Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоПрокурорський нагляд в Україні → 
« Попередня Наступна »
Шумський П.В.. Прокуратура України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вен-турі.,1998. - 336 с., 1998 - перейти до змісту підручника

§2. Проблема участі прокурора в судовому засіданні



Ця глава є частиною комплексного дослідження функцій прокуратури, визначених Конституцією України. Автором робиться спроба розробити сукупність питань, що характеризують суть проблеми, на яких виникає даний вид обвинувачення.
Актуальність вивчення проблеми визначається тією роллю, яку відіграє державне обвинувачення і прокурор, що його здійснює на різних етапах провадження по справі, а також відсутністю комплексного дослідження цієї проблеми, присвяченої аналізо-
' Див.Савицький В.М. Нарис теорії прокурорського нагляду в кримінальному судочинстві. С.355. 2Див. І.В.Вернідубов. Право України, 1995, № 5 с. 41-44.
133
ві діяльності, яка утворює зміст стадії порушення державного обвинувачення. Якщо раніше зміст прокурорської діяльності по справі з обвинувальним висновком зводився тільки до нагляду за законністю попереднього розслідування кримінальної справи, то тепер можна говорити про обвинувальну діяльність прокурора, яка виникає з моменту затвердження обвинувального висновку і порушення державного обвинувачення.
Таким чином, ця діяльність саме і закріплена в п.1 ст.121 Конституції України функцією підтримання державного обвинувачення в суді. Проблема діяльності прокурора по справі з обвинувальним висновком значно ширша, ніж вважалось досі.1 І це правильно підмічено в процесуальній науці. Але неправомірно обмежувати зміст цієї стадії, а разом з цим і проблему діяльності прокурора по справі з обвинувальним висновком, прокурорською перевіркою, як це інколи робиться.2
Проблема діяльності прокурора по справі з обвинувальним висновком дійсно ширша і змістовніша, ніж це вважалось. Вона охоплює комплекс питань, що характеризують суть і завдання стадії порушення державного обвинувачення, функції прокурора в даній стадії процесу, підстави порушення державного обвинувачення, особливості пізнавального процесу, рішення, що приймаються прокурором за результатами дослідження обставин кримінальної справи.
Для повноти розуміння актуальності цієї проблеми автор викладає свою позицію, яка полягає в наступному.
1. Суб'єктами державного обвинувачення можуть бути тільки особи, правомочні виступати в суді від прокуратури. До них відносяться прокурор, його заступник і помічник. Процесуальне становище цих осіб не однакове. Одні з них правомочні не тільки порушувати державне обвинувачення, але й підтримувати його в суді, інші мають право лише на підтримання державного обвинувачення в суді, але не можуть порушувати його у відповідній стадії процесу. З урахуванням викладеного, всі суб'єкти державного обвинувачення можуть і повинні класифікуватись на основні і додаткові. Між ними виникають і здійснюються правовідносини, специфіка яких визначена особливим характером повноважень кожного суб'єкта, шо вступає в ці правовідносини. У плані підвищення ефективності обвинуваль-
'Див. Подельная //.77. Діяльність прокурора по справі з обвинувальним висновком. Автореф. канд. due. M., 1975 с.23. 2 Там же, с.8.
134

ної діяльності вважається доцільним більш чітке врегулювання права додаткових суб'єктів обвинувачення, зокрема правове положення тих з них, на яких покладено обов'язок підтримання державного обвинувачення. Доцільно доповнити чинне законодавство нормою закону, що відповідала б підставі прийняття державного обвинувачення до підтримання в стадії видання до суду, процесуальну форму рішень, що приймаються в цих випадках, порядок вирішення протиріч між прокурором і особою, на яку він поклав обов'язок підтримання державного обвинувачення; строк, упродовж якого прокурор зобов'язаний перевірити законність і обгрунтованість відмови від прийняття державного обвинувачення і підтримання його в суді.
