Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоКорпоративне право → 
« Попередня Наступна »
Т. В. Кашаніна. Господарські товариства і суспільства: правове регулювання внутрішньофірмової діяльності. - М.: Изд. гр. ІНФРА'М-КОДЕКС. -554 С., 1995 - перейти до змісту підручника

9. Становлення і регулювання корпоративної діяльності в Росії

Історія російських корпорацій, хоча і не представляє того інте-

Реса, який пов'язаний з історією цього інституту на Заході, є

вельми повчальною і дає можливість зробити висновки общетеоретічес-

кого і навіть соціологічного плану.

Сама ідея корпорацій була занесена до нас із західноєвропейських

країн і, безсумнівно, подальший процес її засвоєння і практичного

здійснення відбувався під впливом західноєвропейського законодав-

тва та ділової практики.

Практичний інтерес до корпорацій вперше з'явився, як і в

Німеччині, в урядових колах, а не в торгових сферах. Час

його виникнення - кінець XVII століття. Певну роль у цьому

відношенні почасти зіграло деяке знайомство з англійською компа-

нией, що діяла в Росії. Але знайомство з цією компанією було ще

далеко від бажання створити подібні утворення в Росії, бо прави-

тельство недостатньо цікавилося в той час торгівлею і увага

приділяло більше військових справах. І коли англійська королева просила

російське уряд надати турботу про англійських купців, обіцяючи вза-

мен зробити те ж саме стосовно купців росіян, вона отримала від

царя Федора відповідь такого змісту: "А що ти, сестра наша, пі-

сала нам про наших купцях, що наші купці ніколи досі не торгували

в твоєму королівстві, і про те за них печалуеші, а про такому малому справі так

багато говориш: купці наші як в минулий час в твою землю не

їздили, так і після у тому не матимуть потреби ".

Росія певною мірою приполярних держава. У суворих клі-

матических умовах при нерозвиненому виробництві звичайно мова йде хоча

б про створення матеріальних благ для власного споживання, їх з-

лишки ще не з'являються, а, отже, торгувати особливо і нема чим.

Істотно, що умови для розвитку торгівлі в Росії створювалися

дуже повільно, і, тим не менш, в архівах зберігся цікавий доку-

мент - доповідь царю Олексію Михайловичу, в якому викладено проект

пристрої кітоловного промислу та видобутку сала за прикладом голландських

і французьких купців. (* 1)

Освоєння корпоративної ідеї почалося за Петра 1, який під

впливом його закордонних подорожей створив більш певне перед-

ставление про необхідність перенесення до нас цього інституту. По крайней

мере, після повернення Петра з закордону був виданий перший законо-

давальний акт-заклик, що має відношення до корпорацій. Йдеться про

(** 1) Див: Лапо-Данилевський І.П. Російські промислові і торгові ком-

пании в першій половині XVIII століття. Спб, 1888. С. 17.

!! 357

Указі від 27 жовтня 1699, де наказувалося купцям складати, як

і в інших державах, торгові компанії. Зміст Указу досить

просте: "Московської держави і городовим всяких чинів купецким

людям торгувати так само, як торгують в інших державах торгові люди,

компаніями, мати про те всім купецким людям між собою з загальної ради

встановлення, які пристойні були б до поширення торгів їх,

від чого належить бути в зборі до його Великого Государя скарбниці поповненню

компаніями ".

З аналізу даного указу видно, що уряд має туманне

уявлення про цю форму об'єднання загальних зусиль. Але зате йому

ясна мета - фіскальна.

В Указах 27 жовтня 1706 і 2 березня 1711 повторюється та ж

відвернена думка про необхідність для російських людей торгувати компа-

нями за зразком західноєвропейських.

Але якщо всі ці укази не мали жодних практичних результатів,

думка про необхідність перенесення даного досвіду не могла зникнути тим

більше, що вона зв'язувалася з можливістю поповнити державну

казну.

