| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності |
||
|
Реалізація господарсько-правової відповідальності в господарських відносинах - це зараз чи найбільш складна проблема в теорії і практиці господарювання. У процесі господарювання між підприємствами, організаціями - юридичними особами (у тому числі іноземними), громадянами, які в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, складаються і припиняються різноманітні господарські відносини. В ринкових умовах вони не можуть відбуватися безконфліктно, без суперечностей між інтересами окремих суб'єктів господарської діяльності. Тому для врегулювання окремих категорій суперечностей (господарських спорів) між учасниками господарських правовідносин законодавством передбачено спеціальний механізм їх досудового врегулювання, регламентований ст. 222 ГК України і розділом ІІ ГПК України. Загальним правилом досудового врегулювання спорів є те, що учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензій чи звернення до суду. Тобто сторонам надано право самостійно, без втручання судових чи інших органів врегулювати конфліктну (спірну) ситуацію, яка виникла у зв'язку з укладенням, здійсненням, зміною чи припиненням господарських правовідносин. Слід зауважити, що більшість спорів може бути передано на вирішення господарського суду без досудового врегулювання. Застосування заходів досудового врегулювання спорів в обов'язковому порядку необхідне тільки у спорах, що виникають з договорів перевезення, про надання послуг зв'язку та договорів, заснованих на державному замовленні. В інших випадках досудове врегулювання спору є необхідною передумовою звернення до господарського суду лише за наявності відповідної угоди сторін (ч. І ст. 5 ГПК України). Проте частиною 5 ст. 5 ГПК України передбачено, що угода сторін про обов'язковість досудового врегулювання не може бути укладена відносно таких спорів: про визнання договорів недійсними, про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій, про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також спорів щодо звернення стягнення на заставлене майно. Цей перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Якщо для господарських спорів передбачена процедура їх досудового врегулювання, то звернення сторін до суду за захистом порушених прав і законних інтересів можливе лише після того, як контрагенту була направлена претензія, яку останній відхилив або не дав на неї відповіді у встановлений ст. 7 ГПК України строк. Недотримання претензійного порядку врегулювання спорів є підставою для повернення господарським судом позовної заяви без розгляду (ст. 63 ГПК України). Проте з урахуванням суб'єктного складу господарських спорів законодавець передбачив і винятки із загального правила досудового їх врегулювання. Так, законодавство не передбачило досудове врегулювання спорів для Розрахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, про що йдеться у Конституції та законах України, Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень. Без досудового врегулювання спорів, згідно з частиною першою ст. 2 ГПК України, суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. При цьому прокурор чи його заступник самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року , під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" слід розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої в інтересах держави, орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних відносинах, набуває статусу позивача . При виявленні неправильності визначення прокурором чи його заступником органу, уповноваженого державою здійснювати функції, пов'язані з захистом інтересів держави, або недостатнього обґрунтування наявності порушення інтересів держави, суд на підставі п. 1 ч. 1 ст. 63 ГПК України повертає таку позовну заяву з додатками до неї без розгляду. Таким є загальний порядок досудового врегулювання господарських спорів. Цей порядок досить чітко і детально визначений ГПК України і ГК України. Проте спеціальним законодавством визначений відмінний від загального порядок досудового врегулювання господарських спорів. Це, ппередусім, торкається спорів, пов'язаних із договорами перевезення, врегулювання яких регламентується : Статутом залізниць України від 6 квітня 1998 року; Статутом автомобільного транспорту УРСР від 27 червня 1969 року; Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні від 14 жовтня 1997 року; Кодексом торговельного мореплавства України від 9 грудня 1994 року; Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу РСР від 15 жовтня 1955 року; Повітряним кодексом України від 4 травня 1993 року. Процедура досудового врегулювання господарських спорів складається із таких стадій (етапів): укладення у відповідних випадках угоди між сторонами про врегулювання спору у претензійному порядку; підготовка претензії контрагентом; підготовка відповіді і направлення її пред'явнику претензії. Пред'явлення претензії, порядок і строки її розгляду, повідомлення заявника про результати розгляду, а також відповідальність за порушення строків розгляду претензії, передбачені статтями 6-9 ГПК України, ст. 222 ГК України. Відповідно до цих норм претензія повинна викладатися тільки в письмовій формі з дотриманням вимог щодо змісту і основних її реквізитів. У ній необхідно чітко і вичерпно викласти дані про учасників спору, навести їх повне найменування, поштові і банківські реквізити з посиланням на чинне законодавство