всього неустойка встановлюється простою домовленістю сторін або ж відповідним зобов'язанням, яке є приписом закону. Тому неустойку в першому випадку називають договірно-добровільною, а в другому - договірно-обов'язковою.
У деяких випадках обов'язок сплати неустойки безпосередньо передбачається нормативним актом. Так, відповідно до закону перевізник і відправник несуть майнову відповідальність у разі неподання перевізних засобів і за інші порушення зобов'язання, які випливають із плану перевезення, та у випадках, не передбачених таким планом, але встановлених транспортним статутом, і тоді йдеться про нормативну неустойку.
Залежно від особливостей визначення розміру неустойки і характеру порушень, за які вона встановлюється, говорять про штраф або пеню.
Штраф - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пеня - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У зв'язку з тим, що зобов'язання по сплаті неустойки є додатковим щодо зобов'язання по відшкодуванню збитків, виникає питання про їх співвідношення.
За цим критерієм неустойка розмежовується на залікову, виключну, штрафну і альтернативну.
При заліковій неустойці збитки стягуються в тій частині, яка не покривається неустойкою. Вона має загальний характер і застосовується в усіх випадках, якщо договором чи законом не передбачено інше. Така неустойка є найбільш привабливою для боржника, бо розмір такої неустойки суттєво зменшується.
Для боротьби з найбільш серйозними порушеннями зобов'язань (реалізація недоброякісної і некомплектної продукції та ін.) понад збитками стягується неустойка, яка називається штрафною (ст. 549 ЦК України).
При виключній неустойці стягненню підлягає лише неустойка, а збитки не стягуються. Закон дозволяє сторонам по договору встановити відповідальність у вигляді відшкодування лише збитків чи тільки стягнення неустойки, тому остання називається альтернативною.
Розмір неустойки, як уже зазначалося, установлюється договором за домовленістю сторін. Разом з тим, ЦК України передбачає правило, згідно з яким сторони можуть домовитися про зменшення встановленого розміру неустойки, крім випадків, передбачених законодавством. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають важливе значення. Які саме обставини є важливими, суд визначає в кожному конкретному випадку. Але суд не має права повністю звільнити боржника від неустойки (ст. 551 ЦК України).
Кредитор не має права на неустойку, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (ст. 617 ЦК України). Відсотки на неустойку не нараховуються (ст. 550 ЦК України). Сплата неустойки не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі.
Важливого значення і широкого застосування в умовах переходу до ринкових відносин набуває такий вид забезпечення виконання господарських зобов'язань, як застава (Закон України "Про заставу"). Внаслідок цього кредитор має право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення із вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
В заставних правовідносинах кредиторам завжди є заставоутримувач - особа, яка приймає майно в заставу. Боржник за основним зобов'язанням є заставником і передає майно в заставу. Ним може бути і третя особа. Заставою можуть бути забезпечені різноманітні вимоги, які виникають із договорів займу (банківського займу), купівлі-продажу, оренди, перевезення та ін. Застава може застосовуватися відносно вимог, які можуть бути виконаними в майбутньому при наявності домовленості сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.
Предметом застави можуть бути майно, цінні папери, а також майнові права. Але в усіх випадках предметом застави може бути лише таке майно, такі речі, які не виключені із господарського обігу. Ним може бути і таке майно, яке може стати власністю заставника в майбутньому після укладення договору, в тому числі продукція (майновий врожай), приплід тварин і т. ін. Предметом застави можуть бути і такі майнові права, як права на чужі речі, орендні права на майновий комплекс підприємства, будинки, споруди, кредиторські вимоги та інші права.
У той же час деяке майно не може бути предметом застави, а саме: національні, культурні й історичні цінності, які відображені в Державному реєстрі національної культурної спадщини, а також об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена, майнові комплекси державних підприємств, які перебувають у процесі корпоратизації. Не можуть бути предметом застави і вимоги, які мають особистий характер, а також вимоги, застава який заборонена законом.
За загальним правилом, договір застави може бути укладено між сторонами у простій письмовій формі. Але якщо предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, товари в обігу чи переробці, договір застави має бути нотаріально засвідчений. У разі недотримання вимог щодо форми застави і його нотаріального посвідчення договір застави визнається недійсним.
