| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
матеріали правозастосувальної практики органів прокуратури та інших правоохоронних інституцій. |
||
|
По-друге, за допомогою дії принципу гласності здійснюється контроль суспільства за діяльністю прокуратури, звичайно, без права посягання на незалежність органів і посадових осіб прокуратури при реалізації ними своїх повноважень. Цей бік гласності є особливо виразним тоді, коли громадські об'єднання, засоби масової інформації і окремі громадяни мають можливість вільно і відверто висловлювати свою думку про діяльність прокуратури і її представників, критикувати недоліки в її роботі, вносити пропозиції щодо її вдосконалення, зокрема, правового регулювання діяльності прокуратури. 210 211 Це стосується як прокуратури, так і суду. Проте, як справедливо відзначено в літературі, "...сьогодні судова влада замкнулась на собі, боячись інформаційного вторгнення громадськості у сфері своєї діяльності, що традиційно була закритою для широкого загалу" [144, 15]. Підтвердженням такої позиції є положення, яке міститься у ч. 4 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року №4 "Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів". На думку найвищої судової інстанції, суддя взагалі не може піддаватись критиці за позицію при розгляді справ [152, 162]. Що це, як не апофеоз корпоративної замкненості і нетерпимості до будь-яких інших оцінок, ніж власні? Зрештою ця вимога обмеження гласності аж ніяк не узгоджується з нормами Конституції і, цілком природно, ігнорується на практиці. Іншу позицію займає керівництво Генеральної прокуратури України, виходячи з того, що в умовах демократичного суспільства прокуратура, які і інші державні органи, не може бути "зоною, вільною від критики". Стосовно ж преси (як і інших мас-медіа), то вона виступає не лише як засіб масової інформації, але і як засіб суспільного контролю за різними сторонами державної і громадської діяльності, додержанням громадянами, посадовими особами конституційних обов'язків, вимог законодавства, моральних норм. На жаль, критика на адресу прокуратури з боку ряду органів масової інформації не завжди буває конструктивною і зваженою, перекручує факти, містить необґрунтовані обвинувачення і поспішні висновки. Відповідно до п. 1.8 наказу Генерального прокурора України №6-1998р. прокурорам запропоновано в разі поширення засобами масової інформації тенденційних, явно неправдивих відомостей стосовно діяльності органів прокуратури, формування у свідомості громадян спотвореного образу прокурорського працівника вимагати від редакції їх спростування, а в разі необхідності - використовувати надане законом право звернення до суду щодо публікації спростування та компенсації моральної шкоди. Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, такі позови можуть заявлятись виключно з метою спростування конкретних відомостей негативного характеру, які, на думку позивачів, не відповідають дійсності, але аж ніяк не для заперечення оцінок тих чи інших аспектів діяльності про- куратури та її посадових осіб. На нашу думку, досить спірною є можливість безпосереднього вивчення посадовими особами прокуратури обставин появи тих чи інших публікацій шляхом перевірок в органах масової інформації з застосуванням засобів прокурорського нагляду, з'ясування у журналістів джерел інформації, які вони відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону про пресу зобов'язані обнародувати лише на вимогу суду. По-третє, принцип гласності в діяльності прокуратури використовується для формування адекватної і зваженої громадської думки про діяльність прокуратури та її органів, які, звичайно, слід відрізняти від громадських пристрастей обивательського характеру, обумовлених низьким рівнем правової культури населення і відсутністю поінформованості про діяльність прокуратури, її завдання і функції. Цьому має сприяти роз'яснення положень законодавства про прокуратуру, ілюстроване конкретними прикладами її діяльності по зміцненню правопорядку. У практиці роботи органів прокуратури ефект гласності використовується досить широко. На розширені засідання колегій облпро-куратур, присвячені розгляду актуальних питань зміцнення правопорядку, запрошуються, як правило, представники друкованих і електронних засобів масової інформації (з питань боротьби з корупцією, захисту прав споживачів тощо). Виступи прокурорів у пресі базуються на результатах перевірок виконання законів, аналізів і узагальнень прокурорсько-судової практики. Результати перевірок виконання законів із питань, що викликають підвищений громадський інтерес, обговорюються на зборах у трудових колективах. Проте в цілому громадська думка про діяльність прокуратури ще не є цілком адекватною її вкладу у зміцнення правопорядку. Російські науковці Г. Єфремова та М. Андріанов за наслідками соціологічних опитувань дійшли висновку, що повністю довіряють прокуратурі 12% громадян, а частково - 36%. Тобто довіряє майже половина, а друга половина не довіряє (не кращий рейтинг у судів та інших правоохоронних органів). "Значний внесок у таку ситуацію, - вважають вони, - роблять, з одного боку, непродумані висловлювання політиків, які часто використовують проблему злочинності у своїх цілях, а, з іншого боку, достатньо рідкі і розпоро- 212 213 шені зусилля тих, хто дійсно з професійних позицій ознайомлений з правовою проблематикою і станом злочинності" [153, 3]. У зв'язку з обговоренням у Верховній Раді України законопроектів, які стосуються діяльності прокуратури, доцільно організовувати зустрічі з народними