Основи правової системи.

Судово-правова система турецької держави склалася на основі і мусульманського права (загального для значної частини народів середньовічної Азії), і власного традиційного права - тюре. Незрівнянно більшу роль в Османській імперії XV-XVIII ст. відігравало і державне законодавство.

Мусульманське право своїм джерелом мало Коран - священну книгу мусульман, яка придбала канонічне зміст в сер. VII в. Коран складений з поетичних настанов і висловлювань, нібито переданих Аллахом через пророка Мухаммада. Велика частина вважалася як би спільними релігійними і життєвими правилами поведінки мусульман, і близько 80 сур (розділів) містили в собі вислови з правових ситуацій. Кораном наказувалося мусульманам відмовитися від родових звичаїв і надалі керуватися ним як повноцінним судебником («І так ми дарували його як арабський судебник»). Іншим найважливішим елементом мусульманського права вважається сунна - священний переказ. Протягом перших століть поширення ісламу було створено чимало розповідей про життя і діяння пророка, справах перших халіфів - хадисів. До сірий. IX в. значна частина їх була визнана ортодоксальними і обов'язковими нарівні з Кораном при вирішенні питань про обов'язки правовірних *. Сунна була тим більш важлива для формування права, що давала приклади конкретного дозволу життєвих і правових ситуацій в описовій, а не доктринальної формі. Однак там, гда Коран висловлювався однозначно і безумовно, сунна відступала.

* Залежно від прийняття або неприйняття сунни мусульманство розкололося на сунітів (послідовників) і шиїтів.

Судді мусульманського права не могли і не сміли прямо звертатися до Корану або збірникам сунни при вирішенні справ, оскільки право тлумачення священної догматики належало тільки вченим-богословам. Висловлювання, рішення і роз'яснення авторитетів богослов'я і права склали третій за важливістю джерело мусульманського права - іджма. За значущістю та поширенню вона була практично першою. Иджма склалася з рішень та роз'яснень ортодоксальних правознавців різного рівня: за одними (т. н. Чотирма імамами) було визнано право встановлення всієї юридичної системи, за іншими - тільки загальних почав, за третіми - тільки окремих питань і ситуацій. У головному иджма склалася з праць і висловлювань юристів VIII-IX ст. Але надалі її не заборонялося коментувати, витлумачувати. З таких праць склалася література мусульманського права, до якої вдавалися судді надалі.

Мабуть, таким внутрішнім несовершенствам мусульманського права, неможливість поєднати його особливості з прагненням перших османських султанів до жорсткої централізації політики, зобов'язане своїм розвитком державне законодавство. Вже в XV ст. воно зайняло домінуюче місце в правовій системі. Законами (хатти) в точному сенсі слова вважалися загальні постанови султана, що стосувалися і населення, і державної адміністрації. Поряд з ними були фірмани - укази султана, спрямовані дивану, адміністрації в цілому або окремим намісникам, візирам. Адміністративними розпорядженнями вважалися і особисті укази султана - Іраде.

Світські загальні закони вимагали релігійної санкції - фетви. Її видавав, як правило, шейх-уль-іслам, визнаючи тим самим згоду нових правил з духом шаріату. Фетва складалася у вигляді питань і відповідей імама (іноді відповіді були гранично простими), і тим самим загальні постанови законів як би поверталися до життєвих ситуацій.

Переддень-наме (кодекси).

Зборів світських законів отримали в Туреччині назва напередодні-наме (запозичене з візантійського законодавства - «канони»). З XV в. султани видавали не тільки окремі постанови, а й одноразово систематизовані збори, присвячені найбільш важливих державних питань.

Першим за часом було Переддень-наме Мехмеда II (1453-1456). За описом сучасного історика, систематизація була пов'язана з тим, що султан виявив відсутність законів своїх предків і «зволив доповнити відсутні місця своїм освіченим і всеохоплюючим думкою, видав високі укази щодо застосування їх у найвищій дивані». Збори Мехмеда II складалося з трьох частин, які з цього часу стали ніби традиційними для напередодні-наме: перша присвячувалася посадовим особам, їх рангах і повноваженням, друга - палацовим церемоній, третя - кримінальному праву (головним чином, також по відношенню до чиновників) . Укладачем зборів вважався султанський нішанджі Лейе-заде.