Але колись треба було ознайомитися ближче з досвідом інших країн.

Російський уряд мимоволі знайомишся з ним, ведучи переговори з

різними іноземними урядами та приватними особами, перед-

Прийматель щодо торгових трактатів , контрактів і привілей-

гий. Але переслідуючи виключно фіскальні цілі, воно монополізірова-

ло всі вигоди цього знайомства для себе самого. І лише в 1715 - 17 рр..

Інтерес став виявлятися у приватних підприємців.

Збір зарубіжного досвіду прямо покладався урядом на консу-

лов. Тим же цілям служили численні доношения, проекти, перед-

ложения з різних джерел. Уряд буквально поспішає ак-

кумуліровать досвід інших країн, але уявлення про корпорації по-

раніше неясне. Коли Петро 1 наказав в 1723 р. комерц-колегії

надіслати йому книжки про купецьких порядках в європейських державах,

то таких там не виявилося. Що ж говорити d інших чиновниках?

Петро 1 послав до Європи спеціально вивчати досвід створення корпора-

ций декількох довірених осіб і серед них Л. Ланга, шведського інженерні

нера, що надійшов на службу до Петра Великому. Їм, нарешті, був сос-

ний в 1739 р. проект компанії для торгівлі з Китаєм. Сенат рассмот-

рел його, особливо з'ясувавши, яка від нього буде користь для скарбниці, і виніс

рішення про початок запису в комерц-колегії всіх осіб, які побажали в ній

брати участь, із зазначенням розміру вкладеного капіталу. Однак на

заклики уряду ніхто не відгукнувся. Те ж саме повторюється в

1740 і в 1741 рр.. Автори, що зачіпають це питання, пояснюють це тим,

що великі капіталісти того часу були поставлені у винятково

привілейоване становище, їх свобода була надмірна і по суті

безвідповідальна. Сенсу об'єднуватися не було. (* 1)

(** 1) Див: Камінка А.І. Акціонерні компанії. Т. 1. С. 341 - 343.

!! 358

Вперше від проектів перейшли до справи в 1757 році, коли була ство-

на Російська Константинопольська компанія. У 1758 р. було створено компа-

нию Перської торгу.

Поступово в російській суспільстві все ширше поширювалося знаком-

ство з новою формою об'єднань, так само як і усвідомлення її користі.

Звичайно, уявлення про структуру корпорацій ще досить нестійкий-

витті. Ясно лише уявлення про статутний капітал, який розпадається

на рівні частини - акції. Внесений капітал, і це усвідомили всі, що не

може бути затребуваний назад. На питання управління корпорацією

особливої ??уваги не зверталося. На Заході ж насамперед ці питання

приковували до себе значну увагу. Адже в силу основних почав

зобов'язального права ніхто не може бути примушений до дій, на

які він сам добровільно не висловив згоди, тому прийняття ре-

шений в корпорації більшістю голосів порушує це правило. Для

російських людей, вихованих на артільних засадах, необхідність під-

підпорядкування меншості більшості вважалася аксіомою. Тому россий-

ські юристи анітрохи не були стурбовані питаннями внутрішньої ор-

ганізації корпорацій, вважаючи, що самі учасники компанії вправі

створювати, змінювати, а якщо треба, скасовувати зовсім внутрішні правила.

Правда, одне новий початок, не властиве російським, все ж вноситься: всі

справа зосереджується в руках головних учасників, власників (заснував-

телей) компанії.

Запозичуючи відомі риси акціонерних компаній, уряд,

однак, аж ніяк не вважало їх єдино можливими і не наполягало

на тому, щоб ці початку управління були застосовані і до інших при-

Знавала їм компаніям. У зв'язку з цим слід зауважити, що серед

створених до кінця XVIII ст. компаній більш життєздатними виявилися

ті, які були засновані на приватній ініціативі, а не на силі одного

тільки урядового акта, хоча, безсумнівно, урядовий акт

передував приватній ініціативі. Передчасні спроби насадження

ня у нас корпорацій закінчувалися повною невдачею. І лише тільки

проекти, які подавалися уряду засновниками, виявляли

відому життєздатність.

