Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоПрокурорський нагляд в Україні → 
« Попередня Наступна »
Шумський П.В.. Прокуратура України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вен-турі.,1998. - 336 с., 1998 - перейти до змісту підручника

Допит підсудного, потерпілого, свідків, експертів, участь у впізнанні, огляді і т.п


. - все це вимагає від прокурора доброго знання процесуальних норм, судової етики і судової психології, а також широких можливостей, які відкривають використання найновіших технічних засобів виявлення і фіксації доказів. На судовому слідстві всі ці знання в кінцевому рахунку акумулюються в розробленій і реалізованій прокурором тактиці участі в провадженні окремих слідчих дій. Від правильного визначення в кожному конкретному випадку тактики і методики допитів, очних ставок, оглядів і т.п. в багатьох випадках залежить ефективність діяльності прокурора в цій частині судового розгляду. Тому вказівки з тактики і методики дослідження доказів заслужено складають основний зміст тих розділів навчальних і практичних посібників, які присвячені участі прокурора в судовому слідстві.1
Однак при всій важливості використання тактичних правил для досягнення позитивного результату не вони характеризують процесуальне становище учасника судового розгляду, що їх застосовує. Це і зрозуміло: тактика проведення слідчих дій на суді лише в найменшій мірі регламентована нормами права, які передбачають можливість допиту підсудного за відсутності іншого підсудного, тоді як будь-яке становище учасника процесу повністю визначається тим, що сказано про нього в законі. Оскільки тепер мова йде про роль державного обвинувача в суді, а це передбачає вивчення його відносин з іншими учасниками судового розгляду і, перш за все, з головним з них - з судом, участь прокурора в судовому слідстві розглядатиметься тут саме в цьому процесуальному аспекті.
Судове слідство починається оголошенням обвинувального висновку. Виникає питання, хто це робить. Відповідь на нього
' Див. Ароцкер П.Е. Тактика і етика судового процесу. М., 1969; Маляров А.П. Підтримання державного обвинувачення в суді. М., 1970, с.23-67.
140

дає практика. У більшості країн ближнього зарубіжжя і деяких дальнього - це робить головуючий, інколи він доручає це одному із суддів або прокурору. Між тим, питання щодо оголошення в суді обвинувального висновку далеко не технічне.
Зовсім не в'яжеться з роллю судді оголошення ним обвинувального висновку - документа, що складений однією із сторін і що відтворює погляди цієї сторони. Справді, чому про позицію державного обвинувача присутні в залі повинні дізнаватися не від нього самого, а від судді? Більше того, складається думка, що судця оголошує не акт обвинувачення, а результат власного розслідування, адже ніякі реквізити обвинувального висновку, що свідчать про його автора, як правило, не зачитуються.
Водночас, із самого характеру і тону викладу слідує єдиний і категоричний висновок: підсудний винен в скоєнні злочину. Чи треба говорити наскільки шкідливо таке викривлення дійсності?
На ці серйозні негативні наслідки, начебто другорядної, навіть технічної дії, вже вказували неодноразово юристи.1
Журналіст О.Чайковська підмітила ще один доказ цієї негативної тенденції. Вона пише: «Ним (обвинувальним висновком) починається всякий судовий процес по кримінальній справі. Як правило, це довгий і детально регламентований документ. Читає його саме головуючий, обвинувачення, таким чином, звучить як від імені суду і справляє на присутніх велике враження. Вони починають думати, що справа з самого початку вирішена і підписана. До того ж, обвинувальний висновок складений так, що обвинувачення повторюється двічі. Із свого високого місця суддя ніби двічі звинувачує підсудного. А між тим, аргументів захисту присутні не почують до самого кінця судового розгляду. Чи не шкідливо це?»2
Іншої думки Е.Г.Талінський. Всі приведені вище аргументи, на його думку, надумані і перебільшені. Оспорюючи їх, він пише: «Перш за все відомо, що документом, який відтворює відношення суду до пред'явленого обвинувачення, є вирок, а не обвинувальний висновок».3
'Див. Строгович М.С. Курс радянського кримінального процесу. Т.П М., 1971, с.271.
2Див. Чайковська О. Визнання. Літературна газета. З грудня 1969.
3Див.Талінський Е.Г. Судове слідство в кримінальному процесі. Автореф. канд. due. Харків, 1972, с. 19.