2. На практиці і в кримінально-процесуальній літературі широко використовується поняття «суб'єкт обвинувачення», але не застосовується опозиційно-відносне йому поняття «об'єкт обвинувачення». Оскільки теза обвинувачення реалізується лише в структурі суб'єктно-об'єктних відносин, то очевидна неможливість існування у реальному процесі суб'єкта обвинувачення без об'єкта обвинувачення і навпаки. Тобто, називаючи одне з цих понять, ми передбачаємо його співвідносність з іншим. При цьому використовуване в даний час поняття «обвинувачений» не може замінити поняття об'єкт «обвинувачення», бо перше означає сутність, те, що наступило в результаті обвинувальної діяльності, а друге - належне, тобто вказує на те, яким вимогам повинна відповідати і якими при цьому ознаками повинна володіти конкретна фізична особа, що вчинила кримінальну дію, наявність якої робить можливим здійснення проти неї обвинувальної діяльності.
3. Між суб'єктом і об'єктом державного обвинувачення виникають і упродовж певного часу реалізуються два види правовідносин: кримінально-правові і кримінально-процесуальні, притім, спочатку виникають кримінально-правові відносини, а потім кримінально-процесуальні, які здійснюються поряд з кримінально-неправовими. Останні також бувають двох видів: позитивні і негативні. До позитивних відносяться ті кримінально-правові відносини, які виникають між громадянином і державою з моменту введення в дію кримінального закону. Вони стабільні за своїм характером і відтворюють великий рівень солідарності населення з чинним законодавством. Негативними є ті кримінально-правові відносини, які виникають у зв'язку з вчиненням конкретною особою певного злочину. І для науки, і для практики важливо простежити механізм трансформації позитивних кримінально-правових відно-
135
син в негативні в результаті злочинних дій конкретної особи. Знання цього механізму дозволить підвищити ефективність профілактики діяльності органів, що ведуть процес.
Необхідно зазначити, що викладаючи в цьому дослідженні конкретну інтерпретацію структури кримінального процесу, складовою частиною якої є стадія порушення державного обвинувачення, і рекомендується новий підхід до ряду фундаментальних понять кримінально-процесуальної теорії. Ми керуємось принципом наступності, відповідно до якого в даній главі частково прийнято все те, що сприяє виробленню нового наукового напрямку у вивченні державного обвинувачення в суді, як однієї з головних функцій прокуратури, передбаченої Конституцією України, і його місця в системі стадій кримінального процесу, що відповідає вимогам підвищення ефективності боротьби зі злочинністю та іншими порушеннями законності. Ці висновки не находяться в протиріччі з загальновизнаними в теорії кримінального процесу. Навпаки, вони виступають як додаткові до тих концепцій, які стали традиційними в процесуальній літературі. Маються на увазі ті результати, які знайшли своє відтворення в працях Альперта С.А., Бажано-ва А.І., Вернідубова М.В., Грошевого Ю.М., Давиденка Л.М., Давидова М.П., Добровольської'Т.Н., Долежана В.В., Зеленець-кого B.C., Зозулинського О.Б., Каркача П.Н., Корнєєвої A.M., Кожевникова Г.О., Ларіна A.M., Лупинської П.А., Лукаше-ви-ча В.З., Марочкіна І.Є., Михайленка О.Р., Михеєнка М.М., Нора В.Т., Панова М.І., Півненка В.К., Пінаєва О.А., Раху-нова Р.Д., Ривліна А.Л., Савицького В.М., Сапункова В.Й., Сташиса В.В., Строговича М.О., Сібельова Н.В., Тація В.Я., Точиловського В.Н., Туманова Г.А., Терещенка В.М., Фатку-ліна Ф.Н., Фінька В.Д., Чельцова М.А., Черв'якової О.Б., Чернова К.Т., Шинда В.І., Шишкіна В.І., Шифмана М.Л., Ескільда П.С., Ястребова В.Н., Ястребова Г.В. та інших.
