| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Припинення і недійсність господарських зобов'язань |
||
|
Дії зобов'язання вичерпуються, як тільки права і обов'язки, що його становлять, будуть повністю і належним чином виконані, - тоді воно, отже, припиняється. Але воно може бути припинено і з інших причин та підстав - із закінченням позовної давності, яка погашає санкцію, в тому числі і зобов'язання, розірвання договору при наявності до того необхідних підстав тощо. Таким чином, припинення зобов'язань є не що інше, як відпадіння первісно установленого зобов'язання, як конкретного виду зобов'язальних зв'язків. Припиненню зобов'язань присвячені статті 202-206 ГК України. Серед перелічених в указаних вище статтях підстав поставлено виконання. І це зрозуміло. Виконання являє собою нормальний спосіб припинення зобов'язань, яке збігається з тією ціллю, для досягнення якої воно установлюється. Але припинення зобов'язання може бути обумовлено не будь-яким чином, а лише належним, ним охоплюється і реальне виконання, а саме: за суб'єктним складом, предметом, місцем, часом і способом. Якщо учасники зобов'язання порушують хоч би одну із умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а трансформується, змінюється, оскільки в цьому разі до основного зобов'язання недобросовісного контрагента приєднуються нові, додаткові зобов'язання: у сплаті штрафів, відшкодуванні збитків і т. ін. Отже, неналежним чином виконане або невиконане зобов'язання породжує нове, ще одне зобов'язання. І лише після того як сторони здійснять всі дії, які виникають із зобов'язання, воно визнається припиненим (п. 1 ст. 203 ГК України). Господарські зобов'язання припиняються шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. При припиненні зобов'язань за цими підставами необхідно враховувати такі умови: по-перше, зобов'язання повинні мати зустрічний характер вимог, які пред'являють одні і ті самі особи одна одній, кожна із яких в одному зобов'язанні є кредитором, а в іншому - боржником; по-друге, зобов'язання, які пред'являються до зарахування, повинні бути однорідними, тобто такими, предметом яких є майно, визначене родовими ознаками, в тому числі гроші; по-третє, необхідною є така умова, як настання строку виконання одного і другого зобов'язань. Зарахування вимог не допускається, якщо за заявою другої сторони повинен бути застосований строк позовної давності і строк цей минув (пункти 3, 5 ст. 203 ГК України). Господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов'язання (п. 4 ст. 203 ГК України). Зобов'язання може бути припинене і за згодою сторін. Така згода може полягати у звільненні кредитором боржника від виконання зобов'язання, тобто прощення боргу (відмові від стягнення суми, яку винен боржник). Різновидом цього способу припинення зобов'язання є мирова угода сторін. Вона може бути як судовою (затвердженою судом загальної юрисдикції або ж господарським судом), так і не судовою (затвердженою нотаріально). Однією із підстав припинення зобов'язання є неможливість його виконання. Господарське зобов'язання припиняється в разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом. При припиненні господарського зобов'язання в разі неможливості його виконання необхідно врахувати таке: наявність обставин, які не дають можливості сторонам його виконати; наявність винної поведінки сторін, за яку могли б сторони відповідати. Наприклад, стихійне лихо, військові дії на території України, в зоні яких перебувають кредитор і боржник і т. ін. Згідно з ч. 2 ст. 205 ГК України, в разі неможливості виконання зобов'язання повністю або частково зобов'язана сторона з метою запобігання невигідних для сторін майнових та інших наслідків повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону. Ліквідація суб'єкта господарювання, в тому числі і оголошеного банкрутом, також є підставою припинення господарського зобов'язання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням (ч. 3, 4 ст. 205 ГК України). У разі прийняття нового, а також зміни чи скасування державного замовлення, акта органу державної влади чи органу державного управління, які роблять неможливим виконання зобов'язання і спонукують сторони з цих чи інших причин розірвати господарський договір (контракт), можуть бути підставою для припинення зобов'язання з моменту, коли про це стало відомо сторонам зобов'язання (ст. 188, п. 2 ст. 206 ГК України). Отже, умовами припинення зобов'язань з цих підстав є: прийняття нового чи зміни акта органу державної влади або органу управління, на підставі яких був укладений договір (контракт); зміна або скасування цими актами договору (контракту); факти зміни чи скасування договору (контракти) стали відомі сторонам; сторони відповідно до вимог ст. 188 ГК України розірвали договір (контракт). Спеціальним видом припинення господарського зобов'язання є заміна одного зобов'язання між даними суб'єктами другим - новація. Важливим в цій правовій ситуації є те, що первісне зобов'язання повністю припиняється, а не перетворюється на нове. Тому, зокрема, одночасно припиняються всі зобов'язання, які забезпечують його виконання, - акцесорні зобов'язання. Новація відрізняється від заміни виконання (наприклад, за згодою одержувача (покупця) за договором поставлення замість одних товарів відвантажуються інші товари того ж асортименту). В цьому випадку первісне зобов'язання не припиняється, а продовжує існувати і підлягає виконанню. В господарській практиці використовується поняття пролонгації (продовження) договірних відносин учасників на новий строк, це також не є новацією. Від припинення зобов'язань слід відрізняти їх недійсність (ст. 207 ГК України). Якщо зобов'язання не відповідає вимогам закону або вчинене в метою, яка явно суперечить інтересам держави і суспільства, воно є недійсним. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Це, зокрема, належить до умов типових договорів та договорів приєднання, умови яких: передбачають ціну за продукцію непомірно високу порівняно з їх справжньою ціною і таким чином ставлять сторону у важке економічне становище (кабальні умови); виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків (нема відповідальності); допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов, що суперечить ст. 188 ГК України, якою розірвання або зміна господарських договорів в односторонньому порядку не допускається; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо зобов'язання може бути припинене лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє. Наслідки визнання господарських зобов'язань недійсними досить повно викладені в ст. 208 ГК України. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 3. Припинення і недійсність господарських зобов'язань" |
||
|
||