та умови договору (контракту). В претензії також викладаються конкретні вимоги до її отримувача про відновлення порушеного права заявника претензії з посиланням на докази (документи), якими підтверджуються обставини, що стали підставою для заяви претензії. У разі, коли вимоги претензії мають грошову оцінки, то в додатку до претензії або в самому тексті претензії необхідно викласти чіткий і обґрунтований розрахунок. В обґрунтування претензії заявник повинен додати до неї необхідні документи в оригіналі чи в належно засвідчених копіях (квитанції, довідки, акти передачі-прийоми продукції, довіреності, акти експертизи тощо залежно від характеру і категорії спору). Якщо претензії пред'являються транспортним організаціям, то до них обов'язково додаються документи в оригіналі (вантажні квитанції, супроводжувальні документи, комерційні акти, накладні, протоколи очистки вагонів і т. ін.). Претензія має бути підписана повноважною особою підприємства, організації або їх представником, в іншому разі вона розгляду не підлягає. Претензія надсилається рекомендованим або цінним листом. Доказами її відправки є поштова квитанція. Претензія може бути передана особі, яка має на це певні повноваження, під розписку. Той, хто її приймає, повинен залишити на примірнику заявника розписку про прийняття претензії і засвідчити її печаткою підприємства. Пред'явлення претензії є суб'єктивним правом юридичних осіб. В той же час, як надання відповіді на одержану претензію в установленому порядку та у встановлений строк є їх суб'єктивним обов'язком. Претензія, одержана від заявника, повинна бути розглянута, за загальним правилом, в строк один місяць з дня її одержання. В тому разі, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право повторної переперевірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії пов'язані з якістю та комплегетністю продукції (товарів) повинні бути розглянуті протягом двох місяців. (частини І, ІІ ст. 7 ГПК України ст. 222 ГК України). Обґрунтованість вимог заявника претензії базується на доданих до неї документах та інших доказах. Нерідко виникає необхідність у дослідженні інших документів, які не були додані до претензії, тому сторона, у якої виникла в цьому потреба, мають право зажадати від заявника необхідні документи, встановивши строк їх надання. Цей строк не може бути менший п'яти днів без урахування часу поштового пробігу. Перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання (ч. ІІІ ст. 7 ГПК України). У процесі розгляду претензії, як правило, з численними складними розрахунками чи взаємопов'язаними вимогами може виникнути необхідність у залученні до участі в розгляді претензії її заявника. Йдеться про звірку сторонами фактичних даних та їх об'єктивну спільну оцінку. Ці дії сторони оформляють актом або протоколом звірки взаєморозрахунків. У разі, якщо для дослідження документів або інших доказів необхідні спеціальні знання, сторони можуть назначити експертизу. Слід при цьому мати на увазі, що експертиза є лише одним із доказів, хоча й високого рівня достовірності, але вона не має абсолютного характеру. Після розгляду претензії сторона повинна дати відповідь заявнику в установлені строки, в якій має повідомити про її визнання (повне або часткове) або про відмову в її задоволенні. Відповідь подається в письмовій формі, а її зміст має містити повне найменування і поштові реквізити підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку дається відповідь. Якщо претензія відхилена повністю чи частково, заявникові повинні бути повернуті оригінали документів, отриманих як додатки до претензії. Відповідь на претензію підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником і надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку (аналогічно як і вручення претензії). Будь-які інші посадові особи не мають права на підписання відповіді на претензії. Згідно з чинним законодавством, якщо претензія чи відповідь на неї підписується особою, що виконує обов'язки повноважної особи, то в ній вказуються дані про це, не допускається проставлення вертикальної риски перед підписом, як це часто робиться на практиці. За таких умов претензія чи відповідь на неї можуть бути визнані недійсними. Якщо у відповіді на претензію не повідомляється про перерахування визначеної суми, то заявник має право по закінченні 20 днів після одержання відповіді звернутися до державної виконавчої служби із заявою про примусове стягнення визнаної суми з боржника без звернення в господарський суд. Відповідь на претензію, в якій визнаються претензійні суми, розглядається як підстава для відкриття виконавчого провадження з примусового стягнення суми заборгованості. Виконавче провадження має порушуватися на підставі ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження". До заяви додається відповідь на претензію з визнаною сумою. Оскільки розгляд претензії та надання на неї відповіді заявнику в обумовлені ст. 7 ГПК України строки є обов'язком суб'єктів господарювання, то при порушенні цих строків або ж залишення претензії без відповіді господарський суд при вирішенні господарського спору має право стягнути в доход державного бюджету з підприємства, організації, що припустилися такого порушення, штраф у розмірі двох відсотків від суми претензії, але не менш як п'ять і не більш як сто розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 3. Досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності" |
||
|
||