Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративное право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоКримінальне право України → 
« Попередня Наступна »
Процюк Олег Володимирович. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОНТРАБАНДУ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ -2006, 2006 - перейти до змісту підручника

. Юридичний аналіз складу злочину "Контрабанда"



Об'єкт контрабанди. Питання про кримінальну відповідальність за контрабанду регулюється ст. 201 чинного КК України, яка розміщена в розділі VII "Злочини у сфері господарської діяльності" Особливої частини. На даний час, як вважається, виникла необхідність перегляду певних теоретичних засад щодо контрабанди як суто господарського злочину. Отже, на сучасному етапі дослідження вважається за доцільне розглянути:
1. Всі зазначені законодавцем предмети контрабанди - господарського злочину та визначитися доцільність їх згрупування в одній статті;
2. Можливість утворення окремої частини в складі ст. 201 КК України, виходячи із якісних властивостей певних предметів;
3. Доцільність утворення нової кримінально-правової норми із винесенням до іншого розділу певних предметів контрабанди, що за своїми якостями, як вважається, недоцільно розміщені в статті, що регламентує відповідальність за господарський злочин.
На нашу думку, для дослідження можливості таких досить кардинальних змін необхідно, в першу чергу, визначитися відносно об'єкту згаданого злочину. Саме це питання впродовж всього існування даної кримінально-правової норми викликало найбільші суперечки. Це й зрозуміло: визначення об'єкту злочину дає можливість визначити те коло суспільних відносин, яким, в першу чергу, спричиняється шкода при суспільно-небезпечному посяганні. Також юридичне значення об'єкта злочину полягає, насамперед, у тому, що він беззаперечно визнається обов'язковим елементом будь-якого складу злочину [205; 125; 21, с.5; 135; 19, с. 96; 211, с. 183; 176, с.91 ]. Тому вирішення питань кваліфікації злочину неможливе без дослідження його об'єкту.
Даний аналіз, на нашу думку, необхідно проводити в паралельному дослідженні предмету контрабанди, так як на думку багатьох авторів предмет злочину допомагає при встановленні об'єкту злочинного посягання [212; 79, с. 44; 199, с.56].
Ми цілком поділяємо думку про те, що неможливо, оперуючи тільки визначеною річчю або певним предметом, визначити об'єкт посягання, зрозуміти суть злочину, його соціальну спрямованість. Без з'ясування тих суспільних відносин, речовим вираженням яких є предмет, річ, неможливо ні зрозуміти злочин, ні оцінити його суспільну загрозу, ні надати йому правильної юридичної кваліфікації.
Конкретизація об'єкта злочину, у свою чергу, дозволяє виявити ступінь та соціальні властивості заподіяної злочином суспільно небезпечної шкоди, підстави та критерії вибору об'єктів кримінально-правової охорони і засобів захисту, а також побудови кримінального закону і кваліфікації злочину [79, с. 11].
Але необхідно додати, що процес господарської діяльності може здійснюватись і у міждержавних формах, тому шкода від контрабанди може завдаватися суспільним відносинам по забезпеченню господарської діяльності і за межами України. Тому, на нашу думку, до згаданого визначення необхідно додати "...щодо забезпечення господарської діяльності в Україні або за її межами".
На думку більшості науковців найбільш істотне значення для правотворчої та правозастосовчої діяльності має безпосередній об'єкт злочину. Під ним потрібно розуміти ті конкретні суспільні відносини, що поставлені законодавцем під охорону визначеного кримінального закону і яким заподіюється збиток злочином, що підпадає під ознаки даного складу.
З цього визначення, насамперед, випливає, що безпосереднім об'єктом так само, як загальним і родовим, можуть бути визнані тільки суспільні відносини, а не які-небудь блага і цінності. Тому безпідставними є спроби підмінити суспільні відносини, що виступають об'єктом злочину, будь-якими іншими соціальними явищами: "елементами суспільних відносин", їх "матеріальним вираженням", тим, що стоїть за безпосереднім об'єктом, охоронювані кримінальним законом "умови нормального функціонування соціального становлення" і ін. [100, с. 116-120].
