Головна
ГоловнаІсторіяІсторія України (підручники) → 
« Попередня Наступна »
Малик Я., Вол Б., Чуприна В.. Історія української державності, 1995 - перейти до змісту підручника

ДЕРЖАВНІСТЬ УКРАЇНИ В ПЕРІОД БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО


Богдан Хмельницький, будучи гетьманом Війська Запорізького, став носієм політичної влади, конкуруючи фактично з королем. Епопею своїх воєнних успіхів він завершив тріумфальним в'їздом до Києва, давньої столиці України. Цим він ніби підкреслив, що Військо Запорізьке переймає традиції епохи княжих часів. Міщани, духовенство, академія із захопленням сприйняли перемогу української зброї, вітали Богдана Хмельницького як "другого Мойсся, що визволив український народ з лядської неволі".
У цей період гетьман разом зі старшиною будували плани творення Української держави. Повстання, метою якого спочатку було вирішити проблеми Війська Запорізького, охопило всю Україну, розбудило народ, усунуло польську владу з українських земель. На місці зметеного повстанням ладу треба було будувати Українську державу. Головними віхами програми Богдана Хмельницького на цьому шляху були: розбити Польщу, визволити всі українські землі і з'єднати їх у велике незалежне князівство. Для здійснення цих планів він вважав необхідним використати силу народних мас, створити велику армію й утримати союз із Кримом. Здавалося, ці плани були цілком реальними. Возволсно було майже всі українські землі. Армія Богдана Хмельницького налічувала близько 360 тисяч козаків і селян. Зборівська угода (1649) дала змогу Україні перетворитися в суб'єкт міжнародного права.
Але на шляху реалізації планів державотворення перед Богданом Хмельницьким постали непередбачені зовнішні і внутрішні обставини. По-перше, Польща ще не була повністю розгромлена; магнати докладали всіх зусиль, щоб продовжити війну і повернути собі землі в Україні. По-друге, союз із Кримом виявився ненадійним. Татари вважали небезпечним для себе зростання козацької самостійності і намагалися цей союз розірвати. Як наслідок - зрада кримських татар у битві під Берестечком 1651 р. По-третє, внутрішні відносини в Україні не були достатньо консолідованими: наростали протиріччя між селянством, з одного боку, і козацькою старшиною та шляхтою - з іншого. Між сторонами розпочалася боротьба за присвоєння собі результатів повстання. Ці різні своїм характером причини зумовлювали обережну, помірковану політику, яку здійснював гетьман.
В умовах, що складалися, використовуючи свою незалежність, Богдан Хмельницький готовий був визнати з тактичних міркувань своїм сюзереном польського короля. Однак переговори з Польщею не мали успіху, тому гетьманський уряд, щоб захистити українську державність, почав шукати підтримки в інших держав. Було зроблено спробу знайти захист у Туреччини, проте також безуспішно. Після цих невдач Богдан Хмельницький відновив тісні зв'язки з московським царем Олексієм Михайловичем, який зі свого боку був зацікавлений в союзі з Україною, щоб не допустити українсько-турецького зближення. Переговори почалися в січні 1654 р. у Переяславі (з українського боку - гетьман і старшинська рада, з московського - посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним) і завершилися в березні того ж року в Москві (з українського боку - генеральний суддя Самійло Богданович-Зарудний і переяславський полковник Павло Тетеря; з московського - князь Олексій Трубецький, Василь Бутурлін та ін.). Договір був оформлений у вигляді двох основних документів: Жалуваної грамоти Військові Запорізькому (були також окремі грамоти станам України) від 27 березня 1654 р. та 11 статей, які в основному мали військово-політичний характер і визначали шляхи реалізації домовленостей. Україна визнавала московського царя як царя малої Росії. Москва вважала гетьмана і Військо Запорізьке єдиним державним представництвом України та її урядом. Україна на чолі з гетьманом зберігала державну самостійність та незалежність у справах зовнішньої і внутрішньої політики, зокрема адміністрації, суду, війська, фінансів і господарства, соціальних відносин, культурно-національного і церковно-релігійного життя. Гарантувалися права і вольності козацтва та інших станів (шляхти, міщанства, духовенства); Москва зобов'язувалася надати Україні збройну допомогу у боротьбі проти Польщі. Реєстр козацького війська, яке одержувало платню від царя (за рахунок зібраних в Україні податків), встановлювався в кількості 60 тисяч осіб. Договором чітко окреслювалася територія України і встановлювався цілком окремий статус українських громадян.
