| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
10. Корпоративне право в Радянській державі |
||
|
Після 1917 року господарські відносини в Росії істотно змінилися і стали грунтуватися на таких категоріях, як план, государ- ственное регулювання, доцільність та ін Майновий оборот в структурному відношенні як би розпався на дві частини: державний оборот, заснований на методах централізованого регулювання, і годину- тний оборот, що обслуговує споживачів. Які ж юридичні форми використовувалися в майновому обороті? (* 1) Всі організації, що володіють правом юридичної особи, діли- лись на корпорації та установи. З міркувань господарської цільових перевірок сообразности закон визнавав юридичними особами самі различ- ві формування, але не надавав прав юридичної особи тим об'єк- єднання, які існували "поза його прямих велінь та визначено- ного ним обсягу правоздатності". Усі юридичні особи ділилися на: 1) переслідують цілі чисто господарські та 2) переслідують цілі публічно-правові, культурні, соціальні. Господарські організації користувалися більшою свободою, ніж установи. Однією з організаційно-правових форм в області господарювання були трести. Якщо в 1921 - 1922 рр.. на перший план виступала їх госпо- ственная і правова самостійність, то з 1927 р. трести визнавалися насамперед органами держави, які виконували планові завдання. Причиною тому послужили зміни в економічній політиці государ- ства, пов'язані з посиленням планових і регулюючих начал. Так, юри- діческі сутність тресту змінилася, але це розглядалося як такти- тичне "пристосування" старих форм до нових господарських умов. На відміну від акціонерних товариств трест не будується за принципом корпо- ратівная. У ньому акумулювалось майно, що стало дер- вим, яким управляли довірені органи. Тому всі особливості державних підприємств були перенесені в область внутрішньої організації трестів. Трести були ув'язані і мали свій організаційний центр, навколо якого концентрувалися і державні підприємства. Ці центри, або "супертрести", що охоплюють цілі галузі промисловості, підпорядкованих- нялись ВРНГ. Таку структуру можна було розглядати як гігант- ське акціонерне товариство, де держава була як би колективним пайовиком, виступаючим в обороті в особі створених ним для цього спе- ціальних юридичних осіб - трестів. (** 1) Див: Ісаєв І.А. Становлення господарсько-правової думки в СРСР (20-ті роки). М., 1986. С. 123 - 173. !! 364 Декрет про трестах 1923 ділив все майно тресту на основний і оборотний капітал. Формально весь основний капітал був вилучений з грома- данского обороту, але допускався так званий державний оборот, тобто можливість вищестоящих органів перерозподіляти основний капі- тал між державними підприємствами. Надалі правове положення трестів змінилося у бік наповнення їх "державної волею", зниження ступеня їх автономності. Спроби поєднувати на перших порах централізовані і децентралі- поклику початку в народному господарстві вели до пошуку інших, проміжний них форм організації підприємств. Згадали і про форми, вико- вавшихся до революції і, зокрема, про товариствах і акціонерних суспільствах. Особливістю акціонерних товариств є складеного капіталу і вільне розпорядження акціонерів своїми пайовими внесками. Однак плановий початок проникало і в цю форму господарювання. Про це гово- рят наступні факти: видання привілейованих акцій, забезпечення певного числа місць у правлінні за державними органами, введення режиму "безвідповідальності по боргах" для певної частини майна акціонерного товариства і пр. Крім того, примудрилися в цю форму господарювання влити чисто державне утримання: пайовика- ми АТ стали виступати підприємства "дочірнього", вторинного типу. Полу- чилось так, що серед усіх значне число акціонерних товариств виявилося саме такими, чисто державними утвореннями. Виникло питання про юридичну природу акціонерних товариств: носять Чи вони приватно-правової або публічно-правовий характер. Поки вчені обмірковували це питання, на акціонерні товариства розповсюдили всі нормативні акти і правила, що регулюють діяльність