депутатами України, як у центрі, так і в регіонах, роз'яснюючи позицію Генеральної прокуратури України з цих питань. Можна припустити, що якби така робота проводилась цілеспрямовано і наполегливо в період обговорення Конституції України, то вдалося б запобігти концептуальним прорахун-кам, які властиві розділу VII Основного Закону. З середини 1999 року Генеральною прокуратурою України видається журнал "Вісник прокуратури". На нашу думку, доцільно збільшити сферу його поширення не лише всередині прокурорської системи, але й серед політиків, народних депутатів, правоохоронних відомств, а також представників європейських структур. Висвітлення працівниками центрального апарату і регіональних органів прокуратури проблем її діяльності не повинно, звичайно, перетворюватись на захист корпоративних інтересів будь-якою ціною, бути пов'язаним з огульним запереченням інших підходів, думок та критичних зауважень на адресу свого відомства. По-четверте, реалізація принципу гласності дозволяє прокурорам підвищити ефективність наглядових заходів і застосування інших конституційних повноважень (наприклад, підтриманню державного обвинувачення в суді іманентно властива гласність судового процесу, закріплена Конституцією і нормами кримінально-процесуального законодавства). І справді, коли прокурор вживає заходів щодо виявлення, усунення і попередження порушень закону прилюдно, це, як правило, набагато підвищує виховний ефект зазначених заходів та їх результативність, зокрема, вимагає від порушників пояснень на засіданні колегії прокуратури (ч. 2 ст. 18 Закону про прокуратуру), висуває заперечення проти проекту рішення колегіального органу, беручи участь в його засіданні (ст. 9 Закону), оприлюднює у пресі зміст внесених ним протестів та інших актів прокурорського реагування з приводу порушень прав громадян, що сприяє їх належному розгляду тощо. У часи, коли прокурори різних рівнів одночасно були депутатами відповідних рад, вони мали можливість гласно звернутись до порушників закону з депутатськими запитами. По-п'яте, з використанням ефекту гласності здійснюється інформування прокурорами органів державної влади та органів місцевого самоврядування про стан законності і заходи щодо її зміцнення. Це має місце тоді, коли прокурори публічно виступають із цього приводу на сесіях і засіданнях виконкомів місцевих рад, засіданнях, в тому числі розширених, місцевих державних адміністрацій, правоохоронних органів тощо, привертаючи їх увагу до актуальних питань охорони правопорядку. У зв'язку з цим незрозуміле, чому таке інформування у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону про прокуратуру обмежується державними органами і не охоплює органи місцевого самоврядування. По-шосте, використовуючи принцип гласності, окремі громадяни та їх об'єднання задовольняють свої інформаційні потреби. У цих випадках ініціатива з витоку інформації виходить не від органів прокуратури, а від інших суб'єктів. Саме виникнення цього питання в плані його практичної реалізації є одним із свідчень демократизації нашого суспільства. Зазначена інформація може бути пов'язана з задоволенням особистих потреб громадян, з виконанням своїх обов'язків представниками правозахисних, екологічних та інших громадських організацій, з науковими дослідженнями в галузі права, які стосуються діяльності прокуратури, з депутатськими зверненнями, які не містять вимог і пропозицій щодо вирішення конкретних юридичних справ. Ця інформація добувається як неофіційним шляхом, зокрема, під час проведення т. з. журналістських розслідувань, так і шляхом звернення зацікавлених осіб до компетентних посадових осіб прокуратури з інформаційними запитами, передбаченими ст. 32 Закону про інформацію. У першому випадку порушення порядку одержання інформації не тягне за собою відповідальність осіб, які її одержали, якщо, звичайно, не йдеться про інші порушення (одержання і поширення інформації, яка містить державну чи іншу таємницю, її перекручення). Практика свідчить, що використання громадянами права одержати потрібну їм (на їх погляд) інформацію в органах прокуратури, як і в інших державних органах, іноді наштовхується на необгрунтовані відмови, обумовлені певними стереотипами мислення і поведінки посадових осіб. Між тим, у більшості випадків такі 214 215 звернення обумовлені важливими причинами особистого і громадського характеру, і відмовляти в їх задоволенні немає ніяких підстав. Відмова заступника прокурора Дніпропетровської області ознайомити громадянина У. Устименка з документами про перевірку законності і обґрунтованості взяття його на психіатричний облік стала поряд із численними судовими рішеннями з цього питання предметом розгляду Конституційного Суду України, який виніс рішення, відповідно до якого ці матеріали повинні були бути надані громадянину на його прохання (рішення КС від ЗО жовтня 1997 року у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону України "Про прокуратуру" (справа К. Г. Устименка) [154]. У Російській Федерації наказом Генерального прокурора №30 від 25.05.96 р. "Про організацію прокурорського нагляду за виконанням законів, додержанням прав і свобод людини і громадянина" запропоновано всім прокурорам забезпечити "надання громадянам, громадським організаціям, засобам масової інформації можливості одержання в передбачених законом межах відомостей про діяльність прокуратури, стан законності і злочинності". Аналогічну вказівку доцільно дати органам прокуратури України. При цьому, думається, не потрібно побоюватись "зливи" запитів громадян до прокуратури, особливо з питань, які