Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Вексельное право / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративное право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоКриміналістика → 
« Попередня Наступна »
Біленчук П.Д., Дубовий О.П., Тимошенко П.Ю., Салтевський М.В.. Криміналістика.:Підручник. Київ: Національна академія внутрішніх справ України,1997. - 232 с., 1997 - перейти до змісту підручника

Кримінально-рееєтраційні підрозділи поліції


Особливу систему криміналістичних закладів становили кримінально-реєстраційні підрозділи поліції. Перше в Росії реєстраційне бюро, яке називалося антропометричною станцією, було створене при Петербурзькій сискній поліції в 1890 р. "для позбавлення рецидивістів можливості приховувати свою попередню судимість, рівно як констатування підозрілих осіб, бажаючих утаювати своє минуле ? своє дійсне звання".
Через два роки у периферійних містах відкрили ще 12 аналогічних станцій. Більшість з них підпорядковувалась тюремним комітетам, в тому числі ? єдина в Україні - Одеська. Головна функція цих станцій полягала в реєстрації ? ототожненні злочинців за допомогою антропометричних вимірів по системі, розробленій А. Бертильоном.
Зазначимо, що до цього часу технічні прийоми кримінальної реєстрації змінювалися декілька разів. До початку 70-х років минулого століття в Російській імперії існував середньовічний метод реєстрації злочинців - таврування, узаконений в 1691 р. царським указом "Про таврування злочинців, які замість смертної кари будуть підлягати іншому покаранню та засланню, ? про виготовлення тавра для цього з літерою В". Форма тавра з роками змінювалася. Інколи злочинцям випалювали цілі слова: "ВОР", "КАТ" - по одній літері на кожній щоці ? одну літеру на лобі. Як відмічалось у царських указах, метоа таврування злочинців - "щоб були від добрих людей відмінні".
Після скасування таврування у 1863 р. реєстрація затриманих ? розшукуваних осіб здійснювалася дільничою поліцією за допомогою спеціальних реєстрових книг, де вказувалися прикмети зареєстрованого. Описування прикмет велося без всякої системи ? впізнати по них людину було практично неможливо. З введенням антропометрії замість книг створюються картотеки для запису затриманих, розшукуваних ? засуджених. Пізніше Міністерство юстиції починає видавати довідкові книги про засуджених.
Антропометричний метод реєстрації передбачав 12 вимірювань визначених частин людського тіла: зріст (загальний ? сидячи), довжина і ширина голови, ширина скулової кістки, довжина ? ширина правого вуха, довжина лівого передпліччя, довжина середнього пальця ? мізинця лівої руки, довжина ступні лівої ноги ? ширина витягнутих горизонтальних рук. Крім цього визначався колір очей. Протягом 1890 - 1897 рр. в Російській імперії за системою Бертильона було зареєстровано 27 тис. осіб (23 тис. чоловік ? 4 тис. жінок), серед яких виявили 1700 рецидивіста ? 180 рецидивісток .
При заповненні антропометричної карти рекомендувалося поміщати і фотокартку злочинця. До речі, в Росії можливості фотографії в поліцейській практиці почали використовувати ще в 60-х роках. В 1862 р. при С-Петербурзькій поліції організовується фотографічне бюро "для зняття портретів з обвинувачених з метою встановлення їх особи". Через деякий час аналогічні бюро створюються при деяких інших поліцейських управліннях. В Україні перше поліцейське фотографічне ательє з'явилося в 1864 р. в м. Бобринці (нині Кіровоградської обл.), організоване на кошти, зібрані на підписці населення з метою "додатку фотокартки до всіх важливих випадків судово-поліцейських справ". Але ці випадки застосування фотографії були епізодичні ? не створювали системи. Наукова база для виникнення судової фотографії з'явилася в останньому десятиріччі XIX ст. Великий внесок в ?? розвиток зробив російський вчений Е. Ф. Буринський, якого по праву називають творцем судової фотографії.
Про те, що науково-теоретичний ? практичний рівень судової фотографії в Росії був достатньо високим свідчить, наприклад, найвища нагорода, яку одержав російський відділ судово-поліцейської фотографії на міжнародній фотографічній виставці в Дрездені (1909 р.) В російському відділі експонувались інструкції, таблиці ? практичні посібники з судової фотографії, реєстраційні знімки злочинців та їх відбитки пальців, фотоілюстрації про розкриття найбільш небезпечних злочинів - убивств, розбійних нападів, крадіжок зі зломом, Фальшивомонетництва, шахрайства тощо.