державних них підприємств. Використовувалися й такі юридичні форми, як державні товариства. Вони утворювалися за аналогією з акціонерними гро- вами, але мали суттєві особливості: відсутній який-небудь міні- мум засновників, не було загальних зборів, а також членів правлінь і взагалі порядок управління відрізнявся простотою. Було незрозуміло, чим ці державні товариства відрізняються від трестів. Існуюче в перші роки після революції законодавство розрізняло два типи товариських об'єднань: 1) товариство осіб (повне товариство) і 2) товариство капіталів (акціонерні товариства). Як був перекручений юридичний сенс другого типу товариств (акціонер- них товариств), було показано вище. Але "добралися" і до товариств осіб. Постановою СТО від 19 лютого 1926 державним перед- ємствам дозволялося участь у повних товариствах "за умови відповідності цілей товариства статутним цілям підприємства". Тенден- ція, ведуча до розширення участі держави в товарообігу і в господарського життя, взагалі проглядалася досить яскраво. Обгрунтовуючи- Чи це завданням держави охороняти публічний інтерес. !! 365 У 1927 р. було прийнято Положення про акціонерні товариства, яке остаточно дозволив питання про юридичну природу державних акціонерних товариств (а таких до того часу серед акціонерних товариств налічувалося 90%). У ньому вказувалося, що державні акціонерні товариства мають своєю метою не формування капіталу, а господарську діяльність. замінений виразно-особистісними відносинами, акції цих суспільств не котирувалися на біржі, не переходили з рук в руки в якості товару, а грали роль паїв об'єднаних суб'єктів. У зазначеному положенні прямо зазначалося також, що державні і змішані акціонерні суспільства (а їх залишилося всього 10%) лише за формою є акціонер- вими товариствами, але по суті ж вони зберігають риси державної ного підприємства. Що стосується змішаних акціонерних товариств, то вони розглядалися як перехідна ступінь до державних. Чому ж таке сталося? Все просто: причиною тому були пла- новий початок, державне керівництво діяльністю господарюючих суб'єктів. Автономія акціонерних товариств, вироблення їх стратегії з допомогою зборів акціонерів негативно могло відбитися на безумовному виконанні плану. Тепер же акціонерні товариства змішаного типу або засновані на приватному капіталі стали допускатися далеко не у всіх галузях господарства. Їх стали вважати свого роду пережитками минулого. Акціонерна форма стала неприйнятною для державних підпри- ятий і поступово була витіснена остаточно з усіх галузей і сфер життя суспільства. На початкових етапах господарського життя Радянської Росії ис- користувалася і така організаційно-правова форма, як синдикати. Вони утворювалися з ініціативи трестів і вирішували спільні для них питання (збуту продукції, кредитування та ін.) Ця форма виникла всі ж не знизу, а зверху. ВРНГ, будучи не в змозі контролювати безліч трестів, хотів звузити коло суб'єктів свого контролю. Таким чином і з'явилися синдикати, що виконували по суті функ- цію главків або навіть міністерств. Незважаючи на те, що в основі створення синдикатів лежали угоді- ня трестів, спрямовані на полегшення їх комерційної діяльності, вони були монопольними організаціями у певних галузях. Їх підпорядкованість уряду говорить про те, що головним Монополіс- тому у всіх сферах життя стала держава. Юридична природа синдикатів виявилася незрозумілою, але ясно було одне: під дію цивільного кодексу вони не підпадають (у синдикаті не було договірної автономії, інтереси трестів, об'єднавши- шихся в синдикат, що не були протилежними, застосовувався особливий по- рядок відшкодування однією стороною збитків інший і т.п.) . Наявність у синдикату статуту могло ввести в оману щодо їх юридичес- кой природи, але такі їхні риси, як плановість, службових, взаим- !! 