При такому визначенні безпосереднього об'єкта він як би випадає з цілісної системи суспільних відносин. У свою чергу, запропоновані судження суперечать положенням філософії про співвідношення загального й одиничного.
Отже, на якому би рівні узагальненості ми не розглядали об'єкт злочину, там завжди виступають охоронювані кримінальним законом суспільні відносини.
Однак питання про те, які суспільні відносини можуть бути визнані об'єктом конкретного злочину, вирішується не наукою кримінального права чи правозастосовчою практикою, а тільки законодавцем шляхом прийняття чи скасування того чи іншого кримінального закону.
Завдання ж науки кримінального права і судової практики полягає в тому, щоб визначити ті суспільні відносини, які законодавець встановив як безпосередній об'єкт злочину, і розкрити їхній дійсний зміст [199, с. 89-90], що, в свою чергу, дасть можливість законодавцю більш точно формувати коло суспільних відносин, взятих під охорону кримінальним законом.
Варто зазначити, що законодавець лише в деяких випадках вказує на безпосередній об'єкт у самому кримінальному законі. У більшості ж випадків у кримінальному законі відсутні які-небудь вказівки щодо безпосереднього об'єкта конкретного злочину, тоді для його з'ясування необхідний ретельний соціально-політичний і юридичний аналіз складу визначеного злочину.
Встановлення безпосереднього об'єкту злочину має важливе значення для з'ясування характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину. Саме безпосередній об'єкт злочину дозволяє найчастіше і з найбільшою точністю провести розмежування між подібними злочинами [199, с. 88-90].
Як уже згадувалося, у теорії кримінального права існує також класифікація безпосередніх об'єктів злочинів "по горизонталі" [76, с. 11-20].
Сутність її полягає в тому, що на рівні безпосереднього об'єкта виділяються основний, додатковий і факультативний об'єкти. Необхідність у такому розділу виникає тоді, коли той самий злочин одночасно заподіює збитки декільком суспільним відносинам.
З числа таких безпосередніх об'єктів, яким заподіюється збиток тим самим злочином, законодавець звичайно виділяє один, найбільш важливий, і визначає суспільну небезпеку даного злочину, структуру відповідного складу і його місце в системі Особливої частини [205, с. 99-103].
Також потрібно зазначити, що розглянута група предметів за своїми якостями, на нашу думку, не є предметами, які, в першу чергу, використовуються як підстава виникнення господарської діяльності, і тому вони потребують виділення в окремий склад злочину. Відносно даних предметів встановлено суворі правила переміщення через митний кордон. Їх ціль - взяти під контроль держави всі можливі операції з даною групою предметів для забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та здоров'я населення.
Необхідно зазначити, що торгівля предметами даної групи здійснюється державними органами та має на меті забезпечення інтересів всього суспільства (наприклад, переміщення наркотичних препаратів через митний кордон України в медичних цілях). Тому, на нашу думку, порушення правил переміщення вказаних предметів через митний кордон передусім несе в собі загрозу громадській безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення. Російський вчений М.П. Карпушин, аналізуючи склад злочину контрабанди, писав, що "законодавець спеціально виділив контрабанду вибухових, сильнодіючих та ядовитих речовин, зброї, боєприпасів та військового спорядження. Заборона перевезення таких предметів через митний кордон визначається не з позицій захисту зовнішньоторгової монополії, а передусім інтересами громадської безпеки" [31, с. 158].
На наш погляд, соціальна та кримінально-правова роль згаданих предметів визначена їх властивостями, а саме: всі вони є джерелами підвищеної небезпеки, використання їх корисних якостей буде можливим лише при жорсткому контролі з боку держави. Все це дає можливість стверджувати, що всі незаконні дії, в тому числі і переміщення цих предметів через митний кордон, завдають шкоди, в першу чергу, суспільним відносинам в сфері охорони громадського порядку, громадської безпеки, здоров'ю населення, а аж ніяк не сфері економічних відносин. Також певним аргументом може слугувати ситуація із переміщенням через митний кордон наркотичних препаратів. Їх легальне переміщення дозволено лише в медичних, наукових та правоохоронних цілях, що знову таки підтверджує судження про можливість їх переміщення лише в загальнолюдських, а не комерційних інтересах.
