Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоПрокурорський нагляд в Україні → 
« Попередня Наступна »
Шумський П.В.. Прокуратура України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вен-турі.,1998. - 336 с., 1998 - перейти до змісту підручника

порядок ведення судового слідства


у великих і складних справах, де кілька підсудних і багато самостійних епізодів. Досвідчені прокурори часто перевіряють обставини таких справ за епізодами, і суди, як правило, погоджуються з ними. Це дає можливість певним чином згрупувати докази і повністю вичерпати все, що пов'язано зі з'ясуванням окремого епізоду, а потім, переходячи до завчасно розробленого плану від епізоду до епізоду, без пропусків
143
г
дослідити всі обставини справи. Систематичність дослідження - головна перевага такого порядку ведення судового слідства. Перевірка за епізодами свідків і потерпілих, письмових і речових доказів, як правило, не викликає труднощів, оскільки кожен із доказів, як правило, відноситься до одного епізоду. Складніше з показаннями підсудного, які, як правило, охоплюють всі без винятку обставини багатоепізодної справи. Можна, звичайно, штучно розривати показання підсудного і допитувати його тільки в межах певного епізоду, з тим, щоб, закінчивши перевірку всіх інших, пов'язаних ним епізодів доказів, допитати підсудного по наступному епізоду і т.п. У практичних посібниках для прокурорів наводяться різні варіанти порядку дослідження доказів за епізодами, і всі ці варіанти передбачають допитувати підсудного, притім це його право давати показання суду, а не обов'язок. Необхідно підкреслити, що єдиної стандартної схеми судового слідства для кожної справи взагалі не існує, тому суд кожного разу запитує думку сторін. Не може бути і типового висновку прокурора, він повинен відтворювати конкретні, характерні особливості кожної справи і відповіді підсудного щодо того, чи визнає він себе винним повністю або частково. Характером цієї відповіді практично визначається черговість допиту підсудного. Якщо підсудний визнає себе винним, прокурор рекомендує розпочати судове слідство з його допиту; якщо він вини не визнає, найчастіше вноситься пропозиція перенести його допитування на кінець судового слідства. Суд з такою вимогою, як правило, погоджується. «У ряді випадків правильна побудова судового слідства вимагає, щоб допитування підсудного проводилося не на початку судового слідства, не в першу чергу», - пише, наприклад, АЛ.Ципкін. Це особливо важливо тоді, коли підсудний не визнає себе винним. Коли підсудний не визнав себе винним і його все ж допитують першим, то тут нерідко виявляється бажання встановити по його показах наявність вини, якщо не повної, то часткової. За такого становища завжди існує небезпека, що допит набере небажаного характеру.'
' Див. Ципкін А.П. Право на захист в радянському кримінальному процесі. Саратов, 1959, с.293; Чельцов М.А. Радянський кримінальний процес. М., 1962, с.382; Соя-Серко О. Порядок допиту підсудного. «Соц.законність», 1969, № 12, с.43; Ароцкер Л. Є. Застосування державним обвинувачем тактичних прийомів і методів криміналістики. В кн. «Підтримання державного обвинувачення в суді». //Під ред. М.П.Малярова. М., 1975, с.28.
144

Але якщо обвинувальний ухил виникає при допитуванні підсудного, що не визнав своєї вини, на самому початку судового слідства, то віднесення допиту до більш пізнього періоду розгляду, само по собі не може служити позбавленням від цього зла.
Якщо суд приступає до дослідження матеріалів кримінальної справи, то логічно і необхідно зразу ж дізнатися про суть заперечень проти обвинувачення, що виставляються підсудним, його доводи і аргументи, щоб подальше дослідження доказів вести з урахуванням цих показань і під кутом зору їх перевірки.
Що стосується самого підсудного, то для нього надзвичайно важливо, особливо коли він оспорює обвинувачення, щоб дослідження було розпочато з вислуховування його доводів, щоб йому першому була надана можливість дати вичерпні пояснення, відповісти на запитання, що виникли у суду і сторін, і тим самим зразу ж звернути увагу на слабкі ланки в ланцюгу обвинувальних доказів, вказати на проблеми і помилки попереднього слідства.