У Ee?a? aio?iiiiao?e?iee eaa?iao i?aai?coaaee a e?io? 1901 р. при сискній частині міської поліції. На той час єдиним технічним засобом в поліції був фотографічний апарат, придбаний в 90-х роках. Діловодство сискної частини складалося з двох журналів: настільного реєстру, в якому фіксувалися "темні особи", та розшукового алфавіту, де значились списки розшукуваних осіб. Таке непривабне положення склалося тому, що в сискній частині постійного особового складу як такого не було. Розшукові обов'язки виконували декілька відряджених городових, які підпорядковувалися завідуючому сискною частиною. До речі, цю посаду займали чини міської поліції по сумісництву.
У серпні 1901 р. сискну поліцію Києва очолив колежський секретар Г. М. Рудой. Через місяць після свого призначення він відбув у закордонне відрядження, де відвідав спочатку Лондон, а потім Париж. Результатом його двохмісячного ознайомлення з постановкою сискної справи в Англії та Франції стала повна реорганізація київської сискної поліції.
Одним із важливих заходів щодо удосконалення кримінальної реєстрації було створення антропометричного кабінету. Порядок реєстрації був такий: на кожного доставленого в сискну частину складалася антропометрична картка за системою Бертильона в 3-х примірниках. Один примірник знаходився в шафі ? 1, розділеній на ящики за видами учинення злочинів (убивці, злодії, шахраї, гвалтувальники тощо); другий - в шафі ? 2, де концентрувались картки злочинців за алфавітним порядком, а третя картка поміщалася в шафі ? 3 в порядку бертильонажу. фотокартки непізнаних трупів містилися в шафі ? 4.
За перший рік роботи кабінету, тобто в 1902 р., антропометричному вимірюванню підлягли 1787 затриманих осіб (1563 чоловіки і 1224 жінки), а в 1903 р. - 2687 осіб (2265 чоловіків та 1422 жінки). Завдяки проведеній реорганізації з квітня 1902 р., за словами Рудого, київське сискне відділення не поступалося "...по своєму благоустрію жодному з правильно організованих у Росії сискних поліцій" .
Департамент поліції в подальшому докладав зусиль щодо розширення мережі антропометричних кабінетів, але централізованого обліку по лінії сискної поліції в маштабах імперії до 1908 р. не існувало. Це сталося після створення в усіх губернських ? найбільш значних повітових містах 89 сискних відділень, які згідно з законом від 6 липня 1908 р., поділялилися на 4 розряди. A Україні вони існували в таких містах: Києві, Одесі, Харкові (І розряд), Катеринославі, Єлизаветграді, Миколаєві (II роз.), Житомирі, Каменець-Подільську, Полтаві, Кременчузі, Бердичеві, Херсоні, Сімферополі, Керчі. Новоросійську (III ?ic.) і Чернігові (ІV ?ic.). Провідним підрозділом сискного відділення було довідково-реєстраційне бюро, головним завданням якого була реєстрація злочинців, систематизація всіх відомостей про них, встановлення особи, видача довідок про судимість ? розшук винних осіб. До компетенції бюро відносилось також проведення криміналістичних експертиз (дослідження речових доказів, технічних досліджень документів, експертиз почерків, тощо). Штати довідково-реєстраційних бюро сискних відділень усіх розрядів були невеликі ? налічували дві одиниці: 1) чиновник, завідуючий реєстрацією злочинців ? перепискою по розшукам та наглядам ? 2) фотограф, він ?a iii??iee ?a?no?aoi?a cei?eio?a. Oa?aeoa?ii, ui ?o neo?aia? ieeaae neeaaaee майже iaiaeiao noio (І ?ic. - 1000 ?., ?? ?ic. - 900 ?., ??? ?ic. - 800 ?.). Свою роботу нові підрозділи будували на використанні антропометрії дактилоскопії, судової фотографії та словесного портрету. На кожного затриманого виготовлялись: 1) повна реєстраційна карта з 3-ма фотокартками ? дактилоскопічними відбитками в 2-х примірниках (один - для центрального реєстраційного бюро); 2) фотокартка для альбому злочинців; 3) особова карта з фотографічним знімком на професійних злочинців ? 4) алфавітна карта.
