Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративное право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
ОНЮА. Конституційний розвиток України 2011, 2011 - перейти до змісту підручника

2.2. Загальна характеристика діючої Конституції України



Прийняття п'ятою сесією Верховної Ради України 28 червня 1996 p. Конституції України стало найважливішою історичною подією в житті українського народу після проголошення 24 серпня 1991 p. незалежності України і схвалення 1 грудня 1991 p. всенародним голосуванням Акта проголошення незалежності України. Тим самим було завершено процес становлення України як суверенної держави, яка має свій Основний Закон.
Чому саме у суспільстві й державі такого великого значення набуває Конституція, чому саме її прийняттям обумовлені становлення держави, її належність до сім'ї цивілізованих демократичних країн, активізація міжнародних відносин?
Так, Конституція України закріплює основи її суспільного і державного устрою, визначає напрями розвитку суспільства і держави, основи організації та діяльності державних органів, а також органів місцевого самоврядування, встановлює конституційні гарантії здійснення прав та свобод людини і громадянина, спрямовує розвиток державної та самоврядної форм народовладдя.
Слід зазначити, що кожну конституцію зорієнтовано на проведення такої політики, яка відповідає потребам суспільства. Однак у по-справжньому демократичних державах політика не може виходити за межі права, високих моральних принципів, закладених у ньому.
Конституція України є найвищим правовим актом нашої держави, її Основним Законом, який водночас визначає основні напрями розвитку суспільства, держави.
Після відновлення державної незалежності України в 1991p. Першочерговими завданнями стали підготовка i прийняття нового Основного Закону держави - Конституції. Ціла низка важливих політико - правових документів, прийнятих у 1990-1996 роках, тією чи іншою мірою утверджуючи державність як реальність, наближала день її конституційно - правового закріплення.
До таких документів належать:
¦ Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990p.);
¦ Концепція нової Конституції України (19 червня 1991p.);
¦ Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991p.) та його всенародне підтвердження на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991p.;
¦ Закон України про правонаступництво (12 вересня 1991p.);
¦ Офіційний проект Конституції України від 2 липня 1992p. (підготовлений Робочою групою Конституційної Комісії під керівництвом професора Леоніда Юзькова), його нова редакція від 26 жовтня 1993p.;
¦ Конституційні проекти політичних партій та окремих громадян України 1993-1996 років;
¦ Конституційний Договір між Верховною Радою України i Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади i місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України (8 червня 1995p.)»;
¦ Проект Конституції України, підготовлений Робочою групою Конституційної Комісії України i схвалений цією Комісією 11 березня 1996p.;
¦ Проект Конституції України, допрацьований Тимчасовою спеціальною комісією, створеною відповідно до Постанови Верховної Ради України від 5 травня 1996p. Ця комісія i доводить конституційний процес до логічного кінця - до ухвалення 28 червня 1996 року нової Конституції України.
Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України, має свою структуру, обумовлену змістом, предметом правового регулювання i формою Основного Закону держави. Вона складається з преамбули та п'ятнадцяти розділів.
У преамбулі Конституції виражені найбільш принципові положення та ідеї, якими керувалася Верховна Рада України, ухвалюючи Основний Закон держави:
¦ положення про державно - політичне (офіційне) розуміння поняття «український народ», за яким його визначають як єдність громадян України різних національностей, тобто всі особи, які належать до громадянства України;
¦ положення про те, що дану Конституцію прийнято на основі «здійснення українською нацією права на самовизначення». Українська нація разом із багатьма європейськими та азійськими націями реалізувала це своє право після Першої світової війни, утворивши Українську Народну Республіку.
Однак тоді національну державність не вдалося зберегти. У 1991p. українську державність відновлено. Приймаючи Конституцію незалежної української держави, її парламент підкреслює, що поява Основного Закону України, як i поява самої української держави наприкінці ХХ ст., є наслідком реалізації українською нацією свого незаперечного права на самовизначення;
¦ положення про те, що дану Конституцію прийнято для «забезпечення прав i свобод людини» та гідних умов життя;
¦ положення про те, що парламентарії, приймаючи Основний Закон держави, «усвідомлюють усю свою відповідальність перед Богом, власною совістю, попереднім, нинішніми i прийдешніми поколіннями українського народу». Даним положенням ще раз підкреслено єдність українського народу з європейською культурою i цивілізацією, побудованої на принципах християнської моралі;
¦ положення про «визначення Конституції Основним Законом України».
