Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоГосподарське право України → 
« Попередня Наступна »
Невідомий. Господарське право України. 2006, 2006 - перейти до змісту підручника

§ 1. Загальні умови виникнення господарських зобов'язань


Виконання господарського зобов'язання боржником характеризується тими діями, які він повинен здійснювати відповідно до змісту зобов'язання. Вони зводяться до передачі речей у власність чи тимчасове користування кредитора, до виплати йому грошових сум, виконання робіт, надання послуг тощо. Виконання зобов'язання може проявлятись і в утриманні від здійснення визначених дій, якщо саме воно становить обов'язок боржника.
Процес виконання господарського зобов'язання залежно від його характеру інколи полягає в здійсненні одноманітної дії, але частіше всього він є складним і довгим, включаючи велику кількість різноманітних дій, кожна з яких повинна бути здійснена в установлені строки, в передбаченому місці і т. ін.
Дії, які належить виконати, є різноманітними і залежать від конкретного змісту зобов'язального відношення.
Виконання господарського зобов'язання підпорядковується певним принципам, тобто встановленим законом основним положенням, яких необхідно дотримуватися в процесі виконання зобов'язання.
Чинне законодавство передбачає такі принципи виконання зобов'язань: принцип належного виконання і принцип реального виконання. Стосовно господарських зобов'язань, то вони характеризуються і конкретизуються в договірній дисципліні, під якою слід розуміти необхідність точного і своєчасного виконання сторонами договору всіх своїх обов'язків відповідно до умов договору і вимог законодавства.
Принцип належного виконання (ч.1 ст. 193 ГКУ) визначає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що звичайно ставляться в певних умовах.
Дія принципу належного виконання зобов'язань спрямована на те, щоб виконання кожного конкретного зобов'язання неодмінно приводило до досягнення тієї мети, заради якої воно було встановлено.
Чинне господарське законодавство передбачає стабільність і надійність правових зв'язків, які складаються між учасниками господарських зобов'язань. Воно закріплює правило про недопустимість односторонньої відмови від виконання господарського зобов'язання і односторонньої зміни його умов, за винятком випадків, передбачених законом. Під односторонньою відмовою від виконання господарського зобов'язання слід розуміти дострокове припинення дій по виконанню зобов'язання за ініціативою однієї зі сторін. Зміна умов договору (наприклад, предмета, строків виконання, місця і способів виконання) не тягне за собою його припинення, - змінюються лише окремі умови, як відповідно і його зміст.
У зобов'язаннях, які випливають із господарських договорів, що укладаються на основі вільного волевиявлення сторін, односторонній відступ від зобов'язання можливий при наявності відповідної умови в укладеному договорі або в додатковій угоді до нього.
Принцип реального виконання є логічним розвитком принципу належного виконання і означає неприпустимість заміни того, що зобов'язаний зробити боржник, грошовою компенсацією у вигляді відшкодування збитків і виплатою неустойки .
Закон вимагає, щоб зобов'язання виконувалося в натурі - передавалося майно, виконувалися роботи, надавалися послуги тощо, у зв'язку з якими суб'єкти господарювання вступили в зобов'язання. Так, ч. 3 ст. 193 ГК України передбачається, що застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом чи договором або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.
Вимога реального виконання, тобто виконання в натурі, охоплюється, як уже було зазначено, поняттям належного виконання господарського зобов'язання.
До умов, які характеризують належне виконання зобов'язань, належать вимоги, що їх пред'являють до суб'єктів і предмета виконання, а також до строку, місця і способів виконання. Вимоги до предмета зобов'язання визначаються договором чи законодавством. Вони повинні бути точними і конкретними. Їх порушення може не тільки ускладнити виконання зобов'язання, а й взагалі зробити його неможливим.
Конкретизація і деталізація вимог до кількості і якості предмета виконання особливо важливі в зобов'язаннях по передачі майна (поставка, купівля-продаж і т. ін.), по виконанню робіт (капітальне будівництво, проектні і пошукові роботи). Досягнути цього можна як посиланням на вимоги нормативно-технічної документації (стандартів, технічних умов, СНІП і т. ін.), які в багатьох випадках містять граничні параметри чи допустимі варіанти, так і підвищеними вимогами щодо цих параметрів і варіантів.
Стосовно до суб'єктного складу зазвичай припускається, що боржник сам виконує борг, який на ньому лежить. Разом з тим, у випадках, передбачених законодавством і договором, виконання зобов'язання покладається на іншу (третю) особу. Так, згідно зі ст. 194 ГК України, виконання господарського зобов'язання може бути покладене на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.
Покладення виконання зобов'язання на третю особу можливо, якщо остання пов'язана з боржником договором. Здебільшого ця правова ситуація виникає в умовах складних господарських зв'язків між суб'єктами господарської діяльності.