366 ність, публічність, не залишали сумнівів у тому, що інститут синдикатів має не приватно-правової, а публічно-правовий характер. Основу синди- ката становили не договірні відносини, а властеотношения. На синди- кати покладалися такі завдання: обслуговування виробничих і торгових потреб своїх членів, усунення конкуренції і встановлення загальної планової організації шляхом узгодженого виступу на рин- ке, проведення загальнодержавної лінії у певній галузі про- мисловості, зв'язок з народним господарством в цілому. Подальше згортання товарно-грошових відносин і посилення планово-регулюючих засад у суспільстві перетворило синдикати остаточно- тельно (де-факто і де-юре) в міністерства, яким підпорядковувалися через ланки-посередники (трести та ін.) підприємства, що стали згодом все як один державними. У 1920 р. було покінчено з колишніми кор- корпораціями, яких Радянська влада просто панічно боялася, вважаючи, що використання їх статутів та положень в якості джерел права дозволить все в галузі господарства пустити на самоплив. Разом з тим було покінчено з корпоративним правом, заснованим на відомій свободи і самостійності підприємств у вирішенні внут- ренних справ. У пору розквіту бюрократичного соціалізму (сталінська епоха) корпоративне регулювання практично було відсутнє. Народне госпо- ство працювало як одна корпорація або фабрика з безліччю цехів (підприємств). Рішення приймалися практично по всіх скільки-ні- будь важливих питань нагорі (урядом, міністерствами), а підприємства мали право і обов'язок тільки виконувати їх. Возмож- ність приймати самостійні рішення і оформляти їх нормативними актами підприємства визначалася щоразу вищестоящим дер- вим органом індивідуально відносно конкретних підприємств. Ньому- ногие підприємства удостоювалися "честі" врегулювати те чи інше питання самостійно. Колективні договори були, мабуть, єдиним актом корпоративного регулювання в той період. Але з 1936 р. і вони стали зникати, оскільки все, що стосується трудових відносин, визна- лялось в централізованому порядку. Творчість мас не було потрібно. Розпочата Велика Вітчизняна війна послужила об'єктивної причиною посилення централізації. Однак закорінені на практиці і у свідомості людей адміністративно-командні методи управління про- продовжували використовуватися і після війни. Період керівництва країною Н.С. Хрущовим характеризувався від- кровенная правовим нігілізмом. З цієї причини децентралізація управління, що почалася в цей період, не знайшла відображення в норматив- вих актах. Життя показало, що списувати право в архів передчасно. Зі другої половини 60-х років правова форма стала використовуватися інтенсивність- сивная. Це поставило в число актуальних проблему підвищення самосто- ятельности підприємств. Економічна реформа 1965 р., наріжним каменем якої як раз і був розвиток ініціативи і самостійності підприємств, від- крила дорогу використанню корпоративних норм. Можливість ця ста- ла фіксуватися вже у законодавчих актах, але поки тільки у формі попереднього санкціонування або делегування державою підприємствам деяких правотворчих повноважень. чия носили дуже конкретний характер. Підприємствам дозволялося уста- новлювати норми виробітку, графіки змінності, посадові інструкції- ції, вирішувати інші непринципові в їх життя питання. Потім, пра- вомочія стали набувати загальний характер, наприклад, підприємства міг- Чи самі регулювати питання преміювання, встановлювати умови со- ревнощів. Реформа 1965 не носила глибокого характеру, але незабаром і вона відступилася. Керівництво країни готове було розширити самостійність в економічній області, залишивши все незмінним в політичного життя. Але економіка і політика взаємопов'язані. Тому на практиці нічого не вийшло і з економічною самостійністю. У централізованому нормативному порядку як і раніше регулювалося все до дрібниць. Розростаючись, законодавство перетворилося на громадяться- кую, негнучку систему (особливо це стосується відомчого правотвор- пра ці) і в результаті стало гальмом на шляху соціального розвитку. Перебудова суспільного організму, оголошена в країні в 1985 м., в якості пріоритетної висунула завдання розширення ініціативи і самостійності підприємств. Найбільш ефективне використання правової форми пов'язувалося з збільшенням частки корпоративних (або, як їх ще тоді частіше