У 1794 р. була створена Російсько-Американська компанія. Збираючи

цінні хутра, російські купці споряджали експедиції на Алеутські і

Курильські острови. Зважаючи значного ризику і великих витрат, опору-

дені з такого роду експедиціями, російські купці об'єднувалися в

компанію для ведення цього роду торгівлі. У статуті цієї компанії

принципи акціонерного ладу, розроблені на Заході, знаходять даль-

нейшее засвоєння. Процес цей все ж нестійкий, оскільки допуску-

ються і відступу від тих принципів, які вже встигли скластися,

наприклад, вводиться неподільний капітал замість діленого. Але все ж ши-

рокий успіх, досягнутий цією компанією, сприяв справі популярний-

зації у нас цієї форми асоціації.

Ще ефективніше акціонерну форму популяризував Указ від

6 вересня 1805, який був виданий у зв'язку з банкрутством Петербург-

ської компанії для побудови кораблів. Посередники вважали стягнути

с готівки акціонерів всю заборговану суму. В Указі і була роз '-

яснена суть обмеженої відповідальності.

!! 359

У цьому ж напрямку працював і Маніфест Олександра 1 від

1 січня 1807 Виходячи з думки про заслуги купецтва перед вітчизною,

Маніфест прагне до звеличення цього стану і містить поже-

ланіе, рекомендації організовувати товариства: повні і на вірі,

товариства "дільницями", тобто товариства, що мають складеного

капітал. У ці товариства, що мають складеного капіталу, говорилося

в Указі, допускаються учасники з усіх станів, а не тільки ті, хто

належить до купецтва.

У 1805 і 1807 рр.. було видано низку постанов про компанії, але

зміст їх було бідно. Майже повна відсутність законодавчих

актів, що регулюють правове становище корпорацій, несприятливо

відбилося на їх поширення, і вони ще залишалися мало відомі-

ми в російському суспільстві.

Ось чому в той момент, коли російському уряду вдалося,

нарешті, завдяки видатним здібностям Сперанського приступити до

створенню законодавчої основи для цивільного і, перш за все тор-

гового обороту, воно опинилося перед порожнім правовим простором.

Натхнення Сперанського харчувалося законодавчою базою західно-

європейських країн, але він це ретельно приховував. Зізнатися, що отечес-

твенная історія залишила мало матеріалу для наповнення власним

вмістом російського торгового кодексу, не вистачило духу.

Уряд так дорожило новою формою асоціації, що готове

було йти назустріч будь-якій спробі освіти корпорації, навіть дурниця-

ної. Мабуть, тільки два винятки з цього можна привести.

Перше стосується установи АТ для видання та збуту книг в Росії,

коли уряд вказало на установчих документах, що "устано-

ня компанії буде навряд чи корисним, оскільки для отримання вигоди

вона змушена буде звернутися до видання романів, розмноження кото-

 рих марно, навіть шкідливо і не відповідає видам уряду ".

 Однак на це рішення цар власноручно наклав резолюцію: "Раз-

 вирішити ".

 У другому випадку мова йде про створення компанії для торгівлі хлібом,

 яка б закуповувала весь хліб у поміщиків і селян за середніми цінами.

 Створення її мотивувалося занепадом землеробства. Государ наклав резо-

 Люцію: "Боюся всякої монополії. Відхилити".