Підписуючи угоду і визнаючи свою залежність від московського царя, Україна шукала в Москви захисту і військової допомоги в боротьбі з Польщею. Отже, головним змістом Переяславської угоди був російсько-український військово-політичний союз, який гетьман розглядав як тимчасовий, а безпосередньою мстою - оборона всіх українських земель від Польщі.
Проте царський уряд не виконав умови угоди. Сподіваючись, що московський цар буде обраний польським Сеймом на королівський престол, Москва, за Віденським трактатом (1656), відмовилася обороняти Правобережну Україну, залишивши її Польщі. Зрада московського уряду робила надалі цілком беззмістовним і непотрібним московський протекторат, тому гетьманський уряд після цього став на шлях визволення України від царської залежності, боротьби за повну незалежність України. Скликана 2 жовтня 1656 р. гетьманом у Чигирині Велика Рада козацької старшини повністю підтримала ідею державної незалежності України. Тільки на цій раді після восьмилітніх вагань, пошуків і кривавої боротьби ідея державної незалежності була усвідомлена як політична потреба. Вона входила в плоть і кров українського народу. Тільки тепер, як підкреслює дослідник української державності Вячеслав Заїкин, "гетьман і старшина України прийшли до переконання, що від зрадливих і ласих на українську землю "сторонніх монархів" годі сподіватися справжньої допомоги, й що справжню оборону проти всякого зовнішнього ворога можна знайти тільки в незалежності, солідарності та вірності самим собі".
Велику роль у процесі відродження української державності відігравала особиста діяльність гетьмана Богдана Хмельницького. Це визнають навіть ті, хто заперечує роль особи в історії і вважає головною рушійною силою народні маси. Раптова смерть гетьмана 27 липня 1657 р. настала у той час, коли український народ ступав на шлях повної державної незалежності. Чи не тому він помер так раптово? Можливо, колись буде розкрито і цю таємницю.
Козацька держава періоду Богдана Хмельницького була повноцінною, з усіма характерними для будь-якої держави ознаками.
Перша ознака - політична влада. Вона перебувала в руках козацької старшини - нової генерації української панівної верстви. На вершині її ієрархічної піраміди перебував гетьман. Обраний військовою радою в Запоріжжі на невизначений строк, він здійснював керівництво військовими силами, очолював старшинську адміністрацію, визначав напрями внутрішньої політики, проводив переговори чи листування з урядами інших держав. Гетьман мав право переглядати рішення Генерального суду. Проте зосередження законодавчої та виконавчої влади в його руках спричинилося до того, що військові ради і навіть ради старшини
скликалися зрідка: найважливіші питання гетьман вирішував одноосібно.
Законодавчу владу Богдан Хмельницький реалізовував шляхом видання універсалів, наказів тощо. Він підписував ці документи "рукою власною". Гетьманський титул при цьому фігурував у різних формах (залежно від політичної ситуації): спочатку "гетман войска его королевской милости запорожекого", потім "гетман с войском его царского величества". Існували й інші варіанти, але суть їх не змінювалася. Атрибутом гетьманської влади надалі залишалася булава. При підтримці старшини із залученням найманих полків гетьман придушував народні повстання. Отже, в його руках зосереджувалася практично необмежена влада (сам Богдан Хмельницький називав себе "єдиновлад-цем и самодержцем руським..."). Венеціанський посол Альберто Віміна говорив про нього як про "справжнього государя", лідер Англійської буржуазної революції Кромвель титулував гетьмана "імператором запорізьких козаків".
Друга ознака - територія. У 1648 р., після Корсунської битви, перекопський мурза Туган-Бей повідомив коронного гетьмана Миколу Потоцького про наміри Богдана Хмельницького і його війська "...Щоби по Білу Церкву мали окрему і відмежену державу; друге, щоби допущено їх до давніх вольностей; третє, щоби до міст, замків і держав ані старости, ані воєводи не мали ніякого права". Згодом Богдан Хмельницький визначав межі української етнічної території так: "Досить нам в Україні і Подоллю і Волині; тепер досить достатку в землі і князівстві своїм по Львів, Холм і Галич". Аналізуючи відомості 1653-1654 рр., Іван Крип'якевич приблизно описав державні межі козацької території: "З Польщею - Яруга-Чернівці-Мурафа-Красне-Вінниця- Прилуки-Самгородок-Паволоч-Каменеброд- Макарів- Чорнобиль-Карпилівка; з Росією - традиційним кордоном; з Туреччиною і Кримом - через так зване Дике поле". При цьому слід відзначити історичну роль у процесі державотворення Середнього Подніпров'я, яке і раніше було ядром українського етносу. Протягом тривалого періоду простежувалася його відносна стабільність. Водночас Запорізька Січ залишилася "центром свободи", продовжувала виступати суспільним ідеалом українського селянства.