У Переддень-наме Селіма I (1512-1520) першим розділи присвячувалися вже нововведень кримінального права, а інші - оподаткуванню, земельних наділів. Значна правова реформа була пов'язана з Переддень-наме Сулеймана I (1520-1566). У ньому встановлювалися (також в 3 розділах) покарання за всі злочини, визнані мусульманським каноном, порядок призначення найпоширеніших - тілесних покарань, права та обов'язки власників військових наділів, порядок оподаткування, а також правові норми, які стосувалися різних категорій податного населення. Законодавчі збірники Селіма I і Сулеймана I були складені за участю знаменитого історика, нішанджі султана Мустафи Челебі (перв.пол. XVI ст.). Найзначнішим укладенням законів імперії стало Переддень-наме Ахмеда I (1619). Воно також складалося з трьох книг, але було більш всеохоплюючим. У 1-й книзі (у 6 розділах) систематизувалися норми про посадових повноваженнях осіб центрального і місцевого управління, про надання земельних наділів сипахи та іншим військовим. У 2-ій книзі (у 4 гл.) Вперше кодифікували правила військової служби, в т. ч. на флоті, а також палацової і внутрішньої служби. У 3-й (в 7 гл.) - Правила про розлучення, порушеннях сімейних устоїв, злочини і покарання, ринкової поліції, цехах, фінансах, ленах.

Численність напередодні-наме і подібних кодексів була пов'язана з тим, що султанські закони, вважалося, діяли тільки до смерті даного правителя. Нового доводилося їх як би відновлювати. І османські напередодні-наме склали в підсумку як би наступну лінію законодавства.

У період розквіту імперії напередодні-наме вважалися найважливішим джерелом права. У сірий. XVI в. було навіть спеціально постановлено, що «у всіх випадках, маючи на руках священний закон, при виникненні спору звертатися до переддень-наме і діяти відповідно з ним». Однак такий пріоритет світського, султанського законодавства був недовгий. У XVII в. значимість у практиці норм шаріату зросла. Наприкінці XVII в. уряд, з ініціативи духовних влади, розпочало навіть спробу скасувати все не такі з шаріату збори та податки. На початку XVIII в. суддям прямо було наказано султаном призначати тільки ті покарання, які випливали з шаріату, а напередодні-наме не рівнятися зі священним правом. У судових книгах масовими стали посилання на розбіжності законів з шаріатом в докір першим.

Інформація, релевантна " Основи правової системи. "

1. 2. Приватне і публічне право
   Нормальний правопорядок повинен грунтуватися на існуванні і відмінності приватноправового і публічно-правового регулювання. Цивільне, або приватне, право (jus privatum) з часів Стародавнього Риму якраз і відображає приватноправову сферу з притаманними їй началами юридичної рівності і самостійності учасників, недоторканності їх приватної власності, свободи договору, незалежної судової
   
2. 1 . Розвиток системи приватного права в Росії
   У вітчизняній правовій системі приватне право завжди було представлено цивільним правом. У радянський час, після відмови від поділу права на публічне і приватне, з цивільного права в якості самостійних правових галузей виділилися сімейне та трудове право, а "на стику" цивільного та адміністративного права виникли земельне та природоресурсове право. Були спроби відокремлення
   
3. 3. Основні принципи (вимоги) законності
   Під принципами (вимогами) законності слід розуміти основні, вихідні положення правової діяльності суспільства і держави. У сучасному вітчизняному правознавстві як принципи законності вказують наступне: - загальність вимог законності; - верховенство закону; - єдність (однаковість) законності; - гарантованість основних прав і
   