безпосередньо їх не стосуються. Безумовний характер має право громадян знайомитись з матеріалами перевірок, що проводяться прокуратурою по їх заявах і скаргах, бути присутніми при розгляді цих звернень, як передбачено ст. 18 Закону України "Про звернення громадян". Гадаємо, що в цих випадках від зацікавлених осіб не потрібно вимагати оформлення спеціальних інформаційних запитів. Проте універсалізація права громадян на одержання інформації, яка їх цікавить, з органів прокуратури не означає, що будь-кому в будь-який час на першу вимогу можуть надаватись будь-які відомості, оскільки це таїло б у собі потенційну загрозу правам і законним інтересам громадян, інтересам держави і суспільства та загалом загрожувало б непередбачуваними негативними наслідками. Не відповідало б також принципу централізації прокурорської си- стеми, якби кожна посадова особа прокуратури надавала запитувані відомості на усну вимогу або письмовий запит. Вважаємо, що організаційно-технічні питання надання інформації мають бути відображені в наказі або в іншому нормативно-правовому акті Генерального прокурора України. Ним можна було б врегулювати: - процедурні питання, пов'язані з наданням інформації (документування інформаційних матеріалів, порядок їх вручення, відшкодування видатків на виготовлення копій документів, фіксацію осіб, яким надано інформацію); - перелік посадових осіб, до яких мають бути адресовані інформаційні запити і які мають право приймати по них рішення; - види документації, якою опосереднюється надання інформації. Необхідно звернути увагу на досить непросту проблему, що ускладнює відносини прокуратури з засобами масової інформації і окремими журналістами, які проявляють підвищений інтерес до правоохоронної проблематики. Ідеться про спілкування працівників прокуратури з цими журналістами з приводу ходу розслідування кримінальних справ, різного роду надзвичайних подій, проступків, вчинених працівниками прокуратури та інших питань. Відмова від спілкування в таких ситуаціях або пропозиція з усіх питань звернутись до посадової особи вищого рівня, яка, у свою чергу відсилає журналіста "ще вище" або й "подалі", справедливо розцінюється засобами масової інформації як неповага до них і небажання співробітничати. Зауважимо при цьому, що для західних демократій, навпаки, є властивим бажання задовольнити в межах можливого журналістський інтерес і, якщо не видати всієї інформації, то, принаймні, продемонструвати щире бажання допомогти. На наш погляд, спілкування з журналістами у рамках не лише заздалегідь підготовлених, але й спонтанних інтерв'ю по "гарячих слідах" подій, слід дозволити не лише керівникам і відповідальним працівникам прокуратури, але й усім її посадовим особам, проте лише з того кола питань, які належать до їх компетенції. Спеціального нормативно-правового і наукового аналізу заслуговує проблема обмеження застосування принципу гласності в діяльності прокуратури. Ця проблема повинна вирішуватись на двох рівнях: шляхом законодавчого регулювання і шляхом обмеження 217 216 чи заборони поширення окремих видів інформації Генеральним прокурором України. При цьому слід безумовно керуватись принципом, відповідно до якого обмеження гласності в діяльності прокуратури необхідно розглядати не як правило, а як виняток із правила [143, 103]. Відповідно до ст. ЗО Закону про інформацію інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну і таємну. Якщо доступ до таємної інформації регулюється законодавством і система її захисту в прокуратурі досягла досить високого ступеня досконалості, то громадяни і юридичні особи, які володіють конфіденційною інформацією, самостійно встановлюють режим доступу до неї та способи захисту. Аналіз змісту зазначеної статті дозволяє стверджувати, що конфіденційною є інформація, яка стосується не державно-владної діяльності, а має професійний, діловий, виробничий, банківський, комерційний та інший подібний характер. Проте така конфіденційна інформація може опинитися в розпорядженні прокуратури в процесі її наглядової, представницької діяльності і розслідування злочинів, так само, як і дані особистого характеру, які стосуються окремих громадян. Вона, природно, не підлягає розголошенню без згоди зацікавлених осіб. Це, зокрема, стосується прокурорського нагляду за додержанням законів у сфері економіки, коли існує потреба у суворому додержанні прокурорами т. з. комерційної таємниці. Надання прокурору права витребувати з господарських структур будь-які відомості, в тому числі й ті, що становлять комерційну чи банківську таємницю, не означає, що він може використовувати її абсолютно безконтрольно. Якщо відомості про діяльність підприємства розглядаються як такі, що є комерційною таємницею, прокурор не вправі її оприлюднювати, за винятком випадків, коли це пов'язано з вжиттям заходів щодо усунення правопорушень, їх причин та умов, що їм сприяли. При цьому, однак, необхідно враховувати, що ціла низка відомостей про діяльність підприємницьких структур не може становити комерційної таємниці [155]. заходам і розслідуванню, створити загрозу життю або здоров'ю особи, а також документи, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (доповідні записки, переписка між підрозділами та інше), якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю. Що стосується оперативної і слідчої роботи, то на перешкоді поширенню інформації про неї стоїть положення ч. 4 ст. 7 Закону про прокуратуру, згідно з якою "ніхто не має права без дозволу прокурора або слідчого розголошувати дані перевірок і попереднього слідства до їх