називали, локальних) норм. Однак чергового гаслу "про творчість мас" не судилося реалізуватися. Черговий законодавчий бум (Закон про державне підприємство. Закон про власності, Закон про кооперацію тощо) не мав своєї спрямованістю відмова від державної власності і строго централізованої систе- ми міністерств і відомств. Таким чином, період перебудови закон- чился, не принісши ніяких результатів в області корпоративного права. І тільки перехід суспільства до ринкових відносин відкрив дорогу розвитку корпоративного права. Зараз у законодавстві закріплена презумпція компетентності організацій на видання ними нормативних актів, що регулюють їх внутрішні питання. Встановлюються всього лише межі для корпоративного регулювання, наприклад, неприпустимість погіршення корпоративними нормами правового становища працівників порівняно з нормами законодавчими, несуперечливість корпоратив- них норм законодавчим нормам, встановлення в корпоративних нор- мах прав і переваг членам колективу організації лише за рахунок власних коштів та ін II. Тенденції у розвитку корпоративного права за кордоном і в Росії Корпоративне право за кордоном і в Росії розвивається в различ- них і навіть прямо протилежних напрямках. !! 368 У розвинених промислових країнах корпоративне право має тен- денцию до звуження, тоді як масив публічно-правових норм там неук- лонно зростає і розширюється. Загальновизнано, що за допомогою норм публічного права опосередковується програмно-цільове ведення народного господарства, адміністративні та судово-процесуальні, бюджетно-фінансові та податкові відносини, відносини, пов'язані з обороною і державною безпекою, забезпе- печением правопорядку, рішенням медичних, екологічних проблем і т.д. Однак практика сучасних буржуазних держав показує, що державне втручання посилюється і в майнові відно- шення-сферу, традиційно регульовану нормами приватного права (кор- корпоративної і договірними нормами). Серед таких дій дер- дарства можна вказати на введення правил про недобросовісну конкурен- ції, про обмежувальної господарській практиці, на заходи судового або адміністративного контролю, фіксування приписів про вступ до договір і ін Процес цей об'єктивний і обумовлюється багатьма причинами. Розширення публічного права призводить, природно, до звуження сфери корпоративного регулювання, і цей процес слід визнати неминуче- вим. Але тут повинна бути міра. Державне регулювання може бути як позитивним фактором, так і негативним, замедляющим процес соціального розвитку, чинником, переважною інтерес вироб- дителей до високоефективної діяльності. Саме цей процес вловила М. Тетчер у 70-х роках в Англії. Ідея "обмеженого уряду", тобто уряду, який відмовився від боротьби за розширення втручання в економічне життя суспільства і замість цього що обмежила сферу своїх повноважень, стала визначальною в її політиці. Підіб'ємо підсумки. В економічно розвинених країнах неухильно йде процес збільшення масиву публічно-правових норм за рахунок зниження частки норм корпоративних. Публічне право-це гарант жізнеспособнос- ти людства, оскільки за приватними інтересами не можна побачити шлях і мета, до якої світ рухається. Розвиток публічного права свідчить про розвиток цивілізації. "Наріст" публічного права прямо пропорциона- льон рівнем освіти, інтелекту і культурному розвитку суспільства. Публічне право на відміну від права корпоративного більшою мірою виражає відносини взаємозалежності членів суспільства, а оскільки суспільні зв'язку весь час зростають, стають тіснішими і різноманітними, зростає питома вага публічного права. Але слід зазначити, що цей процес йде дуже повільно, поступово. У Росії все йшла і йде по-іншому. Однією з особливостей російської цивілізації, окреслені протягом всієї російської історії, є дуже незначний обсяг економічної свободи з причини загальної нерозвиненості приватної власності. Корпоративне ж право за своєю суттю є юридична форма такої свободи. І якщо раніше відчувався її дефіцит порівняно
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "10. Корпоративне право в Радянській державі" |
||
|
||