Надання притулку є традиційним інститутом міжнародного права. Історично інститут права притулку вперше виник у період Великої французької революції. У Конституції Франції 1793 року говорилося, що Франція надає «притулок іноземцям, вигнаним із своєї батьківщини за справу свободи».
Право притулку одержало свій розвиток і правову регламентацію як у національному законодавстві держав, так і в міжнародному праві. В Україні це право закріплене в Конституції України: «Іноземцям і особам без громадянства може бути наданий притулок у порядку, встановленому законом» (ч. 2 статті 26). Аналогічні положення містяться в конституціях багатьох держав світу, наприклад у ч.І статті 28 Конституції Російської Федерації, ч. З статті 10 Конституції Італії, п. 1 статті 16-а Основного Закону ФРН, п.4 статті 13 Конституції Іспанії й ін. Звичайно в основних законах держав закріплюється саме право притулку. Процедура ж одержання цього права регламентується поточ: ним законодавством.
У статті 14 Загальної декларації прав людини 1948 року визначено:
«І. Кожна людина має право шукати притулку від переслідування в інших країнах і користуватися цим притулком.
2. Це право не може бути використане у разі переслідування, дійсно заснованого на вчиненні неполітич-ного злочину, або діяння, що суперечить цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй».
Подібні правоположення містяться й у ряді інших міжнародних актів, наприклад у Декларації ООН «Про територіальний притулок», прийнятій на основі резолюції Генеральної Асамблеї ООН 2312 (XXII) 14 грудня 1967 року, у Декларації про територіальний притулок, прийнятій Радою Європи в 1997 році.
Відповідно до останнього документа, право притулку дається будь-якій особі, що має цілком обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за ознакою раси, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Слід зазначити те, що надання притулку є мирним і гуманним актом і не вважається недружнім актом стосовно будь-якої держави.
На практиці право притулку реалізується шляхом надання права в'їзду на територію даної держави і законного там перебування. Особа, яка одержала притулок, за своїм статусом порівнюється до іноземця, але її відмінність від іноземця полягає в тому, що:
- по-перше, час перебування такої особи в державі, що надала йому притулок, не обмежений;
- по-друге, особа, яка одержала притулок, не може бути вислана з держави, що надала їй притулок;
- по-третє, особа, яка одержала притулок, не може бути видана як своїй патримоніальній державі, так і будь-якій третій іноземній державі.
Притулок дається лише тим особам, які не вчинили загальнокримінальних або міжнародних злочинів. Це випливає зі змісту згаданого пункту 2 статті 14 Загальної декларації прав людини.
Але в ряді випадків державами обмежується перелік причин і умов, при яких може бути наданий притулок. Так, у статті 63 Конституції РФ зазначено, що притулок надається іноземцям, котрі переслідуються за свою діяльність на користь свободи і позбавлені у своїй країні основних прав і свобод. Конституція ФРН наголошує на політичних переслідуваннях, нелюдському або ганебному поводженні або покаранні (п. З статті 16-а). Конституція Іспанії відсилає до спеціального закону, що встановлює умови, за яких громадяни інших країн і апатриди користуються в цій державі правом на притулок. Хоча Конституція України і не передбачає яких-небудь обмежувальних умов для надання притулку, очевидно, що він не може бути наданий кримінальним злочинцям, так само як і особам, які переслідуються за фашистську і подібного роду діяльність або людиноненависницьку пропаганду.
У міжнародному праві розрізняють територіальний і дипломатичний притулки. Перший означає надання будь-якій особі (особам) можливості укритися від переслідувань, політичного характеру на території конкретної держави; другий - надання державою такої ж можливості, але в межах дипломатичного представництва, консульської установи або на іноземному військовому кораблі, що знаходяться на території іншої держави.