Накінець, як справедливо зазначається в літературі, «з точки зору виховного ефекту, вважається більш доцільним, щоб раніше був допитаний підсудний, а потім інші особи. Присутні в залі суду, які знають обставини справи тільки з обвинувального висновку, в результаті допитування підсудного отримали б більш повне уявлення про суть пред'явленого обвинувачення. Як підкреслюється в одному з посібників для державних обвинувачів, прокурор повинен продумати, чи «доцільно починати дослідження доказів з допиту підсудних чи потерпілих і свідків, в якій послідовності допитувати підсудних, якщо їх декілька, в якій черговості допитувати свідків, провести огляд місця події, огляд речових доказів, заслухати експертів тощо».1
У ході судового слідства основну увагу прокурор приділяє питанню допитування підсудних і свідків, оскільки допит - надзвичайно важливий захід дослідження обставин справи в суді. Готуючись до допитування, він вивчає показання обвинувачених і свідків, дані ними під час дізнання і попереднього слідства, співставляє ці показання з іншими матеріалами справи, завчасно продумує формулювання і послідовність своїх питань і т.п. Особливо важлива ретельна підготовка до допиту підсудних, оскільки від цього, як відомо, суттєво залежать результати доказування обвинувального висновку в суді.
' Див. Маляров Л/. 77. Підтримання державного обвинувачення в суді. М., 1975, с.75.
145
Що стосується процесуальних аспектів провадження на суді, то з них принципове значення як в теоретичному, так і в практичному плані має питання, кому доцільніше, з погляду досягнення найбільш ефективного кінцевого результату, починати перший допит підсудного і свідків - суду чи прокурору.
Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства України право першого допитування підсудного чи свідка належить прокурору, потім допитування ведуть інші учасники судового розгляду і лише після них - суддя. Однак суд має право упродовж всього допитування підсудного чи свідка сторонами задавати йому питання для уточнення і доповнення його відповіді.
Слід визнати, що черговість проведення допитування дозволяє прокурору (і зобов'язує його) першим почати дослідження обставин, про які повідомляє у своїх показаннях підсудний чи свідок, і найбільш відповідає прийнятому в процесі змагальному судовому розглядові і правильній постановці державного обвинувачення в суді.
Для такого ствердження є досить аргументовані підстави. Неможливо відхиляти очевидний факт, який постійно заявляє про себе на практиці, що перше, тобто після вільної розповіді, допитування підсудного найчастіше набуває викривального характеру. Особа, що допитується в суді, не взмозі психологічно відмовитися від картини злочину, що відбита в його свідомості письмовими матеріалами справи, обвинувальним висновком. Нема потреби брати крайній випадок, коли суддя, забуваючи про свою роль у процесі, завчасно вважає цю картину істинною, вірною. Будемо виходити з того, що суддя, як йому і належить, розглядає обвинувальний висновок лише як одну з можливих версій вчинення злочину. Але це й за такої умови, щоб прийняти чи відвернути рекомендовану йому версію, він повинен уточнити, з'ясувати розбіжності між тим, що написано в обвинувальному висновку і тим, про що тепер розповідає підсудний. Свої уточнюючі питання судді доводиться формулювати, не інакше, як відштовхнувшись від обвинувального висновку і співставляю-чи з ним факти в інтерпретації підсудного або взявши за основу показання підсудного, викладені у вільній розповіді, і порівнюючи їх із версією обвинувального висновку. І в тому, і в іншому варіанті допит не може звільнитися від більш чи менш відверто виступаючого обвинувального забарвлення, воно диктується самою необхідністю перевірити аргументацію і висновки тільки що оголошеного в суді обвинувального висновку.
Вказане не слід тлумачити як утвердження абсолютної невідкладності обвинувального характеру першого допиту підсуд-
146

ного. Все залежить від професійних знань, життєвого досвіду, принциповості судді, від того, як він розуміє своє призначення в процесі. Розумний, досвідчений суддя зможе провести перший допит об'єктивно і безпристрасно, не виявляючи свого відношення до обвинувачення і не афішуючи своїх симпатій чи антипатій. Але небезпека мимоволі виявиться упередженою, коли доводиться самому починати допит, існує реально, з нею не можна не рахуватись.
Цю обставину, тобто дистанцію між можливою і дійсною поведінкою судці, що починає допит, важливо мати на увазі при оцінці заперечень, що висуваються проти доцільності ведення першого допиту прокурором. Грунтуючись на неточних в ряді випадків висловлюваннях деяких авторів, що відстоюють переваги такого порядку допиту, І.Д.Перлов свою критику направив проти положень, які він від імені своїх опонентів сформулював так: «... судді несуть на собі не тільки вагу першого і основного допиту підсудного, але й, що часто буває, всього допиту».1
Звичайно, миритись з таким становищем не можна, але й воювати проти нього немає сенсу, тому що воно - плід гіперболи, народженої у пристрастях полеміки.