Договір на постачання товарами торговельна організація може укласти з торговою базою (посередником), за вказівкою якої конкретні партії товару відвантажуватимуться покупцеві безпосередньо зі складу виготовлювачів (третіх осіб), - в цьому разі база-посередник, що виконує зобов'язання, пов'язана з виготовлювачами договором.
Відповідно до договорів або вказівок у своєму статуті дочірні підприємства можуть брати на себе виконання окремих зобов'язань своїх підприємств-засновників. При цьому зобов'язаним перед кредитором залишається первісний боржник, і з третьою особою, яка виконує зобов'язання, сам кредитор у правовідносини не вступає.
Покладення зобов'язання на третю особу не змінює його суб'єктний склад і цим відрізняється від відступлення права або переведення боргу.
Важливою умовою належного виконання зобов'язання визнається строк. Строк виконання зобов'язання визначається законом, договором між сторонами, а в деяких випадках (держзамовлення) - іншими актами. Він може бути визначений як конкретна дата або період, і в цьому разі зобов'язання повинно виконуватись у межах відтинку часу, визначеного цією датою.
Але зустрічаються такі зобов'язання, в яких строк виконання визначається моментом вимоги. Як правило, це буває з грошовими зобов'язаннями. При цьому вважається, що зобов'язання повинно бути виконане впродовж тижня з моменту пред'явлення такої вимоги відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України.
Господарським зобов'язанням притаманна така риса, як відносно тривалий час його виконання (поставка, закупівля сільськогосподарської продукції тощо). У зв'язку з цим важливого значення набувають не тільки загальні, але й проміжні строки. Мета проміжних строків, як правило, полягає в контролі з боку кредитора за своєчасним виконанням зобов'язання боржником. За порушення проміжних строків можуть бути встановлені майнові санкції.
Загальне правило - зобов'язання повинні виконуватися в установлені строки. Але можливе і їх дострокове виконання, якщо це передбачено законодавством, договором чи плановим актом.
При порушенні строків виконання зобов'язання боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відшкодовує спричинені у зв'язку з цим збитки кредиторові. Крім того, господарським законодавством встановлені численні випадки стягнення з боржника, який прострочив виконання, неустойки (штрафу, пені тощо), в тому числі зверх збитків. Це не звільняє боржника від реального виконання зобов'язань (п. 3 ст. 193 ГК України).
Прострочення може бути викликане й діями кредитора, який в установлений час не прийняв виконання або ж здійснював такі дії (чи не здійснював), що не давали можливості кредитору виконати зобов'язання в строк. Саме тому є вкрай важливим п. 2 ст. 193 ГК України, в якому сказано, що кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси іншої сторони й забезпечення загальногосподарського інтересу. Це не що інше, як принцип взаємодопомоги (співробітництва) сторін у виконанні зобов'язання.
Якщо зобов'язання не може бути виконане через прострочення кредитора, то боржник не вважається таким, що прострочив, і звільняється від відповідальності. В цьому разі він має право вимагати від кредитора відшкодування спричинених йому збитків.
Виконання господарського зобов'язання повинно здійснюватись у визначеному місці (ст. 197 ГК України), передбаченому законом, договором або ж у окремих випадках - актом планування, а також може випливати зі змісту зобов'язання. Так, за договором поставки сторони можуть передбачити, що продукція приймається на складі постачальника чи доставляється постачальником на склад одержувача продукції.
Здебільшого місце виконання зобов'язань сторони визначають в договорі. Разом з тим, непоодинокі випадки, коли сторони в договорі не обумовлюють це питання, через що виникає невизначеність відносно місця виконання. Якщо місце виконання господарського зобов'язання неможливо встановити жодним із вищезазначених способів, виконання повинно бути здійснене в місці, яке вказано законом: за зобов'язаннями передачі нерухомого майна - в місці його перебування; за зобов'язаннями передачі майна з умовою перевезення - в місці передачі першому перевізнику; за грошовими зобов'язаннями - в місці перебування кредитора - юридичної особи; за всіма іншими зобов'язаннями - в місці перебування боржника (організації - юридичної особи - в місці перебування постійно діючого органу управління; фізичної особи-підприємця - за місцем проживання).
Залежно від характеру господарського зобов'язання використовуються різноманітні способи його виконання. Під способом виконання розуміють порядок виконання, який визначається суб'єктами господарської діяльності в умовах конкретного договору чи нормативними актами або у визначених випадках - актами централізованого планування (галузь оборонної промисловості, енергопостачання в т. ін.).
Зобов'язання між суб'єктами господарської діяльності, на відміну від побутових угод, як правило, як уже зазначалося, має тривалий характер (поставка, науково-дослідницькі, експериментально-конструкторські і технологічні роботи, капітальне будівництво, державна закупівля сільськогосподарської продукції і т. ін.). Одномоментне їх виконання не тільки недоцільне, але й неможливе. Тому, як правило, ці зобов'язання виконуються періодично частинами.
