| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 4. Судові процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника |
||
|
Неплатоспроможність боржника, згідно з національним законодавством, може бути подолана шляхом застосування: процедур, спрямованих на відновлення платоспроможності боржника, - розпорядження майном боржника та його санації, а також процедури укладення мирової угоди між боржником та кредиторами; процедури визнання боржника банкрутом та ліквідації підприємства, відновлення платоспроможності якого визнається неможливим. Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" процедура розпорядження майном боржника визначається як "... система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища". Безпосередньо процедуру розпорядження майном боржника здійснює арбітражний керуючий, який призначається судом. Процедура розпорядження майном боржника вводиться на строк не більший ніж шість місяців, який може бути скорочений, наприклад у разі дострокового переходу до процедури санації чи ліквідації. Після введення процедури розпорядження майном боржника органи управління боржника не мають права приймати рішення про: реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) і ліквідацію боржника; створення юридичних осіб або про участь у інших юридичних особах; створення філій та представництв; виплату дивідендів; проведення боржником емісії цінних паперів; вихід із складу учасників боржника - юридичної особи, викуп акцій у акціонерів. Зазначені вище обмеження повноважень керівних органів підприємства-боржника мають забезпечити якомога повніше задоволення вимог кредиторів та запобігти зменшенню вартості активів боржника і є цілком виправданими. Більше того - законодавцем передбачено потенційно дуже дійовий механізм усунення керівника-боржника з посади у тому випадку, коли він протидіє законним вимогам арбітражного керуючого і чинить перешкоди ходу процедури банкрутства. Закон передбачає, що в разі невжиття керівними органами боржника заходів щодо збереження майна боржника, створення перешкод діям розпорядника майна чи допущення інших порушень законодавства, комітет кредиторів вправі звернутися до суду із клопотанням про припинення повноважень керівника та органів управління боржника. У разі задоволення зазначеного клопотання судом виноситься відповідна ухвала. В цьому випадку виконання обов'язків керівника тимчасово покладається на розпорядника майна до призначення в установленому законодавством та установчими документами порядку нового керівника боржника. З дня винесення такої ухвали розпоряднику майна протягом трьох днів передаються бухгалтерська та інша документація боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності. Основними завданнями, що вирішуються у процедурі розпорядження майном боржника, є виявлення кредиторів та осіб, які виявляють бажання взяти участь у санації боржника, формування реєстру кредиторів та вироблення пропозицій щодо можливих шляхів відновлення платоспроможності боржника. Виявлення кредиторів боржника провадиться шляхом публікації в офіційних друкованих органах оголошення про порушення провадження про банкрутство, після чого розпорядник майна приймає заяви про грошові вимоги до боржника від кредиторів, разом з боржником розглядає їх і сповіщає заявників про результати розгляду їх вимог. За результатами розгляду майнових вимог кредиторів розпорядник майна може їх визнати і включити до реєстру грошових вимог кредиторів, або відмовитися від визнання цих вимог. В останньому випадку кредитор, від визнання вимог якого відмовився розпорядник майна, має право оскаржити цю відмову до господарського суду в ході попереднього засідання. Якщо вимоги конкурсних кредиторів заявлені після закінчення місячного строку з дня публікації оголошення або не заявлені взагалі, вони в подальшому не розглядаються судом і вважаються погашеними. У ході процедури розпорядження майном боржника проводиться попереднє засідання господарського суду, перші загальні збори кредиторів та засідання суду, за підсумками якого або виноситься ухвала про відкриття процедури санації боржника, або виноситься постанова про визнання боржника банкрутом і відкривається ліквідаційна процедура. За результатами попереднього засідання виноситься ухвала, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів і призначається дата проведення перших зборів кредиторів. До компетенції зборів кредиторів, до участі в яких з правом дорадчого голосу можуть залучатися також представник працівників боржника та арбітражний керуючий, належить прийняття рішення про вибори членів комітету кредиторів; визначення кількісного складу комітету кредиторів, його повноважень, дострокове припинення повноваження комітету кредиторів або окремих його членів та інші питання. Однією з можливих наступних процедур банкрутства є процедура санації (відновлення платоспроможності боржника). Згідно зі ст. 1 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" санація визначається як: "... система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника". Безпосередньо процедуру санації здійснює керуючий санацією, призначений судом, за планом санації, схваленим комітетом кредиторів та затвердженим господарським судом. Керуючий санацією призначається судом із числа осіб, зареєстрованих як арбітражні керуючі і відомості про яких надані Вищому господарському суду України, тобто в тому ж порядку, який встановлено для призначення розпорядника майна. Певною відмінністю є лише те, що кандидатуру керуючого санацією господарському суду пропонує комітет кредиторів. За згоди комітету кредиторів та інвесторів керуючим санацією може бути призначено керівника підприємства-боржника. У цьому випадку від нього не вимагається наявність ліцензії арбітражного керуючого. З дня винесення ухвали про санацію боржника: керівник боржника (за винятком, коли він сам і призначається керуючим санацією) відсторонюється від посади, управління боржником переходить до керуючого санацією; припиняються повноваження органів управління боржника, які протягом трьох днів зобов'язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток та штампів, матеріальних та інших цінностей; арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації. З початком процедури відновлення платоспроможності