| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 4. Роль господарського суду в реалізації господарсько-правової відповідальності |
||
|
Реалізація відповідальності означає перетерпівання правопорушником несприятливих економічних наслідків. Іншими словами, якщо нема перетерпівання цих наслідків, нема і відповідальності. Вона переслідує мету забезпечення належного виконання суб'єктами господарювання прийнятих на себе зобов'язань під загрозою застосування до суб'єктів, які їх порушили, передбачених законодавством санкцій. Застосування санкцій за порушення законних прав і інтересів суб'єктів господарювання здійснюється господарськими судами, третейськими та судами загальної юрисдикції. Конституція України передбачає забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, рівності їх перед законом. Будь-яке обмеження прав суб'єктів господарювання щодо їх звернення за захистом порушених прав до суду є недійсним. Відповідно до ст. 216 ГК України, ст. 1 ГПК України підприємства та організації усіх форм власності, що мають статус юридичної особи (в тому числі й іноземні), державні та інші органи, які є юридичними особами, а також фізичні особи, що в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а також кредитори боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство, наділені правом звернутися до господарського суду за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів. Отже, за умови дотримання (в передбачених законодавством випадках) порядку досудового врегулювання господарських спорів та їх підвідомчості (розділ ІІІ ГПК України) суб'єкти господарських відносин мають право здійснювати захист своїх порушених прав шляхом притягнення в судовому порядку до відповідальності правопорушників у сфері господарювання. Обов'язковою вимогою звернення до господарського суду є позовна заява. Вона подається в письмовій формі і підписується повноваженою посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником. Ці правила поширюються і на випадки, коли позивачем виступає відокремлений підрозділ юридичної особи. В цьому разі як і претензію, так і позовну заяву підписує керівник (або заступник керівника) організації - юридичної особи, а не керівник структурного підрозділу (ст. 54 ГПК України). Коли ці правила порушуються, а також, якщо позовна заява підписана особою, посада якої не вказана (найчастіше це буває при короткочасній відсутності керівника або заступника керівника організації), вона, згідно з п.1 ст. 63 ГПК України повертається судом без розгляду. У позовній заяві повинно бути зазначене найменування сторін, їх поштові адреси; найменування і номери рахунків у банківських установах. Позов громадянина-підприємця обов'язково слід підтвердити документом про реєстрацію підприємця у визначеному законом порядку. Якщо позов підлягає грошовій оцінці, то в позовній заяві вказується ціна позову, в яку включаються суми основного боргу, збитків, штрафу, пені. Ціна позову, котрий складається з кількох самостійних вимог, визначається сумою всіх вимог. У справах про стягнення боргу, збитків, штрафу, пені в іноземній валюті ціна позову визначається в гривнях за офіційним курсом гривні до іноземних валют (ст. 55 ГПК України). Якщо позов подається до кількох відповідачів, то необхідно вказувати адресу, поштові та інші реквізити кожного із них, а також виділити позовну вимогу до кожного із них. Відповідно до ст. 58 ГПК України, в одній позовній заяві можуть бути об'єднані кілька вимог до одного чи більше відповідачів, які повинні бути однорідними, пов'язаними між собою підставами виникнення або поданими доказами. У позовній заяві повинні бути викладені: обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначені докази, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оскаржуються (заборгованості, штрафу, пені); законодавство, на підставі якого подається позов. Необхідною умовою позовної заяви є відображення в ній відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору, крім випадків, коли така процесуальна процедура не є обов'язковою. Але якщо сторони уклали угоду про обов'язковість досудового врегулювання спору, то до позовної заяви додається копія претензії, докази її відправки (вручення) відповідачу, а також документи, що свідчать про результати розгляду претензії. В позовній заяві необхідно вказувати перелік документів або інших доказів, в тому числі, якщо це необхідно, і перелік та опис речових доказів, а також поштову квитанцію про відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів, платіжні доручення про сплату у встановленому порядку і розмірі державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача, якщо саме ним була підписана позовна заява (ст. 57 ГПК України). В разі порушення вимог статей 54-57 ГПК України суд, відповідно до вимог п. 7 ст. 63 ГПК України, повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду. Слід зазначити, що надсилання відповідачу копій документів та інших доказів, які останній має, необов'язкове. У разі залучення до участі у справі третіх осіб позивач надсилає їм копії позовної заяви з відповідними документами (ст. 56 ГПК України). При надходженні позовної заяви до господарського суду суддя, перевіривши її відповідність вимогам чинного матеріального та господарсько-процесуального законодавства, має право: відмовити в прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК України), повернути її без розгляду (ст. 63 ГПК України) або прийняти позовну заяву і порушити провадження у справі (ст. 64 ГПК України). Суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви тільки на підставах, передбачених законодавством. Відповідно до ст. 2 ГПК України не можуть бути предметом розгляду господарського суду позови державних органів на захист прав і інтересів інших осіб, державних і суспільних інтересів, якщо подібне їх право не передбачене законодавчими актами. Тому господарському суду слід з'ясувати наявність відповідного права у органа, який звертається до суду. За його відсутністю позовна заява повертається без розгляду. Господарський суд повинен відмовити в прийнятті позовної заяви про визнання недійсними: актів слідчих, судових і прокурорських органів, щодо яких чинним законодавством встановлено спеціальний порядок оскарження і зміни чи скасування; постанов спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю; актів ревізій, документальних перевірок, дій службових осіб, вчинених у процесі чи за результатами перевірок; виконання написів нотаріусів. Вищий господарський суд України в листі від 23 жовтня 2000 року за № 01-8/556 зазначив, що в разі неподання свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи підприємцем-позивачем у справі, господарському суду слід відмовити у прийнятті позовної заяви на підставі п. 1 ст. 62 ГПК України. Якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, або є рішення цих органів з такого спору, або ж позов подано до підприємства, організації, які ліквідовано, суддя також відмовляє в прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК України). Ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви може бути оскаржено. Відмова в прийнятті позовної заяви з вище вказаних підстав виключає можливість повторного звернення до господарського суду з даного спору. Окрім відмови в прийнятті позовної заяви, Господарським процесуальним кодексом України (ст. 63) передбачена і така процесуальна процедура, як повернення позовної заяви і доданих до неї документів у разі порушення при поданні позивачем, вимог, передбачених статтями 54-58 ГПК України. Суддя повертає позовну заяву про відповідальність за порушення зобов'язання без розгляду, якщо: позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес; у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оскарженої суми; не подано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі; порушено правила поєднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджуватиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору; не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів; не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України; до винесення ухвали про порушення провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору; не подано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Суддя повертає позовну заяву не пізніше п'яти днів з дня її надходження, про що виносить ухвалу, яка може бути оскаржена. На відміну від відмови в прийнятті позовної заяви, коли можливість повторного звернення у господарський суд з цього спору неможлива, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення. У випадках, коли суддя не вбачає порушень, які тягнуть за собою відмову в прийнятті або поверненні позовної заяви, вона приймається до розгляду і суддя порушує провадження у справі, про що не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить ухвалу. Згідно зі ст. 59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову. Позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь у судовому процесі, відповідач надсилає копію відзиву. Необхідно зазначити, що коли відзив був затребуваний судом, то відповідач зобов'язаний його надіслати учасникам судового процесу відповідно до вимог ст. 59 ГПК України, за порушення цього правила з відповідача може бути стягнуто штраф, передбачений ст. 83 ГПК України. Наявність відзиву на позовну заяву значно полегшує і прискорює розгляд справи, разом з тим, його відсутність не є перешкодою для розгляду справи господарським судом. Відповідно до ст. 75 ГПК України, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. У підготовці справи до розгляду, з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору про відповідальність за порушення зобов'язання, згідно зі статтями 64-65 ГПК України суддя вчиняє такі дії: визначає і вказує час розгляду справи; викликає представників сторін і з'ясовує, які матеріали може бути подано додатково; зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них необхідні документи, відомості, висновки і т. ін.; вирішує питання про призначення експертизи; вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача; вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову у відповідно до вимог статей 66-68 ГПК України; вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Господарське процесуальне законодавство містить загальні вимоги і перелік дій по підготовці будь-якого господарського спору до розгляду в господарському суді. Вони повною мірою поширюються і на справи по застосуванню відповідальності до боржників, які порушили (не виконали) зобов'язання. Статтею 69 ГПК України регламентовано загальні правила розгляду спорів у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви і на день прийняття рішення господарським судом . У тому разі, коли господарським судом слухається справа про стягнення заборгованості за опротестованим векселем, строк вирішення спору скорочено до одного місяця від дня одержання судом позовної заяви. У виняткових випадках голова господарського суду чи його заступник мають право продовжити строк вирішення спору, але не більше як на один місяць. Строк вирішення спору може бути продовжено і за клопотанням обох чи однієї із сторін. Основною стадією розгляду господарських спорів про застосування господарським судом відповідальності за порушення зобов'язань, а також за інші правопорушення, є вирішення господарських спорів. Вирішення спорів між юридичними особами, а також між фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності проводиться в засіданні господарського суду. Порядок ведення засідання, відповідно до ст. 74 ГПК України, визначається суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями - суддею, що головує у засіданні. У призначений згідно з ухвалою судді про розгляд справи час головуючий відкриває засідання, оголошує склад суду, перевіряє явку представників сторін та їх повноваження, роз'яснює особам, які беруть участь у засіданні суду, їх права і обов'язки, визначає порядок ведення засідання, з'ясовує надходження від учасників господарського процесу заяв, клопотань, відводів складу суддів чи судді, експерту та ін. Після цього оголошується позовна заява, слово надається представнику позивача або прокурору, якщо позов поданий ним, експерту та іншим особам, які беруть участь у засіданні. Головуючий з'ясовує надходження від учасників господарського процесу доповнень до досліджених у справі матеріалів. По