закінчення". На наш погляд, поняття "перевірка" у цій нормі використовується в узагальнюючому значенні, і до них слід віднести матеріали оперативно-розшукової діяльності, які є в розпорядженні прокуратури, перевірок виконання законів, а також перевірок, які передують порушенню кримінальних справ. Передбачена у зазначеній статті заборона не стосується самих прокурорів, які мають право або дозволяти поширення слідчої інформації, або самі поширювати її, зокрема повідомляти через засоби масової інформації про підстави порушення кримінальних справ, що становлять громадський інтерес, а також про наслідки прокурорських перевірок, якими викриті грубі порушення законності. Можливість оприлюднення матеріалів розслідувань і перевірок вирішальною мірою залежить від розсуду прокурора, який повинен керуватись при цьому не в останню чергу міркуваннями службової доцільності, не допускаючи порушень прав громадян та інтересів держави. При цьому, на наш погляд, потрібно враховувати такі обставини; - небажаність оприлюднення відомостей про методику і тактику слідства та іншої оперативно-службової діяльності прокуратури, пов'язаної з реалізацією її функцій; - неприпустимість інформування широкого загалу про способи вчинення злочинів, особливо якщо вони мають незвичний, витончений характер; - неможливість указувати на особу підозрюваного у вчиненні злочину, якщо це не пов'язано з необхідністю його розшуку, оскільки причетність цієї особи до злочинної діяльності в ході розслідування може і не підтвердитись; - недоцільність поспішних заяв про розкриття злочинів, особли- 218 219 во за т. з. резонансними справами, які згодом доводиться спростовувати, а також про наміри в майбутньому або через деякий час прийняти певні процесуальні рішення (порушити кримінальну справу, поставити перед судом питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою тощо); - неприпустимість використання в оприлюдненій інформації образливих або інших висловлювань, що принижують людську гідність громадян чи шкодять їх репутації. Що ж стосується внутрішньовідомчої службової кореспонденції прокуратури, особливо аналізів і узагальнень, матеріалів нарад працівників прокуратури, протоколів засідань колегій і оперативних нарад тощо, то вона може являти собою певний громадський інтерес, особливо для наукових досліджень проблем діяльності прокуратури, які здійснюють працівники як відомчих, так і інших науково-навчальних закладів. Тому вважаємо за доцільне, щоб Генеральна прокуратура України встановила умови і порядок використання такої інформації. У процесі реалізації принципу гласності між органами прокуратури та іншими суб'єктами права виникають правовідносини, характер яких вимагає самостійного наукового аналізу. На нашу думку, в широкому розумінні ці відносини мають конституційно-правовий характер, оскільки вони виникають на підставі деяких положень Конституції України, норм міжнародного права стосовно свободи слова і свободи поширення інформації і вищеназваних законів України, які розвивають і конкретизують положення Конституції. Окремим із цих правовідносин властиві риси прокурорсько-наглядових, коли, зокрема, йдеться про повідомлення їх учасників про результати розгляду заяв і скарг, про порушення кримінальних справ, або відмову в порушенні чи закриття справ, надання громадянам можливості знайомитись з матеріалами перевірок, які їх стосуються. Деякі зловживання гласністю надають правовідносинам у цій сфері кримінально-правового і цивільно-правового забарвлення (притягнення до відповідальності осіб, винних у розголошенні даних досудового слідства, спростування в судовому порядку відомостей, що не відповідають дійсності). На закінчення спробуємо обґрунтувати потребу у внесенні в майбутньому деяких змін до формулювань Закону України "Про прокуратуру". По-перше, доцільно у загальних рисах зазначити критерії обмеження застосування принципу гласності стосовно діяльності прокуратури. По-друге, необхідно передбачити в законі інформування про стан законності та заходи щодо її забезпечення поряд з державними органами також органів місцевого самоврядування. По-третє, ч. 4 ст. 7 "Гарантії незалежності прокуратури у здійсненні повноважень" перенести до статті, яка стосується принципів організації і діяльності прокуратури, оскільки йдеться про одну з умов застосування принципу гласності. Загалом цей принцип можна було б сформулювати у Законі про прокуратуру так. Органи прокуратури діють гласно, якщо це не суперечить охороні таємної інформації чи інформації з обмеженим доступом; інформують державні органи та органи місцевого самоврядування, громадськість про стан правопорядку та заходи щодо його зміцнення. Оприлюднення матеріалів прокурорських перевірок та досудового слідства може бути здійснено лише з дозволу прокурора або слідчого. КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО СЕМІНАРУ 1. Що Ви розумієте під принципами організації і діяльності прокуратури, яким, на Вашу думку, має бути їх перелік? 2. В чому значення і в чому полягає взаємозв'язок єдності і централізації прокуратури? 3. Назвіть ознаки, які виражають суть єдності організації та діяльності прокуратури. 4. Назвіть ознаки, які відображають суть централізації органів прокуратури. 5. Яких, на Вашу думку, потрібно вжити заходів для підвищення правового статусу посадових осіб прокуратури? 6. Охарактеризуйте зміст і дайте класифікацію організаційно-управлінських повноважень Генерального прокурора України. 220 221 7. Дайте класифікацію видів правових актів Генерального прокурора України. 