Практика дає достатньо свідчень тому, що більшість кримінальних справ розглядається суддями об'єктивно і безпристрасно, навіть коли вони першими починають основний допит підсудного. Однак цей факт сам по собі не усуває об'єктивної можливості іншої, небажаної поведінки судді, і завдання полягає в тому, щоб закріпити в законі такий варіант процедури допиту, який звів би до мінімуму умови, що сприяють перетворенню цієї можливості в реальність.
І.Д.Перлов, безумовно, правий в тому, що «можна першим допитувати підсудного і об'єктивно вести допит, також як можна втратити об'єктивність, допитуючи підсудного останнім»; що позиція судді визначається, перш за все, характером питань, що задаються, та їх змістом.2 А саме в цьому суть проблеми, що дискутується.3
' Див. Перлов І.Д. Судове слідство в кримінальному процесі. М., 1975, с.119.
2 Див. І.Д.Перлов. Судове слідство в кримінальному процесі. М., 1975, с. 120.
3 Див. Іванов Ю.А. Роль громадської думки в розвитку і дальшому вдосконаленні кримінального і кримінально-процесуального законодавства. Вісник МДІ. 1971, № 5, с.31.
147
г
Г.З.Анашкін зауважує: «Суддя не може брати на себе в процесі роль обвинувача чи захисника, хоча такі факти, на жаль, трапляються в судовій практиці. Нерідко головуючий всю вагу судового слідства приймає на себе, залишаючи на долю прокурора і адвоката з'ясування лише другорядних питань. Навіть свідків, викликаних в суд за клопотанням прокурора і адвоката, першими допитує суддя, а не ті учасники судового розгляду, з ініціативи яких вони викликані».
Тепер про другу сторону питання. Якщо суддя допитує підсудного раніше ніж прокурор, то тим самим він якоюсь мірою звужує для прокурора можливість використати допит як спосіб підтримання державного обвинувачення, як засіб викриття винного. Обов'язок доказування винуватості, як відомо, лежить на обвинувачеві, прокурор готовий приступити до виконання цього обов'язку, за чим він і прийшов в суд. Питання про найбільш раціональний порядок ведення допиту на судовому слідстві обговорюється вже багато років, основні аргументи сторін, що дискутують, неодноразово піддавались критичному аналізові.
Питання про те, як повинен будуватись організаційно і тактично допит підсудних (свідків) на судовому слідстві, безпосередньо зачіпає корінні проблеми правосуддя, про роль і призначення суду і гарантії його безпристрасності, про обов'язки доказування і обвинувачення, про правильні відносини між судом і прокурором. Його ніяк не можна вважати вирішеним, доки в законодавстві і на практиці існує два, хоча й допустимих в принципі, але далеко не рівнозначних за своїми наслідками рішеннями.
Це питання відноситься до тих, котрі в період підготовки і проведення судово-правової реформи попали в поле зору законодавця і стали предметом його уважного вивчення.
Усі ці зміни законодавства наступили в результаті вивчення накопиченого до того часу позитивного передового досвіду роботи всього правозабезпечуючого механізму нашої держави і його теоретичного узагальнення в численних наукових публікаціях.
Прокурор, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє всебічному, повному і об'єктивному розгляду кримінальних справ та постановлению судових рішень, що грунтуються на законі.
Підтримання державного обвинувачення посідає значне місце в діяльності прокурора як за обсягом, так і за значенням. У 1992-1995 роках прокурори підтримали обвинувачення більш як у 233 тисячах справ і взяли участь у розгляді майже 777 тис.
148

кримінальних справ у суді касаційної інстанції. За участю державних обвинувачів розглядаються всі справи про тяжкі злочини та злочини, вчинені неповнолітніми. За поданнями та протестами прокурора виправляється значна кількість судових помилок: скасовано та змінено незаконні вироки, ухвали і постанови суду відносно 24215 осіб.
Становлення в Україні нових суспільно-економічних відносин та нового характеру взаємовідносин між державою і громадянином вимагає створення кримінальної процедури, побудованої на засадах змагальності, захисті конституційних прав і свобод, поваги до честі і гідності особи. У зв'язку з цим принципове значення має визначення, що завданням кримінально-процесуального законодавства є встановлення осіб, винних у вчиненні злочинів, правильне застосування до них закону і справедливе їх покарання, запобігання притягненню до кримінальної відповідальності і засудження невинних, захист особистої свободи і майна, честі і гідності громадян, інших їхніх прав і законних інтересів, державних інтересів, прав підприємств, установ, організацій.
