Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративное право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоКриміналістика → 
« Попередня Наступна »
Біленчук П.Д., Дубовий О.П., Тимошенко П.Ю., Салтевський М.В.. Криміналістика.:Підручник. Київ: Національна академія внутрішніх справ України,1997. - 232 с., 1997 - перейти до змісту підручника

§ 3. Розвиток криміналістики України в ХХ столітті


Наука криміналістика і судові-експертні установи в Україні по-справжньому почали створюватися тільки після скасування старих судових установ. 4 січня 1918 р. Народний Секретаріат проголошеної в Харкові Української народної республіки на всій її території скасував стару судову систему, поліцейські і слідчі апарати. Ведення слідства було покладено на постійних суддів, кримінальні справи розглядалися колегіально у місцевих народних судах. До того часу збереглися Київський та Одеський Кабінети науково-судової експертизи. Петербурзькій згорів за часи революції, а Московський взагалі припинив своє існування. Таким чином, залишились експертні установи тільки в Україні.
Українські кабінети науково-судової експертизи продовжували працювати з перервами, внаслідок змін політичної обстановки. Так, Київський кабінет у 1920 р. був пограбований білополяками і тимчасово припинив роботу.
Не краще було положення і в колишніх сискних відділеннях. Створені на їх базі карно-розшукові установи приходилося відновлювати по декілька разів, тому що врезультаті неодноразових змін власті, їх обладнання, обліки, документація були знищені або пограбовані. Так, у 1919 р., в Чернігові петлюрівці, звільнивши місто від більшовиків, випустили із в'язниці всіх заарештованих, втому числі і кримінальних злочинців. Останні кинулись до приміщення губрозшуку, розгромили і підпалили його. При цьому було знищено весь архів колишнього сискного відділення разом із дактилокартами, фотознімками і антропометричними вимірами злочинців. Київська "Вечірня газета" в грудні 1919 р. Повідомила читачів, що "більше всіх із установ міліції потерпів відділ карного розшуку. Всі книги і діловодство забрані, вивезені фотографічні знімки злочинців із дактилоскопічного кабінету. Вивезені телефони, речові докази тощо".
Подібні картини спостерігалися і в інших містах. У Харкові, наприклад, відступаючі деникінці розгромили приміщення карного розщуку і вивезли з собою реєстраційні картки з дактилокартами злочинців, 13 альбомів з їх фотографіями, довідки про судимість з 1907 по 1906 р. Включно, дво фотоапарати, стілець з головоутримачем тощо.
У становленні радянської криміналістики України велику роль відіграла її правоохоронні органи.
3 грудня 1918 р. декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України було створено Всєукраїнску Надзвичайну комісію , а 14 лютого1919 р. було прийняте "Тимчасове Положення про народні суди і революційні трибунали", а 1 березня 1919 р. - про Народний комісаріат юстиції (НКЮ), який контролював діяльність судів та слідства. Для цього в структурі юстиції було створено контрольно-слідчий відділ.
16 квітня 1919 року було прийнято декрет про введення посади верховних народних слідчих, що призначалися Народним Комісаром юстиції. Внаслідок законотворчої діяльності молодої Української держави була створена й функціонувала система слідчих органів, до якої входили народні слідчі та їх помічники, котрі перебували при контрольно-слідчих підвідділах місцевих юридичних відділів; особливі народні слідчі при Революційних трибуналах і верховних народних слідчих у складі контрольно-слідчих відділів НКЮ.
16 квітня 1919 р. Рада Народних Комісарів УСРР також прийняла декрет "Про організацію карного розшуку", який не тільки юридично закріпив правове положення вже діючих у деяких містах карно-розшукові установи, але й визначив єдину на території республіки організацію карного розшуку. На відмінність від РСФРР та інших радянських республік ця організація мала ряд особливостей. Вони поялгали в тому, що карний розшук УСРР був підпорядкований НКЮ і в структурному відношенні складався з судово-карного розшуку, в обов'язки якого входило вжиття оперативно-розшукових заходів, і судово-карної міліції, на яку покладалось проведення дізнання.