8. Що, на Вашу думку, необхідно зробити для підвищення рівня недоторканності прокурорів і слідчих прокуратури та для демократизації порядку їх притягнення до дисциплінарної відповідальності. 9. Висловіть свої думки щодо розвитку колегіальності у діяльності органів прокуратури. 10. У чому полягає зміст принципу незалежності у діяльності прокуратури? 11. Якими є основні вимоги незалежності прокуратури від інших органів публічної влади? 12. Охарактеризуйте зв'язок між незалежністю і безпартійністю працівників прокуратури. 13. Розкрийте суть основних гарантій незалежності прокуратури. 14. Якими є особливості дії принципу законності стосовно діяльності прокуратури? 15. Зв'язок законності і доцільності при реалізації функцій прокуратури. 16. Види, причини порушень законності в діяльності прокуратури та шляхи їх подолання. 17. Основні напрямки реалізації принципу гласності у діяльності прокуратури. ЛІТЕРАТУРА 1. Словник української мови. - Т. 7. - К.: Наукова думка. - 1976,724с. 2. Новий тлумачний словник української мови. Т. 3. - К.: Аконіт, 1999. - 928 с. 3. Філософський словник. - К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1986. - 525 с. 4. Философский энциклопедический словарь. - М.: Инфра, 1992, 576с. 5. Энгельс Ф. Анти-Дюринг // К. Маркс, Ф. Энгельс. - Соч. - Т. 20. - М.: Госполитиздат.1961. - 827 с. 6. Добровольская Т. Н. Принципы деятельности советской прокуратуры// Проблемы организации и деятельности прокурор- ской системы в свете Закона о прокуратуре СССР. - Сб. статей. М.: Всесоюзн. НИИ прокуратуры СССР, 1980. - С. 17-27. 7. Меженцева В. Я. К вопросу о понимании принципов организации и деятельности советской прокуратуры// Научи, инф. по вопросам борьбы с преступностью. - М.: 1986. - № 96. - С. 48-51. 8. Новиков С. Г. Роль прокурорского надзора в укреплении правовой основы государственной и общественной жизни в СССР // Сов. гос. и право. - 1977. - №11. - С. 100-105. 9. Алексеев В. Б. Конституционные принципы организации и функционирования прокурорского надзора// Вопросы теории управления в органах прокуратуры. Сб. научи, трудов. - М.: НИИ при Ген. прокуратуре Рос. Федерации, 1997. - 13-21. 10. Михайленко О., Малюга В. Поняття, значення принципів організації та діяльності прокуратури//Вісник прокуратури. - 2001. - №3. - С. 22-27. 11. Прокурорський нагляд в Україні: Уч. пос. - / Грошевой Ю. М., Зозулинский А. Б., Марочкин Й. Е. и др. - К.: Министерство образования Украины. Институт системных исследований образования. Украинская юридическая академия, 1993. - 96 с. 12. Закон України "Про прокуратуру". Наук. - практ. коментар / Д. М. Бакаев, Ю. М. Грошевий, В. В. Долежан та ін. - Харків: Рита, 1993. - 176с. 13. Шумський П. В. Прокуратура України. - К.: Вентурі, 1998. - 336с. 14. Відомості Верховної СРСР. - 1979. - №49. - Ст. 843. 15. Прокурорский надзор в СССР. Метод, пос. - Л.: Изд-во Ле-нингр. ун-та, 1957. - 98с. 16. Мурашин Г. А. Ленинские идеи о социалистическом прокурорском надзоре// Торжество ленинского учения о государстве и праве: Материалы респ. научи, конф. - Львов: Львовск. гос. ун-т им. И. Франко, 1971. - С. 114-117. 17. Бровин Г. И., Перфильев В. М. Ленинские принципы организации и деятельности советской прокуратуры// Правознавство. - 1969. - №2. - С. 7-13. 18. Михайленко А. Р. Сущность принципов организации и деятельности советской прокуратуры на современном этапе раз- 223 222 вития законодательства// Проблемы правоведения. - Вып. 144. - К.: 1983. - С. 123-129. 19. Додонов В. П., Крутских В. Е. Прокуратура в России и за рубежом. - М.: Норма, 2001. - 182 с. 20. Малюга В. Система принципів організації та діяльності прокуратури: суть, класифікація // Вісник прокуратури. - 2001. - №6. - С. 31-36. 21. Молдован В. В. Правоохоронні органи. Опорні конспекти: Навч. пос. - К.: Юмана, 1998. - 160 с. 22. Гуценко К. Ф., Ковалев М. А. Правоохоронні органи. - М.: Зерцало Теис, 1996. - 328 с. 23. Глаговський В., Руденко М. Становлення і розвиток української моделі прокурорського нагляду на сучасному етапі (концептуальні проблеми)// Право України. - 1996. - №1. - С. 43-46. 24. Смирнов А. Ф. Прокуратура и проблемы управления. - М.: ИПК руковод. кадров Ген. прокуратуры Рос. Федерации, 1997. - 263 с. 25. Губик В. Оптимальний Закон про прокуратуру - вимога часу // Вісник прокуратури. - 1999. - №2. - С. 51-55. 26. Мычко Н. Понятие, значение и общая характеристика основных принципов организации и деятельности прокуратуры// Юридический вестник. - 2000. - №4. - С. 94-98. 27. Комментарий к Закону о прокуратуре СССР / Под ред. А. М. Рекункова -М.: Юрид. лит., 1984-224 с. 28. Басков В. И. Прокурорский надзор в СССР: Учебник для вузов. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1991. - 304 с. 29. Мичко М., Голова Н. Основні принципи організації прокуратури// Право України. - 2000. - №12. - С. 73-77. 30. Мартьянов М. В. Прокурорский надзор-способ обеспечения законности: Уч. пос. - Львов: Изд-во Львовск. ун-та, 1973, 70с. 31. Проблемы правового регулирования организации и деятельности прокуратуры в Содружестве независимых государств. Мат-лы совм. заседания Совета по рассм-ю вопросов теорет. характ. и Координац. бюро проблем теории законности и прок, надзора. //Научи, инф. по вопр. борьбы с прест-ю. - №136, М.: 1992. - 100 с. 32. Басков В. И. Курс прокурорского надзора. - М.: Зерцало. - 1998. - 468 с. 33. Давиденко Л. М., Мичко Н. И., Гусаров В. Н., Каркач П. М. Организация работы в органах прокуратуры. Текст лекций. - Харьков: инст-т повыш-я квалиф-и Ген. прок-ры Украины, 1996. - 88с. 34. Проблемы правового регулирования организации и деятельности прокуратуры в современных условиях. Мат-лы совм. заседания Ученого Совета и Коорд. бюро теории соц. зак-сти и прок, надзора. //Научи, инф. по вопросам борьбы с прест-ю. - №128, М.: 1990. - 96 с. 35. Зифуров Р. Н. Правовой статус прокуратуры Башкортостана как субъекта Российской федерации: / Автореф... дисс. канд. юрид. наук. - М.: НИИ при Ген. прок-ре Рос. Федерации. - 1998. - 19с. 36. Михайленко О., Ковальський В. Прокуратура суверенної України: час становлення минає// Юридичн. вісник України. - 2000. - №48. 