Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоГосподарське право України → 
« Попередня Наступна »
Невідомий. Господарське право України. 2006, 2006 - перейти до змісту підручника

§ 6. Особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки


Перехід економіки України на ринкові засади господарювання викликав необхідність приватизації значної частини державної власності. Але не всі об'єкти державної власності можуть бути приватизовані. Держава визначає перелік об'єктів державної власності, які мають для неї важливе значення і тому не підлягають приватизації. Управління такими об'єктами здійснюється органами державної влади.
Необхідність існування державного сектора обумовлюється ще й тим, що певні види господарської діяльності можуть здійснюватись лише державними підприємствами. Це діяльність, як уже зазначалося, пов'язана, наприклад, з розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, з виготовленням і реалізацією військової зброї і боєприпасів до неї та інше. Держава визначає також перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. На такі підприємства держава зберігає право вирішального впливу, якщо частка державної власності в їхньому статутному фонді перевищує п'ятдесят відсотків або держава володіє контрольним пакетом акцій у цих організаційно-правових формах.
Згідно з Конституцією Кабінет Міністрів України, як вищий орган в системі органів виконавчої влади, забезпечує рівні умови розвитку суб'єктів господарювання всіх форм власності і здійснює управління в державному секторі економіки.
Кабінет Міністрів забезпечує проведення, фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; виконує інші функції, визначені Конституцією та Законами України, актами Президента. Кабінет Міністрів в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Повноваження міністерств установлені Указом Президента України від 12 березня 1996 року , яким затверджено Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України. Це положення визначає, що міністерство є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів, і реалізує державну політику у відповідній галузі.
Міністерство, за Указом, прогнозує розвиток економіки у виробничій, науковій, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах, бере участь у розробці проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету, готує пропозиції та бере участь у формуванні та реалізації політики у сфері виконання робіт і поставок продукції для державних потреб, розробляє цільові перспективні програми, опрацьовує комплекс заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи, реалізує державну стратегію розвитку відповідної галузі або групи суміжних галузей, розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізми їх впровадження, затверджує галузеві стандарти і виступає державним замовником наукових досліджень комплексного характеру, здійснює в межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства, видає в передбачених законодавством випадках спеціальні дозволи (ліцензії) на проведення окремих видів підприємницької діяльності, здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.
Міністерство видає нормативно-правові акти, а в разі потреби разом з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування - спільні акти. Таким чином в Україні хоч і в значно реформованому вигляді зберігається галузевий принцип системи управління народного господарства.
Діяльність держави (її органів) як власника, як уже зазначалося, забезпечується відповідним законодавством про управління об'єктами державної власності.
До таких об'єктів належать: майно державних підприємств, установ і організацій, закріплене за ними на праві господарського відання або оперативного управління; акції (паї, частки), що належать державі в майні господарських товариств; майно підприємств, які перебувають у процесі приватизації, майно, передане у користування самоврядним організаціям; майно, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) державних підприємств.
Здійснюючи управління цими об'єктами, Кабінет Міністрів приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на державній власності; про передачу цілісних майнових комплексів підприємств, нерухомого майна, акцій (паїв, часток), що належать державі в майні господарських товариств, з державної в комунальну власність; про передачу об'єктів державної власності в користування самоврядним організаціям; визначає органи, уповноважені управляти об'єктами державної власності і передає до сфери їх управління ці об'єкти; дає згоду на передачу об'єктів комунальної власності в державну; приймає нормативно-правові акти, пов'язані з управлінням об'єктами державної власності, та здійснює інші передбачені законодавством України повноваження щодо управління цими об'єктами.
Кабінет Міністрів може делегувати повноваження з управління об'єктами державної власності міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, об'єднанням підприємств, організаціям, які стають таким чином органами, уповноваженими управляти об'єктами державної власності.
Фонд державного майна відповідно до законодавства здійснює: з моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства функції з управління майном цього підприємства, передані йому органом, уповноваженим управляти зазначеним майном; захист майнових прав підприємств, а також акцій (часток, паїв), що належать державі на території України та за кордоном; передає в установленому порядку органам, уповноваженим управляти об'єктами державної власності, акції, які відповідно до плану приватизації (плану розміщення акцій) залишаються в державній власності; виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів, нерухомого майна, що є державною власністю; погоджує передачу об'єктів державної власності до сфери управління центральних та місцевих органів виконавчої влади, в комунальну власність та передачу об'єктів комунальної власності в державну; виступає з боку держави засновником підприємств із змішаною формою власності; бере участь у розробці міжнародних договорів України з питань державної власності та її використання; виконує інші визначені законодавством повноваження.
Фонд державного майна підпорядкований і підконтрольний Кабінету Міністрів.
Щодо самоврядних організацій, то об'єкти державної власності передаються їм у безстрокове безоплатне користування без права зміни форми власності.
Викладений порядок управління об'єктами державної власності залишається занадто складним, з багатосуб'єктним складом державних органів і організацій, уповноважених здійснювати це управління, що до певної міри є поверненням до управління державною власністю, яке існувало за часів командно-адміністративної системи, коли право державної власності здійснювали фактично численні галузеві міністерства.