Згідно з Положенням про органи карного розшуку і судово-карної міліції, виданого НКЮ в травні 1919 р., загальне керівництво ними на території України здіснювала Центральна секція судово-карного розшуку (Центрсудугроз). До його складу входили: Інспекторські частини судово-карного розшуку і судово-карної міліції, реєстраційне бюро, розплідник собак-шукачів, курси для підготовки агентів і редакція "Известия Центрсудугроза". Реєстраційне бюро, зокрема, займалося розробкою реєстраційних і розшукових карточок, дактилоскопічних листків злочинців і було зобов'язане відповідати на запити місцевих секцій карного розшуку про встановлення особи і судимості затриманих злочинців.
3 квітня 1920 р. РНК УСРР прийняла "Положення про організацію вядділів карного розшуку", яке закріпило в Україні аналогічне, прийнятим у РСФРР, організаційно-правових форм побудови апарату карного розшуку. Тепер він був складовою яастиною міліції і переходив у підпорядкування НКВС.
Створений в средині 19920 р. Укрцентророзшук виконав велику організаційну рорботу по розбудові місцевих карно-розшукових установ і налагодженню їх практичної діяльності. Серед різноманітних нормативних актів, які були спрямовані на Місця протягом першого півріччя, були "Інструкція по дактилоскопії і реєстрації злочинного елементу", ЦІнструкція про порядок проведення обшуків, дізнання, вийомкі речовихдоказів та арешту винних", таблиці категорій злочинного елементу (за видами злочинів) тощо.
В зв'язку з тим, що в багатьох губернях процвітав політичний бандитизм і велися військові дії, зв'язок центра з місцями був у значній мірі утруднений. Тому деякі керівники губернських та повітових карно-розшукових органів не одержували ніяких інструкцій і будували свою роботу керуючись власним досвідом. Так начальник Полтавського губрозшуку доповідав: "Доводжу, що обладнання реєстрбюро організовано мною без всіляких інструкцій... Бюро і вся його робота виконується чисто практичним способом. З метою зберігання бланків (дактилокарт) обмежились виготовленням таких лише в одному примірнику".
Інструкції по роботі реєстраційних бюро складалися місцевими підрозділами, як то було, наприклад, у м. Миколаєві. Ведення реєстрації відбувалося шляхом опису особи за ознаками зовнішності з подальшим створенням абеткових картотек. З 1921 р. Укрцентророзшук ввів й інші способи реєстрації, зокрема дактилоскопічний і антропометричний за методом А. Бертильона. Інструкція, що надійшла з центру, орієнтувала на вимірювання 11 ознак злочинця. Українські фахівці запропонували вимірювати ще одну ознаку - ширину шелепної дуги, що потім було внесено в інструкцію центру. Але спосіб класифікації цих вимірювань не був розроблений, а сам метод був дуже суб'єктивний і неточний (зауважимо, що в європейських країнах ця система до того часу вже втратила своє значення і була замінена дактилоскопічною).
Розшук злочинця в основному здійснювався за ознаками словесного портрета, для чого була прийнята "Інструкція по складанню словесного портрета", рекомендовані правила фотографування злочинців і трупів сигналітичним методом. Таким чином, ще до входження України до складу СРСР, на її території передбачались три види реєстрації злочинців: абетковий, фотографічний і дактилоскопічний. Створювались відповідні картотеки , альбоми, колекції розшукуваних злочинців, злодіїв-рецидивістів. Випадки крадіжок реєструвалися за способом учинення злочину, малися картотеки за прізвиськами тощо.
У 1922 році губернські відділи розшуку були обладнані засобами дактилоскопіювання і фотографування. В Україні формувалась єдина дактилоскопічна десятипальцева картотека, в якій карти класифікувались за основною і додатковою формулою Гальтона-Генрі.