37. Муравьев Н. В. Прокурорский надзор в его устройстве и деятельности. Пособие для прокурорской службы. - М.: 1889. - 552с. 38. Конституція України. Проект в редакції від 26 жовтня 1993р. - К.: 1993. 39. Прокурорский надзор в СССР. Учебник для вузов/ Березовская С. Г., Звирбуль В. М., Козлов А. Ф. и др. - М.: Юрид. лит., 1982. - 204 с. 40. Березовская С. Г., Звирбуль В. К., Рагинский М. Ю. Законодательство о прокурорском надзоре в СССР нуждается в дальнейшем развитии//Сов. гос. и право. - 1965. - №3. - С. 42-49. 41. Битяк Ю. Про ефективність загального нагляду прокуратури// Радянське право. - 1976. - №7. - С. 36-38. 42. Гаврилов В. В. Некоторые вопросы теории и практики прокурорского надзора// Научи, инф. по вопр. борьбы с преступностью. - М.: 1986. - №96. - С. 103-105. 43. Руденко Н. А. О правовом статусе помощника прокурора// Социалистическая законность. - 1990. - №8. - С. 18-19. 224 225 44. Рохлин В. Правовой статус прокуроров отделов и управлений // Законность. - 1998. - №8. - С. 5-7. 45. Долежан В, В. Проблемы компетенции прокуратуры: / Авто-реф. дис... докт. юрид. наук. - М.: НИИ Прокуратуры Союза СССР, 1991.-42с. 46. Перлов И. Д. О необходимых пределах централизации органов прокуратуры в свете расширения прав союзных республик// Сов. гос. и право. - 1958. - №1. - С. 12-24. 47. Сусло Д. С. Питання вдосконалення демократичних основ правосуддя і прокурорського нагляду// Рад. право. - 1965. - №1. - С. 109-115. 48. Мурашин Г. А. Про конституційне положення органів прокуратури в СРСР// Рад. право. - 1968. - № 10. - С. 69-72. 49. Грошевий Ю. М., Тацій В. Й. Прокуратура у федеративній правовій державі// Рад. право. - 1990. - №7. - С. 3-5. 50. Маршунов М. Н. О правильном понимании принципа единства и централизации прокурорского надзора//Вестник Ле-нингр. ун-та. - 1989. - №1. - С. 50-55. 51. Известия. - 1991. - 7сент. 52. Тадевосян В. С. Прокурорский надзор в СССР. - М.: Госюриз-дат. - 1956. - 300с. 53. Николаева Л. А. Расширение коллегиальности в деятельности органов прокуратуры// Проблемы орг. и деят-сти прок, системы в свете Закона о прокуратуре СССР: Сборник статей Всесо-юзн. научно-исслед-го института Прокуратуры Союза ССР. - М.: 1980. - С. 63-70. 54. Энциклопедический словарь. Изд. - седьмое. - Т. 33. - Русск. библиограф, инст-т "Гранат". - М.: 1912. - 688с. 55. Гусаров В. М. Проблеми організації роботи міської (районної) прокуратури. Автореф. дис... канд. юрид. наук. - Харків: 1995. -20с. 57. Шумський П. Заради високого іміджу // Юрид. вісник України. - 1997. - №45. 58. Мудров А. М. Про деякі проблеми прокурорської незалежності // Акт. проблеми захисту прав і свобод людини в Україні: тези доповідей учасників всеукраїнської наук. - прак. конф-ї. - К.: Інст-т адвокатури при Київському нац. ун-ті ім. Т. Шевченка, 2000. - С. 52-57. 59. Евдокимов В. А. Проблеми правового регулирования деятельности прокуратуры // Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави: Матеріали наук. - практ. конф. - К.: Ген. прокуратура України, 1996. - С. 55-56. 60. В. Лакизюк, О. Михайленко. Прокуратура України: витоки, розвиток, персонали' та правове регулювання// Вісник прокуратури. - 2000. - №2. - С. 34-42. 61. Клочков В. Культура діловодства і результат роботи- взаємопо-в'язані//3акон і бізнес. - 2001. - №2. 62. Штефан М. Колегіальність // Юридична енциклопедія. - Т. 3. К.: 2001. - 792 с. 63. Правовые гарантии законности в СССР / С. Г. Березовская, В. И. Каминская, М. П. Лебедев и др. - М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1962. - 475 с. 64. Шумський П. Прокуратура в системі державних органів України. - Хмельницький, 1996. - 210с. 65. Мичко М. І. Теоретичні і практичні проблеми організації роботи в апараті прокуратури області. - Донецьк: Донеччина, 2000. - 180 с. 66. Із виступу Генерального прокурора України на засіданні Колегії Генеральної прокуратури України 24. 01. 03. // Вісник прокуратури. - 2003. - №2. - С. 3-5. 67. Г. Васільєв. Через правопорядок- до загального порядку// Голос України. - 1998. - 16 серп. 68. Бандурка О. Прокуратура: думки про її реорганізацію// Право України. - 1995. - №8. - 40-43. 69. Прокуратура в правовом государстве // Многосторонняя встреча, организованная Советом Европы совместно с прокуратурой Российской Федерации. - М.: 1997. - 160 с. 227 226 70. Рекунков А. Принципы организации и деятельности прокуратуры // Соц. законность. - 1980. - №7. - С. 3-8. 71. Яровиков К. Ю. Надзорная функция прокуратуры: история и проблемы развития// Гос. и право. - 1999. - №11. - С. 68-72. 72. Михайленко О., Ковальський В. Прокуратура суверенної України: час становлення минає// Юрид. вісник України. - 2000. - №48. 73. Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №34 Ст. 266. 74. Выступление Генерального прокурора СССР А. М. Рекункова на семинаре прокуроров союзных и автономных республик, краев и областей. - М.: 1983. - 26 с. 75. Високий замок. - 1996. - 31 жовтня. 76. Независимость прокуроров// Законность-1997. - №6. - С. 36-41. 77. Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №24. - Ст. 180. 