 Але якщо не вважати цих випадків, то в загальному необхідно визнати,

 що уряд ставився з крайньою запобігливістю до всякого

 роду клопотаннями подібного роду. Тільки цим можна пояснити, з пер-

 вого погляду ненормальне, положення, в силу якого до Закону 1836

 зустрічаються поруч з статутами, регулюючими більш-менш докладно

 питання організації компаній, їх внутрішнього управління, і такі ус-

 тави, які позбавлені всякого змісту: все зводиться до вирішення уч-

 редіть компанію. Цим же можна пояснити і наступний цікавий

 факт: питання про статутний капітал компанії не надається ніякого

 значення. Але уявлення про те, що основний капітал ділиться на акції

 однієї і тієї ж вартості склалося цілком твердо. Точно таке ж со-

 піршенно ясне уявлення існує і про те, що акціонери не відпові-

 чає за межами своєї частки участі.

 !! 360

 Подальшому прогресу у розвитку корпорацій послужило законодав-

 тельное врегулювання цього інституту Законом від 6 грудня 1836

 Державна Рада виходить з таких положень:

 1) дозвіл заснувати компанію є саме по собі предостав-

 лен.см відомого роду привілеї, тому в якості таких можуть

 бути зареєстровані лише ті, які дуже корисні;

 2) привілеї не слід дарувати підприємствам, які не можуть

 розраховувати на успіх, і в цьому уряд має бути дальновиднее

 приватних осіб, дозволяючи засновувати лише ті компанії, щодо кото-

 рих можна припускати, що вони будуть здійснювати угоди з вигодою для

 себе і без розорення для вкладників;

 3) необхідно вжити заходів до того, щоб вигоди, яким обіцяє

 привілей, дісталися не тільки засновникам;

 4) питання затвердження статуту передаються тим же органам, які

 дають дозвіл на заснування компанії.

 У законі досить докладно регламентуються такі питання, як:

 розмір капіталу, необхідного для заснування компанії, розподіл

 його на акції, спосіб оплати капіталу, дуже чітко говориться про ограни-

 ченной відповідальності, вказується і на межі розміру акцій (НЕ

 менше 50 і не більше тисячі рублів). Внутрішньоорганізаційні питання,

 питання управління компанією регулюються бідно. Але переглядає-

 ся бажання законодавця зацікавити засновників у долі їх підпри-

 ємства: їм дозволено купувати від 50 до 200 акцій, вони звільняються

 від участі в справах компанії за рішенням загальних зборів. Коротко, але все

 ж йдеться про загальні збори та правління компанії.

 Однак корпоративне нормотворчість, здійснюване самими

 компаніями, поступово відхилилося від почав закону. Акціонерні об'єк-

 єднання отримали таке велике поширення, що стали застосовувати-

 ся в кондитерських, парфумерних, пралень закладах і навіть в сапож-

 них майстерень, що, звичайно, навряд чи було виправдано. Компанії фак-

 тично стали допускати пред'явницькі акції, але під умовою, щоб

 їх не називали паями.

 Всередині компаній стала обмежуватися свобода

 акціонера розпоряджатися акціями. Але що було зовсім неймовірним,

 так це те, що акціонерам стали погрожувати необхідністю внесення до-

 полнітельних платежів. Змінилося на практиці і поняття засновників.

 За статутами багатьох корпорацій засновниками визнавалися не ті, хто

 вніс велику частку капіталу, а ті, хто порушив клопотання про затверджений-

 нии статуту (а тут достатньо і однієї людини). Діяльність заснував-

 телей стала огортатися непроникною таємницею, і вони фактично устра-

 нілісь від відповідальності.

 !! 361

 Вийшло так, що Закон про корпорації існував сам по собі,

 а корпоративне право розвивалося інакше, як би незалежно від нього і

 навіть йому всупереч. Якби практика була заснована на законі або хоча

 б йому відповідала, то соціальний ефект від створення компаній був

 б набагато більший. Таке положення суперечило принципам цивили-

 зованного держави, керованого за допомогою законів '.