До складу реєстраційного бюро входили: 1) фотографія з антропометричним ? дактилоскопічним кабінетом, де використовувався опис прикмет злочинців за системою "словесного портрету"; 2) карточна реєстратура, що включала реєстраційні карти злочинців з їх фотокартками, антропометричними ? дактилоскопічними даними; 3) карточний розшуковий алфавіт; 1) альбом злочинців ? "осіб порочної поведінки"; 5) колекція почерків, знаряддя злочинів, злодійських інструментів ? шахрайських пристроїв; 3) довідки про судимість ? відомості про утримуваних в місцевих в'язницях; 7) відомості по поточним наглядам; 8) газетні вирізки.
Організацію ? діяльність реєстраційних бюро регламентувала окрема інструкція (доповнення до циркуляру Департаменту поліції від 29 грудня 1906 р. за ? 1) та інструкція чинам сискної поліції (1910 р.), yкі були обов'язковим керівництвом стосовно реєстрації злочинців. В останній, зокрема, вказувалося, що всі чини сискних відділень мають бути ознайомлені з судово-поліцейською фотографією, дактилоскопією ? антропометрією, фіксуванням слідів гіпсом тощо. Для цього кожний поступаючий на службу в сискну поліцію зобов'язувався "... пробути достатній час на практичних заняттях по реєстрації злочинців".
Діяльність дактилоскопічних кабінетів регламентувалася спеціальною інструкцією, розробленою Департаментом поліції в вересні 1910 р. В ній, наприклад, детально роз'яснювалося про потожирові відбитки пальців, про те, на яких поверхнях вони частіше всього зберігаються, як їх виявляти та фотографувати. Давались в інструкції ? вказівки щодо дактилоскопічної експертизи ("порівняння"), яку повинні були проводити завідуючі дактилоскопічною реєстрацією.
Треба зауважити, що в Росії дактилоскопія не була оцінена належним чином ? розглядалася як допоміжний метод до антропометрії. Такий комбінований метод кримінальної реєстрації на відміну від європейських країн продовжував існувати до повалення царизму, а в деяких регіонах в перші роки радянської влади.
В історико-правовій ? криміналістичній літературі стверджується, що вперше в російській імперії дактилоскопію почали застосовувати у в'зницях в кінці 1906 р., а в практиці сискної поліції - з 1907 р. насправді перше дактилоскопічне бюро було створене в січні 1904 р. при сискній частині Київської міської поліції. Тільки за перший рік його існування підлягли дактилоскопіюванню 1987 осіб: 1590 чоловіків і 1397 жінок .
Історія створення першого в Росії дактилоскопічного бюро заслуговує, більш докладнішої розповіді, тим більше що в учбовій літературі цей факт залишається невисвітленим.
У вересні 1903 р. київський поліцмейстер полковник Цихоцький, перебуваючи у Німеччині, відвідав Дрезденську виставку поліцейської техніки, а також побував у місцевій кримінальній поліції, повернувшись до Києва, він відрядив завідуючого сискною частиною Г. М. Рудого до Дрездена для ознайомлення з найновішими досягненнями кримінальної поліції з метою застосування їх в київському сискному відділенні. Серед різноманітних експонатів виставки увагу Рудого привернули "...чемодан з багаточисельними інструментами, необхідними для виявлення злочинів та новий спосіб ототожнення особи злочинця за допомогою дактилоскопії". Із Дрездена він направився до Берліна, а потім до Вени, де ознайомився з організацією сискної справи в цих містах.
Після повернення з закордонного відрядження Рудой зробив на власний кошт в сискному відділенні такий же чемодан, доповнивши його багатьма приладами, необхідними для місцевих умов. Фактично це був перший у Росії слідчий чемодан, який стали використовувати під час огляду місця події для виявлення слідів, речових доказів тощо. Будучи переконаним прихильником нового методу ідентифікації, Рудой організував при сискній поліції дактилоскопічний відділ, який почав діяти з 1 січня 1904 р. Крім того, він розробив проект організації дактилоскопічних бюро в поліції Російської імперії, який подав керівництву 13 жовтня 1903 р. Цей документ складався з 4-х розділів: антропометрична система; новий дактилоскопічний метод; організація дактилоскопічних бюро; розшуки злочинців за дактилоскопічними відбитками.
