| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
? 3. Підсумки розвитку античної психологічної думки |
||
|
У працях давньогрецьких мислителів відкриті багато великі проблеми, які й сьогодні на направляють розвиток психологічних ідей. У їх об'єк яснень генезису і структури душі виявляють ся три напрямки, за якими йшов пошук тих біль ших, незалежних від індивіда сфер, за образом і подобою яких трактувався мікрокосм індивіду альної людської душі.
Першим напрямком стало пояснення психіки з законів руху і розвитку материаль ного світу. Тут головною була ідея про определя ющей залежності душевних проявів від загального ладу речей, їх фізичної природи. (Питання про ме сте психічного в матеріальному світі, піднятий вперше древніми мислителями, досі залишається ся стрижневим у психологічній теорії.)
Тільки після того як були осмислені виробниц-ність життя душі від фізичного світу, їх внутріш неї спорідненість, а тим самим - і необхідність изу чать психіку виходячи з того, що кажуть досвід і раз мислення про взаємозв'язок матеріальних явищ, психологічна думка змогла просунутися до но вим рубежів, який відкрив своєрідність її об'єктів.
Другий напрямок античної психології, створений ве Аристотелем, орієнтувалося преимуществен але на живу природу; вихідною точкою для нього слу жило відміну властивостей органічних тіл від неорга нических. Оскільки психіка є формою життя, висування на передній план цієї пробле ми було великим кроком вперед. Воно дозволило уви подіти в психічному що не мешкають в тілі душу, име ющую просторові параметри і здатна (на думку як матеріалістів, так і ідеалістів) поки дати організм, з яким вона зовні пов'язана, а спо соб організації поведінки живих систем.
Третій напрям ставило душевну діяч ність індивіда в залежність від форм, які з здаются не фізичною чи органічної природою, а людської культурою, а саме - від понять, ідей, етичних цінностей. Ці форми, действитель але які відіграють велику роль у структурі та динаміці
60
психічних процесів, були, проте, починаючи з пі фагорейцев і Платона, відчужені від матеріального світу, від реальної історії культури та суспільства і представлені у вигляді особливих духовних сутностей, далеких чуттєво сприйнятим тілам.
Цей напрямок додало особливої гостроти про блеми, яку слід позначити як псіхогно-стическими (від грец.
Всі ці проблеми, так чи інакше вирішувались древніми греками, утворюють і понині ядро пояснити навчих схем, крізь призму яких бачить свою емпірію сучасний психолог (якою б надскладною електронікою він не був озброєний).
Світ культури створив три "органу" осягнення че ловека і його душі: релігію, мистецтво і науку. Ре лігія будується на міфі, мистецтво - на художест венном образі, наука-на організовуваному та контро ліруемих логічного думкою досвіді. Люди античної епохи, збагачені багатовіковим досвідом челове-копознанія, з якого черпалися як міфічні уявлення про характері й поведінці богів, так і образи героїв епосу і трагедій, освоювали цей досвід крізь "магічний кристал" раціонального об'єк яснень природи речей - земних і небесних. З цього насіння зростало розгалужене древо психології як науки.
Про цінність науки судять за її відкриттям. На перший погляд, літопис досягнень, якими мо же пишатися антична психологія, немногослов на. Одним з перших стало відкриття Алкмеоном того, що органом душі є головний мозок. Якщо відволіктися від історичного контексту, це ви дивиться невеликої мудрістю. Однак щоб по до стоинства оцінити нетривіальність алкмеонова ви-61
вода (який, до речі, була не умоглядною до бридкою, але випливав із медичних спостережень і експериментів), варто нагадати, що через дві сти років після цього великий Аристотель вважав мозок свого роду "холодильником" для крові, а душу, з її здатністю сприймати світ і мислити, по міщан в серце.
Звичайно, в ті часи можливість експеримен тувати над людським організмом була ні чтожной. Як вже говорилося, збереглися сведе ня, що ставилися досліди над засудженими до страти, над гладіаторами. Не можна, однак, випустити з уваги, що античним медикам доводилося, вра чуючи людей, впливати на їх психічний стан і передавати від покоління до покоління відомості про ефективність своїх дій, про индивидуаль них відмінностях.
Не менше значення, ніж досвід медицини, име Чи інші форми практики - політична, юриди чна, педагогічна. Вивчення прийомів убежде ня, навіювання, ведення словесного поєдинку, що стало головною турботою софістів, перетворило в об'єк ект експериментування логічний і грамматич ський лад мови. У практиці спілкування Сократ від крив початковий діалогізм, а його учень Платон - внутрішню мова як інтеріоризувати діалог. Йому ж належить така близька серцю современ ного психотерапевта модель особистості як динами чеський системи мотивів, що розривають її в неіз бивном конфлікті. Відкриття безлічі психоло гічних феноменів пов'язане з ім'ям Аристотеля (механізм асоціацій по суміжності, подібності і контрасту, відкриття образів пам'яті та уяви, відмінностей між теоретичним і практичним ін теллект і т. д.).
Стало бути, наскільки мізерною не була емпірична тканину психологічної думки античності, без неї ця думка не могла "зачати" традицію, що призвела до сучасної науки.
У розвитку психології античність прославлена великими теоретичними успіхами. До них відносять ся не тільки відкриття фактів, побудова новатор-62
ських моделей і пояснювальних схем. Античні уче ні поставили проблеми, століттями направляли раз вітіе наук про людину. Саме вони вперше попи талісь відповісти на питання, як співвідносяться в чоло столітті тілесне і духовне, мислення та спілкування, особистісний та соціокультурне, мотиваційний і ін теллектуального, розумне і ірраціональне і мно гое інше, властиве людському буттю. Античні мудреці й випробувачі природи підняли на огром ную висоту культуру теоретичної думки, яка, перетворюючи дані досвіду, зривала покрови з віді мостей здорового глузду і релігійно-мифологич ських образів.
За еволюцією уявлень про сутність душі прихована повна драматичних колізій робота ис слідчої думки, і лише історія науки мо же розкрити різні рівні осягнення цієї психічної реальності, нерозрізнені за самим тер мином "душа", яка дала ім'я нашої науці.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " ? 3. Підсумки розвитку античної психологічної думки " |
||
|
||