Опосередковано дану позицію підтримує Б.В. Волженкін - він пише: "Контрабанда порушує порядок зовнішньо - торгової діяльності, завдає шкоди економічній діяльності держави, підриває її митну політику. В той же час враховуючи характер незаконно переміщуваних через митний кордон предметів, можливо визнати, що контрабанда, в ряді випадків, посягає на національну та громадську безпеку, екологічні ... та інші інтереси..." [16, с. 181-182].
Також О.О. Дудоров досить слушно, на нашу думку, зазначає, що "... у разі контрабанди предметів вилучених із вільного цивільного обігу, відносинам товарообігу шкода не заподіюється...", він, в даному випадку, наголошує лише на обов'язковому порушенні порядку переміщення предметів через митний кордон України. Також вищезгаданий автор в цілому не являючись прибічником так званого розділу контрабанди на "звичайну" (господарську) та контрабанди предметів, що вилучено із вільного цивільно-правового обігу, відобразивши перелік вищезгаданих предметів, зазначає, що його робота присвячена лише "проблемам боротьби із злочинами саме у господарській сфері". З цього можливо зробити висновок, що певний поділ на "сфери" контрабанди існує і його доречність визнається більшістю авторів [29, с. 345; 354].
Закон України від 20 лютого 2003 року № 549-IV "Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання", що регулює діяльність, пов'язану з державним контролем за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання, у розділі І Загальних положень цього Закону стаття 1 термін "товари" визначає як: товари військового призначення та подвійного використання.
Товари військового призначення в сукупності чи окремо - це: вироби військового призначення - озброєння, боєприпаси, військова та спеціальна техніка, спеціальні комплектуючі вироби для їх виробництва, вибухові речовини, а також матеріали та обладнання, спеціально призначені для розроблення, виробництва або використання зазначених виробів.
Товари подвійного використання - окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій, спеціально не призначені для військового використання, а також роботи і послуги, пов'язані з ними, які, крім цивільного призначення, можуть бути використані у військових або терористичних цілях чи для розроблення, виробництва, використання товарів військового призначення, зброї масового знищення, засобів доставки зазначеної зброї чи ядерних вибухових пристроїв, у тому числі окремі види ядерних матеріалів, хімічних речовин, бактеріологічних, біологічних та токсичних препаратів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України [41, с.148].
Згідно Наказу Міністерства транспорту України, Міністерства оборони України від 16 січня 2003 № 26/11 "Про затвердження Правил надання експлуатантам дозволів на виліт з аеропортів України та приліт до аеропортів України під час виконання міжнародних, внутрішніх та транзитних польотів" існує таке поняття як товари подвійного призначення - це окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій та роботи, послуги, пов'язані з ними, які, крім основного цивільного призначення, можуть бути використані під час розроблення, виробництва або використання озброєння, військової чи спеціальної техніки і підлягають державному експортному контролю [157, с. 876].
Указ Президента України від 13 лютого 1998 р. № 117/98 із змінами і доповненнями, внесеними від 24 грудня 2002 р. N 1207/2002 [143] "Про Положення про державний експортний контроль в Україні" визначає термін "товари" як будь-які вироби, технології, послуги або інформацію, що в сукупності або окремо підлягають державному експортному контролю [161, с. 242].
Згідно Постанови Кабінету міністрів України від 15 липня 1997 р. N 767 "Про затвердження Положення про порядок проведення експертизи в галузі експортного контролю", дана група товарів (товари військового та спеціального призначення і товари подвійного використання) підлягають обов'язковому експортному контролю [153, с. 430].