Розділи I-XIV об'єднують у собі 161 статтю.
Останній розділ (розділ XV. Перехідні положення) містить приписи, пов'язані з поступовим введенням у дію окремих положень Конституції, об'єднаних у 14 пунктів. Вони розраховані на тимчасовий період дії, що триватиме до 5 років (п.п.12, 13). Ці положення забезпечують наступність у діяльності органів державної влади (п.п. 2,3,5-7,9-11) i місцевого самоврядування (п.8), ревізію старого законодавства (п.1) тощо.
Слід зазначити, що попередня Конституція України 1978 року складалася з 10 розділів, в яких містилася 171 стаття.
Таким чином, за своєю структурою i змістом нова Конституція України близька до конституцій багатьох демократичних країн.
За загальними класифікаційними ознаками Конституцію України 1996p. можна визначити як:
1) писану кодифіковану конституцію унітарної держави з автономним утворенням;
2) жорстку конституцію, оскільки внесення змін i доповнень до Конституції України потребує в окремих випадках як спеціальних суб'єктів, так i кваліфікованої більшості голосів (не менше 213 голосів від конституційного складу Верховної Ради України);
3) за порядком прийняття як конституцію народну (демократичну), оскільки вона прийнята парламентом України 28 червня 1996 року від імені українського народу - громадян України всіх національностей.
Прийняття Основного Закону нашої держави - це визначна подія в її історії, у житті її народу. Завершився тривалий i надзвичайно складний конституційний процес, i розпочався якісно новий етап у розвитку суспільства i держави.
Розглядати Конституцію України лише як правовий акт було б не зовсім правильно. Вона є надзвичайно важливим політико - правовим документом довгострокової дії, яким збагатилася наша держава, підвалинами не лише сучасних, а й майбутніх перетворень у суспільстві, основою його консолідації. Одночасно хотілося б звернути увагу, що в ній містяться i окремі моральні орієнтири соціальної справедливості.
Конституція закріплює в Україні засади державної політики, сплямованої, перш за все, на забезпечення прав i свобод людини та гідних умов її життя. Вона заклала серйозні підвалини для розвитку i зміцнення демократичної, соціальної i правової держави, в якій людина, її життя i здоров'я, честь i гідність, недоторканність i безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Через зміст Конституції проводиться надзвичайно цінна i гуманна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею, а не навпаки. I це є головним її обов'язком. Ми вже сьогодні усвідомлюємо, що інакше i не повинно бути. Адже Український народ є джерелом влади, яку він реалізує через відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тому держава з її апаратом повинна служити, перш за все, своєму народові.
До речі, на конституційному рівні закріплене положення про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу i судову. Причому органи законодавчої, виконавчої та судової влади є незалежні i здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах i відповідно до законів України.
Конституційною основою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів i безпеки шляхом підтримання мирного i взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами i нормами міжнародного права, основним джерелом яких є міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Як визначено Конституцією (ст.9), ці договори є частиною національного законодавства України. Вступ до Ради Європи, активна співпраця з країнами СНД, з ОБСЄ, Європейським Союзом, Північно Атлантичною Асамблеєю та іншими міжнародними організаціями, з окремими державами вимагає приведення національного законодавства України у відповідність з нормами міжнародного права.
Прийняття Конституції, яка увібрала в себе світовий досвід державотворення, зафіксувала основи міжнародного співробітництва, є першим i серйозним кроком на цьому шляху. Тому цілком зрозумілим є те, що міжнародне співтовариство визнало важливість прийняття Основного Закону нашої держави.
Крім політичного значення нова Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт. Перш за все, це Основний Закон держави, який має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші нормативно -правові акти приймаються на основі i повинні відповідати їй. А це значить, що Конституція є основним джерелом нашого законодавства, розрахованим на тривалий період.