З моменту укладення договору між сторонами узгоджується питання про те, в кого буде знаходитися заставне майно. Ним може володіти заставоутримувач, заставодавець, третя особа (нотаріальні органи, банк). Особа, якій передається майно, повинна забезпечити задоволення вимог заставоутримувача. Це, як правило, досягається шляхом страхування майна за домовленістю сторін або згідно з приписом закону.
Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а якщо договір повинен бути нотаріально засвідченим, то з моменту такого засвідчення або ж з моменту його реєстрації, якщо вона є обов'язковою. Якщо ж відповідно до договору чи закону предмет застави повинен знаходитись у заставоутримувача, то право застави виникає з моменту передачі такого предмета. За загальним правилом, за заставником зберігається право користування заставленим майном, якщо інше не передбачено договором або законом. За домовленістю із заставоутримувачем заставник при умові переходу до нового заставника основного боргу може повернути собі заставлене майно на конкретних умовах або ж змінити предмет застави.
У зв'язку з тим, що ціна заставленого майна, як правило, не збігається з сумою боргу, застава може забезпечити кілька зобов'язань. Тому боржник має право заставити одне й те ж майно одночасно кільком кредиторам. Правовідносини, які виникають з цих дій, називаються перезаставою. Законом України "Про заставу" право застави надається тільки боржнику за умови, якщо це не заборонено законом, а також за згодою попереднього заставоотримувача.
Застава зберігає силу в тому разі, якщо майно чи майнові права, які становлять її предмет, переходять у власність іншої особи або ж в установленому порядку виникає уступка заставоодержувачем забезпеченої заставою вимоги.
Застава припиняється в момент виконання боржником основного зобов'язання. При цьому кредитор повинен повернути боржнику заставлене майно. У разі часткового виконання зобов'язання застава зберігається в первісному, повному обсязі. Застава може припинятись і з інших підстав: у разі загибелі заставленого майна, якщо це було майно з родовими ознаками; якщо заставоутримувач набув права власності на заставу; якщо закінчився строк дії права, яке становить предмет застави. Право застави припиняється і за примусового продажу заставленого майна.
Право звернення стягнення на заставлене майно виникає з моменту невиконання основного зобов'язання, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду, а також у безспірному порядку на підставі виконавчого надпису нотаріальних органів.
Реалізація заставленого майна, на яке звернене стягнення, здійснюється виконавчою службою (органами) на підставі виконавчого листа, наказу господарського суду або ж виконавчого надпису нотаріальних органів. Реалізація заставленого майна здійснюється на аукціоні (публічних торгах).
Якщо сума, що одержана від реалізації заставленого майна, є недостатньою для задоволення вимог заставоутримувача, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати різницю за рахунок іншого майна боржника в порядку черги, встановленої законом. Якщо сума, що одержана від реалізації заставленого майна, перевищуватиме розмір забезпеченої заставою вимоги заставоутримувача, то ця різниця повинна бути повернена заставнику. Заставник може в будь-який час до реалізації предмета застави припинити звернення на нього стягнення шляхом виконання забезпеченого заставою зобов'язання.
Залежно від властивостей предмета застави чинне законодавство передбачає різні види застави, а відповідно до них права і обов'язки сторін, зокрема іпотека, застава майнових прав, застава цінних паперів, застава в міжнародному обігу.
Іпотека - це застава землі або ж іншого нерухомого майна (будинків, споруд, квартир, цілісних майнових комплексів підприємств і т. ін.), яке залишається у володінні і користуванні заставника чи третьої особи. В договорі іпотеки основоположним елементом є земля, предметом цих відносин можуть бути як земельні ділянки, так і розміщені на них багаторічні насадження, будинки, споруди, інші об'єкти, які тісно пов'язані з землею, а тому не можуть бути без пошкодження або знецінення відокремлені від неї і таким чином належить до предметів іпотеки з урахуванням цих ознак.
Договір іпотеки встановлює права і обов'язки сторін за умови нотаріального засвідчення. Відповідно до договору іпотечний заставник повинен здійснити дії, необхідні для підтримки предмета застави в належному стані, і має право достроково виконати основне зобов'язання, якщо це не суперечить змісту зобов'язання. Він не позбавлений права реалізувати предмет застави з переводом на придбавача основного боргу, забезпеченого заставою, і з письмової згоди заставоутримувача надати предмет іпотеки в оренду.