Порушення державного обвинувачення - процесуальний акт, що відтворює затвердження посадовою особою, яка займає статус прокурора і здійснює обвинувачення від імені держави в інтересах всього суспільства (незалежно від будь-яких установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян), про вчинення конкретною особою кримінально-карної дії, передбаченої певною нормою кримінального закону, що породжує обов'язок понести кримінальну відповідальність перед державою в особі компетентних органів правосуддя, які повинні розглянути питання про прийняття обвинувачення до свого вирішення, віддання обвинуваченого до суду, його вини і покарання.Суть
136

даного акта обумовлена природою державного обвинувачення, порушеного прокурором на певному етапі провадження по справі. А тому для з'ясування природи цього акта і визначення його місця в системі кримінально-процесуальних стадій необхідно дослідити, що конкретно являє собою державне обвинувачення. Це можливо за умови аналізу того загального, частиною якого є державне обвинувачення. Мова йде про необхідність визначення загального поняття обвинувачення, його видів, характеру їх взаємозв'язку і взаємозалежності.
Будь-яке обвинувачення завжди являє собою твердження компетентного державного органу чи приватної особи про вчинення іншою особою конкретного суспільне небезпечного, протиправного, винного і такого, що передбачає кримінальне покарання, діяння у формі дії чи бездії. Причому, твердити - значить в письмовій чи усній формі висловити категоричне судження про вину конкретної особи у вчиненні інкримінованого їй злочину з наведенням в необхідних випадках відповідних доказів.
Поняття «обвинувачення» має ще одне значення. Воно відображає обгрунтовану законом діяльність компетентних осіб з викриттям винного у вчиненні злочину, доказуванні і обгрунтуванні його причетності до конкретного злочину. У процесуальній літературі перше називається обвинуваченням в матеріальному чи матеріально-правовому значенні слова. Воно виражає собою фактичні ознаки, обумовлені у всій своїй сукупності елементами складу злочину, передбаченого відповідною статтею Кримінального кодексу, за якою кваліфіковані дії обвинуваченого. Друге називається обвинуваченням в процесуальному значенні чи функцією обвинувачення, зміст якої утворює сукупність взаємозв'язаних дій обвинувального характеру. За суб'єктами, що здійснюють обвинувачення і за тією ознакою, в чиїх інтересах воно здійснюється, розрізняють два види: приватне, що здійснюється потерпілим у своїх власних інтересах; публічне, що здійснюється компетентними органами в громадських, публічних інтересах. Під публічним в даному випадку слід розуміти обвинувачення, що порушується компетентною особою в інтересах всього суспільства, незалежно від тих осіб, установ, підприємств і організацій, чиї інтереси воно може зачіпати. Приватне обвинувачення завжди виходить безпосередньо від потерпілого, але може здійснюватись і представником його інтересів. Публічне обвинувачення за ознакою суб'єктів, що його підтримують, має два підвиди: громадське і посадове, яке порушується особами державного апарату, створеного спеціально для боротьби зі злочинністю. Сюди, перед-
137
усім, відноситься обвинувачення прокурорсько-державне (державним воно називається тому, що прокуратура є єдиним державним органом, уповноваженим здійснювати кримінальне переслідування всіх злочинів і злочинців від імені нашої Української держави, що прямо передбачено п.1 ст.121 Конституції України) і слідче. Останнє ведеться слідчими прокуратури, органів Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України в процесуальних формах, відмінних від інших видів обвинувачення. Це тягне за собою заперечення деякими вченими-процесуаліста-ми самого факту здійснення даного виду обвинувачення.
Із викладеного вище виходить, що державне обвинувачення в системі інших його видів історично і за чинним законодавством завжди посідало особливе місце, служило загальному призначенню, але водночас характеризувалось специфічними ознаками. Саме вони визначили його особливу природу, з'ясування якої дозволить розкрити суть досліджуваного виду обвинувачення в кримінальному процесі України, а також його місце в системі кримінально-процесуальних стадій.
Для правильного вивчення цих питань необхідно, передусім, розглянути в загальних рисах структуру кримінального процесу України. Він являє собою складну динамічну систему. Його функціонування направлено на швидке і повне розкриття злочинів, виявлення винних, забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожен, хто вчинив злочин, був підданий справедливому покаранню і жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений. Вона (система), крім того, повинна сприяти зміцненню законності, попередженню і викриттю злочинів, вихованню громадян України в дусі неухильного виконання законів.