Таким чином, нову Конституцію слід розглядати як основу подальшого розвитку законодавства i правової системи у цілому. Вже перший аналіз її змісту дає підстави зробити висновок про необхідність підготовки i виконання широкої програми законодавчих робіт, пов'язаних з прийняттям абсолютно нових законів, які випливають із Конституції (біля тридцяти), i внесенням змін до чинних законів.
Для прикладу візьмемо другий розділ «Права, свободи та обов'язки людини i громадянина». Це один з найбільших, надзвичайно важливих i, можна сказати, центральних розділів. Із 161 статті - 48 міститься у цьому розділі. Слід наголосити, що цей розділ віддзеркалює зміст таких важливих, визнаних усім світом, міжнародно - правових актів, як Загальна декларація прав людини, Декларація про право на розвиток, Європейська конвенція про права людини, Конвенція про права дитини тощо. Але цей розділ вимагає прийняття щонайменше семи нових законів. Головним серед них має стати закон про права громадянина України, в якому необхідно передбачити ті права i свободи, що не знайшли відображення в Конституції, адже у ч.1 ст. 22 Конституції передбачено, що права i свободи людини та громадянина, закріплені в Основному Законі, не є вичерпними. Необхідно врегулювати законом i механізми соціального захисту громадян, що випливає із ст. 46,47 Конституції. Як приклад можна зазначити необхідність заборони торгівлі людьми, зокрема - жінками i дітьми, та захисту їх від економічної експлуатації. Ці та деякі інші права громадян нова Конституція України прямо не захищає. Але в цьому є гостра потреба, коли врахувати реальну дійсність.
Таким чином, Конституція України, образно висловлюючись, є своєрідним юридичним фундаментом держави, з одного боку, а з іншого - «серцем», ядром подальшого розвитку i вдосконалення всієї правової системи. Саме на її основі організується, координується вся ця система.
Розглядаючи положення Основного Закону, слід зазначити, що в ньому вперше в історії конституційного законодавства України наголошується на тому, що норми Конституції є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав i свобод людини i громадянина безпосередньо на підставі Конституції - гарантується.
Роль i значення Конституції України в утвердженні української державності знаходить своє відображення :
¦ закріпленні статусу України як суверенної i незалежної, демократичної, соціальної i правової держави (ст. 1);
¦ поширені суверенітету держави на всю її територію, яка в межах існуючого державного кордону (сухопутного, повітряного i морського) є цілісною i недоторканою (ст. 2);
¦ проголошені унітарної форми державного устрою (ст. 2) та республіканської форми правління (ст. 5);
¦ забезпеченні функціонування державної влади на засадах народного суверенітету (ст. 5), поділу влади (ст. 6) i верховенства права (ст. 8), а також розмежування функцій між органами виконавчої влади i місцевого самоврядування (ст. 7) та ін.;
¦ закріплені основних атрибутів держави: державної території (ст. 2), єдиного громадянства (ст. 4), мови (ст. 10), Збройних Сил України (ст. 17), символів (ст. 20), столиці держави (ст. 20), грошової одиниці (ст. 99) тощо.
Прийняття Конституції України 1996 року означає новий етап у розвитку Української держави - етап переходу до демократичної, соціальної, правової державності на основі європейських стандартів.
Відомо, що реалізація правових норм взагалі - це здійснення їх приписів у практичних діях (діяннях) суб'єктів, втілення положень правових норм у фактичній поведінці суб'єктів права. За аналогією можна стверджувати, що існують певні форми реалізації конституційних норм: використання, виконання, додержання і застосування.