Надзвичайно важливим є виділення в окрему главу кримінального процесу і наповнення їх реальним змістом. Одержують законодавче визначення такі принципи, як законність, публічність, рівність громадян перед законом, гласність, презумпція невинності, змагальність, повага до честі і гідності особи, недоторканість особи і її житла тощо. Одержали розвиток положення щодо компетенції, прав і обов'язків прокурора, слідчого, дізнавача; детально регламентовані права і обов'язки підозрюваного, обвинуваченого, захисника, потерпілого, позивача і відповідача, інших учасників кримінального процесу. Створено глави про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у справі, про особливості виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень.
Подальший розвиток одержали положення щодо особливостей доказування в кримінальному процесі. Автори проекту виходили з того, що всі сумніви у винності обвинуваченого, якщо їх неможливо усунути, завжди тлумачаться на його користь. Якщо винність обвинуваченого не доказана, суд зобов'язаний прийняти рішення про його невинність. Норми про предмет доказування сформульовано таким чином, що вони орієнтують дізнавача, слідчого, прокурора на з'ясування не тільки обставин дій і участі у його вчиненні конкретної особи, але й на з'ясування обставин, які виключають чи пом'якшують кримінальну відповідальність.
149
Реалізація принципу презумпції невинності відобразилась і в наданні обвинуваченому права на поводження з ним як з невинним у вчиненні злочину до набрання обвинувальним вироком законної сили.
Покладення обов'язку доказування на обвинувача зумовило розширення прав і можливостей захисту у спростуванні доказів обвинувачення (право збирати і представляти докази, право брати участь у виконанні слідчих дій тощо).
Суд касаційної інстанції перевіряє судові рішення лише щодо додержання судом першої інстанції норм права.
Слід зберегти ревізійні начала перегляду справ, які передбачені чинним КПК: якщо задоволення апеляції чи касаційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших осіб, щодо яких не надійшли апеляції чи скарги, апеляційний і касаційний суд зобов'язані прийняти таке рішення.
При розробці проекту вирішено відмовитись від перегляду справ у порядку нагляду. При цьому автори виходили з того, що запровадження апеляційного і касаційного перегляду справ є достатньою гарантією забезпечення перевірки законності і обгрунтованості судових рішень.
У проекті суттєво змінені норми чинного законодавства щодо особливостей провадження у справах приватного і приватно-публічного обвинувачення, у справах про злочини неповнолітніх, про застосування примусових заходів виховного і медичного характеру, виконання вироку, постанови, ухвали суду та вирішення інших питань, пов'язаних із судовими рішеннями у кримінальних справах. Розроблено спеціальні глави про особливості заочного провадження у кримінальних справах, про провадження щодо відновлення втрачених або знищених справ тощо.
Автором здійснено правовий аналіз доопрацьованого проекту Кримінально-процесуального кодексу. Законопроект заслуговує на увагу.
Ним передбачаються такі новели, як обов'язок прокурора:
- складати обвинувальні висновки (постанови) при направленні справ до суду, що були розслідувані органами слідства;
- на вимогу суду, який повернув справу на додаткове розслідування, особисто проводити розслідування;
- брати участь у засіданнях всіх інстанцій при розгляді справ, що надійшли до суду з обвинувальним висновком.
Ці новели у теоретичному плані заслуговують на увагу, але для їх реалізації необхідне відповідне кадрове, матеріально-технічне, фінансове забезпечення і правові гарантії. Для впровад-
150

ження їх у життя передусім треба вирішити зазначені проблеми. В узагальнених даних, що надійшли від підпорядкованих прокуратур, чисельність тільки прокурорів має збільшитися у 3-4 рази. Наприклад, для прокуратур Одеської області потрібно було додатково 290 прокурорів, для Миколаївської - 270, для Донецької та Запорізької - по 250, для Львівської, Сумської та м.Києва - по 200. їхня діяльність має забезпечуватися і відповідною кількістю обслуговуючого персоналу, приміщеннями, робочими місцями тощо. Наприклад, для Кіровоградської обласної прокуратури потрібно буде додатково понад 15 робочих кабінетів.
Реалії такі, що навіть за наявної обмеженої структури органів прокуратури названі проблеми залишаються невирішеними. Надалі їх ускладнювати недоречно.
Крім того, для виконання запропонованих новел проект не передбачає ніяких правових гарантій, правового забезпечення. Вони також не відповідають чинним принципам організації і діяльності прокуратури. Так, у законопроекті нема заборони прокурорам доручати розслідування злочинів слідчим, створювати для цього слідчі групи, давати обов'язкові вказівки слідчому складати проекти обвинувальних висновків від імені прокурора тощо.