У 1923 році було введено реєстрацію всіх покараних позбавленням волі і примусовою працею. Методика використання дактилоскопічного обліку була ось такою. Агент кримінального розшуку районної ланки при затриманні злочинця дактилоскопіював його (виготовляв дві дактилокартки), а начальник відділу надсилав їх у губернське реєстраційне бюро. Там фахівець з дактилоскопії виводив формулу і перевіряв її за картотекою. Протокол разом із примірником дактилокартки відсилали адресату, від якого вона надійшла. Там і відбувалось розслідування. Якщо у картотеці не було потрібної інформації, то надіслана картка додавалась до масиву карток губернського відділу розшуку, а другий примірник з отриманою формулою вертали в район для формування місцевої картотеки. Треба зауважити, що ідентифікацію за дактилоскопічною картотекою виконував досвідчений дактилоскопіст, який і складав протокол впізнання. В наш час цю операцію виконує експерт ЕКО за дорученням слідчого чи оперативного працівника і складає довідку або висновок експерта.
Незважаючи на важкі умови Укрцентророзшук та місцева влада приймали міри по підготовці "червоних шукачів". В середині березня 1929 р. одна із харківських газет повідомляла, що при губернському криміналь-карно-розшуковому відділі відкриваються спеціальні курси для агентів розшуку. Ціль цих курсів - "підготувати належний контингент службовців по карному розшуку, який теоретично ? практично був би ознайомлений з найновішими методами техніки розшуку, прийнятої в європейських державах". В якості викладачів передбачалось використовувати професорів університету, колишніх прокурорських працівників, судових слідчих, які будуть читати лекції по судовій медицині, державному і також поліцейському праву. В програмі навчання значилися такі дисципліни як дактилоскопія ? антропометрія.
Спеціальні "курси для шукачів" були відкриті в лютому 1920 р. в Києві, на яких, як писалось в міській газеті, лекції по спеціальним предметам читають адвокати юридичного відділу.
Для підвищення професійної майстерності співробітників карного розшуку, починаючи з середини 1920 р., в багатьох карно-розшукових підрозділах щотижня проводились заняття по кримінальному праву, дактилоскопії, кримінальному сиску. В наказі по Харківському губрозшуку від 9 листопада 1920 р. зокрема вказувалося, що агенти розшуку, які не з'являвся хоч на одну лекцію без поважної причини, будуть звільнені зі служби, як не бажаючі працювати по розшуку. Весною 1921 р. в Харкові почали функційонувати короткосрочні курси по підготовці спеціалістів-дактилоскопів. Такі ж курси відкрилися в кінці 1921 р. при Черніговському губрозшуці, задача яких складалася в підготовці "досвідних працівників по реєстрації і дактилоскопіюванню злочинців".
В 1922 році Головне управління міліції республіки активно приймається за організацію учбової справи у всеукраїнському масштабі. В січні 1922 р. при Главміліції УСРР відкриваються Вищі курси по підготовці командного складу міліції, де одна із рот (4-та) спеціально готовила працівників карного розшуку. Серед предметів ,які їм викладалися були судова медицина, судова фотографія, експертиза документів хімічна, мікроскопічна ? макроскопічна експертизи.
Серйозну увагу Укрцентророзщук приділяв питанням придбання ? видання наукової літератури, учбових ? практичних посібників для працівників карного розшуку. Так, у вересні 1922 р. із Німеччини були виписані книги з криміналістики, а в травні 1923 р. для бібліотеки УКР УСРР куплені у приватної особи 15 книг на російській ? німецьких мовах з техніки розшуку, судовій медицині, кримінології, службовому собаководству. В 1924 -1925 роках Головне управління міліції ? розшуку УСРР ви-дало ряд керівництв, інструкцій, учбових посібників, в яких висвіт-eювались питання криміналістики: "Керівництво реєстраційно-дактилос-копічним бюро міліції ? карного розшуку УСРР", "Керівництво з проведення обшуків для працівників карного розшуку", "Керівництво для працівників міліції і розшуку сільських районів УСРР", "Першопочатковий зовнішній огляд трупа", "Настільний довідник працівників міліції ? розшуку України" тощо.
