Головна |
« Попередня | Наступна » | |
§ 5. Деякі прийоми інструментального дослідження слідів пам'яті, що використовуються в оперативно-розшуковій та слідчій практиці |
||
Людина як суб'єкт ідеальних відображень - найбільш поширене джерело криміналістичної інформації в кримінальному судочинстві. Протягом будь-яких слідчих дій, оперативних або організаційних заходів слідчий та оперативний співробітник так або інакше використовують особистісну інформацію, що зберігається в пам'яті людей. Однак одержання особистісної інформації відбувається вербальними засобами та прийомами на основі вільного волевиявлення джерела. Закон забороняє домагатись свідчень шляхом насильства, погроз та інших незаконних засобів (неправда, обман, хабар та ін.). Не можна застосовувати і технічні засоби, наприклад, закріплювати контактні датчики на тілі допитуваного, як це має місце у разі використання поліграфу (лай-детектора), а тим паче використовувати психотропні засоби, що впливають на психіку джерела. Проте застосування технічних засобів, які не принижують гідності людини, не порушують її особистих прав можливе. Такі засоби називаються безконтактними і дозволяють дистанційно фіксувати ознаки і властивості досліджуваних об'єктів, у тому числі людини. Дистанційна фіксація не порушує права людини, безпечна для здоров'я, процедура її використання подібна до використання телевізійних систем спостереження за громадським порядком, дорожнім рухом, виробничими процесами. Комплексне використання сучасних досягнень природознавчих і технічних наук, широке впровадження основних засобів та методів психофізіології, кібернетики та обчислювальної техніки у криміналістиці дозволяють трохи відкрити таємницю ідеального відображення сліду пам'яті, з певним ступенем імовірності судити про наявність їх у людини. Підвалинами для цього є фундаментальні наукові досягнення, а саме: а) емоційна напруженість людини взаємопов'язана з внутрішнім, психічним ідеальним відображенням, тобто слідом пам'яті; б) наявність емоційної напруженості, її проява зовні є ознакою наявності ідеального відображення; в) усну мову людини фіксують надійними технічними засобами звукозапису; г) звукозапис - безконтактний засіб, а звуковий слід не пов'язаний з розподілом цілого на частини та безпосереднім закріпленням датчиків на тілі людини. Тепер можливе розв'язання двох практичних завдань шляхом дослідження слідів пам'яті за допомогою технічних засобів: 1) діагностика поінформованості (обізнаності), тобто встановлення наявності сліду пам'яті про подію, яку сприймав джерело в минулому; 2) діагностика змін функційного стану за фізичними параметрами усної мови джерела для виявлення місцезнаходження схованого предмета. Розглянемо ці методики. Діагностика поінформованості (обізнаності) практично зводиться до встановлення того, що допитуваний знає про факт, який цікавить слідство, але не бажає повідомити про це під час спілкування. Подібна ситуація може виникнути при допиті, обшуку і деяких інших слідчих діях у разі, коли: а) суб'єкт слідчої дії (допитуваний, обшукуваний) не бажає вступати у спілкування і "замикається"; б) суб'єкт - джерело інформації вступає у розмову, але заявляє, що про цей факт йому нічого не відомо; в) допитуваний охоче вступає у розмову, але говорить неправду. У першому випадку будь-які дослідження мови неможливі, оскільки не можна отримати її зразків. Слідчий звичайно застосовує тактичні і психологічні прийоми для встановлення психологічного контакту з допитуваним і зміни установки, яку зайняв джерело. В другому випадку діагностичне дослідження мови допитуваного можливе і потребує деяких приготувань. Суть методики така. Передусім необхідно встановити характер, ознаки, властивості і зміст факту, що приховується (сліду пам'яті). Відтак на основі одержаної інформації визначити емоціогенні подразники, тобто слова, фрази щодо прихованого факту (предмета, події). Після цього складається план допиту (оперативного опитування), де виявлені емоціогенні подразники відіб'ються в запитаннях, які будуть поставлені допитуваному. В таких запитаннях вміщується натяк допитуваному про окремі елементи змісту факту, що приховується. У слідчій тактиці такі запитання називають такими, що збуджують асоціативні зв'язки. Деякі з них можуть бути прямими. Скажімо, "Куди ви сховали перстень?", "Чим ви вдарили потерпілого по голові?" Такі запитання несподівано нерідко викликають емоційний сплеск, проговірки, заїкання і тому подібні зміни в мовленні, які слідчий враховує і будує тактику спілкування надалі. Процедура дослідження являє допит з пред'явленням емоціогенних подразників (об'єктів) і нагадує тактику пред'явлення доказів під час допиту, а відповіді допитуваного фіксують магнітним звукозаписом. За підозрою у вчиненні особливо небезпечного злочину багато часу тримали під арештом чотирьох осіб. Слідство все тривало, а справжнього убивцю встановити не вдавалось. Для встановлення причетності до вбивства було застосовано методику допиту з використанням емоціогенних подразників, фіксацією і наступним дослідженням мови допитуваного. Як емоціогенні подразники були використані фотознімки: а) один знімок місця події - місце виявлення трупа; б) знімки різних місць близьких за змістом, розміром, масштабом з першим, у тому числі знімки з зображенням трупа з інших справ. Протягом допиту підозрюваному пред'являлись один за одним фотознімки і ставились такі запитання, як, наприклад: "На Вашу думку, що зображено на фотознімку? Відома Вам ця місцевість? Чи бували Ви коли-небудь там?" та ін. Відповіді фіксувались звукозаписом. Потім була призначена фонетична експертиза, яка встановила, що при пред'явленні першого фотознімку щодо розслідуваної події, емоційна напруженість