Вирішення цих завдань покладено на осіб, що ведуть процес: слідчого, особу, що проводить дізнання, прокурора, суд чи одноособове діючого суддю. Саме від них, їх своєчасної, різнобічної і об'єктивної діяльності залежить ефективність кримінального судочинства.
Затвердження обвинувального висновку і направлення справи в суд - частина цієї багатогранної діяльності прокурора, яку він здійснює по справі, що надійшла до нього від слідчого чи особи, яка проводила дізнання, з обвинувальним висновком. Ця діяльність виявляється в різних функціональних напрямах, кожен з яких розглядається як відносно самостійна процесуальна функція.
У зв'язку з викладеним необхідно уточнити, в результаті реалізації яких функцій прокурор приймає рішення про за-
138

твердження обвинувального висновку про направлення справи в суд. Правильну відповідь можна отрімати в тому разі, якщо правильно визначити правове становище прокурора в даному процесі, з'ясувати, чи здійснює він в суді ще якісь функції, зокрема функцію нагляду, крім підтримання державного обвинувачення. Відповіді на це запитання не дає ні практика, ні правова наука. Адже нині чинний Закон України про прокуратуру юридичне позбавив прокурора функції нагляду в кримінальному судочинстві. Поряд з цим відповідні статті Кримінально-процесуального кодексу України, а також чинні накази Генерального прокурора України, що регламентують участь прокурора у розгляді судами кримінальних справ, зобов'язують прокурора реагувати шляхом внесення у вищестоящу судову інстанцію (кримінальну чи військову колегію) касаційного чи окремого подання при виявленні порушень матеріального чи процесуального закону в процесі розгляду конкретної справи.
Виконавши всі процесуальні дії, пов'язані з підготовкою справи до слухання, і не виявивши перепон для продовження провадження, суд переходить до центральної частини судового розгляду - судового слідства. Саме тут перевіряються всі зібрані докази і закладається основа майбутнього вироку.
Тому для прокурора, на якого покладено обов'язок підтримання державного обвинувачення, вкрай важливо прийняти найактивнішу участь і дослідженні доказів на судовому слідстві, забезпечити неухильне виконання норм Кримінально-процесуального кодексу всіма учасниками процесу доказування і таким чином створити умови для того, щоб вирок суду відтворював істину, був переконливим і справедливим.
Це завдання безпосередньо витікає з покладеного на прокурора обов'язку доказування, тобто обов'язку підтвердити фактами, обгрунтувати, мотивувати правильність висновків про те, що обвинувачений винен в скоєнні інкримінованого йому злочину і підлягає покаранню. Коли прокурор після закінчення попереднього слідства затвердив обвинувальний висновок, він тим самим погодився з тезою слідчого про винуватість обвинуваченого, з тими документами, що лежать в його основі. З цього моменту обвинувальна теза слідчого перетворилась, по суті, в тезу самого прокурора, а змістом його діяльності в судовому розгляді, в тому числі і на судовому слідстві, стало доказування цієї тези перед судом.
Пред'явлення суду доказів обвинувачення, їх систематизація, а також перевірка, і у випадку необхідності заперечення контр-доказів, висунутих захистом, - в цьому суть діяльності проку-
139
г
рора на судовому слідстві, в цьому один з найбільш результативних способів реалізації ним процесуальної функції обвинувачення.