Також термін "товари" має своє тлумачення і у галузі ядерної діяльності. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 1996 р. № 302 "Про затвердження Положення про порядок контролю за експортом, імпортом і транзитом товарів, що стосуються ядерної діяльності та можуть бути використані у створенні ядерної зброї", товари - це ядерні матеріали, технології, обладнання, установки, спеціальні неядерні матеріали, радіоактивні джерела іонізуючого випромінювання (включаючи радіоактивні відходи) та ізотопна продукція, а також обладнання, матеріали і технології подвійного призначення, які можуть бути використані в діяльності, що пов'язана із створенням ядерної зброї, ядерних вибухових пристроїв, або в діяльності, що пов'язана з ядерним паливним циклом [152, с. 268].
Наказ Міністерство економіки України від 20 серпня 2002 р. № 255 "Про затвердження Положення про штрихове кодування товарів" визначає термін товар як продукт праці, який виробляють не для власного використання, а для продажу споживачам [156, с. 17].
Також 28 квітня 2001р. була затверджена Постанова Кабінету Міністрів України № 412 "Про затвердження Положення про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності"[154] (останні зі змінами і доповненнями від 11 жовтня 2002 р. № 1510)[155]. У Постанові йдеться про затвердження "Положення про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності".
Надати повний перелік товарів, які можуть бути предметом злочину, передбаченого ст. 201 КК України, практично неможливо, оскільки він безперервно змінюється залежно від кон'юнктури, що склалася на внутрішньому і зовнішньому ринках.
Однак наведені вище економічні та правові чинники віднесення газу, нафти та електроенергії до товару досить переконливо свідчать на користь того, щоб віднести газ, нафтопродукти та електроенергію до предметів контрабанди під спільним родовим поняттям - товар.
Закон також називає умови, за яких предметами даного злочину є історичні та культурні цінності.
Слід зазначити, що у всіх правових нормах, які діяли раніше, що передбачали відповідальність за контрабанду, окремою ознакою диспозиції не виділялася контрабанда історичних та культурних цінностей. Вперше в диспозицію ст. 70 КК України дана ознака введена Постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 р.
Зміни у Законі були обмовлені, перш за все, соціально-економічними, політичними процесами. Прозорість кордонів між Україною та суміжними державами - Росією, Білоруссю та Молдовою, між країнами Європи, поглиблення ринкових відносин у країнах колишнього СРСР, поява нових ринків збуту, зростання попиту на предмети мистецтва сприяли розвитку такої форми злочинної діяльності як контрабанда історичних та культурних цінностей. Нова редакція ст. 70 КК України стала на захист інтересів молодої держави у протидії незаконним вивезенням предметів культурної, історичної спадщини, які становлять наше національне надбання [83, с.62-66].
Порівняно зі ст. 70 КК України 1960 р. ст. 201 КК України 2001 р. зазнала певних змін та доповнень. У першу чергу, вони стосуються характеристики предмета розглядуваного злочину. На жаль, стосовно історичних та культурних цінностей законодавець не вніс повної ясності.
Але не дивлячись на зміну та очікуване вдосконалення законодавства, на практиці виникають непорозуміння при тлумаченні диспозиції норми в даній частині.
Окремі науковці та юристи-практики вважають, що для кваліфікації діяння як злочину за ст. 201 КК України предмет контрабанди має бути водночас й історичною, і культурною цінністю. Інші вбачають склад злочину і тоді, коли предмет мав тільки, наприклад, історичну цінність.
В різний час дане питання розглядали такі автори як: суддя Київського обласного суду О. Кравченко, кандидат юридичних наук, доцент Гродненського державного університету ім. Янки Купали І. Мартиненко "Вопросы противодействия нелегальному перемещению культурных ценностей через таможенные границы Украины, Беларуси и России" та М. Хавронюк Контрабанда (в запитаннях та відповідях).
Також дане питання розглядалося рядом наукових конференцій. Зокрема знайшло своє відображення в матеріалах міжнародної науково-практичної конференції "Питання застосування нового кримінального кодексу України", яка відбулася 25-26 жовтня 2001 р. у м. Харкові.