Віддаючи перевагу дактилоскопії перед антропометрією, Рудой писав: "Неймовірна дешевизна дактилоскопічних приладів (лупа, пластинка, валик та фарба) ? надзвичайна простота маніпуляцій, що не потребують ніяких приготувань, дають повну можливість без особливих витрат організувати дактилоскопічні виміри не тільки у в'язницях і сискних поліціях, але й у станових квартирах поліцейських наглядачів заштатних міст, посадів, містечок ? сіл". Для цього він пропонував організувати дактилоскопічні бюро: 1) повітові ? приватні при повітових ? губернських в'язницях, виправних відділеннях та інших місцях ув'язнення, а в селищах, де немає місць ув'язнення - при місцевому поліцейському управлінні або у старшого поліцейського чиновника; 2) губернські - при губернській в'язничій інспекції або сискному відділенні, якщо воно є; 3) центральне - при Головному в'язничому управлінні або при С-Петербурзькій сискній поліції. Міністерству внутрішніх справ знадобилось більше трьох років, щоб циркулярним розпорядженням від 9 квітня 1907 р. при Департаменті поліції створити Центральне реєстраційне бюро, а в сискних відділеннях на місцях - реєстраційні бюро. При цьому дактилоскопія так і не стала в Росії головним методом кримінальної реєстрації.
Варто також відзначити ще один пріоритет київської сискної поліції - в криміналістичній одорології. До недавнього часу в літературі стверджувалось, що в Росії розшукові собаки вперше з'явилися на поліцейській службі у 1906 р. Початок цьому було покладено у прибалтійських губерніях, а перший розплідник поліцейських собак відкрився у Петербурзі в 1907 р.
На наш погляд, історію російського ? українського службового собаководства треба вести з Києва, де ще в грудні 1904 р. місцева поліція закупила в м. Швелмі (Німеччина) чотири собаки-шукачі породи вівчарки різної статі. Туди ж був спеціально відряджений дресирувальник сискного відділення, який, пройшовши місячні курси, одержав атестат про успішне вивчення ним "...способу дресирування ? виховання собак". Його закордонне навчання ? купівля вівчарок коштували державній казні 695 руб. 50 коп. В кінці 1904 р. одна з собак по кличці Гексе приступила до розшуку злочинців по "гарячих" слідах.
На початку 1905 р. при Київській міській поліції був створений ? розплідник службово-розшукових собак.
На закінчення відзначимо, що процедура кримінальної реєстрації була занадто складною. В одній тільки основній реєстраційній карті значилось 120 пунктів, які необхідно було заповнити. Тому Департамент поліції, проводячи в 1913 р. реформу в галузі кримінального сиску, почав зі спрощення кримінальної реєстрації. Класифікацію злочинців за словесним портретом замінили реєстрацією по дактилоскопії, а антропометрію залишили тільки для впізнання рецидивістів, зареєстрованих у сискних відділеннях до 1908 р.
Увесь реєстраційний матеріал, який знаходився у сискних відділеннях ? у центральному бюро (понад 200 тис. фотокарток), до 1 січня 1915 р. переєстрували по новій спеціально розробленій таблиці видів злочинності. Згідно з нею злочинці розподілялися на такі категорії: 1) "гастролери"; 2) кишенькові злодії; 3) злодійки-проститутки; 4) прості злодії; 5) злодії по передній; 6) злодії по горищам; 7) злодії по крамницях; 8) злодії зі зломом квартир ? крамниць; 9) злодії з застосуванням обдурення; 10) злодії-прислуги; 11) злодії залізничні; 12) злодії велосипедні; 1З) кублоутримачі злодіїв; 14) покупці краденого; 15) конокради; 16) шахраї ? аферисти; 17) грабіжники ? розбійники; 18) підробники фальшивих грошей; 19) підпалювачі; 20) убивці; 21) шулери-картники; 22) хулігани ? "коти"; 23) бродяги; 24) глухонімі; 25) вислано-каторжні; 26) співучасники злочинів; 27) баришники театральні; 28) хіпезники - обкрадаючі чоловіків, приведених проститутками на квартири; 29) підкидачі, обкрадаючі приїзжих провінціалів за допомогою підкидання на вулиці гаманця з грішми або золотих обручок; 30) пушкарі .