 Аналіз корпоративного права того періоду дозволяє провести сход-

 ство з ситуацією, що спостерігається сьогодні в Росії. Використання акцио-

 рного форми після декількох десятиліть загального одержавлення

 є по суті справою новим, і суспільство повторює ті ж помилки,

 що були й раніше.

 Бачачи ситуацію, що склалася і вважаючи, що її не повинно бути,

 уряд вжив нові спроби впорядкувати корпоративну

 діяльність. Але що послідували законодавчі новели виявилися без-

 результатную. Держава була по суті безсило зробити що-небудь

 в області приватного права. Воно не змогло, зокрема, використовувати бога-

 Тейша досвід західноєвропейських країн. На Заході велике значення

 надавалося забезпеченню статутного капіталу - в Росії більшість

 компаній створювалося на порожньому місці. У результаті з'явилося багато

 дутих компаній. Там законодавець, може бути навіть надто докладно

 (Особливо в Німеччині), визначав основні позиції внутрішніх ставлення-

 ний в компаніях - в Росії питання управління ледь намічалися в

 статуті. Наприклад, в ньому згадувалося, що загальні збори є ви-

 сшім органом компанії, але не було норм про порядок його скликання, про кон-

 контролі за правлінням і т.п. Уряд усвідомлювало небезпеку узурпації

 влади засновниками компанії, але не бачило можливості боротися з

 цим, побоюючись загальмувати розпочатий процес.

 Саме тому Росію не обійшла хвороба під назвою "надува-

 тельство ". Сильні напади її мали місце в 1856 і 1864 роках і опору-

 вождающейся банкрутствами, ажіотажем, панікою, спекуляціями, самоубій-

 ствами.

 Механізм обдурювання досить простий і до болю знайомий нашим

 сучасникам: засновувалось АТ, збиралася частину статутного капіталу,

 випускалися акції, потім у пресі та околобіржевих колах муссірова-

 лись чутки про неймовірну прибутковості нової компанії, яка збирається

 дати дуже великий відсоток при існуючих в державному банку

 за вкладами п'яти - шести відсотках на рік. Публіка спрямовувалася купувати

 акції, і на хвилі ажіотажу вони збувалися за дуже високою ціною. Уч-

 редітелей АТ заробляли шалені суми. Але минав час і

 з'ясовувалося, що набувачі акцій втратили всі або майже все.

 І все ж кількість постраждалих в Росії в період утвердження ка-

 піталізма було відносно невелика порівняно, припустимо, з Ан-

 глией.

 По-перше, певним бар'єром служили кримінально-правові

 норми. Не повернути кредит, не оплатити вексель, продати недоброкачес-

 ничих товар вважалося злочином. Але існували інші можли-

 !! 362

 ності використання чужих кредитів у власних інтересах, наприклад,

 продаж цінних паперів за завідомо завищеним курсом.

 По-друге, невелике число махінацій у загальній масі акціонерних

 компаній пояснювалося ще й тим, що державна влада пильно сле-

 дила за фондовим ринком: статут АТ затверджувався урядом, Мі-

 ністерство фінансів прискіпливо розглядав питання про емісію цін-

 них паперів і було здатне впливати на поради фондових бірж, що вирішували

 питання про те, вводити чи не вводити в офіційне котирування сомни-

 тільні паперу.

 По-третє, в Росії номінали цінних паперів завжди були високими.

 Найпоширенішою з них була акція 250-рублевого гідності,

 яка була порівнянна з річною заробітною платою висококваліфі-

 ваного робітника. Робилося це навмисне, щоб біржовий ажіотаж

 не позначився на малозабезпечених верствах населення і не налаштував їх

 проти підприємництва як такого.

 Усвідомлюючи, що Закон 1836 страждає явними недоліками, прави-

 тельство в наступні роки неодноразово і наполегливо намагалося устра-

 нитка виявлені недоліки в діяльності корпорацій. Однак його проекти

 провалювалися Державною Радою, який після їх обговорення

 всякий раз знаходив причини для того, щоб їх відхилити, або утвер-

 дить, або послати на доопрацювання.