Але у зв'язку із зміною законодавства вважається доцільним винести дане питання на додаткове обговорення.
Належність предмета до культурних, історичних і інших цінностей та його вартість встановлюються на підставі висновку експертизи, яка проводиться відповідно до низки як вітчизняних, так і міжнародних правових актів. Відповідно до ст. 28 МК України у разі необхідності для участі у здійсненні митного контролю можуть бути залучені спеціалісти та експерти. В одних випадках експерти-мистецтвознавці дають висновки про те, що предмет, який переміщується через кордон держави, становить історичну цінність, в інших - що він має історичну і культурну цінність.
Розглядаючи питання щодо отруйних або сильнодіючих засобів можливо зазначити, що отруйними або сильнодіючими засоби визнаються Міністерством охорони здоров'я України на підставі Закону України від 04 квітня 1996 р. "Про лікарські засоби". Перелік отруйних речовин міститься в додатку № 5 до Наказу МОЗ України від 18 серпня 1995 р. № 153 "Про затвердження нормативних актів - переліків лікарських засобів", зареєстрованого Міністерством юстиції України 06 жовтня 1995 р. Крім того, деякі отруйні речовини, зазначені у Переліку лікарських засобів, що підлягають предметно-кількісному обліку в аптечних і лікувально-профілактичних закладах, затвердженому Наказом МОЗ України 30 червня 1994 р. за № 117 і зареєстрованому Міністерством юстиції України 28 липня 1994 р. Перелік сильнодіючих речовин міститься в додатку № 6 до згаданого наказу [159].
Відповідно до згаданих документів - отруйні (сильнодіючі) речовини - це речовини чи відходи, які, потрапляючи всередину організму через органи дихання, травлення або через шкіру здатні викликати смерть людини чи справляти на неї сильний негативний вплив [146].
Поняття радіоактивних речовин розкривається певною мірою в ст. 265 КК України. Це природного або штучного походження джерела іонізуючого випромінювання, радіоактивні речовини і ядерні матеріали, що перебувають у будь-якому фізичному стані в установці або у виробі чи в іншому будь-якому вигляді і стосовно яких діють спеціальні правила поводження з ними. Поняття джерел іонізуючого випромінювання, радіоактивних речовин і ядерних матеріалів міститься в ряді нормативно-правових актів і, зокрема, в Законі України від 08 лютого 1995 р. "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" [36, с. 238].
Кабінет Міністрів України своєю Постановою від 29 листопада 1997 р. № 1332 "Про затвердження Положення про основні засади організації перевезення радіоактивних матеріалів територією України", із змінами і доповненнями, внесеними Постановами Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 1999 р. № 1919, від 9 серпня 2001 року № 1006, вжив наведений нижче термін у такому значенні: радіоактивний матеріал - це об'єкти та речовини, активність радіонуклідів яких перевищує межі, встановлені нормами і правилами з ядерної та радіаційної безпеки. До радіоактивних матеріалів належать спеціальні розщеплювальні матеріали, радіоактивні відходи, радіоізотопні джерела іонізуючого випромінювання [150, с. 81].
Закон України "Про поводження з радіоактивними відходами" визначає радіоактивні відходи як матеріальні об'єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умов, що використання цих об'єктів та субстанцій не передбачається.
Як і у більшості проаналізованих законодавчих актів в ст. 1 Закону України від 11 січня 2000 р. "Про дозвільну діяльність в сфері використання ядерної енергії" до радіоактивних відносять будь-які матеріали, які містять радіонукліди і для яких питома активність та сумарна активність вантажу перевищують межі, встановлені нормами, правилами та стандартами з ядерної та радіаційної безпеки. Тако ж в законі вживаються такі терміни:
а) ядерний матеріал - будь-який вихідний або спеціальний матеріал, що розщеплюється;
б) спеціальний матеріал, що розщеплюється - плутоній-239, уран-233; уран, збагачений ізотопами 235 або 233, будь-який матеріал, що містить одну або кілька з вищезазначених речовин;
в) вихідний матеріал - уран, який містить ізотопи в тому ж співвідношенні, в якому вони є у природному урані; уран, збіднений ізотопом 235; торій; будь-яка з вищезазначених речовин у формі металу, сплаву, хімічної сполуки або концентрату; будь-який інший матеріал, що містить одну або кілька з вищезазначених речовин [151, с.23-29].