Творчу ініціативу проявляли ? губернські управління. Наприклад, в жовтні 1923 р. Одеський губрозшук розробив ? видав "Керівництво для працівників карного розшуку, яке потім придбали всі губрозшуки республіки.
В середині 20-х років з'являються переклади робіт зарубіжних криміналістів: Гельвіг А. "Сучасна криміналістика (методи розслідування злочинів)" (1925 ?.), Шнейкерт Г. "Тайна злочинця ? шляхи до ?? розкриття" (1925 р.), Гейндль Р. "Кримінальна техніка. Із майстерні карного розшука" (1925 ?.), Анушат A. "Мистецтво розкриття злочинів і закони логіки" (1927 р.) та інші. В одній із передмов говорилося, що ці книги дають можливість співробітникам розшуку вибрати з них те, "що в умовах нашої радянської дійсності ? в відповідності до нашого зако-нодавства може бути використано". Серед вітчизняних робіт цього періоду слід назвати праці П.С.Семеновського "Aактилоскопія як метод реєстрації" (1923 ?.), С.М.Потапова "Судова фотографія" (1926 р.), а також українських авторів - Н.П.Макаренко "Техніка розслідування злочинів" (1925 р.) ? М.С.Бокаріуса "Першопочатковий зовнішній iaeya o?oio i?e i?e?oaenueiio ? ea?ii-?icooeiaiio a?ciaii?" (1925 ?.). O? aa? ?iaioe iieeaee ii?aoie aeaaii? o?ei? na??? e?ei?iae?noe?ieo ?ia?o a Oe?a?i?.
В перші роки становлення радянської державності Україні була прийнята низка постанов Раднаркому, що мали сприяти боротьбі із бандитизмом та іншими видами небезпечних злочинів. Наприклад, "Про заходи по боротьбі з бандитизмом" (1921 р.), "Про підсудність справ про бандитизм" (1921 р.), "Про надання надзвичайних прав сесіям по боротьбі із бандитизмом" (1922 р.). Ці та інші законодавчі акти стали суттєвим внеском у формування правової основи боротьби із злочинністю і були наробками законодавчої бази для прийняття Українського кримінального кодексу.
У 1922 році Українська республіка поступово почала переходити до мирного життя. 28 червня було прийнято "Положення про прокурорський нагляд", згідно з яким у структурі НКЮ створювалась державна прокуратура. У сфері боротьби із злочинністю прокуратура мала виконувати такі завдання:
- порушення судового переслідування проти посадових і приватних осіб;
- нагляд за дізнанням та попереднім слідством;
- розгляд питань про передачу в суд та про припинення справи;
- затвердження обвинувальних висновків слідчих у всіх справах;
- участь у розпорядчих засіданнях суду;
- підтримання звинувачення у суді;
- опротестування у касаційному порядку вироків і призначень судів, а також опротестування у порядку найвищого судового контролю набувших законної сили вироків суду першої інстанції і касаційних рішень рад народних суддів;
- перевірка привильності тримання під вартою.
У 1922 р. було введено Український кримінальний кодекс, який скасовував дію усіх раніше прийнятих законодавчих актів, що дозволило зміцнити правопорядок і законність молодої Української республіки.
Боротьба із злочинністю на основі суворого дотримання законності вимагала вдосконалення технічних засобів пошуку, закріплення і дослідження речових доказів, залучення в кримінальне судочинство фахівців з різних галузей знання.
Постановою РНК УСРР від 10 червня 1923 року у містах Києві, Харкові та Одесі були створені кабінети науково-судової експертизи, які відновили свою роботу на базі раніше діючих кабінетів. Вони виконували судові експертизи і надавали практичну допомогу в розслідуванні конкретних злочинів, стали осередками впровадження наукових знань в слідчу і судову практику.
