Колонізаційна політика Польсько-Л итовської держави в Україні викликала соціальний і національний опір українського народу. Селяни тікали від панщини в південні, степові райони України. В результаті на рівнинах Придніпров'я сформувався новий суспільний стан - запорізьке козацтво. Тюркське за походженням слово "козак" означало вільну, незалежну від пана людину.
Перші українські козаки з'явилися наприкінці 80-х років XV ст. З поширенням кріпацтва в середині XVI ст. їхня чисельність значно зросла. Осередком козаччини стало Запоріжжя.
У нижній течії Дніпра, за порогами, на острові Мала Хортиця козацький отаман Дмитро Вишнсвецький у 1552- 1554 рр. створив військове формування - Запорізьку Січ, що мала вигляд укріпленого табору. Січ стала для українського народу могутньою опорою в боротьбі проти феодально-кріпацького й національного гноблення та турецько-татарської агресії.
На Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпацтва. Замість феодального примусу тут панував принцип найму. Не визнаючи авторитету будь-якого правителя, запорізькі козаки здійснювали самоврядування згідно з тими звичаями та традиціями, що формувалися протягом поколінь на українських землях. На Запорізькій Січі верховна влада перебувала в руках козацької ради, яка обирала гетьмана, отамана, осавулів, писаря, обозного та суддю. Вони були відповідальними перед військом і за будь-яку провину рада усувала їх з посад, а інколи карала навіть смертною карою.
До компетенції ради входило також вирішення питань про оголошення війни і підписання мирних угод, розподіл господарських угідь тощо. Гетьман та козацька старшина, керуючись рішеннями ради, втілювали в життя політику Запорізької Січі в межах своїх вольностей та на міжнародній арені.
Безперечно, слід погодитися з класичним твердженням Миколи Костомарова, що Запорізька Січ була "християнською козацькою республікою". На Запоріжжі глибокий демократизм суспільно-політичного устрою освячувався відповідною ідеологією. Та й не могла українська державність у ті часи існувати в іншій формі. І справа не в особливостях характеру українців, а в оцінці об'єктивної ситуації XVI-XVII ст. У той період Січ перебувала в оточенні шляхетської Польщі, Кримського ханства, Османської імперії, які грабували Україну та намагалися знищити козацтво.
Закріплюючи внутрішні демократичні порядки, Запорізька Січ ставала притягальною силою для утікачів з тих українських земель, які були під гнітом іноземних колонізаторів. Однак слід підкреслити, що демократизм на Запоріжжі - явище відносне. Ця відносність зумовлювалася насамперед суспільно-економічними реаліями, тобто поступовим проникненням у Січ майнової нерівності.
Уряд Речі Посполитої після Люблінської унії вбачав у запорізьких козаках своїх підданих. Але козаки ігнорували урядову владу Польщі і визнавали тільки власних старшин (з'ясування цього питання нерідко призводило до збройних конфліктів). Польський уряд, розуміючи марність намірів підкорити далеку незалежну Січ, все ж сподівався залучити до себе на службу козацтво, взяти його під контроль та керівництво. У 1572 р. було створено окремий загін козаків під назвою реєстрових, що користувалися привілеями (одержували платню, не сплачували податків, звільнялися від повинностей, мали самоуправління під проводом коронного гетьмана). Польський історик Оскар Галецький підкреслював, що цей захід польських властей, який вирішував на той час проблему безпеки для Польщі, не дав у підсумку очікуваних результатів, бо замість того щоб прокладати дорогу для остаточної суспільно-політичної асиміляції України, створював там окрему організацію, яка ще більше, ніж раніше, вирізняла ці землі серед усієї іншої території держави. Польські урядовці (в тому числі король, гетьмани) не змогли ліквідувати козацького самоврядування, його особливу юрисдикцію, незалежне військо. Сформувавшись в умовах жорстокої боротьби проти литовських, польських та
українських феодалів, з одного боку, і турсцько-татарських агресорів - з іншого, Запорізька Січ героїчно відстоювала свою незалежність.
Слава про подвиги запорожців у боротьбі проти шляхетської Польщі, Криму і Туреччини поширилася у всій Західній Європі. Уряди багатьох західноєвропейських держав почали шукати допомоги у Січі. Так, 1595 р. за дорученням австрійського імператора Рудольфа II у Січ прибув посол Еріх Лясота для укладення угоди про спільний виступ проти турецьких військ у Молдові. Встановив контакт із запорожцями й римський папа. Січ діяла так, як суверенна держава, хоча Кіш не був оформлений як орган самостійної держави.