закінченню розгляду справи він оголошує рішення чи його резолютивну частину і дату прийняття повного рішення. При розгляді справи господарський суд може зіткнутися з такими обставинами, за яких спір не може бути вирішено в даному засіданні (нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних матеріалів; необхідність витребування нових доказів та ін.). У такому разі розгляд справи відкладається і в ухвалі, що виноситься, вказується час і місце проведення наступного засідання. Суддя має право оголосити перерву в засіданні в межах встановленого строку вирішення спору з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 78 ГПК України, сторони мають право завершити розгляд господарської справи шляхом взаємних поступок - мировою угодою, правові наслідки якої роз'яснюються сторонам судом до її затвердження. Іноді господарський суд не в змозі розглянути справу до вирішення пов'язаної з нею іншої справи про господарську відповідальність органом, що вирішує господарські спори, або відповідного питання компетентними органами, а також у разі: призначення судової експертизи; надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; заміни однієї із сторін правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації. В цій ситуації господарський суд зупиняє провадження у справі і поновлює його після усунення обставин, що зумовили його зупинення. У разі, якщо сторона не згодна з ухвалою господарського суду про зупинення провадження у справі, вона має право оскаржити цю ухвалу в апеляційному порядку відповідно до положень ст. 106 ГПК України. Від зупинення провадження у справі слід відрізняти припинення провадження, яке має місце з підстав, зазначених у ст. 80 ГПК України, а саме: якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України; відсутній предмет спору; є рішення господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом та ін., тобто є підстави, які перешкоджають розгляду справи в господарському суді. Припинення провадження у справі - це форма закінчення господарсько-судової справи без винесення рішення, коли неможливо повторне звернення до господарського суду. Припинення провадження у справі можливе тільки при наявності обставин, які передбачені ст. 80 ГПК України. Ухвалу про припинення провадження у справі може бути оскаржено. Іншою формою закінчення господарських справ без винесення рішення є залишення позову без розгляду. Таке закінчення настає при наявності обставин, передбачених ст. 81 ГПК України, коли: позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; позивач не вжив заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України, і можливість такого врегулювання не втрачена; позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк; громадянин відмовився від позову, який було подано в його інтересах прокурором та в інших випадках, передбачених цією статтею. Перелік обставин, згідно з якими господарський суд залишає позов без розгляду, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Після усунення умов, які послужили обставинами для залишення заяви без розгляду, заінтересована особа має право знову звернутися до господарського суду в загальному порядку. Аналіз таких процесуальних інститутів, як припинення провадження у справі та залишення позову без розгляду, свідчить про те, що суддя має процесуальну можливість виправити помилки, яких він допустився при прийнятті позовної заяви. При вирішенні спору про відповідальність суб'єкта господарювання за порушення виконання зобов'язання господарський суд приймає рішення. Рішенням господарського суду закінчується розгляд справи по суті і дається остаточна відповідь про задоволення позову або відмову в ньому повністю чи частково. Воно приймається суддею (суддями, якщо справа розглядається в колегіальному складі). Рішення викладається в письмовій формі і підписується суддею, а якщо спір вирішується колегіально, то всіма суддями. Якщо хто-небудь із суддів не згоден з рішенням, він зобов'язаний у письмовій формі викласти свою окрему думку, яка приєднується до справи (ст. 82 ГПК України). Відповідно до ст. 83 ГПК України, приймаючи рішення з господарського спору, господарський суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо є необхідність зробити це в інтересах позивача або третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору і про це зацікавлена сторона звернулась до суду з клопотанням - тобто вийти за межі позовних вимог за власною ініціативою господарський суд не може. Господарський суд має право у виняткових випадках зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобов'язання. Як правило, це відбувається у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання з вини обох сторін (змішаної вини), якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розмірів збитків, або якщо згідно з умовами договору він повинен був вжити заходів щодо зменшення збитків і не зробив цього внаслідок явищ стихійного характеру, а також звільнення від сплати неустойки (штрафу, пені) згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України. Рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається відповідно до вимог ст. 84 ГПК України. Воно оголошується в судовому засіданні після розгляду справи. За згодою сторін, як уже зазначено, суддя може оголосити тільки вступну та резолютивну частини рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття. Якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення, припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо) господарський суд виносить ухвалу (ст. 86 ГПК України). Рішення та ухвали можуть одержати сторони, прокурор, який брав участь у господарському процесі особисто, про що в справі робиться відмітка, коли ці процесуальні документи були одержані. Крім того, суд може відправити сторонам і прокурору рішення поштою. Рішення господарського суду може бути оскаржено в апеляційному порядку, а постанова апеляційного суду - до Вищого господарського суду. Верховний суд України є остаточною касаційною інстанцією, постанови якого оскарженню не підлягають. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 4. Роль господарського суду в реалізації господарсько-правової відповідальності" |
||
|
||