На мій погляд, прийняття конституції свідчить про досягнення державою певної стабільності у суспільстві. Адже саме цей процес, як правило, зумовлюється переходом суспільства від одного якісного стану до іншого, зокрема, як це відбувається в Україні - результатом зміни суспільного устрою стало формування громадянського суспільства і демократичної, соціальної, правової держави.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "2.2. Загальна характеристика діючої Конституції України"
  1. ЗМІСТ
    характеристики Конституції. 6 1.2. Функції Конституції . 8 РОЗДІЛ 2. Властивості Конституції України. 2.1. Передумови створення Конституції України. 10 2.2. Загальна характеристика діючої Конституції України. 13 2.3. Принципи та юридичні властивості Конституції України. 17 РОЗДІЛ 3. Конституційний розвиток України. Новітня конституційна реформа в Україні. 20 Висновки. 26 Список використаних
  2. Поняття і особливості принципів екологічного права
    загальні принципи права, але під кутом зору специфіки правового регулювання певних груп суспільних відносин. Саме ця специфіка визначає характер галузі права та сукупність її принципів. Екологічні відносини, які виникають з приводу належності природних об'єктів відповідним суб'єктам, використання та відтворення цих об'єктів, охорони навколиш-нього природного середовища, зумовлюють специфічність
  3. Поняття і особливості принципів екологічного права
    загальні принципи права, але під кутом зору специфіки правового регулювання певних груп суспільних відносин. Саме ця специфіка визначає характер галузі права та сукупність її принципів. Екологічні відносини, які виникають з приводу належності природних об'єктів відповідним суб'єктам, використання та відтворення цих об'єктів, охорони навколишнього природного середовища, зумовлюють специфічність
  4. III. ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
    загальнення предметно-цільових характеристик, функцій та повноважень. Це дасть змогу розмежувати органи за специфікою діяльності, виявити однорідні функції, визначити доцільний функціональний розподіл між структурними підрозділами та штатними посадами. З урахуванням цього можна здійснити класифікацію посад у державних органах за змістом і характером діяльності, способами обіймання посади і
  5. Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА: НОВІ ПОГЛЯДИ НА ЙОГО РОЛЬ, ЗМІСТ І СИСТЕМУ В ДЕМОКРАТИЧНІЙ ПРАВОВІЙ ДЕРЖАВІ
    загальні методи правового регулювання, так і спеціальні, притаманні лише цій галузі права. Загальні методи правового регулювання реалізуються шляхом: 1) використання приписів (встановлення обов'язків); 2) встановлення заборон; 3) надання дозволів. Необхідність змін у використанні загальних методів регулювання в галузі адміністративного права обумовлюється тим, що в минулі роки у нашому
  6. Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
    загального правового статусу, що відзначається Конституцією України, міжнародними договорами, а також іншими актами законодавства України. Права і обов'язки громадян, що закріплюються адміністративним правом України, в основному похідні від конституційних. Вони конкретизуються у законах та підзаконних актах. Оновлення змісту адміністративно-правового статусу громадян має відбутися шляхом
  7. 57. Поняття і загальна характеристика позовного провадження.
    Відкриття провиджепня у справі як стадія цивільного процесу - це сукупність процесуальних дій суду та інших учасників процесу, спрямованих па визначення передумов, підстав та порядку реалізації права на звернення до суду за судовим захистом. Відкриття провадження у справі пов'язується із наявністю права на позов, а також процесуальним порядком його реалізації. Право на позов є похідним поняттям
  8. § 1. Криміналістична характеристика розкрадань
    загальних для різних галузей, характерних для даної галузі виробництва, технології виготовлення певних видів сировини, напівфабрикатів, готових виробів та ін.); в) предмет посягання - кошти, матеріальні цінності у вигляді сировини, матеріалів, пального, продукції, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їх споживчої вартості, що можуть бути віднесені до різних джерел розкрадання
  9. Процесуальна характеристика віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи.
    загальною метою запобіжних заходів. Підстави: такі самі, що й загальні підстави застосування запобіжних заходів. Умови: здатність батьків та інших суб'єктів досягти мети запобіжного заходу. Процесуальний порядок: з'ясування дізнавачем, слідчим, прокурором, судом (суддею)можливостей батьків (та інших суб'єктів) забезпечити належну поведінку неповнолітнього і явку його за викликом; складання
  10. Рішення про порушення кримінальної справи
    загальними правилами: Це може зробити тільки належний суб'єкт. Заборонено приймати такі рішення стажерам, практикантам, помічникам слідчогота іншим особам, які не обіймають посади, що дають їм правопорушувати кримінальні справи. З 21 червня 2001 р. забороненоприймати рішення про порушення кримінальної справи публічногообвинувачення також судді (суду). Вводячи таку норму, законодавець виходив із