25 квітня 1925 року постановою РНК УСРР було затверджено нове "Положення про кабінети науково-судової експертизи", які, згідно з положенням, мали не тільки виконували експертизи, але й були зобов'язані вести науково-дослідну роботу.
У жовтні 1925 року кабінети науково-судової експертизи були перетворені на інститути науково-судової експертизи. З цього часу, власне, і починається плідна науково-дослідна та експертна діяльність українських експертних установ, на базі яких сформувалась перша українська школа криміналістів - професорів Н. С. Бокаріуса, В. І. Фаворського, Н. А. Петрова, Н. П. Макаренка, С. Н. Матвєєва, Ю. С. Сапожнікова та ін.
Перші директори Київського інституту науково-судової експертизи - В. І. Фаворський, Н. А. Петров, Ю. С. Сапожников, Б. О. Вахліс були не тільки організаторами науки, але й зробили вагомий внесок у практику судової експертизи, впровадили гістологічні, фізико-хімічні методи дослідження речових доказів.
Харківській інститут науково-судової експертизи очолив різнобічно обдарований професор судової медицини М. С. Бокаріус. Ще у 1915 році у праці "Судова медицина, викладена для юристів" він розглянув багато практичних питань збирання і дослідження доказів при розслідуванні злочинів. М. С. Бокаріус був піонером-криміналістом у судовій медицині. Він ставив питання про обов'язкове викладання судової медицини на юридичних факультетах університетів. При його безпосередній участі на юридичному факультеті Харківського університету почали викладати курс криміналістики. З 1910 року професор кримінального права А. Д. Кисельов у своїх лекціях знайомив студентів-юристів з основами криміналістики. У своїх закордонних відрядженнях, а саме у Парижі, А. Д. Кисельов спеціально вивчав праці А. Бертильона з судової ідентифікації. Але становлення судової експертизи і зародження справжніх криміналістичних знань в Україні пов'язані з діяльністю М. С. Бокаріуса як першого директора Харківського інституту науково-судової експертизи.
Микола Сергійович Бокаріус родився у м. Феодосії, був вчителем відомої Ришельєвської гімназії в Одесі. Потім закінчив медичний факультет Харківського університету, займався патолого-анатомічними і гістологічними дослідженнями. У 1925 році очолив Харківській інститут науково-судової експертизи. В інституті на високому рівні велись мікроскопічні і мікрохімічні дослідження речових доказів. Його монографія "Судово-медичне мікроскопічне і мікрохімічне дослідження речових доказів" (1910 р.) - перша вітчизняна праця, видана в Україні. У 1925 році Н.С. Бокаріус видав монографію "Початковий зовнішній огляд трупа при міліцейському розшуковому дізнанні", яка викликала справжній інтерес у науковому світі і справила значний вплив на практичну діяльність. Ця робота судового медика і криміналіста до нашого часу широковідома і є настільною книгою юриста-практика, який займається розслідуванням найнебезпечніших злочинів, пов'язаних з убивством. Стосовно медичного аспекту огляду трупа він зауважував: "...у кожному випадку злочину, перші кроки органів дізнання, розшуку і слідства є самими важливими, самими цінними, які спроможні за свіжими слідами злочину зібрати той матеріал, який пізніше, може бути, міг би стати для його встановлення вже невловимим, недосягненим, зникнувшим".
М. С. Бокаріус, чиє ім'я носить Харківській науково-дослідний інститут судових експертиз, був засновником журналу "Архив кримінології і судової медицини", котрий став видаватися з 1926 р. Разом із проф. М. С. Бокаріус в інституті працювали найстаріші криміналісти: А. А. Єлисєєв, С. Д. Каплан, В. Я. Павленко, які залишили помітний слід у судовій експертизі. А. А. Єлісєєв, ще у 1924 році видав "Довідковий підручний альбом для працівників карного розшуку при складанні словесного портрету", який став першим практичним посібником такого типу у вітчизняній літературі.