Щоб допомогти суду з'ясувати справжнє значення кожного розглянутого доказу і правильно визначити причинно-слідчі зв'язки між встановленими фактами, прокурор повинен вміло, з урахуванням специфіки конкретної справи застосовувати розроблені наукою прийоми і методи дослідження в суді.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§2. Проблема участі прокурора в судовому засіданні"
  1. Зміст
    участі прокурора в судовому засіданні ... 133 ГЛАВА ГУ. ПРЕДСТАВНИЦТВО ПРОКУРАТУРОЮ ІНТЕРЕСІВ ГРОМАДЯНИНА АБО ДЕРЖАВИ В СУДІ У ВИПАДКАХ, ВИЗНАЧЕНИХ ЗАКОНОМ... 179 §1. Проблеми представництва прокурора в суді... 179 §2. Проблеми реалізації окремих функцій загального нагляду через представництво прокурором в суді інтересів держави і
  2. 3. ПЕРЕДАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ З ОДНОГО СУДУ ДО ІНШОГО
    проблеми // Наук, вісник Дніпропетровського юрид. ін-ту МВС України. - 2000. - № 3. Черепій П. М. Система і повноваження органів кримінального судочинства у ФРН і Україні. - К.,
  3. §1. Теоретичне визначення функцій прокуратури
    проблем правового забезпечення діяльності структур щодо боротьби з особливо небезпечними злочинами, визначення місця слідчого апарату. Тому наукова концепція прокурорського нагляду повинна враховувати загальні тенденції розвитку судової реформи, підготовку законодавчих актів у всіх названих та інших сферах діяльності. Особливо це стосується напрямів, що визначають місце прокуратури в системі
  4. Обсяг повноважень судів апеляційної та касаційної інстанцій
    проблеми радянського кримінального процесу). Свердловськ, 1987, с. 108-109. 2Смоленцев Є.А. Закон СРСР «Про статус суддів в СРСР». Соц. законність, 1989, №11, с.6-7. 108 Підтримуючи точку зору Є. Смолениева, необхідно мати на увазі таке. Кримінальний процес (як і процес дореволюційний) є процесом змагальним. Принципи змагальності і рівноправності сторін проголошені одними з основоположних.
  5. ефективних засобів удосконалення підготовки державних обвинувачів
    проблеми - звільнення прокурора від обов'язків затверджувати обвинувальний висновок і санкціонувати основні слідчі дії. В цьому разі розслідування кримінальних справ має закінчуватися складанням не обвинувального висновку, а постанови про направлення справи до суду.1 У ході судове-правової реформи необхідно реалізувати ідеї правосуддя, які напрацьовані і вистраждані практикою та наукою і які
  6. взаємодія прокуратури як певної влади з судовою владою
    проблеми є взаємозв'язок прокуратури і суду в межах кримінального судочинства. Відомо, що прихильники скасування наглядових повноважень прокуратури в суді стверджують, ніби такий нагляд ставить прокурора «над» судом і тому ущемлює незалежність суду. Ця аргументація на форми роботи здається неначе переконливою. Насправді це не так. Прокуратура не заважає здійснювати відправлення правосуддя. Вона
  7. Характер суспільної небезпеки - це якісна властивість небезпеки злочину.
    проблему, вони все ж повинні бути враховані в разі внесення змін до кримінально-процесуального законодавства. Слід передбачити додаткові гарантії законності та обгрунтованості вироку чи ухвали суду про закриття справи, як це, наприклад, зроблено щодо справ, у яких постановлені виправдувальні вироки. Так, п.4 наказу № 4 Генерального прокурора України від 4 квітня 1992 року «Про організацію
  8. Складання прокурором обвинувальних висновків
    проблеми вказують і ті спеціальні завдання, які тут вирішуються. По-перше, цей процес, так як і стадія віддання до суду, виконує роль спеціального процесуального фільтра. Однак відмінність між ними полягає в тому, що «фільтрація» результатів всієї попередньої діяльності здійснюється через призму не судового дізнання (як це має місце в стадії віддання до суду), а прокурорського нагляду. У цьому
  9. §1. Проблеми представництва прокурора в суді
    участі особи, в інтересах якої пред'явлено позов у справі, і визнається, що таке право надається суду лише у разі відмови позивача від позову. З урахуванням диспозитивності цивільного процесу вважаю, що притягнути позивача до участі у справі в обов'язковому порядку неможливо, закриття провадження по справі з вищевказаних мотивів позбавило б позивача можливості захисту своїх прав в майбутньому, і
  10. 2.2.4. Актуальні проблеми підтримання прокурором державного обвинувачення в суді
    проблема забезпечення підтримання обвинувачення прокурорами практично вирішена. Остаточно на цій проблемі поставлено крапку новою редакцією ч. 1 ст. 264 КПК, яка передбачає обов'язкову участь прокурора в судовому засіданні, за винятком справ т. з. "приватного обвинувачення" і випадків, коли прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, і це рішення "виступає як специфічний
© 2014-2022  ibib.ltd.ua