У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 3 "Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами" цілком слушно зазначено, що судам слід мати на увазі, що основною характерною ознакою зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв та радіоактивних матеріалів є їх призначення - ураження живої цілі, знищення чи пошкодження оточуючого середовища [166, с. 88].
В якості предметів контрабанди - господарського злочину бажано передбачити ті з них, у зв'язку з незаконним переміщенням яких через митний кордон України завдається або створюється загроза заподіяння шкоди правовідносинам у сфері господарської діяльності шляхом ненадходження до державного бюджету встановлених законодавством України обов'язкових платежів або інша шкода [169, с. 43-46].
Особливу увагу бажано звернути на предмети контрабанди, які заборонені до ввезення в Україну або вивозу з України. Деякі з предметів, заборонених до ввезення в Україну є за чинним КК України предметами злочинів проти громадського порядку, про що згадувалося вище. Перелік предметів, заборонених для вивезення з України міститься в Постанові Кабінету Міністрів України № 1094 від 11 вересня 1996 р. [148] із змінами, внесеними Постановою № 934 (954-97-п) від 01 вересня 1997 р. На нашу думку, контрабанда заборонених до вивезення або ввезення предметів має бути кваліфікованим складом злочину [140].
Розглянувши правовий статус, призначення та властивості зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв та радіоактивних матеріалів необхідно зазначити, що всі вони є речами з особливим правовим та якісним статусом. Це, в свою чергу, має, впливати на їх розташування в диспозиціях кримінально-правових норм. Дані предмети та речовини є доволі специфічними завдяки, в першу чергу, своїм суспільно-небезпечним якостям. І тому в контексті розглядуваного злочину необхідно зазначити, що вони не можуть бути предметом злочину, описаного в ст. 201 КК України. Також відповідно до законодавчої конструкції даного злочину згадані предмети та речовини не можуть впливати на формування ні родового, ні безпосереднього об'єктів згаданого злочину. Опосередковано законодавець підтверджує зазначене вище судження шляхом розміщення ст. 268 КК України "Незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини" в розділі ІХ "Злочини проти громадської безпеки". Відповідно до законодавства, а саме ст. 1 Закону України "Про поводження із радіоактивними відходами" від 30 червня 1995 р. [52, с. 198], предметом даного злочину є радіоактивні відходи, які мають своє тлумачення і у галузі ядерної діяльності. Відповідно до вже згаданої Постанови Кабінету міністрів України "Про затвердження Положення про порядок контролю за експортом, імпортом і транзитом товарів, що стосуються ядерної діяльності та можуть бути використані у створенні ядерної зброї" від 12 березня 1996 № 302, це: ядерні матеріали, технології, обладнання, установки, спеціальні неядерні матеріали, радіоактивні джерела іонізуючого випромінювання (включаючи радіоактивні відходи) та ізотопна продукція, а також обладнання, матеріали і технології подвійного призначення, які можуть бути використані в діяльності, пов'язаній із створенням ядерної зброї, ядерних вибухових пристроїв, або в діяльності, пов'язаній з ядерним паливним циклом.
То ж розміщення статті, в якій регламентовано відповідальність за ввезення даних речовин на територію України в розділі ІХ вважається цілком виправданим. Також на даному прикладі очевидно, що саме суспільно-небезпечні властивості згаданих предметів мають стати основним аспектом при вирішенні питання щодо відокремлення відповідальності за їх переміщення до окремої статті і розділу КК України.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна ". Юридичний аналіз складу злочину "Контрабанда""
  1. ЗМІСТ
    аналіз...15 1.1. Історичні витоки і соціальні передумови виникнення контрабанди...15 1.2. Теоретичні та прикладні проблеми кримінальної відповідальності за контрабанду...56 Висновки розділу 1...67 РОЗДІЛ 2.