В умовах ринкових відносин коло зобов'язань, види і способи їх виконання значно розширюються. За певних обставин виникає необхідність і можливість передачі зобов'язання однією стороною іншій не самого майна в натурі, а прав на це майно на умовах, передбачених ст. 195 ЦК України, відповідно до якої - управнений суб'єкт господарського зобов'язання, якщо інше не передбачено законом, статутом чи договором, може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передачу (делегування) таких прав може бути зумовлено певним строком.
Передача (делегування) прав тягне за собою обов'язок суб'єкта, який одержав внаслідок такої передачі (делегування) додаткові повноваження, вирішувати відповідно до цих повноважень коло господарських питань і нести відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються.
Такий спосіб виконання господарських зобов'язань вперше законодавчо закріплений на рівні кодексу.
Особливості має спосіб і місце виконання грошових зобов'язань між суб'єктами господарської діяльності. За загальним правилом всі суб'єкти господарської діяльності здійснюють платежі через установи банку відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Національним банком України 29 березня 2001 року. Як передбачено ст.6 Закону України від 5 квітня 2001 року "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" , юридичні особи, їх філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності відкривають поточні, інші рахунки для здійснення банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.
Основна більшість платежів здійснюється у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.
Грошові зобов'язання учасників господарських відносин підлягають оплаті в національній валюті (в гривнях). В іноземній валюті розрахунки між суб'єктами господарської діяльності можливі, якщо вони мають на це право відповідно до закону.
Відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відноси застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ 1. Загальні умови виникнення господарських зобов'язань"
  1. § 4. Поняття захисту прав та законних інтересів учасників господарських правовідносин, його форми та способи
    загальні та майнові . Загальні полягають в тому, що держава гарантує суб'єктам господарювання незалежно від вибраних ними організаційно-правових форм господарської діяльності та форм власності однакові права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, інформаційних, природних і інших ресурсів. Разом з тим забезпечення матеріально-технічними ресурсами,
  2. § 4. Роль господарського суду в реалізації господарсько-правової відповідальності
    загальні вимоги і перелік дій по підготовці будь-якого господарського спору до розгляду в господарському суді. Вони повною мірою поширюються і на справи по застосуванню відповідальності до боржників, які порушили (не виконали) зобов'язання. Статтею 69 ГПК України регламентовано загальні правила розгляду спорів у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви і на день прийняття
  3. § 5. Господарські ризики і їх страхування
    умови для безперебійного процесу суспільного відтворення. Міжнародний аспект страхового захисту зводиться до усунення національних відмінностей у законодавствах різних країн і уніфікації способів захисту інтересів суб'єктів господарювання та розробки таких юридичних норм, які б забезпечили страховикам наявність достатніх фінансових гарантій. Таким чином, необхідність страхового захисту
  4. § 4. Правове регулювання договірної (контрактної) форми здійснення зовнішньоекономічної діяльності
    загальні шляхи розвитку економічних відносин між державами, встановлюють торгово-економічний, політичний режим взаємодії, передбачають умови взаємних розрахунків, періоди співробітництва і т. д. У договорах можуть бути зазначені довгострокові угоди на п'ять-десять років і більше - про торгівлю та інші форми взаємодії, а також практикуються укладення взаємних протоколів про взаємні поставки
  5. Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
    загальні та локальні компетенційні акти при покладанні на відповідні органи віконавчої влади завдань і функцій, які так чи інакше змінюють їх компетенцію, й ефективне виконання яких не можливе без додаткових повноважень. 2. Нормативно встановити граничні строки внесення таких уточ нень, наприклад, для загальних актів виправданим може вважати ся орієнтовно шестимісячний строк, для локальних -
  6. 4. Конкурентні способи укладення господарських договорів.
    загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів. Відповідно до статті 15 Закону України "Про товарну біржу" від 10 грудня 1991 р. біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж,
  7. 3.Загальні принципи відображення в бухгалтерському обліку доходів і витрат банку
    умови визнання доходів і витрат у межах звітного періоду без відображення їх за рахунками нарахованих доходів (витрат) банк повинен застосовувати відповідний внутрішній контроль за нарахованими та отриманими доходами. Статті доходів і витрат не згортаються, а відображаються в обліку окремо, за винятком статей, пов'язаних із хеджуванням або активами та зобов'язаннями, якщо є юридичне право на таке
  8. Загальні вимоги щодо відображення в бухгалтерському обліку лізингу
    умови, що право власності не передаватиметься; на початку строку дії лізингу (оренди) теперішня вартість мінімальних лізингових (орендних) платежів має бути не меншою, ніж справедлива вартість активу, переданого в лізинг (оренду); активи, передані в лізинг (оренду), мають спеціалізований характер, тобто лише лізингоодержувач може користуватися ними без суттєвих модифікацій. Підтвердженням