Одеський інститут науково-судової експертизи очолював професор С. Н. Матвєєв, фахівець в галузі дослідження вогнепальної зброї з метою її ідентифікації за кулями, якими стріляли. Він розробив оригінальну методику визначення напрямку руху кулі, яка долає перешкоду, що дозволяло встановити з якого боку розбито скло кулею, якою стріляли (дробом). Це "правило Матвєєва" до теперішнього часу використовується у криміналістичній експертизі і слідчій практиці.
Д. Д. Хмиров, який також працював у Одеському інституті науокво-судової експертизи, запропонував методику використання ультрафіолетових променів для відновлення замитих плям крові на одязі, витравлених текстів у документах.
Перший завідуючий Одеським кабінетом науково-судової експертизи Н. П. Макаренко займався методикою розслідування злочинів. Його монографія "Техніка розслідування злочинів" була і залишається однією з перших праць, присвячених цій проблемі в Україні і криміналістиці взагалі.
Так закінчується перший етап становлення криміналістики і розвитку криміналістичного знання в Україні.
Другій етап розвитку криміналістики пов'язаний з відбудовою народного господарства України у складі СРСР, проведенням нової економічної політики. Цей період характеризується зростанням злочинності, підсиленням репресій як з боку центральних, так і місцевих органів влади. Масові репресії, пов'язані з колективізацією у 1930-1933 рр., викликали в Україні трагічні наслідки - голодомор 1932-1933 рр.
Створені у перший період криміналістичні експертні підрозділи продовжували функціонувати. Поступово на зміну старим кадрам почали приходити молоді, з новими ідеями, новим баченням проблем, що поставали перед криміналістикою.
До Київського інституту науково-судової експертизи прийшли С. І. Тихенко, Н. М. Зюськін, Б. Р. Киричинській, Є. Ю. Брайчевська, Т. І. Барабаш та інші, які згодом стали провідними вченими - фахівцями у галузі судової експертизи. Так, Н. М. Зюськін запропонував методику фіксації слідів на кулях методом "прозорих реплік". Розробив фотографічний метод контрастування шляхом використання сенсибілізованих фотоматеріалів, які до цього часу використовуються експертами.
Б.Р. Киричинський є піонером упровадження у експертну практику інфрачервоних, ультрафіолетових та рентгенівських випромінювань при технічному дослідженні документів. Запропоновані ним методики дослідження скла, матеріалів письма і сьогодні використовуються експертами. Його праця "Судова радіологія" (1969 р.) стала поштовхом до впровадження у криміналістику радіологічних методів дослідження.
До Харківського інституту науково-судової єкспертизи у цей час увійшли М. Н. Бокаріус, С. Д. Каплан, В. А. Развадовський, С. Л. Ціон, Є. Ф. Развадовський та інші.
Третій етап розвитку криміналістики в Україні почався після Великої Вітчизняної війни - відновленням діяльності інститутів судових експертиз, котрі були зруйновані, а обладнання пограбоване за часів тимчасової окупації. У воєнний час більшість учених інститутів були евакуйовані, деякі пішли на фронт. Окремі ж співробітники перебували в окупації і навіть пробували налагодити проведення судових експертиз.