Як уже було зазначено вище, Законом від 1 червня 2000 року "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" визначені види цієї діяльності, які можуть здійснюватися виключно державними підприємствами і організаціями (наприклад, діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж та супутникових систем телефонного зв'язку).
До суб'єктів господарювання в державному секторі економіки застосовуються заходи державної регламентації, передбачені Господарським кодексом України, але враховуються особливості їх правового статусу. Оскільки ці суб'єкти не є власниками закріпленого за ними державного майна, управління ним покладено на Міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів органи державної виконавчої влади. Державні підприємства не можуть бути засновниками таких організацій, як господарські товариства, кооперативи тощо.
Для державних підприємств і організацій з метою забезпечення інвестиційної діяльності встановлений порядок використання прибутку. Вони після сплати обов'язкових платежів проводять відрахування від прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні, на технічне переобладнання виробництва, освоєння нових технологій за нормативами, встановленими органами, які виконують функції з управління майном, що перебуває в державній власності, в розмірах не менш як 30 відсотків і не більш як 80 відсотків .
Казенним підприємствам рекомендовано такі нормативи розподілу чистого прибутку: відрахування на виробничий розвиток - 45 відсотків, на соціальний розвиток - теж 45 відсотків, у централізований фонд органу управління - 10 відсотків (cт. 214 ГК України).
При формуванні державної програми економічного і соціального розвитку України відображаються серед інших і показники розвитку державного сектора економіки, зокрема ефективності використання об'єктів права державної власності, розвитку казенних підприємств, особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики в цьому секторі економіки.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ 6. Особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки"
  1. Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
    особливості правового статусу відповідних органів виконавчої влади. Крім того, потребують подальшого уточнення положення про співвідношення функцій і повноважень вищих і нижчих органів виконавчої влади, що містяться в законах, присвячених регулюванню окремих сфер суспільного життя. В цілому ж статутний блок адміністративного законодавства, зважаючи на потреби належного врахування умов і
  2. § 1. Роль держави в регулюванні господарської діяльності та в організації і забезпеченні функціонування державного сектору економіки
    особливості певних галузей. Як приклад першої ситуації можна навести положення Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 року. Цим нормативним актом передбачено особливий порядок укладання договорів розпорядниками державних коштів, першою чергою суб'єктами господарювання державної форми власності. Другу ситуацію ілюструють положення Закону України
  3. II. СИСТЕМА ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
    особливості, що визначаються спеціальним законодавством України, і в цій Концепції окремо не розглядаються. 186 ефективне управління державними фінансами та державним майном і контроль за їх використанням; спрямування і координація діяльності органів виконавчої влади та її орієнтація переважно на забезпечення прав і свобод громадян та надання їм державних (управлінських) послуг.
  4. III. ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
    особливості служби працівників в органах місцевого самоврядування. У перспективі до специфічних видів державної служби доцільно віднести військову, дипломатичну, митну та інші види служби у відповідних державних органах оборони, внутрішніх і закордонних справ, безпеки, прокуратури, судочинства тощо. Конкурсність, об'єктивність, прозорість і гласність у прийнятті на державну службу та
  5. § 3. Поняття та система господарського законодавства
    управління та ін.). Вузьке - акти законодавчих органів і постанови парламенту про надання цим законам чинності. Слід зауважити, що широке розуміння законодавства принижує роль закону, об'єднуючи в одне ціле закони і підзаконні акти. Р. З. Лівшиц наголошує, що широке розуміння законодавства - це шлях розмивання закону, підміни його управлінськими рішеннями. Водночас відповідно до рішення
  6. § 3. Особливості правового режиму державного та комунального майна. Правовий статус Фонду державного майна. Приватизація як особливий вид набуття права власності
    управління в цій сфері. До державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств, цілісні майнові комплекси їх структурних підрозділів, нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, приміщення), інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави в майні суб'єктів господарювання
  7. 2. Система господарського законодавства.
    особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності. Тридцята глава ГК України містить шість параграфів, а саме: - поставка; - контрактація сільськогосподарської продукції; - енергопостачання; - біржова торгівля; - оренда майна та лізинг; - інші види господарсько-торговельної діяльності; 31) комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання; 32)
  8. 5. Поняття, зміст та особливості судових процедур, що застосовуються до боржника у процесі провадження справи про банкрутство.
    управління боржником - юридичною особою, за винятком випадків, коли з моменту усунення даної особи від управління боржником пройшло не менше трьох років; мають судимість за вчинення корисливих злочинів. Розпорядник майна призначається на строк не більше ніж на шість місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів чи самого розпорядника майна або
  9. 7. Система господарського законодавства.
    особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності. Тридцята глава ГК України містить шість параграфів, а саме: - поставка; - контрактація сільськогосподарської продукції; - енергопостачання; - біржова торгівля; - оренда майна та лізинг; - інші види господарсько-торговельної діяльності; 31) комерційне посередництво (агентські
  10. ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
    особливості господарського законо-давства. Нормативні акти господарського законодавства: поняття й види. Система господарського законодавства. Колізії в господарському законодавстві. Господарське законодавство й господарське право, їх співвідношення. Проблеми вдосконалення господарського законодавства. Поняття та ознаки підприємницької діяльності. Характеристика некомерційного господарювання.
© 2014-2021  ibib.ltd.ua