 Справедливості заради треба визнати, що проекти були далеко не

 ідеальними. Вони досить безсистемно намагалися врегулювати правове

 положення корпорацій. Відмінності між останніми не мали правового

 характеру. Помітним був несправедливий підхід у регулюванні окремих на

 них сторін корпорацій: великі були права засновників і керівників,

 а рядові акціонери практично залишалися безмовними. Багато важ-

 ві сфери діяльності корпорацій не були врегульовані взагалі, тобто

 проекти містили великі прогалини (про керуючих, про загальний собра-

 панії, про органи контролю, про кримінальну відповідальність за махінації

 та ін.) У них, наприклад, не пропонувалися будь-які заходи проти спе-

 куляції акціями. Та й взагалі обставина, що уряд вся-

 кий раз вставало на сторону засновників, знижувало підприємницький

 дух народу і не захищало простих вкладників від свавілля. Критики

 цих проектів відзначали також, що вони страждають космополітизмом і не

 відображають російської специфіки. В цілому ж всі проекти мали єдину

 суть: вони були спрямовані на те, щоб утруднити акціонерне справу, а не

 сприяти його розвитку. Так що ще питання: чи варто шкодувати про те,

 що жоден з них не був прийнятий.

 І все ж законодавчий масив, впорядковує діяльність

 корпорацій, поступово змінювався і зростав. Були прийняті такі

 нормативні акти, як Торговий статут (1903 р.), Звід законів гражданс-

 ких (1910 р.), Статут промисловості (1913 р.), Статут кредитний (1914 р.),

 Статут залізниць та ін Всі вони увійшли до Зводу законів, який

 потім доповнювався і поповнювався новими нормативними актами, в частнос-

 ти, Зведеним статутом акціонерного товариства.

 Отже, до революції 1917 р. законів, що стосуються корпорацій, було

 прийнято досить багато Корпоративне ж право йшло своїм "самобутність-

 вим "шляхом, розвивалося, а точніше розливалося подібно річці без берегів

 в період паводку. Така особливість російського корпоративного права

 !! 363

 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "9. Становлення і регулювання корпоративної діяльності в Росії"
  1.  Т. В. Кашаніна. Господарські товариства і суспільства: правове регулювання внутрішньофірмової діяльності. - М.: Изд. гр. ІНФРА'М-КОДЕКС. -554 С., 1995