Важливою віхою цього етапу розвитку криміналістики України є фундаментальна праця Степана Гика "Криміналістика", яка опублікована в 1948 р. Державною мовою.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ 3. Розвиток криміналістики України в ХХ столітті"
  1. § 3. Зв'язок криміналістики із суміжними галузями знань
    Одним із основних питань формування і розвитку конкретної науки є визначення її місця в системі наукових знань, зв'язків з іншими галузями, відмінностей її від них і, насамперед, суміжних дисциплін. Якість і результативність дослідження даної проблеми багато в чому залежать від з'ясування сутності й особливостей об'єктів, досліджуваних криміналістикою. Кожна наука має свої безпосередні об'єкти
  2. § 2. Сучасний стан криміналістики в Україні
    Сучасний стан розвитку криміналістики в Україні характеризується формуванням загальної теорії криміналістики, розробкою і впровадженням сучасних науково-технічних засобів і інформаційних технологій в практику боротьби зі злочинністю, удосконаленням прийомів криміналістичної тактики, запропонуванням методик розслідування нових видів злочинів. Розвиток криміналістики пов'язаний з формуванням певних
  3. Від наукового редактора
    Україна - це милозвучне слово, назва великої держави, коріння якої виходить з сивої старини, держави, історія якої складає тисячоліття. Славетний шлях пройшла Україна за свою багатовікову історію. Корені нашої держави ведуть вглиб історії до Київської Русі. Наш край ще називали Велика Русь, Мала Русь, Україна-Русь, Русь. Сьогодні Україна це - самостійна, суверена, правова держава українського
  4. § 2. Предмет науки криміналістики
    В умовах формування і становлення нових соціально-економічних відносин, державних структур законодавчої і виконавчої влади виникають задачі створення правової основи зміцнення законності і вдосконалення правоохоронної діяльності. Юридичні науки повинні розробляти правові основи державності і законності правозастосовчої діяльності, спрямованої на надійне забезпечення захисту конституційних прав і
  5. § 3. Завдання криміналістики
    Криміналістика є юридичною наукою і виконує соціальну функцію - сприяє державним структурам і правоохоронним органам в розбудові незалежної суверенної держави Україна, створення її правових основ, зміцнення державності та законності. В період виникнення і встановлення самостійної державності та її правової основи, формування державних структур, що розв'язують соціальні, економічні, правоохоронні
  6. § 1. Криміналістика - юридична наука
    Юридична суть криміналістики обумовлена її загальними і частковими задачами, предметом безпосереднього дослідження, особливостями засобів і методів розкриття злочинів, чіткою відповідністю її наукових рекомендацій конституційним вимогам, нормам закону і тісним зв'язкам з науками кримінально-правового циклу. Криміналістика - юридична наука. У відповідності до прийнятої класифікації в наукознавстві
  7. Криміналістика та кримінальний процес
    Норми кримінально-процесуального права регулюють діяльність, пов'язану з порушенням кримінальних справ, попереднім розслідуванням, судовим розглядом та виконанням покарання. Вони визначають її порядок, зміст та регулюють виникаючі при цьому відносини. Ось чому зв'язок кримінального процесу з криміналістикою найсильніший, оскільки вона наповнює процесуальні норми тактичним криміналістичним
  8. § 2. Криміналістика України в ХІХ - поч. ХХ століття
    Криміналістична література. Криміналістика, як самостійна наука, бере свій початок з кінця XIX ст. ?? засновниками вважаються австрійський професор Ганс Грос (1847 - 1915) та французський криміналіст Альфонс Бертильон (1853 - 1914), які зробили великий внесок у створення цієї нової, важливої для правосуддя науки. Але слід відзначити, що чимало в цьому напрямку було зроблено вченими ? практичними
  9. § 4. Сучасний стан і перспективи розвитку криміналістики в Україні
    Виникнення, розвиток і впровадження криміналістичних знань в Україні безпосередньо пов'язано з науковою та практичною діяльністю науково-дослідних інститутів Міністерства юстиції України, кафедрами криміналістики Київського і Одеського університетів та Харківського юридичного інституту, а також діяльністю експертно-криміналістичних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України. Вчені, які
  10. Одеська науково-дослідна лабораторія судових експертиз
    створена у 1914 р. у вигляді Кабінету науково-судової експертизи при прокуророві судової палати за типом діючих Київського та Харківського кабінетів. Відомості про його діяльність в дорадянський період дуже бідні, але можна вважати, що кабінет надавав практичну допомогу органам розслідування і виконував фізико-хімічні, біологічні, фотографічні та почеркознавчі дослідження. Активна діяльність