78. Вісник Конституційного Суду України. - 1998. - №3. - С. 5-9. 79. Найденко Н. Независимость прокурора? За нее еще приходится бороться // Соц. законность. - 1988. - №6. - С. 40-41. 80. Правда. - 1990. - 3 июля. 81. В фокусе посткоммунистической прокуратуры // Конституційне право: восточноевропейское обозрение. - М.: 1999. - №3 (28). - С. 60-68. 82. Панов М., Герасіна Л. Правова політика як універсальний феномен соціального буття // Право України. - 2001. - №8. - С. 36-40. 83. Портников В. Прокурор Всея Руси// Зеркало недели. - 2001. - №17. 84. Грошевий Ю., Марочкін І. Незалежність прокурора - основа діяльності прокуратури // Юрид. вісник України. - 2001. - №6. 85. Мичко М. І. Загальні принципи взаємовідносин прокурорів з державними та громадськими організаціями// Проблеми права та правоохоронної діяльності. - 36. наук, статей. - Донецьк: 2000. - С. 225-230. 86. Бессарабов В. Г. Прокуратура в системе государственного контроля Российской Федерации: / Автореф. дис... докт. юрид. наук. 46с. М.: НИИ при Ген. прок-ре Рос. Федерации, 2001. - 87. Авраменко Л. За віру в Бога постраждав прокурор// Юрид. вісник України. - 1999. - №26. 88. Концепция подбора, расстановки, закрепления и воспитания кадров прокуратуры. - М.: НИИ при Ген. прок-ре Росс. Федерации, 1995. - 44 с. 89. Синелыциков Ю. От кого зависим прокурор// Законность. - 1995. - №9. - С. 19-20. 90. Беседа Д. С. Какой же быть прокуратуре Украины? // Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави. - С. 76-79. 91. Ференц Б. В. Гарантії незалежності прокурорської діяльності потребують свого правового удосконалення// Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави. - С. 69-72. 92. Глаговський В., Руденко М. Становлення і розвиток української моделі прокурорського нагляду на сучасному етапі (концептуальні проблеми)// Право України. - 1996. - №1. - С. 43-46. 93. Федоров А. В. Уголовно-процессуальный институт неприкосновенности прокурорских работников и реализация гарантий прокурорской неприкосновенности: / Автореф. дисс... канд. юрид. наук. - С. Петербургский гос. ун-т. - СПб, 1995. - 17с. 94. Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №11. - Ст. 50. 95. Рябцев В. П., Поляков А. Н. Концепция обеспечения безопасности органов прокуратуры// Организация работы в органах прокуратуры. Сб. научи, трудов. - М.: НИИ при Ген. прок-ре Рос. Федерации, 1998. - С. 3-28. 96. Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №34 Ст. 274. 97. Виноградов О. Н. Защита прав и свобод человека - конституционная обязанность государства// Пятьдесят лет Всеобщей декларации прав человека: проблемы и реальности реформируемой Росии: Материалы научн. практ. конф-и. - М.: 1998. - С. 105-108. 98. Проблемы теории государства и права. Учебник для вузов / 229 228 Алексеев С. С., Дюрягин Ю. А., Исаков В. Б. и др. - под ред. С. С. Алексеева. М.: Юрид. лит., 1987. 99. Котюк В. О. Теорія права. Курс лекцій. - К.: Вентурі, 1996. 208 с. ЮО.Шемшученко Ю. М., Бобровик С. В. Законність // Юридична енциклопедія. - Т. 2. - К.: 1999. - 744 с. 101.Зиновьев А. В. Конституционность как барометр правовой культуры и основа правового государства // Правознавство. - 1999. - №2. - С. 88-93. 102.Сафонов А. П. Проблемы совершенствования исследования прокурорского надзора в стране // Научи, инф. по вопр. борьбы с преступностью. - №96. - М: 1986. - С. 3-14. 103.Семенов В. М. Суд и правосудие в СССР. Учебн. для юрид. вузов-М.: Юрид. лит. - 1976. - 376 с. 104.Козлов А. Ф. Конституционные принципы прокурорского надзора // Прок, надзор и укрепление соц. законности в советском государстве: Сб. научи, трудов. - Свердловск: Свердл. юрид. инст-т, 1981. - С. 11-41. 105.Павлищев К. С. Рагинский М. Ю. Закон о прокуратуре СССР // Сов. гос. и право. - 1980. - №4. - С. 29-36. 106.Вісник прокуратури. - 2000. - №1. - С. 92. 107.Новий тлумачний словник української мови. - Т. 3 К.: Аконіт, 1999. - 928 с. Ю8.Руденко Р. Неуклонно претворять в жизнь Закон о прокуратуре СССР// Соц. законность. - 1980. - №2. - С. 5-Ю. 109.Козлов А. Ф. Компетенция прокуратуры СССР // Компетенция прокуратуры СССР: Межвуз сб. научи, трудов. Свердловск: Свердл. юрид. инст-т, 1985. - С. 4-17. 110.Березовская С. Г. К проблемам развития общего надзора прокуратуры в СССР // Сов. гос. и право. - 1977. - №9. - С. 111-116. 111.Бурмистров К. Протест - акт прокурорского надзора // Соц. законность. - 1972. - №4. - С. 55-56. Н2.Шумський П. В. Прокуратура. Гарантія свободи проти сваволі // Віче. - 1997. - №2. - С. 48-55. 113.Лазарев Б. М. Государственное управление на этапе перестройки. - М.: Юрид. лит., 1988. - 319 с. 114.Протасов В. Н. Процессуальные механизмы в правовом регу- лировании социалистических общественных отношений // Сов. гос. и право. - 1983. - №3. - С. 120-125. 115-Мелкумов В. Г. Некоторые тенденции совершенствования прокурорского надзора. - Душанбе: Ирфон, 1969-ЮОс. 116.Алексеев В. Б., Миронова Е. А. Процессуальные формы надзорной деятельности прокуратуры // Конституционная законность и прокурорский надзор. Сб. статей. НИИ при Ген. прок-ре Рос. Федерации. - М.: 1997. - С. 105-109. 117.Измайлова П. Ш. Производство по делам о решениях и действиях органов власти и местного самоуправления и должностных лиц, нарушающих конституционные права и свободы граждан // Проблемы теории законности, методологии и методики прокурорского надзора. - М.: Манускрипт, 1992. - С. 62-70. 118.Долежан В. В. Содержание и структура прокурорско-надзор-ного процесса // Закон Украины "О прокуратуре": теория и практика его применения. Харьков: Кратк. тезисы докл-в и научи, сообщений респ. научи. - практ. конфер-и, 1992. - С. 13-16. ПЭ.