Відповідно до Закону України "Про заставу" заставник має право, якщо інше не передбачене законом чи договором, здійснювати документальну, а також фактичну перевірку наявності, розміру, стану і умов збереження предметів іпотечної застави. За порушення цього права він може не тільки вимагати дострокового виконання зобов'язання, але й у разі необхідності звернути стягнення на предмет іпотеки. Вказані наслідки настають незалежно від того, чи знаходиться предмет іпотеки у заставника, третьої особи тощо.
Якщо предмет застави втрачений не з вини заставоутримувача і заставник його не відновив або за згоди заставоутримувача не замінив іншим майном такої ж вартості, заставоутримувач має право вимагати дострокового виконання зобов'язання.
Якщо предметом іпотеки є будинки і споруди, заставоутримувач набуває право користування і земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. У разі звернення стягнення на предмет застави придбавач має право на одержання земельної ділянки відповідно до законодавства України.
Предметом іпотеки може бути, як було зазначено вище, і майновий комплекс підприємства або його структурного підрозділу, а тому іпотека поширюється на все майно, в тому числі основні і обігові фонди, а також інші цінності, відображені в самостійному балансі підприємства. Як предмет іпотеки закон розглядає також транспортні засоби і космічні об'єкти, які залишились у володінні заставника.
Законом України "Про заставу" передбачена також іпотека рухомого майна, до якого належать товари в обігу чи в переробці. Предметом такої застави можуть бути: сировина, полуфабрикати, комплектуючі, готова продукція і т. ін. Заставник зберігає за собою право володіти, користуватись і розпоряджатися ними відповідно до встановлених правил.
За домовленістю сторін предмет застави може бути залишений у заставника під замком і печаткою заставоутримувача (тверда застава), а індивідуально визначена річ може бути обладнана знаками, які підтверджують заставу.
Якщо предметом застави є вимоги заставника за зобов'язанням до своїх боржників, ці правовідносини називаються заставою майнових прав. Заставник може укласти договір як на право вимоги за зобов'язанням, які належать йому на момент укладення угоди, за якою він виступає кредитором, так і тих, які повинні виникнути в майбутньому. У цьому разі в договорі повинна бути вказана особа - боржник стосовно заставника, про що боржник повинен бути повідомлений.
Заставник, як правило, зобов'язаний виконати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права, а саме: не робити відступлення заставленого права; не здійснювати дій, що припиняють заставне право або зменшують його обсяг, вживати заходів, необхідних для захисту заставленого права від зазіхання на нього третіх осіб; повідомляти заставоутримувача про зміни, що сталися в заставленому праві при його порушенні з боку третіх осіб.
Якщо заставник не виконає покладених на нього обов'язків, заставоутримувач має право незалежно від настання строків виконання забезпеченого заставою зобов'язання вимагати в судовому порядку переводу на себе заставленого права; виступати як третя особа в суді, який буде розглядати справу про заставлене право; в разі порушення заставником зобов'язання самостійно вживати всіх заходів для захисту заставленого права.
У разі, якщо боржник заставника до виконання заставником зобов'язання, забезпеченого заставою, виконає свої обов'язки, все одержане заставником стає предметом застави, про що заставник повинен негайно повідомити заставоутримувача.
Із одержаних коштів заставник зобов'язаний на вимогу заставоутримувача перерахувати відповідні суми на його рахунок як виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено договором.
Виконання зобов'язань може забезпечуватись і шляхом застави векселя або іншого цінного паперу, які можуть бути передані шляхом здійснення передаточного надпису - індосамента.
Заставою забезпечуються не тільки зобов'язання, які виникають із договорів між суб'єктами господарської діяльності, але й зобов'язання вказаних суб'єктів за платежами державі (перед державним чи місцевим бюджетом). Законом України від 21 грудня 2000 року № 2181 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" введене поняття податкової застави як способу забезпечення зобов'язань. Податкова застава виникає не на підставі договору, а на підставі закону. При цьому податкові органи мають переважне право перед іншими кредиторами на задоволення своїх вимог за рахунок вартості заставленого майна.