Звільнення слідчого від обов'язків завершувати розслідування злочину складанням обвинувального висновку чи відповідних постанов призведе, на наш погляд, до зниження його відповідальності та до тяганини перед направленням справи до суду, бо прокурору об'єктивно потрібен буде певний час для вивчення справи перед тим, як прийняти і оформити відповідне рішення щодо закінчення попереднього слідства.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "порядок ведення судового слідства"
  1. Допит підсудного, потерпілого, свідків, експертів, участь у впізнанні, огляді і т.п
    порядок з логічною необхідністю витікає з існуючого в стадії судового розгляду розподілу процесуальних функцій і позбавляє суд виконання, нехай навіть короткочасних, не властивих йому обов'язків. У тих випадках, коли державний обвинувач не бере участі в суді, оголошувати обвинувальний висновок можна було б доручити секретарю судового засідання.3 'Див. Текінський Е.Г. Судове слідство в
  2. Тема 3. Суб'єкти адміністративного права
    порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань; Антимонопольний комітет України; Державна податкова адміністрація; Державна митна служба; п Державний комітет з питань регуляторної політики та підприєм-$ ництва; -с Національна комісія регулювання електроенергетики; > ( Державна комісія з цінних
  3. 31. Накладання заборони відчуження
    порядок вчинення нотаріальної дії, є наявність чи відсутність заборони на відчуження об'єкта нерухомого майна. Із самої назви нотаріальної дії випливає її суть: перешкодити вільному розпорядженню майном. Коли на майно накладено заборону на його відчуження, то власник конкретного об'єкта нерухомого майна не може розпорядитися ним, оскільки не має одного з елементів права власності - розпорядження
  4. § 2. Особливості криміналістичної характеристики і розслідування податкових злочинів
    порядок і строки сплати відповідного податку. Діяннями з ухилення від сплати податків є неподання податкових декларацій, приховування об'єктів оподаткування, заниження вартості об'єктів оподаткування. Неподання податкових декларацій характеризується тим, що службові особи суб'єкта підприємницької діяльності та фізичні особи у встановлений законом строк не подають до територіальних податкових
  5. § 3. Особливості криміналістичної характеристики та розслідування ухилення від повернення виручки в іноземній валюті
    порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та іншими нормативно-правовими актами. Кримінально-правовий захист валютних інтересів держави здійснюється нормами про відповідальність за ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК) та незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 208 КК). Валютна виручка суб'єктів господарської діяльності -
  6. § 3. Розвиток криміналістики України в ХХ столітті
    порядок проведення обшуків, дізнання, вийомкі речовихдоказів та арешту винних", таблиці категорій злочинного елементу (за видами злочинів) тощо. В зв'язку з тим, що в багатьох губернях процвітав політичний бандитизм і велися військові дії, зв'язок центра з місцями був у значній мірі утруднений. Тому деякі керівники губернських та повітових карно-розшукових органів не одержували ніяких інструкцій
  7. 3. ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ
    порядок їх діяльності у кримінальних справах. У зв'язку з цим норми статутних нормативно-правових актів є матеріальними "компетенційними" нормами, а кримінально-процесуальні норми - процесуальними "компетенційними". Отже, як у статутних, так і в "процедурних" нормативних актах відображено офіційний характер відносин між посадовими особами органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду,
  8. 2. ПІДСТАВИ РЕАБІЛІТАЦІЇ
    порядок поновлення їїпорушених прав і вжити необхідних заходів до відшкодування шкоди,завданої особі внаслідок незаконних засудження, притягнення якобвинуваченого, затримання, застосування запобіжного заходу тау разі незаконного продовження виконання призначеного покарання у випадках, коли кримінальний закон, який усуває караністьдіяння, набрав чинності"; 4)ст. 1167ЦК: "1. Моральна шкода, завдана
  9. 4. ПОРЯДОК РЕАБІЛІТАЦІЇ
    порядок поновлення порушених прав і відшкодування шкоди, направивши йому повідомлення або склавши про це протокол. Питання про відшкодування шкоди, яку можна визначити в грошовому еквіваленті, вирішують у такому порядку. 1. Протягом 6 місяців після направлення громадянинові повідомлення, він для визначення розміру завданої шкоди (пункти 1, 3, 4ст. З Закону України від 1 грудня 1994 р.) може
  10. ДОДАТКИ ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ
    порядок їх заповнення встановлюються Міністерством фінансів України за погодженням з Державним комітетом статистики України. 5. Форми фінансової звітності банків і порядок їх заповнення встановлюються Національним банком України за погодженням з Державним комітетом статистики України. 6. Форми фінансової звітності бюджетних установ, органів Державного казначейства України з виконання бюджетів