141
Крім того, оголошення обвинувального висновку, як правило, закінчується вказівкою про те, що він складений і затверджений прокурором і, таким чином, усуваються всякі сумніви в частині належності цього документа до матеріалів попереднього слідства. Накінець, всі послідуючі дії суду вказують на те, що суд перевіряє всі висновки обвинувачення, а тому не визнає їх раніше встановленими.1 Тому нема ніякої необхідності шукати виправдання порядку, який цього не заслуговує.
Законодавець справедливо вважає, що суд, як орган правосуддя, не повинен мати ніякого відношення до авторства обвинувального висновку, оскільки це акт обвинувальної влади. Тому він звільнив суд від встановленого ст.27 Закону про судоустрій СРСР 1938 року обов'язку затверджувати в стадії віддання до суду обвинувальний висноовк,2 а також анулював належне суду право скласти новий обвинувальний висновок. Цим була підкреслена принципова несумісність функцій суду з формулюванням чи попереднім санкціонуванням ним висновків сторони обвинувачення.
Треба, виходячи з престижу і авторитету правосуддя, звільнити суддів від обов'язків оголошувати обвинувальний висновок. Це функція прокурора. Він - представник державного обвинувачення, його зусиллями кримінальна справа стала предметом судового розгляду. Він приходить в суд за підтвердженням правильності свого висновку про винуватість обвинуваченого, викладеного в схваленому і затвердженому ним обвинувальному висновку. Кому, як не прокурору, доповідати цей висновок, публічно аргументувати його в суді? Такий порядок з логічною необхідністю витікає з існуючого в стадії судового розгляду розподілу процесуальних функцій і позбавляє суд виконання, нехай навіть короткочасних, не властивих йому обов'язків.
У тих випадках, коли державний обвинувач не бере участі в суді, оголошувати обвинувальний висновок можна було б доручити секретарю судового засідання.3
'Див. Текінський Е.Г. Судове слідство в кримінальному процесі. Автореф. канд. due. Харків, 1972, с. 19.
2Див. Бюлетень Верховного Суду СРСР. 1963, № 5, с. 18. Затвердження обвинувального висновку розглядалось судовою практикою як порушення закону.
3Таку можливість передбачають відповідні статті Кримінально-процесуальних кодексів Грузії і Туркменії.
142

Секретар - фігура нейтральна. Нічиїх інтересів він у процесі не представляє, ніяких питань по суті справи він не вирішує, а читання ним обвинувального висновку - такий же нормальний засіб забезпечення ходу судового розгляду, як і ведення відповідного протоколу. Роль і призначення секретаря судового засідання настільки очевидна, що нікому в голову не прийде вважати його автором обвинувального висновку. Такий порядок можливий до прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу, оскільки в ньому без прокурора взагалі не буде розпочинатись в суді провадження по справі.
Перш ніж приступити до безпосереднього дослідження доказів, суд визначає, в якому порядку і в якій послідовності доцільно їх розглядати. Для цього він вислуховує думки сторін, причому першим висловлюється прокурор.
Виступаючи з висновком щодо порядку ведення судового слідства, прокурор виходить з того, що встановлення певної послідовності в розгляді доказів має істотне значення для повного і всебічного дослідження обставин справи, обгрунтованості обвинувачення на суді і викриття підсудного.
Адже обов'язок доказування обвинувачення лежить на про-куророві-обвинувачеві, а тому він повинен продумати і рекомендувати такий порядок ведення судового слідства, щоб не тільки самі докази (фактичні обставини справи), але й уся система перевірки підводила до переконання в правильності позиції, що відстоюється державним обвинувачем.
Висновок прокурора повинен мати вказівки, по-перше, на бажану послідовність розгляду доказів, що належать різним видам і, по-друге, на послідовність перевірки доказів, що відносяться до одного й того ж виду. Прокурор не може обмежитися викладом своєї думки тільки про черговість допитів підсудних, потерпілих, свідків і експертів, він повинен висловитись також і про порядок дослідження на суді висновку експертів, речових і письмових доказів. Відповідно до цього прокурор вправі рекомендувати і послідовність проведення необхідних слідчих дій.