Третя ознака - політико-адміністративнии устрій. На визволеній території були ліквідовані органи влади Речі Посполитої. Замість воєводств і повітів створені полки і сотні. Виникло нове правління - своєрідний старшинський уряд: військова рада, рада генеральної старшини, полкова і
сотенна адміністрація, курінні та городові отамани. Магістрати і ратуші здобули право самоврядування. Вищим органом влади за традицією вважалася військова (або генеральна) рада, що вирішувала політичні, військові й господарські справи.
Четверта ознака - суд і судочинство, фінансова система і податки. В 1648-1654 рр. відбувалися пошуки нових форм і методів господарювання. Події тих часів мали значний вплив на подальший соціально-скономічний розвиток краю. Навіть у джерелах XVIII ст. с характерні приклади посилання українських чиновників усіх рангів, зокрема суддів, на порядки ("нові звичаї"), започатковані Богданом Хмельницьким. Була введена власна монета. За словами сучасника тих подій російського дипломата Григорія Куна-кова, "в Чигирине де учинил Богдан Хмельницкий мьізну и деньги делают; а на тех нових деньгах на одной стороне меч, а на другой стороне его, Богданово, имя". Після Визвольної війни була запроваджена одна з найвищих посад у старшинській адміністрації - генеральний підскарбій, який відповідав за стан фінансів козацького війська, за розподіл натуральних і грошових податків, встановлював мито, очолював скарбову канцелярію та ін.
П'ята ознака - соціальна структура населення. Вона також зазнала значних змін. У результаті Визвольної війни козацтво перетворилося у привілейований стан. Гетьманськими універсалами, підтвердженими царським урядом, за ним закріплювалися права власності на землю, особлива юрисдикція, необмежена участь у політичному житті держави тощо. Козаки становили об'єкт особливої уваги Богдана Хмельницького. Всі суспільно-політичні та економічні акції гетьмана тією чи іншою мірою підпорядковувалися інтересам козацького стану.
Водночас події 1648-1654 рр. порушили станові перепони, які існували в Україні. Відбувся перехід представників одних категорій населення в інші. Зокрема, це стосувалося найчисленнішої верстви феодального суспільства - селянства, яке одержало право переходити в козацтво і міщанський стан.
Уся політична влада зосереджувалася в руках козацької старшини. Проте після смерті керівника Визвольної війни розпочалася багаторічна боротьба старшинської верхівки за гетьманську булаву, яка, безперечно, послаблювала молоду Українську державу і робила її легкою здобиччю для інших країн.
Шоста ознака - військо. Збройні сили України виступали як самостійні (незалежні від інших урядів), часто-густо добровільні, з деякими елементами самоуправління. Складалися вони з представників різних соціальних верств населення, тобто можна певною мірою стверджувати про їхній загальностановий характер. Після 1654 р. козацьке військо становило автономну частину російської армії. Богдан Хмельницький прагнув створити мобільну регулярну найману армію на зразок тих, що існували в більшості тогочасних європейських країн. Перші задуми щодо цього з'явилися у гетьмана ще 1648 р.
Сьома ознака - міжнародні відносини. Українська держава вже в перший рік свого існування здобула широке міжнародне визнання. Гетьман налагодив зв'язки з представниками Росії, Криму, Туреччини, Польщі, Трансільванії, Молдови. Згодом уряд Богдана Хмельницького визнали Венеція, Валахія, Швеція та інші країни. Незважаючи на дипломатичну протидію шляхетської Польщі та її союзників, Україна закріпилася на міжнародній арені як суверенна, незалежна держава.
