Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
Головна → Право → Криміналістика → 
« Попередня Наступна »
Біленчук П.Д., Дубовий О.П., Тимошенко П.Ю., Салтевський М.В.. Криміналістика.:Підручник. Київ: Національна академія внутрішніх справ України,1997. - 232 с., 1997 - перейти до змісту підручника

§ 7. Методика групофікації та ідентифікації

Ідентифікація та групофікація - це дослідницькі процеси, структура яких поєднує одні й ті ж етапи: 1) огляд об'єктів; 2) роздільне дослідження; 3) експериментальне дослідження; 4) порівняльне дослідження; 5) оцінювання результатів порівняння та обгрунтування висновків.
Огляд об'єктів - це дослідження з метою встановлення відповідності їх ознак та властивостей опису у постанові про призначення експертизи або протоколі огляду місця події. В процесі огляду дані об'єкти фотографують в упаковці і без неї.
Роздільне дослідження спрямоване на окреме дослідження ототожнюваного (того, що ідентифікується) і ототожнюючого (того, що ідентифікує) об'єктів, окрему їх фіксацію, виявлення, закріплення і встановлення сукупності ознак та властивостей спочатку ототожнюваного об'єкта, що дозволяє його індивідуалізувати за характером його відображення в ототожнюючих об'єктах. Під час такого дослідження встановлюється механізм взаємодії і утворення ознак як на ототожнюваному, так і на ототожнюючому об'єктах, зокрема визначається вид руху - фізичний, механічний, біологічний, а також енергія слідоутворення (кінетична, теплова, магнітна, електрична).
Виявлені ознаки та властивості оцінюються, визначаються їх стійкість, незалежність, ідентифікаційна значущість. Повнота виявлених ознак забезпечується дослідженням усього ідентифікаційного поля об'єкта. Для фіксації виявлених ознак їх фотографують - великомасштабною макрозйомкою або мікроскопічним методом, кожний окремо, а сформовану сукупність - при можливості в цілому.
Експериментальне дослідження має за мету отримати властивостеі і ознаки ототожнюваного (відображуваного) об'єкта у формах, які задовольняють процес порівняльного дослідження. Наприклад, сліди бойка і зачіпа викиду відтворюються при експериментальній стрільбі з ототожнюваної зброї. Для отримання деяких експериментальних слідів, наприклад, каналу стволу гладкоствольної зброї, сконструйовані спеціальні пристрої та устаткування, а для отримання слідів ковзання - прилад "Трасограф". Таким чином, при експериментальному дослідженні одержують ознаки ототожнюваного об'єкта у зіставлюваних формах для порівняльного дослідження.
Суть експериментального дослідження полягає не тільки в отриманні зіставлюваних зразків для порівняльного дослідження, але й у виявленні, фіксації та уявленні внутрішніх властивостей ідентифіковуваного об'єкта та їх відображень у ідентифікуючому. Особливо це необхідно при дослідженні сипких, рідких та газоподібних речовин, а також частин цілого, які втратили конформість лінії розчленування. У подібних випадках використовуються мікроскопічні, люмінесцентні, спектро- і хроматографічні а також інші методи встановлення якісно-кількісного складу зразків, сталості їхніх властивостей, частоти зустрічаємості та кореляційної залежності.
Порівняльне дослідження спрямоване на встановлення ступеня збіжності ознак ототожнюваного об'єкта, зафіксованих в ідентифікуючих об'єктах. Порівняння відбувається за трьома способами: співставлення, суміщення та накладення.
Зіставлення - це розміщення поряд порівнюваних об'єктів так, щоб можна було одночасно спостерігати їх ознаки (мал. 1). Воно відбувається шляхом безпосереднього зіставлення ознак ототожнюваного об'єкта з ознаками ототожнюючих об'єктів або шляхом проектування порівнювальних ознак на один екран або розміщення їх в одному полі мікроскопу.
Суміщення - це розташування в одному полі порівнюваних об'єктів так, щоб ознаки одного складали продовження ознак іншого. Цей прийом найчастіше застосовується для порівняння слідів ковзання (мал. 2), що являє собою чергування боріздок та валиків. Суміщення можна виконувати шляхом розрізу порівнюваних зображень ознак за однаковими лініями та поєднання розрізаних частин за збіжними ознаками. З цією метою використовують спеціальні прилади - порівняльні мікроскопи (МСК-1, МС-51).
Накладення - це встановлення контакту між порівнюваними об'єктами так, щоб їх можна було спостерігати у світлі, яке проходить наскрізь. Для цього загальне зображення об'єктів переносять на прозорий матеріал (скло, плівку), а потім, суміщуючи їх один з одним, досліджують їхні форми, розміри та розташування ознак у світлі, яке проходить. Так, встановлюють дописи та вставки на окремих документах, виконаних за допомогою копіювального паперу в одну закладку. Для застосування цього способу в експертній практиці сконструйований спеціальний прилад оптичного накладення (ПОН) (мал. 5).
У методиці ідентифікаційного дослідження ознак та властивостей порівнюваних об'єктів у зіставлюваних формах та станах є головною умовою об'єктивності дослідження та обгрунтованості висновків. Виходячи з цього, до порівнюваного матеріалу пред'являються такі вимоги.
1. Зразки повинні бути отримані на однаковому або схожому з матеріалом ототожнюваного об'єкта копіювальному матеріалі.
2. Порівнювані об'єкти повинні бути зафіксовані в одному масштабі, ракурсі при однаковому освітленні.
3. Вираження порівнюваних ознак повинне мати однаковий рівень деталізації (мікроскопічний, макроскопічний, молекулярний, генний).