Особливо важливо правильно визначити
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Допит підсудного, потерпілого, свідків, експертів, участь у впізнанні, огляді і т.п"
  1. 2.3. Процесуальні засоби діяльності в стадії
    допит підсудного (ст. 300 КПК); допит свідка (статті 303-305, 307 КПК); допит потерпілого (ст. 308 КПК); ' ' пред'явлення для впізнання (ст. 309 КПК); проведення експертизи (статті 310, 312 КПК); ;' допит експерта (ст. 311 КПК); огляд (речових доказів - ст. 313; документів - ст. 314; місцяподії-ст. 315 КПК); оголошення протоколів та інших документів (ч. 1 ст. 257 КПК); прийняття доказів, поданих
  2. Обсяг повноважень судів апеляційної та касаційної інстанцій
    допиту. Прокурор-обвинувач повинен першим допитати підсудного, потерпшого, свідків, експертів, оскільки вони в суді є з ініціативи прокурора і з метою обгрунтування обвинувачення, на якому буде наполягати прокурор.' Є й інша, протилежна точка зору.2 Так, М.Н.Маршунов вважає, що водночас прокурор - орган нагляду за законністю - не стає на позицію обвинувачення і, звичайно, не повинен допитувати
  3. Характер суспільної небезпеки - це якісна властивість небезпеки злочину.
    допитах підсудного, потерпілого, свідків, експертів та інших осіб, в огляді речових доказів, місця події, інших процесуальних діях, спрямованих на з'ясування всіх обставин справи. Переконаність прокурора у винності підсудного зобов'язує його підтримувати державне обвинувачення. В обвинувальній промові він розкриває соціальну небезпеку злочину, викладає обставини справи, аналізує докази, оцінює
  4. порядок ведення судового слідства
    допитувати його тільки в межах певного епізоду, з тим, щоб, закінчивши перевірку всіх інших, пов'язаних ним епізодів доказів, допитати підсудного по наступному епізоду і т.п. У практичних посібниках для прокурорів наводяться різні варіанти порядку дослідження доказів за епізодами, і всі ці варіанти передбачають допитувати підсудного, притім це його право давати показання суду, а не обов'язок.
  5. § 2. Початковий етап розслідування
    допит заявників про прикмети зовнішності та одягу постраждалого, а також здійснення туалету трупа з метою надати зовнішності прижиттєвого вигляду. Результати пред'явлення для впізнання фіксуються у протоколі. При розслідуванні вбивств особливе місце посідає допит свідків. До плану допиту включаються всі питання, що характеризують склад злочину. Особливе значення має деталізація показань, бо вона
  6. § 3. Початковий етап розслідування
    допит свідків; 5) пред'явлення трупа для впізнання; 6) призначення судово-медичної експертизи трупа; 7) призначення інших судових експертиз. На початковому етапі при розробці по «гарячих слідах» можуть бути встановлені особи, які підозрюються у причетності до вчиненого злочину. У цих випадках необхідно провести такі слідчі дії, як затримання і допит підозрюваного, обшук особи та обшук за
  7. § 1. Криміналістична характеристика зґвалтувань
    допиту осіб, затриманих чи вже притягнутих до кримінальної відповідальності. Це трапляється, коли злочинна група вчиняла злочини протягом деякого часу, а потерпілі з тих чи інших причин не заявили або заявили, але заява перебувала без розгляду чи справа була припинена у зв'язку з тим, що злочинці не були встановлені. Велике значення для розслідування має своєчасність одержання свідчень про
  8. § 2. Початковий етап розслідування
    допити водіїв, свідків, потерпілих та ін. Більш складна слідча ситуація виникає тоді, коли злочинне порушення правил безпеки дорожнього руху вчинене за відсутності свідків або водієм, який зник з місця події, залишивши транспортний засіб. Як правило, так поводяться особи, які вчинили викрадення транспорту або намагаються протидіяти розслідуванню шляхом висунення неправдивої версії про викрадення
  9. § 3. Наступний етап розслідування ЕКОЛОГІЧНИХ ЗЛОЧИНІВ
    допит обвинувачених (підозрюваних). З метою перевірки одержаних даних поряд з іншими слідчими діями проводяться перевірка показань на місці, слідчий експеримент, призначаються судові експертизи. Підготовка до допиту обвинувачених вимагає ознайомлення слідчого з даними, що стосуються додержання екологічних правил та стандартів (наприклад, технічною документацією на роботу очисних споруд,
  10. Процесуальна характеристика свідка.
    допитані яксвідки: адвокати та інші фахівці у галузі права, які за законом маютьправо на надання правової допомоги особисто чи за дорученнямюридичної особи, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі1 - з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язкузберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;
© 2014-2022  ibib.ltd.ua