значно зросла тільки в одного підозрюваного. При пред'явленні інших подразників емоційна напруженість не зростала і відповідала загальному емоційному фону (мал. 39). Останнє було основою для висновку, що підозрюваний гр. П. напевно причетний до убивства і знає про нього, але не бажає розкрити образ через те, що це його викриває. Далі, у третьому випадку, коли допитуваний охоче вступає у спілкування, але обманює, приховуючи слід пам'яті, запропонована методика також виявляється придатною. Однак підготовка емоціогенних зразків потребує особливої тактики. Версія, що висувається допитуваним, повинна бути ретельно досліджена у деталях (ознаках), пов'язаних з подією злочину, потерпілим та іншими обставинами. Потім складається план детального допиту, встановлюється послідовність запитань, у яких висунута допитуваним версія побічно і прямо контролюється. Тут використовуються головним чином вербальні емоціогенні подразники, однак можливі і речові, наприклад, макет місця події, де допитуваний розкриває свою неправдиву версію. Фонограма допиту використовується для проведення фонетичної експертизи. Звичайно, діагностичне дослідження лише "інформація для роздумів" - висунення версій, вибір тактики проведення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. Навіть фонетична експертиза поки що не може категорично детектувати слід пам'яті або викрити неправдивого допитуваного. Очевидно, це проблеми майбутнього. Тепер звернемося до іншої методики - діагностичних досліджень емоціонального напруження у мові допитуваних з використанням емоціогенних подразників, що застосовуються для розшуку предметів та речей (трупів), захованих злочинцем. Єдиною перешкодою до використання нової методики є небажання джерела вступати у спілкування і давати свідчення під час слідчої дії обшуку, допиту або огляду місця події. У цьому разі методика допиту аналогічна наведеній вище. Розглянемо дійсний випадок. У м. Києві гр. Х. подав заяву до РВВС про те, що його дружина пішла з дому і безслідно зникла. Минуло понад трьох років, а місцеперебування дружини гр. Х. не було встановлене. Гр. Х. протягом цього часу неодноразово скаржився на незадовільну роботу прокуратури та міліції, котрі не вживають ніяких заходів щодо розшуку зниклої. Тоді було прийняте рішення використати методику допиту з емоціогенними зразками-подразниками. Роль останніх мали відігравати версії гр. Х. про осіб, які могли вбити дружину; можливі місця для інтимних зустрічей, місця відпочинку, де вони з дружиною відпочивали вдвох, тощо; місця проживання родичів, знайомих. Гр. Х. охоче погодився сповістити цю інформацію. Із складеного списку таких емоціогенних подразників було відібрано 17. Допит за кожною версією-емоціогенним подразником було записано на магнітну стрічку, а фонограми використані у фонетичній експертизі на вимірювально-обчислювальному комплексі Київської вищої школи МВС СРСР у 1987 р., яку провели М. В. Салтевській, Ю. Ф. Жаріков та П. Ю. Тимошенко. Емоційна напруженість гр. Х. значно зросла, коли він почав описувати місце, куди вони з дружиною їздили відпочивати. Відносно інших версій-подразників, то мова гр. Х. не мала ознак емоційної напруженості, яка б перевищувала загальний емоційний фон. На основі інструментальних досліджень мови дійшли висновку, що відрізок фонограми з записом мови гр. Х., де він описував місце відпочинку сім'ї, має ознаки емоційної напруженості, які перевищують емоційний фон у 3-6 разів. Тут немає даних про те, що експерти виявили слід пам'яті, а лише об'єктивна інформація про сплеск емоційної напруженості в конкретному мовному матеріалі. Ця інформація дала змогу побудувати версію про те, що гр. Х. знає і приховує інформацію, пов'язану із зникненням його дружини. При огляді території, де відпочивала родина Х., було виявлено захований труп жінки. Дані експертизи довели, що труп дружини гр. Х., яка зникла 3,5 роки тому. Зрозуміло, ця методика використовується тільки тоді, коли обшукуваний добровільно погоджується спілкуватись та відповідати на запитання слідчого. Розглянуті інструментальні методики встановлення ідеальних відображень-слідів пам'яті шляхом дослідження емоційної напруженості мови дозволяє дійти таких висновків. 1. На сучасному етапі розвитку науки побічне інструментальне дослідження слідів пам'яті можливе. Воно базується на філософській теорії відображення, фізіологічних концепціях вчення про вищу нервову діяльність, про те, що внутрішнє і зовнішнє відображення взаємопов'язані. Внутрішнє виявляється через зовнішнє у вигляді емоційної напруженості в мові людини. 2. Застосування сучасних інструментальних засобів створює можливість для фіксації та вимірювання ступеня емоційної напруженості у мові людини і, таким чином, отримувати об'єктивну інформацію про ідеально-внутрішнє відображення, тобто слід пам'яті. 3. Методика складається з двох етапів: 1) пред'явлення емоціогенного зразка і фіксація мовної відповіді джерела (допитуваного); 2) проведення судово-фонетичної експертизи. 4. Фонетична експертиза містить висновок про наявність і ступінь емоційної напруженості у мові (відповідях) джерела на емоціогенний подразник. Експертиза не визначає наявності сліду пам'яті, а лише дає об'єктивну інформацію про таку версію. 5. Використання інструментальних методик дослідження слідів пам'яті можливе тільки при вільному волевиявленні джерела взяти участь у слідчій дії, добровільно спілкуватись і відповідати на запитання слідчого. Без такої згоди використовувати інструментальні методики у слідчій практиці не можна. |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна "§ 5. Деякі прийоми інструментального дослідження слідів пам'яті, що використовуються в оперативно-розшуковій та слідчій практиці" |
||
|