Протягом XVI - першої половини XVII ст. у Запоріжжі проживало кілька десятків тисяч козаків. Безперервні війни з татарами й турками, політика ізоляції Запоріжжя від центральних районів України, яку проводила Польща, стояли на перешкоді заселенню цього багатого краю. Але, незважаючи на ізоляцію, запорізьке козацтво відігравало визначну роль у всіх найвідоміших виступах народних мас України проти феодального та національного гноблення - в повстаннях під проводом Криштофа Косинського (1591- 1593), Северина Наливайка (1594-1596), Павлюка (Павла Бута) і Карпа Скидана (1637), Якова Острянина і Дмитра Гуні (1638). Хоча ці повстання були лише боротьбою за віру і свободу, вони свідчили, що Запорізька Січ прагне поширити свої соціально-політичні структури на інші українські землі. У тогочасних документах містяться згадки про те, що козаки в містах і селах України мають своїх гетьманів і різні форми власного правосуддя, що "вони не несуть відповідальності перед жодним судом, крім суду тих отаманів, яких вони самі встановили, обравши власних суддів і старшин", і нарешті, що вони "створюють у великій Речі Посполитій іншу республіку". Ці процеси відбувалися повсюдно - на Брацлавщині, Поділлі, Волині, Чернігівщині, Київщині.
Козацтво збагатило суспільно-політичні традиції ук-раїнської державності ще одним елементом - організаційною структурою у формі полків. Полковий військово-адмістратив-ний устрій довів свою життєздатність і був покладений в основу адміністративних структур, які виникли в роки Визвольної війни українського народу, що розпочалася 1648 р.
Багаторічне функціонування Запорізької Січі, по суті, було новим етапом у формуванні української етнічної державності.
|
- АКТ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 30 ЧЕРВНЯ 1941 р.
становлення Карпатської України в 1938-1939 рр. Прихильники першої із них, очолювані полковником Михайлом Колодзінським, поручиком Романом Шухевичем, чотарем Зеноном Коссаком, енергійно взялися за створення українських збройних сил - Карпатської Січі. Провідники другої концепції українських націоналістів на чолі з полковником Андрієм Мельником, Ярославом Бара-новським, полковником Романом Сушком
- СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ
державності. К., 1964. Василенко Г. Велика Скіфія. К., 1991. Історичні передумови возз'єднання українських земель. К., 1989. Макарчук С. Український етнос. Виникнення та історичний розвиток. К., 1992. Петров В. Походження українського народу. К., 1992. Приходнюк О. Ранні слов'яни на Поділлі VI-VII ст. н. є. К., 1975. Тимощук Б. Слов'яни Північної Буковини V-IX ст. К., 1976. Толочко П. Древняя
- Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
становленні правового режиму виконавчої влади. Законодавство про органи виконавчої влади доцільно визначити як "статутний (компетенційний) блок" адміністративного законодавства. Процес його розвитку і реформування повинен базуватися на необхідності підвищення рівня обгрунтованості сучасного стану, а також подальшої реалізації структурної побудови і функціонування як всієї системи органів
- 16. Джерела міжнародного права.
становлення звичаю прос лід жується з трудом, час його формування може бути зазначений лише приблизно. Ця обставина дуже утруднює застосування звичаю при вирішенні спорів і розбіжностей, що виникають між суб'єктами міжнародного права; - факт існування конкретного договору, тобто писаної норми, може бути підтверджений посиланням на текст документа. Доказом же існування звичаєвої норми слугує
- 30. Принцип самовизначення народів
становленням національних держав, хоча в силу відомих історичних і соціально-економічних причин право народів на самовизначення не могло стати принципом буржуазного права. Капіталістичний спосіб виробництва на початковому етапі свого розвитку мав потребу в колоніях і інших формах залежності слабких держав від сильних. Російські більшовики, захопивши владу в 1917 р., оголосили себе прихильниками
- Від наукового редактора
становлення української криміналістики; 5) доцільно вивчити внесок вітчизняних учених-криміналістів, правозахисників. Слід також показати роль зарубіжних вчених у вивчення, розвиток і становлення української криміналістики. У світлі сказаного криміналістика має стати центральним професійно орієнтованим предметом юридичної освіти, однією з підвалин розвитку Національної юридичної освіти, науки і
- § 1. Зародження та становлення спеціальних знань у практиці розслідування злочинів (історичний аспект)
становлення причини смерті. Ще Папа Інокентій ІІІ (1200 р.) наказував при з'ясуванні причин смерті звертатись до лікарів, а відомий Кодекс "Кароліна" (1532 р.) встановив обов'язкову участь лікарів при розслідуванні злочинів проти життя та здоров'я. Разом з тим перші спеціальні знання мали більше емпіричний, ніж теоретичний характер, тому їх носіїв називали обізнаними людьми. У наш час вони
- § 1. Історія ідеї прав людини. Теорія трьох поколінь прав людини
становлення юридичної рівності, коли зруйнувалися станові рамки середньовічного суспільства. На цей період припадають розвиток буржуазних відношень і утвердження буржуазного суспільства з його законодавчими актами. Лише тоді рівноправність з ідеальної категорії почала втілюватися у реальну дійсність, набувши конституційного або іншого законодавчого оформлення. Принцип юридичної рівності, який
- Історичні витоки і соціальні передумови виникнення контрабанди
становленням державності: встановленням кордонів держави, розвитком економіки, зовнішньої та внутрішньої торгівлі, розвитком митної справи. В першу чергу, розвиток контрабанди, на нашу думку, зумовлений встановленням контролю держави за зовнішньоекономічними зв'язками та введенням митних зборів. Природно, що у всі часи знаходилися люди, які намагалися не сплачувати мито, а також вивозити з
|