боржника керуючий санацією отримує право звернутися до господарського суду із заявою про визнання окремих угод боржника недійсними. Його заява про визнання угоди недійсною задовольняється судом за умови, якщо її укладено із заінтересованими особами або в результаті її виконання кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки, а також, коли угода, укладена з одним із кредиторів протягом шести місяців до прийняття рішення про санацію, надає йому перевагу перед іншими кредиторами. Аналогічні положення встановлені і для деяких інших угод. Крім цього, керуючий санацією протягом трьох місяців з дня початку процедури санації має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, якщо виконання договору завдає збитків боржнику, порівняно з аналогічними договорами, що укладаються за тих же умов, або він має довгостроковий характер, або виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника. Основними завданнями, що вирішуються у процедурі санації боржника, є розробка керуючим санацією плану відновлення платоспроможності боржника, схвалення його комітетом кредиторів, виконання заходів плану санації та проведення розрахунків з кредиторами. У разі залучення до санації боржника інвесторів план відновлення платоспроможності боржника розробляється за їх участю. У тому випадку, коли боржником є підприємство, де частка держави у майні підприємства становить понад п'ятдесяти відсотків, план санації узгоджується додатково з органом, уповноваженим управляти державним майном. План санації боржника повинен передбачати заходи по відновленню платоспроможності боржника, умови участі інвесторів (за їх наявності) в повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення на них боргу (частини боргу), строку та черговості виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань (ст. 18 Закону), строку відновлення платоспроможності боржника. Закон дає орієнтовний перелік заходів, які може застосовувати керуючий санацією для відновлення платоспроможності боржника. Ними можуть бути: реструктуризація підприємства; перепрофілювання виробництва; закриття нерентабельних виробництв; відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода; ліквідація дебіторської заборгованості; продаж частини майна боржника; зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу) та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань; продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств); одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації; інші способи відновлення платоспроможності боржника. Комітет кредиторів за результатами розгляду плану санації може схвалити його і подати на затвердження господарському суду, або відхилити і звернутися до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, або відхилити план санації і звернутися до суду з клопотанням про призначення нового керуючого санацією. В останньому випадку на розробку нового плану санації відводиться вже не три, а один місяць з дня прийняття рішення про відхилення попереднього плану санації. За результатами виконання плану відновлення платоспроможності боржника складається і подається на розгляд зборів кредиторів звіт керуючого санацією. Звіт керуючого санацією (за ст. 21 Закону) має містити: баланс боржника на останню звітну дату; рахунок прибутків і збитків боржника; відомості про наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів; відомості про дебіторську заборгованість боржника на дату подання звіту та про нереалізовані вимоги боржника; інші відомості про можливості погашення кредиторської заборгованості, що залишилася. До звіту керуючого санацією додається реєстр вимог кредиторів. Одночасно із звітом керуючий санацією вносить на вирішення зборів кредиторів одну із пропозицій: про прийняття рішення про припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника; про укладення мирової угоди; про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження процедури санації; про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Ліквідаційну процедуру, виходячи із змісту Закону, можна визначити як систему заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство після визнання боржника банкрутом з метою задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом продажу майна банкрута. Ліквідаційна процедура відкривається з дня винесення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом. З цього дня: підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції в разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; укладення угод, пов'язаних з відчудженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому для здійснення ліквідаційної процедури; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном банкрута; накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов'язаннями банкрута, що виникли під час проведення процедури банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; виконання зобов'язань банкрута здійснюється в порядку проведення ліквідаційної процедури (ст. 23 Закону). Заходи по ліквідації банкрута здійснює ліквідатор, призначений судом в порядку, передбаченому Законом для призначення керуючого санацією, або ліквідаційна комісія, яка може призначатися господарським судом за клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів. Закон не передбачає певних вимог до членів ліквідаційної комісії та до строків, що відводяться на її формування, зазначаючи лише, що в разі ліквідації державного підприємства або підприємства, у статутному фонді якого державна частка становить більш, ніж двадцять п'ять відсотків, господарський суд має обов'язково включити до складу ліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства. Щодо інших членів ліквідаційної комісії, то до участі в ній залучаються представники кредиторів, державних фінансових органів, а в окремих випадках - представники державного органу з питань нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, органів місцевого самоврядування тощо. З дня свого призначення ліквідатор вправі: приймати до свого відання майно боржника та вживати заходів по забезпеченню його збереження; управляти та розпоряджатися майном банкрута; здійснювати інвентаризацію та оцінку майна банкрута; виконувати повноваження керівника банкрута; формувати ліквідаційну масу; пред'являти до третіх