4. § 2. Типологія сучасних правових систем
   Види правових систем знаходяться в залежності від ряду обставин, в числі яких провідне місце займає будова системи права, генезис права і держави, система джерел права і інші критерії. Класифікація Р. Давида побудована на поєднанні наступних підстав: ідеологія (фактори релігії, філософії, економічної та соціальної структури) і юридична техніка. Дана класифікація
   
5. § 1. Поняття про приватне право
   1. Термін "цивільне право" Цивільне право - одна з основних складових частин будь-якої розвиненої правової системи. Термін "цивільне право" бере свій початок від найдавнішої частини римського правопорядку - "цивільного права" (ius civile), під яким розумілося право жителів Риму (cives Romani) як держави-міста (civitas), тобто право споконвічних римських громадян - квиритів
   
6. § 2. Система приватного права
   1. Основні системи приватного права Сукупність складових приватне право правових галузей та інших об'єднань норм об'єктивного права (підгалузей, інститутів) утворює його систему. У різних національних правопорядках, заснованих на принциповому розподілі об'єктивного права на публічне і приватне, єдиний підхід до складу приватного права відсутня. Цей склад (система)
   
7. Поняття екологічного права України
   Еколого-правова наука України та система екологічного права ще зовсім молоді. Еколого-правові подивись в українській науці мают вікову нас немає, яка бере свой качан ще з давніх часів. Переважно більшість территории сучасної України на початок 1 тисячоліття Нашої єрі булу вкріта лісом. Безмежні Лісові масиви вкрівалі теріторію современного Прикарпаття, Полісся. Чернігівщина мала Назву «лісної
   
8. Екологічне право та екологічне законодавство
   Неможливо уявіті Собі людство поза природою, земними умів его Існування. Життя людини тісно вплітається в систему взаємозв'язків Явища природи, что створюють основу людського буття. Даже незначні Зміни природніх умів (темпера-тури, вологості, атмосферного лещата, хімічного складу Повітря, води ТОЩО) вплівають на людину. * Руйнування НАВКОЛИШНЬОГО природного середовища віклікало відповідну
   
9. Поняття и Особливості Принципів екологічного права
   Для кожної Галузі права, у тому чіслі й для екологічного права, характерні свои принципи, на якіх грунтується сукупність ее правових пріпісів. Разом з тім Кожна галузь враховує й Загальні принципи права, альо под кутом зору спеціфікі правового регулювання питань комерційної торгівлі груп суспільних відносін. Саме ця спеціфіка візначає характер Галузі права та сукупність ее Принципів. Екологічні отношения, Які
   
10. Екологічне законодавство України: сучасний етап
    незаперечно, что Україну в екологічному аспекті слід розглядаті у Першу Черга як постчорнобільську державу. Наслідки цієї катастрофи Дуже значні и охоплюють почти всю теріторію країни. Альо екологічна Ситуація в цілому вімірюється однозначно Ширшов спектром проблем. - Трівалій годину наше господарство велося нераціонально - и занедбав економіка стала загрозлівою для самого Існування людини. Згадаймо
    
11. Висновки
    Навколишнє природньо середовище, что є Джерелом підвіщеної екологічної небі-зпекі, внаслідок Дії стіхійніх сил приро-ді або техногенної руйнівної Дії становится еко-логічно небезпечних об 'єктом, Який по-винен буті «ізольованій» від людини й Суспільства, других природніх систем и ко-мплексів путем встановлення спеціаль-ного правового режиму, Який має обме-жувати або забороняти проживання на пе-вній
    
12. 2. Екологічне законодавство України
      Серед різноманітніх форм вираженною еколого-правових норм (Законів, Кодексів, декретів, указів, постанов, розпоряджені, положень, інструкцій, методик, правил і т.п.) найбільш ВАЖЛИВО є ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ. Сукупність усіх законодавчо еколого-правових АКТІВ, Які регулюють, встановлюються або візначають екологічні правовідносини назівають екологічнім законодавством. У его склад входять Загальні,