На жаль, під час громадянської війни реєстраційні матеріали сискних відділень в своїй більшості були знищені. Там, де вони збереглися, їх успішно використовували в перші роки радянської влади співробітники карного розшуку для ідентифікації злочинців-професіоналів.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Кримінально-рееєтраційні підрозділи поліції"
  1. Тема 19. Адміністративно-правове забезпечення управління внутрішніми справами
    Правові засади управління внутрішніми справами. Система органів та їх повноваження щодо управління внутрішніми справами. Служби в органах внутрішніх справ. Державний пожежний нагляд. Державний нагляд за безпекою дорожнього руху. Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ. Управлінські послуги, що надаються органами внутрішніх справ. Адміністративна відповідальність за порушення громадського
  2. 8. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ "АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ"
    Спеціальна література: 1. Алехин А.П., Козлов Ю.Н., Кармолицкий А.А. Административ ное право РФ. Учебник. - М., 1998. 2. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лек ций. - М.,1997. 3. Аверьянов Б.В. Функции и организационная структура органа государственного управления. - К, 1984. 4. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содер жание деятельности и организационные
  3. III. ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
    Діяльність держави, функціонування її управлінського апарату здійснюються через державну службу, яка є особливим інститутом сучасної держави. Державна служба - це спеціально організована професійна діяльність громадян з реалізації конституційних цілей і функцій держави. Система державної служби складається з інсти-туційних (правових, організаційних) і процесуальних структур, а також державних
  4. Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
    Глава 6. Забезпечення прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади - стратегічна - орієнтація розвитку і реформування ад- г міністративного законодавства Той факт, що виконавча влада, у порівнянні із законодавчою та судовою владами, найбільш наближена до забезпечення потреб людини і є тією владою, з якою особа має ті або інші контакти практично повсякденно, вимагає суттєвого
  5. 91. Міжнародне право в період збройних конфліктів - галузь міжнародного права
    Незважаючи на те, що галузь сучасного міжнародного права, що регулює відносини держав у період збройних конфліктів, у своєму теперішньому стані виникла нещодавно, вона має довгу історію. її історичні корені лежать дуже глибоко, тому що закони і звичаї війни такі ж давні, як і сама війна, а війна така ж давня, як життя на землі. Вже в давнині, а потім і в середні віки майже в усіх цивілізаціях
  6. Підстави для закриття кримінальної справи у стадії попереднього розслідування:
    1) обставини, що виключають провадження у справі (ст.6 КПК); 2) обставини, які надають слідчому право закрити кримінальну справу (ст.7-10 КПК); 3) недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п.2 ст.213 КПК). Кримінальна справа також може бути закрита в зв'язку із зміною обстановки (ст.7 КПК), притягненням особи до адміністративної відповідальності (ст.7-2 КПК), передачею матеріалів
  7. 58. Методи прокурорського нагляду
    Для виявлення порушень законів у діяльності органів, які здійснюють дізнання та досудове слідство, прокурор використовує такі методи: 1) ознайомлення з матеріалами розслідування кримінальної справи : - шляхом безпосередньої перевірки і вивчення матеріалів. Справи він вивчає показання свідків, потерпілого, обвинуваченого, висновки експертизи та інші докази, робить висновок про повноту і
  8. 60. Нагляд прокурора за додержанням законів при прийманні, реєстрації та вирішенні заяв і повідомлень про злочини.
    Єдиний порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, встановлено Інструкцією «Про порядок риймання, реєстрації та розгляду у всіх органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються», атвердженою наказом МВС України від 14.04.2004 р. № 400. До
  9. § 1. Виникнення і розвиток криміналістики
    Окремі рекомендації криміналістичного характеру відомі здавна і зустрічаються в законодавчих пам'ятках. Історія виникнення криміналістичних знань розпочинається з появою перших типів держави і права, коли встановлювались і порушувались певні правила поведінки, звичаї і закони. Виникнення перших порушників законів зумовило потребу у введенні спеціальних правил і методів щодо розкриття і
  10. § 3. Експертні та криміналістичні установи в Україні
    У 1923 р. Раднарком УРСР прийняв постанову про заснування в Харкові, Києві та Одесі обласних кабінетів науково-судової експертизи і затвердив положення про них (хоча Київський інститут і Одеська лабораторія були організовані ще в 1914 р.). Ці установи були створені з метою провадження різних науково-технічних досліджень за судовими справами. Київський кабінет очолював С. М. Потапов, а згодом В.