  2.  Глава 11. Корпоративне регулювання фінансової діяльності
      регулювання фінансової
  3.  Глава 9. Державно-правове регулювання корпоративної діяльності
      регулювання корпоративної
  4.  Глава 8. Функції корпоративного регулювання
      регулювання
  5.  5. Корпоративні правовідносини
      регулювання, так як за загальним правилом у цивільному обороті суб'єкти самостійні і незалежні один від одного і тому не можуть безпосередньо брати участь у формуванні волі контрагента. Здійснення корпоративних прав прямо чи опосередковано має своєю метою задоволення майнових інтересів їх носіїв. Тому корпоративні права можна віднести до числа майнових прав. (Більш
  6.  1. Предмет правового регулювання: Банк Росії, банківська система і банківська діяльність
      регулювання - це те, на що спрямована дія права. Банківське право регулює, по-перше, банківську систему, очолювану Банком Росії, і, по-друге, банківську діяльність. Відповідно, предметом правового регулювання для банківського права є банківська система, банківська діяльність та банківські відносини у цій галузі. Банківська система в Росії
  7.  Управление корпоративними правами держави.
      становлення. Ее ефектівній розбудові перешкоджає відсутність необхідного законодавства. Відповідно до ст. 168 ГК України, Корпоративні права держави здійснюються визначеними законом центральними органами віконавчої власти та уповноваженими особами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На сьогоднішній день з ціх вопросам є чіннімі: Порядок управління акціямі (частко), Які
  8.  Реєстр корпоративних прав держави.
      Становленню законодавством. Порядок Формування и ведення Реєстру візначається Положенням про Реєстр корпоративних прав держави, ЗАТВЕРДЖЕНИЙ постановив Кабінету Міністрів України от 29 жовтня 2003 року №
  9.  § 2. Виникнення та Припинення корпоративних прав
      корпоративних прав); 2) набуття особою Вже існуючіх корпоративних прав на підставі Вчинення правочинів, спадкування (Правонаступництво), решение суду ТОЩО (похідній способ набуття корпоративних прав). Право власності на Акції вінікає в акціонера з моменту зарахування акцій на его Особова рахунок реєстратором (при документарній ФОРМІ випуску акцій) або на рахунок у ЦІННИХ Папер зберігачем
  10.  § 9. Функція банківського нагляду за діяльністю кредитних організацій
      Становленню ними обов'язкових нормативів. Головна мета банківського регулювання і нагляду - підтримка стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Банк Росії не втручається в оперативну діяльність кредитних організацій, за винятком випадків, передбачених федеральними законами. Детальніше про банківський нагляд скажімо в окремому розділі цієї
  11.  § 3. Правовий режим корпоративних прав держави
      корпоративних прав внаслідок: корпоратізації (Перетворення на акціонерні товариства) державних, Орендного предприятий та других предприятий з державною частко власності в статутному фонді (Майні); придбання корпоративних прав Вже існуючіх господарських організацій; Заснування (співзаснування) новіх господарських організацій. На початок 2004 року державі належали Корпоративні права в 1427
  12.  Коренев А.П.. Адміністративне право Росії. Підручник. У 3-х частинах. Частина I. M.: МЮИ МВС Росії. Вид-во «Щит-М». - 280 с., 1999

  13.  Обмеження Щодо володіння корпоративними правами.
      становлені обмеження ПЄВНЄВ особам Щодо володіння корпоративними правами та / або їх Здійснення. На сьогоднішній день єдине обмеження володіння корпоративними правами встановлюється Декретом Кабінету Міністрів України "Про впорядкування ДІЯЛЬНОСТІ суб'єктів підпріємніцької ДІЯЛЬНОСТІ, створеня за участю державних підприємств" від 31 грудня 1992 року № 24-92, згідно Зі ст. 1 Якого Державні
  14.  Етап 5. Автоматизація.
      корпоративному університету.) Починаючи з певного рівня в компанії виникає необхідність автоматизувати роботу з управління персоналом, у тому числі і за його навчання. Існують спеціальні програмні рішення, які за певними критеріями виявляють потребу в навчанні, допомагають планувати навчальні групи, розсилають запрошення учасникам, фіксують результати, а також
  15.  § 4. Корпоративні права
      становлені обмеження ПЄВНЄВ особам Щодо володіння корпоративними правами та / або їх Здійснення. Механізм реалізації корпоративних прав, что належати державі, ВСТАНОВЛЕНО ст. 168 ГК, відповідно до Якої Корпоративні права держави здійснюються визначеними законом центральними органами віконавчої власти та уповноваженими особами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Центральні органи
  16.  Глава 3. Становлення абсолютної монархії в Росії
      Глава 3. Становлення абсолютної монархії в
  17.  Глава 5. Корпоративні норми
      Глава 5. Корпоративні
  18.  Глава 7. Корпоративне нормотворчість
      Глава 7. Корпоративне
  19.  Семінари
      корпоративний семінар для розвитку корпоративної культури, стратегічні сесії, мозковий штурм. На ринку послуг пропонуються семінари з дуже конкретним проблемам, що виникають в компаніях. Наприклад, із запрошеними експертами можна обговорити проблеми збору боргів, оптимізацію документообігу, управлінський облік. Є попит і, природно, пропозиція на дуже вузькі професійні