Отже, українська державність у середині XVII ст. існувала вже у завершеному вигляді. Але оточена з усіх боків ворогами, які тільки й прагнули дестабілізувати становище, щоб захопити нову державу, молода незалежна Україна могла утримати свою державність тільки за умови внутрішньої єдності, солідарності, взаємного довір'я у суспільстві.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "ДЕРЖАВНІСТЬ УКРАЇНИ В ПЕРІОД БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО"
  1. . УКРАЇНСЬКА КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ ПІСЛЯ СМЕРТІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
    Смерть Богдана Хмельницького дуже позначилася на державному становищі України. Відразу виник ряд важливих політичних проблем, що вимагали негайного розв'язання. Чи буде Україна самостійною державою? Яку займатиме територію? Яке місце в державі посідатимуть суспільні стани і верстви? Всі ці питання виникали і раніше, але сильна і владна рука гетьмана їх полагоджувала. Особливо загострилася
  2. ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК
    Авдіснко Михайло (роки н. і см. невід.) - український революційний діяч, член ЦК УСДРП. У 1918 р.- член групи незалежників. У 1919 р. разом з цією групою увійшов до Всеукраїнського ревкому для збройної боротьби проти більшовицького уряду X. Раковського. З 1920 р.- член ЦК УКП. У 30-х роках - репресований. 118, 122 Андрієвська Ольга (роки н. і см. невід.) - член Української партії
  3. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ
    НАУКОВІ ПРАЦІ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ Багалій Д Історія Слобідської України. Харків, 1990. Брайчевський М. Конспект історії України. К., 1994. Грушевський М. Духовна Україна. К., 1994. Грушевський М. Ілюстрована історія України. К., 1992. Дорошенко Д. Нарис історії України. Львів, 1991. Єфименко А. Історія украинского народа. К., 1990. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. Львів,
  4. § 3. Ознаки держави, що відрізняють її від соціальної (публічної) влади первіснообщинного ладу
    Первісний лад Держава 1) наявність соціальне однорідного позакласового суспільства, що не має антагоністичних протиріч; 2) наявність кровноро-динного поділу населення; 3) наявність публічної влади, яка безпосередньо збігається з усім населенням, виражає і захищає інтереси всього суспільства; 4) відсутність апарату примусу, на який могла б спиратися публічна влада; 5) відсутність розподілу
  5. § 7. Деякі наукові концепції сучасної держави
    XX ст. дало низку наукових концепцій сучасної держави, що обумовлено політичними процесами, які відбуваються в ній. Так, специфічний шлях розвитку державності деяких країн Азії та Африки (державна влада тут була узурпована партійною верхівкою) породив наукову концепцію так званої перехідної державності. Перехідна держава не вписується в рамки марксистсько-ленінської формаційної типології
  6. § 5. Місце правової системи України
    У історії України правова система формувалася в періоди становлення державності - Київської Русі, гетьманщини XVII - XVIII століть, УНР, ЗУНР, Гетьманату П.Скоропадського початку XX ст., своєрідно - в УРСР. Стабільності в її розвитку не було, оскільки була відсутня незалежна державність в Україні. Розвиток української правової системи в IX - на початку XIX століть, сприйняття нею візантійської
  7. Розділ 1 РОЛЬ І МІСЦЕ ПРОКУРАТУРИ В СУСПІЛЬСТВІ ЯК СУБ'ЄКТА КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ ВЛАДИ
    Суспільні перетворення в сучасній Україні відбуваються вкрай непросто і мають суперечливий характер. Становище ще більш ускладнюється тоді, коли робляться спроби перенести на вітчизняний ґрунт безумовно позитивні здобутки світової і європейської по-літико-правової думки, без урахування сучасних реалій України. Це твердження повною мірою можна застосувати до реалізації принципу поділу державної
  8. матеріали правозастосувальної практики органів прокуратури та інших правоохоронних інституцій.
    По-друге, за допомогою дії принципу гласності здійснюється контроль суспільства за діяльністю прокуратури, звичайно, без права посягання на незалежність органів і посадових осіб прокуратури при реалізації ними своїх повноважень. Цей бік гласності є особливо виразним тоді, коли громадські об'єднання, засоби масової інформації і окремі громадяни мають можливість вільно і відверто висловлювати свою
  9. 2.2. Загальна характеристика діючої Конституції України
    Прийняття п'ятою сесією Верховної Ради України 28 червня 1996 p. Конституції України стало найважливішою історичною подією в житті українського народу після проголошення 24 серпня 1991 p. незалежності України і схвалення 1 грудня 1991 p. всенародним голосуванням Акта проголошення незалежності України. Тим самим було завершено процес становлення України як суверенної держави, яка має свій Основний
  10. УТВОРЕННЯ ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
    У 30-х роках XII ст. у Київській Русі настав період феодальної роздробленості. На території Давньоруської держави з'явилося більше десяти великих феодальних князівств і земель. У південно-західній її частині утворилися Київське, Чернігівське, Переяславське, Володимир-Волинське і Галицьке князівства. Київська Русь перетворилася у федерацію окремих князівств, які самостійно вели внутрішню політику.