Михайленко А. Р. Правовое регулирование деятельности прокуратуры Украины по обеспечению законности // Правознавство. - 1994. - №1. 120.Лебединский В. Г., Каленов Ю. А. Прокурорский надзор в СССР. - М.: Госюриздат, 957. - 332 с. 121.Рабінович П. Колізії між законністю і доцільністю як постійно відновлювана проблема юридичного регулювання // Вісник Академії правових наук України. - 2000. - №4. - С.27-36. 122.Субботин Е. А. Тактика общенадзорных действий прокурора: Уч. пос. - Харьков. - ИПК Ген. прокуратуры Украины, 1993. - 32с. 123.Алексеев С. С. Общая теория права. - Т. 2-М.: Юрид. лит.,1982. - 360 с. 124.Басков В. И. Истина в уголовном судопроизводстве // Вестник Моск. ун-та. - 1995. - №3. - С. 38-46. 125.Пиголкин А. С., Бро Ю. Н. Проблемы реализации норм права // XXVI съезд КПСС и правоприменительная деятельность. Сб. статей. Иркутского гос. ун-та. - Иркутск, 1982. - С. 3-13. 230 231 126.Право України. - 1996. - №12. - С. 91-94. 127.Як повідомлялись у редакційній статті "Юридичного вісника України", в м. Севастополі працівники СБУ, піддавшись на провокацію, зробили спробу безпідставно затримати посадову особу однієї з районних прокуратур безпосередньо в приміщенні прокуратури. Все це відбувалось у присутності районного прокурора, який нічого не зробив для того, щоб покласти край цим незаконним діям (Найважливішим фактором підтримки авторитету прокуратури є моральна бездоганність її працівників // Юрид. вісник України. - 2000. - №43). 128.Лаговиер Н. В. В помощь районному прокурору и народному следователю. Практич. пособие. М.: Гос. изд-во сов. законодательства, 1934. - 120 с. 129.Лебединский В. Еще раз о работе прокуратуры по животноводству // За социалистическую законность. - 1935. - №2. - С. 78-81. ІЗО.Держ. архів Волинської області. - 1944. - Опис 1, фонд 51 С, справа 8. св. 1. 131.Скуратов Ю. И. Концептуальные вопросы развития прокуратуры в период правовой реформы в Российской Федерации // Законность. - 1997. - №3. - С. 3-8. 132.Новиков С. Г. К вопросу о теоретической обеспеченности деятельности прокуратуры // Научн. инф. по вопр. борьбы с преступностью. - №62. - М.: 1980. - С. 47-60. ІЗЗ.Вопленко Н. Н. Ошибки в правоприменении: понимание и виды// Сов. гос. и право. - 1981. - №4. - С. 38-45. 134.Вопленко Н. Н. Теоретические проблемы режима законности в применении норм права: / Автореф. дисс...канд. юрид. наук. - М.: 1984. - 32 с. 135.Грошевой Ю. М., Нор В. Т. Мораль и уголовно-процессуальная деятельность // Проблемы соц. законности. - Вып, 17. - Харьков: 1986, С. 58-64. 136.А. Клигман. В прокуроры - через квалификационный отбор// Российская юстиция. - 1995. - №2. - С. 38. 137.Нор В. Т. Юридическая этика и формирование профессиональных качеств работников правоохранительных органов //Вестник Львовск. ун-та. - Сер. Юридич. - Вып. 24, 1986, С. 64-65. 138.Новоселов В. И. Основные требования культуры работы органов прокуратуры // Вопросы теории и практики прок, надзора. Межвед. научн. сборник. Изд-во Саратовского юрид. инст-та. - Саратов, 1974. - С. 146-154. 139.Аристотель. Политика. Афинская полития. - М.: Мысль, 1997. - 460 с. 140.Пономарев Г. С. Прокуратура в условиях кризиса законности и правовых реформ в России: / Автореф. канд. дис... юрид. наук. - НИИ при Ген. прокуратуре Рос. Федерации. - М.: 1995, 35 с. Автор, колишній прокурор м. Москви з полемічною загостреністю пов'язує кризу законності із здійснюваними правовими реформами (на наш погляд, більш правильним було б говорити не про самі по собі правові реформи, а про перекручення при їх проведенні). 141.Мыцыков А. Я. Прокурорский надзор за исполнением законом (возможности и пределы) //Прокурорск. и следств. практика. - 1998. - №3. - С. 19-31. 142.Словник української мови. Т. 2-К.: Наук, думка, 1971. - 550с. 143.Березовская С. Г. Гласность в деятельности советской прокуратуры // Становление и развитие прокурорского надзора в СССР Торжество ленинских идей. Научн. сборник. М.: Всесоюзн. НИИ прокуратуры СССР, 1976. - С. 95-103. 144.Серьогін В. О. Конституційний принцип гласності в діяльності органів державної влади України: / Автореф. дис... канд. юрид. наук. - Харків: Нац. юрид. академія. - 1999, 20 с. 145.Сафонов А. П. Принцип гласности и доступности прокурорского надзора // Научн. инф. по вопр. борьбы с преступностью. - №115. - М.: 1889. - С. 53-59. 146.Новиков С. Г. Прокурорская система в СССР. - М.: Юрид. лит. - 1977, 168с. 147.Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №48. - Ст. 651. 148.Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №1. - Ст. 1. 149.Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №10. - Ст. 44. 150.Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №15. - Ст. 86. 151.Червякова О. Забезпечення принципу гласності в діяльності органів прокуратури // Вісник прокуратури. - 2001. - №1. 152.Законодавство України про судову і правову охоронну діяльність 233 232 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2001. - №8. - С. 160-168. 153.Г. Ефремова, М. Андрианов. Российское общество: мнение о прокуратуре и законности // Законность. - 2001. - №9 - С. 3-5. 154.Вісник Конституційного Суду України. - 1997. - №2. - С SI-35. 155.Перелік відомостей, що не можуть становити комерційної таємниці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 1997 року №611 (ЗП України. - 1993. - №12 - Ст. 269). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "матеріали правозастосувальної практики органів прокуратури та інших правоохоронних інституцій." |
||
|
||