Потрібно враховувати звичайний характер надання дипломатичного притулку. Відповідно до загального міжнародного права недоторканність помешкання дипломатичного представництва або консульської установи, а також екстериторіальність іноземного військового корабля не дають права надавати в їхніх помешканнях притулок особам, переслідуваним владою держави перебування за правопорушення політичного характеру. Дане положення одержало відбиток і в договірному праві. Так, відповідно до п.З статті 41 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року встановлена заборона на використання дипломатичного представництва з метою, не сумісною із його офіційними функціями. Проте дипломатичний притулок одержав дуже широке поширення в договірній практиці держав Латинської Америки, що у Гаванській конвенції 1928 року і Каракасській конвенції 1954 року визнали право дипломатичного притулку і розробили процедуру його надання. Є випадки надання такого притулку й у Європі. Так, загальновідомий факт надання під час угорського повстання в жовтні 1956 року дипломатичного притулку посольством США католицькому кардиналу Мін-дсенті, а деяким міністрам тимчасового уряду Угорщини - посольством Югославії.
|
- 48. Правовий статус біженців і переміщених осіб
правового статусу біженців, але і до створення міжнародних структур, профільного характеру. У ООН на основі резолюції Генеральної Асамблеї 428 (V) від 14 грудня 1950 року було створене Управління Верховного комісара з справах біженців (УВКБ), а в 1951 році була укладена багатостороння Конвенція про статус біженців. Відповідно до Конвенції під терміном «біженець» мається на увазі особа, яка
- Міжнародний захист прав людини й основних воль - Правовий статус біженців і переміщених осіб (Частина 2)
право дипломатичного притулку й регламентували в цих угодах процедуру його надання. Однак латиноамериканські юристи виражають сумнів відносно існування звичайно-правового інституту дипломатичного притулку в Латинській
- 3.Загальні принципи відображення в бухгалтерському обліку доходів і витрат банку
право на таке згортання та якщо це передбачено відповідними положеннями (стандартами) з бухгалтерського обліку. На нетто-основі, як правило, відображаються доходи і витрати, що виникають у результаті: а) реалізації та переоцінки балансової вартості цінних паперів, придбаних для здійснення торгових операцій; б) реалізації цінних паперів у портфелі на продаж; в) операцій в іноземній валюті.
- 3. Порядок формування статутного капіталу банку.
право збільшувати статутний капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов'язання щодо оплати паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал повністю оплачено. Банк не має права без згоди Національного банку України зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого рівня. Відповідно до частини п'ятої статті 32 із змінами внесеними згідно із
- 1. Структура капіталу банку
правовими актами НБУ. Основним призначенням регулятивного капіталу є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі діяльності, забезпечення захисту вкладників та фінансової стійкості. Струкуру капіталу банку визначає ст. 30 Закону Ккраїни «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000 р. № 2121-III, зі змінами та доповненнями. Капітал банку включає: 1)
- 2. Розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку
право встановити для окремих банків залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче розміру, передбаченого статтею
- 2. Організаційно-правові заходи охорони тваринного світу
правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і використання об'єктів тваринного світу. Охорона тваринного світу передбачає комплексний підхід до вивчення стану, розроблення і здійснення заходів щодо охорони та поліпшення екологічних систем, в яких перебуває і складовою частиною яких є тваринний світ. Охорона
- Література
право. - К.,
- 2. Порядок здійснення касових операцій прибутковими касами
право зазначати в заяві на переказ готівки дату валютування, яка не може перевищувати 10 календарних днів, починаючи з наступного дня після складання касового документа. Якщо дата валютування перевищує 10 календарних днів, банк не приймає касовий документ до виконання. Виплату одержувачам переказів готівкою банк здійснює, починаючи з визначеної дати валютування. Якщо дата валютування припадає на
- 1.Принципи побудови платіжних рахунків у балансі
правової форми та форми власності, зобов'язані зберігати грошові кошти на рахунках у банку. В касі підприємства можуть знаходитись кошти готівкою в межах ліміту і терміну, які встановлені банком. грошові розрахунки провадять переважно через банки шляхом безготівкових розрахунків; платежі здійснюються банком зі згоди або за дорученням платника і відповідно з наданими підприємством
|