осіб вимоги щодо погашення дебіторської заборгованості банкрута; отримати кредит на виплату вихідної допомоги працівникам банкрута, що звільняються у зв'язку з його ліквідацією; заявляти заперечення по заявлених кредиторами вимогах до банкрута; відмовитися від виконання договорів банкрута; вживати заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передавати на збереження документи банкрута, які підлягають обов'язковому зберіганню; реалізувати майно банкрута для задоволення включених до реєстру вимог кредиторів; здійснювати інші заходи, спрямовані на досягнення цілей ліквідаційної процедури. Основними завданнями, що підлягають вирішенню в ході ліквідаційної процедури, є виявлення та консолідація ліквідаційної маси, її реалізація та задоволення у встановленій Законом черговості вимог кредиторів. Майно боржника, яке є предметом застави, хоч і включається до ліквідаційної маси, використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставоутримувача. Способи та порядок продажу майна банкрута визначає комітет кредиторів. Як правило, це публічні торги. Для продажу майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, є обов'язковим проведення конкурсів або аукціонів в порядку, передбаченому Законом України "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 року (в редакції Закону України від 19 лютого 1997 року) . А стосовно нерухомості та майна, що використовується у виробничій діяльності державних підприємств та підприємств з часткою державної власності у статутному фонді понад 25 відсотків, діє мораторій на примусовий продаж, встановлений Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року № 2864-III . Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі - продажу, які укладаються між ліквідатором та покупцем. Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів в порядку, встановленому ст. 31 Закону. Згідно із зазначеною статтею в першу чергу, не чекаючи завершення ліквідаційної процедури і після реалізації хоча б частини ліквідаційної маси, задовольняються дві групи вимог. Першу групу становлять вимоги, забезпечені заставою; виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, в тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі. До другої групи входять витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, в тому числі: витрати на оплату державного мита; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною; витрати арбітражного керуючого, пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рахунок їх коштів; витрати на оплату праці арбітражних керуючих. В другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками по заробітній платі, зобов'язань із заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, а також вимоги громадян - вкладників довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно довірителів. У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, в тому числі ті, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника або в процедурі санації. В п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду банкрута. В шосту чергу задовольняються інші вимоги. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: дані інвентаризації ліквідаційної маси; відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси. Після заслуховування звіту ліквідатора та членів комітету кредиторів або окремих кредиторів, суд виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів у банкрута не залишилося майна, судом виноситься ухвала про його ліквідацію, на підставі якої банкрут виключається із Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Боржник, майна якого вистачило на задоволення вимог усіх кредиторів, вважається таким, що не має боргів і може продовжувати підприємницьку діяльність якщо, вартість його майнових активів достатня для здійснення статутної діяльності. Яскравим свідченням "продебіторського" характеру Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є закріплення в ньому можливості на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство укласти мирову угоду і таким чином запобігти визнанню боржника банкрутом і його ліквідації. Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміють домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів його членів. Мирову угоду від імені кредиторів підписує голова комітету кредиторів. Рішення про укладення мирової угоди від імені боржника приймає керівник боржника чи арбітражний керуючий, який її і підписує. Мирова угода може бути укладена за виконання певних умов. Першою умовою є письмова згода кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, на укладення мирової угоди. Другою умовою є те, що мирова угода може стосуватися тільки вимог кредиторів другої і наступної черги та вимог кредиторів, забезпечених заставою майна боржника. Іншими словами, задоволення вимог першої черги відбувається безумовно і ні за яких обставин не може бути предметом мирової угоди. Окрім цього, для кредиторів, які не брали участі в голосуванні за укладення мирової угоди або які голосували проти її укладення, умови угоди не можуть бути гірші, ніж для кредиторів - ініціаторів її укладення. Істотними умовами мирової угоди ст. 37 Закону визначає: розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника; розмір списаної (прощеної) заборгованості і розмір зобов'язань боржника, які будуть виплачені кредиторам; термін відстрочки чи розстрочки зобов'язань боржника. Окрім цього, мирова угода може містити умови про: виконання зобов'язань боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на акції боржника; задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону. Мирова угода подається арбітражним керуючим і розглядається господарським судом у судовому засіданні, в ході якого заслуховуються заперечення сторін щодо укладення мирової угоди. Господарський суд своєю ухвалою відмовляє у затвердженні мирової угоди, коли порушено порядок укладення мирової угоди або якщо умови угоди суперечать законодавству. При цьому незатвердження мирової угоди не позбавляє сторони права укласти її на нових умовах. Затверджуючи мирову угоду, господарський суд одночасно припиняє провадження у справі про банкрутство. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 4. Судові процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника" |
||
|
||