  2. ВСТУП
    юридичному аналізі складу злочину та пошуках шляхів вдосконалення кримінального законодавства. Щодо ст. 201 КК України, вивченню якої присвячується дана робота, слід вказати на те, що ця стаття є бланкетною. Для розкриття її змісту та правильної кваліфікації дій осіб, що незаконно переміщують товари та інші предмети через митний кордон України, необхідно звернутися до низки інших нормативних
  3. § 3. Криміналістична характеристика злочинів
    юридичних характеристик відповідних видів злочинів: кримінально-правової, кримінально-процесуальної, кримінологічної та криміналістичної. Практичне використання криміналістичної характеристики окремих видів злочинів потребує комплексного підходу, пов'язаного із залученням даних інших видів характеристик злочинів. Структурну основу цієї системи становлять кримінально-правова та
  4. § 1. Поняття і суть методологічних основ криміналістики
    юридичного, що включає науку криміналістику. Діалектика як теорія пізнання виконує три основні функції: світоглядну, гносеологічну і методологічну. Світоглядна функція передбачає розробку системи наукових поглядів на світ, наприклад, переконання, що в природі все взаємопов'язано, всі явища та факти доступні пізнанню, всякий злочин залишає сліди, які допомагають розкрити його тощо. Науковий
  5. Побудова (висування) і динамічний розвиток версій у кримінальнійсправі.
    юридичних та фізичних осіб у порядку та обсязі,встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність"(ст. 62); подання доказів підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільнимвідповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами,підприємствами, установами та організаціями; оперативно-розшукові заходи, здійснювані
  6. 2. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ, ФОРМА ТА ЗМІСТ ОБВИНУВАЛЬНОГО ВИСНОВКУ
    юридичну кваліфікацію злочину; викладають аналіз зібраних доказів. Підставами до складання обвинувального висновку є: встановлення особи, яка вчинила злочин; пред'явлення їй обвинувачення; обґрунтованість обвинувачення достатньою сукупністюдоказів; відсутність підстав до закриття кримінальної справи абонаправлення її до суду для вирішення питання звільнення обвинуваченого від кримінальної
  7. 5. Поняття кваліфікації злочинів.
    юридично значущими ознаками посягання й ознаками злочину, передбаченими законом, та процесуально закріплено висновок про наявність такої відповідності. Кваліфікація являє собою певний розумово-логічний процес, що здійснюється за законами формальної логіки з використанням таких прийомів і методів, як індукція й дедукція, аналіз і синтез, сходження від абстрактного до конкретного. Під кваліфікацією
  8. 8. Методика аналізу складу злочину.
    юридичний аналіз елементів складу злочину: об'єкта, об'єктивної і суб'єктивної сторін, суб'єкта злочину. Для визначення об'єкта злочину в ряді випадків істотне значення мають ознаки особи, яка потерпіла від злочинного посягання. Так, потерпілим від розпусних дій може бути тільки підліток, який не досяг 16-ти років, статева недоторканість якого і виступає об'єктом злочину, передбаченого ст.156.
  9. 5. Поняття кваліфікації злочинів
    юридична оцінка злочину і встановлення (застосування) тієї кримінально-правової норми закону, яка найбільш повно описує ознаки цього злочину. Кваліфікувати злочин -означає встановити повну відповідність його ознак ознакам норми, яка передбачає відповідальність саме за вчинення цього злочину. Термін «кваліфікація» походить від латинського - якість. Взагалі кваліфікація позначає віднесення певного
  10. 5. Поняття кваліфікації злочинів
    юридична оцінка злочину і встановлення (застосування) тієї кримінально-правової норми, яка найбільш повно описує ознаки цього злочину. Кваліфікувати злочин -означає встановити повну відповідність його ознак ознакам норми, яка передбачає відповідальність за вчинення саме цього злочину. Термін «кваліфікація» походить від латинського qualis - який, якої якості. Кваліфікація взагалі - віднесення
© 2014-2021  ibib.ltd.ua