4. Збіжні ознаки повинні виявляти однакові результати при різних прийомах та засобах порівняння. Виконання наведених вимог до порівнюваних об'єктів забезпечує об'єктивність оцінки результатів порівняння та вірогідність зроблених висновків.
Оцінка результатів порівняння та формування висновків - це логічна діяльність, котра полягає у співвіднесенні результатів дослідження з походженням порівнюваних об'єктів, подією випадку, механізмом утворення відображень. Збіжні ознаки оцінюються кожна окремо і у сукупності, передусім, з позиції достатності подання ідентифікаційного поля ототожнюваного об'єкта. Порівнюється якість та кількість збіжних ознак, та таких, що розрізняються, пояснюється їх походження. Після цього сформована сукупність оцінюється як неповторна, з'ясовується та пояснюється вплив на її індивідуальність об'єктів, що розрізняються, і робиться висновок, що сукупність індивідуальна.
Таким чином, при оцінюванні збіжності або відмінності ознак формується внутрішнє переконання про неповторність збіжного комплексу ознак, а на його основі - висновок про тотожність або відмінність, вид, рід, клас об'єкта в процесі криміналістичної ідентифікації. У разі групофікації робиться висновок про схожість, однорідність або загальне джерело походження.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ 7. Методика групофікації та ідентифікації"
  1. Групофікація як самостійний метод дослідження
    методикою судово-біологічної експертизи, тобто досягти трохи більшої схожості, але не тотожності. Оскільки пшениця, вилучена у підозрюваного, і зерно з колгоспного складу після розділу на частини утворили два нових конкретних об'єкта, кожний з яких тотожний тільки сам собі. Аналогічним є процес дослідження рідких та газоподібних речовин. Скажімо встановлення групової належності крові за двома
  2. ВСТУП
    методику розслідування злочинів. У 2001 р. колективом кафедри було здійснено видання повного курсу криміналістики. Перевидання підручника зумовлено об'єктивними причинами, а саме: змінами у структурі злочинної діяльності; оновленням всієї нормативної бази, що регулює боротьбу зі злочинністю; необхідністю вдосконалення теорії криміналістики, важливістю розробки і впровадженням у практику новітніх
  3. § 3. Загальна методика ідентифікації
    методика ідентифікації, яка розглядає головні риси та основні прийоми встановлення тотожності, що властиві будь-якому виду ідентифікації. Ідентифікація як процес встановлення тотожності розпадається на дві основні стадії: аналітичну і синтетичну. Ці дві стадії взаємозалежні. Аналітична стадія починається з вивчення загальних, а потім окремих, індивідуальних ознак ідентифікованого об'єкта або
  4. § 3. Експертні та криміналістичні установи в Україні
    методик та методів дослідження. Експертами захищені кандидатські та докторські дисертації. Зараз НДІСЕ Міністерства юстиції України мають такі лабораторії: судово-почеркознавчих і комп'ютерних досліджень, судово-трасологічних, судово-балістичних, вибухотехнічних, судово-біологічних, судово-автотехнічних, судових будівельних та пожежних, судово-товарознавчих, судово-фізичних і хімічних
  5. § 4. Методика судово-почеркознавчої експертизи
    ідентифікації особи, яка писала. Особливості дослідження підписів. Підпис - особливий вид рукопису, який відображає прізвище особи або умовні письмові знаки і має посвідчувальне значення. Підпис виконується власноручно. Особливістю підпису є малий обсяг графічного матеріалу та графічні ознаки. До графічних ознак підпису належать: 1) розчерк (напрямок завершального штриха); 2) співвідношення
  6. § 4. Криміналістичне вчення про розкриття злочинів
    методик розслідування, визначенням його етапів. При цьому в основі такого рішення повинно бути положення ч. 2 ст. 98 КПК: «якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи». У таких випадках виникає ситуація, коли конкретний злочин може належати до «очевидних». Визначення поняття розкриття злочину має
  7. 1. Методологічні основи криміналістики
    групофікації; 4) криміналістичне вчення про спосіб учинення злочину; 5) вчення про криміналістичну версію та планування (створення версій); 6) криміналістичне вчення про механізм утворення слідів; 7) вчення про систематизацію та реєстрацію криміналістичних джерел інформації; 8) криміналістичне вчення про збирання, зберігання, обробку та автоматизоване використання інформації. Перелік часткових
  8. 6. Криміналістична методика або методика розслідування окремих видів злочинів
    методики, які визначають порядок розслідування конкретних видів злочинів. У методиці розслідування реалізуються криміналістична техніка і тактика на основі методологічних положень науки (загальної теорії). Усі розділи криміналістики закономірно взаємопов'язані. Окреме використання засобів криміналістичної техніки дозволяє лише знайти і дослідити джерело інформації, але не дає рекомендацій, як і в
  9. Закон обумовленості криміналістичних рекомендацій потребами практики
    методик роботи із слідами запаху. Останнім часом криміналістами (О. І. Вінберг, В. І. Шиканов, М. В. Салтевський та інші) були розроблені теоретичні основи, технічні засоби і методичні рекомендації роботи із слідами запаху на місці події, запропоновані засоби вилучення, консервації і дослідження запахів з метою ідентифікації його джерела. В наш час за слідами запаху виконується криміналістична
  10. Криміналістика і природничі науки
    методика її використання для розв'язання спеціальних криміналістичних завдань. Так, стереоскопічний мікроскоп МБС використовується без змін, а також із спеціальними конструктивними змінами для збільшення глибини різкості при дослідженні трасологічних та біологічних об'єктів. Для виконання стереознімків штрихів, що пересікаються, за допомогою мікроскопу використовується найпростіше спеціальне
© 2014-2022  ibib.ltd.ua