Чинне господарське законодавство України серед видів забезпечення виконання зобов'язань передбачає гарантію. Згідно з п.5 ст.47 Закону України від 7 грудня 2000 року "Про банки і банківську діяльність", серед операцій, що можуть здійснюватись банками, передбачається надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які мають намір їх виконати у грошовій формі.
Гарантія як спосіб забезпечення виконання господарських зобов'язань є субсидіарним зобов'язанням, що видається банківською установою в порядку, встановленому Національним банком України, на прохання (клопотання) зацікавленої особи (боржника), за яку відповідний банк (гарант) зобов'язується згідно з умовами гарантійного зобов'язання сплатити грошову суму кредиторові з метою ліквідації заборгованості з боку боржника.
У господарських відносинах. для забезпечення виконання господарських зобов'язань застосовується банківська гарантія - письмове зобов'язання гаранта, яке є строковим і набирає чинності з моменту видачі. Строковість цього зобов'язання визначається в самій гарантії.
Відповідно до ст. 200 ГК України, банківська гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією про задоволення вимог управненої сторони в розмірі повної грошової суми, зазначеної в письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане в ньому певне зобов'язання або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Висунення заперечень та претензій гарантом управненій стороні допускається лише в межах гарантійного листа.
Зобов'язання, яке випливає з банківської гарантії, виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.
Виконання зобов'язань суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у разі та в спосіб, передбачених законом (п. 2 ст. 199 ГК України).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ 2. Забезпечення виконання господарських зобов'язань"
  1. 3.1. Забезпечення виконання господарських зобов'язань
    забезпеченням виконання зобов'язань розуміють спеціальні правові заходи майнового характеру, які встановлюються законом або договором з метою забезпечення належного виконання зобов'язань. У випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання кредитор має право вимагати виконання в примусовому порядку через звернення в суд. Суд, застосовуючи заходи державного примусу, примушує боржника до
  2. Гарантія
    забезпечення виконання зобов'язань визначається також і ст. 200 ГК, а саме: гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань способом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони в розмірі повної грошової суми, зазначеної в письмовому
  3. правове забезпечення окремих видів фінансових послуг
    забезпечення розрахунків, переказ грошей. Загальні засади функціонування платіжних систем, а також поняття та загальний порядок проведення переказу грошей визначає Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05.04.01. 2. Довірче управління фінансовими активами, залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення. На підставі ст. 47 Закону України
  4. Забезпечення виконання господарських зобов'язань
    забезпеченням виконання зобов'язань розуміють спеціальні правові заходи майнового характеру, які встановлюються законом або договором з метою забезпечення належного виконання зобов'язань. У випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання кредитор має право вимагати виконання в примусовому порядку через звернення в суд. Суд, застосовуючи заходи державного примусу, примушує боржника до
  5. Гарантія
    забезпечення виконання зобов'язань визначається також і ст. 200 ГК, а саме: гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань способом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони в розмірі повної грошової суми, зазначеної в письмовому
  6. Тема 5Господарські зобов'язання
    виконання господарських зобов'язань як додаткова га- рантія належного виконання зобов'язань. Правова характеристика неустойки, застави, завдатку, поруки, гарантії та притримання. Характеристика видів неустойки. Співвідношення неустойки та збитків. Порядок зменшення розміру неустойки. Зміна та припинення господарських
  7. ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
    забезпечення його виконання. Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Інвестиції - всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у
  8. Роль, значення обліку в комерційних банках та основи його організації.
    забезпечення фіксування фактів здійснення всіх банківських операцій у первинних документах, збереження протягом установленого строку оброблених документів, регістрів бухгалтерського обліку та звітності несе керівник банку, який здійснює керівництво банком відповідно до законодавства та установчих документів. Керівник банку зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення
  9. 24. Посвідчення договорів застави
    забезпечення зобов'язань. Вона виникає внаслідок укладення договору чи на підставі закону. Договір про заставу укладається між кредитором (заставодержателем), з одного боку, та боржником чи його майновим поручителем (заставодавцем), з іншого. На підставі цього договору, за умови невиконання боржником своїх зобов'язань, заставодержатель для задоволення своїх вимог може звернути стягнення в
© 2014-2020  ibib.ltd.ua