| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
МЕТОДОЛОГІЯ І МЕТОДИ ДІАГНОСТУВАННЯ |
||
|
Корінна проблема діагностики - методологія та методи діагностування, що дозволяють отримувати науково обгрунтовану, репрезентативну інформацію, відповідну істині, що виключає всякі домисли і двозначне тлумачення. Методологія діагностування складається з принципових позицій, уявлень і теорій розуміння сутності людини, шляхів осягнення його особистості та індивідуальності у всій їх складності і багатосторонності. Якщо методологічної передумовою є ідея зумовленості долі людини Богом, що одні народжуються обдарованими і готуються зайняти в суспільстві панівні позиції, а інші - бездарні, не відзначені перстом - будуть виконавцями волі сильних світу, тоді суть і мета діагностики будуть спрямовані на то, щоб відокремити здатних від нездатних, обдарованих - від бездарних, гідних - від недостойних, чистих - від нечистих і недоторканих. Цим і виправдовується створення для кожної групи особливих, соціально нерівноцінних умов. Деякі психологи серйозно намагаються довести, що обдароване меншість, здатне стати багатим і зробити багатим суспільство, краще і виключно бездарного більшості. Обдаровані, на їх думку, більш чутливі до соціального безладу, вимагають кращої соціальної захищеності. У морально-правовому відношенні вони благонадійність і моральнішими, з раннього дитинства виявляють яскраву обдарованість, здатність легко долати граніт науки, або опановувати мистецтвом. Всі ці судження, за відсутності чітких критеріїв і способів виявлення божественного начала в людині, не мають достатньо вагомих наукових обгрунтувань, як правило, спростовуються життєвою практикою. Вище щодо сутності дитячої особистості підкреслювалося, що серед здорових, нормальних дітей необдарованих натур не буває. Обдарованість є невід'ємна властивість людського роду і кожного індивіда в ньому. Звичайно, ступінь обдарованості, її спрямованість, глибина, різноманіття прояви у поєднанні з особистісними характерологическими особливостями нескінченно різні і різноманітні. Людина, як біосоціальна система, обдарований пріродоі, даними і здатністю до необмеженого розвитку своєї фізичної організації, психічних процесів, інтелекту, емоційно-вольових сил і естетичних відносин. Він творчо адаптується до природного і соціального світу, успішно взаємодіє в ньому. Сучасні природничі науки про людину переконливо доводять, що люди мають не тільки спільну біологічну, загальнолюдську основу для нормального розвитку та участі у суспільному житті. Вони ще наділені різноманітними і різноманітними геномами, що утворюють в зіткненні з життям нескінченна безліч індивідуальних соціально-психологічних типів, наділених здібностями і талантами. Завдання виховання полягає не в тому, щоб в дитячому середовищі відокремити баранів від козлів, а в тому, щоб в кожній дитині виявити те саме суще, що складає його індивідуальне своєрідність і надати кошти для його розвитку. Методи і способи добування діагностичної інформації поділяються на дві основні групи. Першу можна охарактеризувати як сукупність методів спеціального вивчення здоров'я дітей, вікових та індивідуальних особливостей, їх психіки, спрямованості і ступеня обдарованості, індивідуально-особистісних якостей і властивостей, результатів навчально-виховного процесу, емоційно-морального клімату в колективі, відносин вчителів-та учнів, дітей і батьків. Важливе місце серед методів спеціального вивчення дітей займає методика комплексного медичного обстеження стану здоров'я. Без глибокого анатомічного, фізіологічного, общебиологического, антропологічного знання конкретних дітей неможлива ефективна організація цілеспрямованого виховання. Комплексне медичне обстеження має на меті одержання за допомогою спеціальних медичних методик даних про розвиток всіх систем дитячого організму, їх готовності до витримуванню фізичних і психічних навантажень навчально-виховного процесу. Ці відомості дозволяють вчителю будувати педагогічний процес як різнорівневий, індивідуалізований, диференційований. Школярі забезпечуються різними за ступенем складності навчальними завданнями, неоднаковим часом на їх виконання, диференційованою оцінкою. Це переконливо доводить, що медичне обстеження дітей, фізико-фізіологічні дані про них повинні стати органічною, невід'ємною частиною навчально-виховного процесу. Необхідна також особлива медико-педагогічна методика діагностування опірності організму, що включає обстеження, прослуховування дітей, спостереження за ними на уроках, під час праці, відпочинку, ігор. Лікар як діагност в цьому випадку стає безпосереднім учасником педагогічного процесу. Спеціальну діагностичну функцію виконують методи соціологічного обстеження дітей, накопичують відомості про соціальне становище і морально-психологічному здоров'ї дітей. Величезне значення для вдосконалення навчально-виховного процесу, формування дитячої особистості та індивідуальності мають методи добування психологічної діагностичної інформації. З їх допомогою досягається визначення характеру протікання психічних процесів і станів, становлення системних особистісних якостей та індивідуальних рис. Психологічні обстеження здійснюються різноманітними тестами, спеціально створеними психологічними ситуаціями, в яких діти роблять самостійний інтелектуальний, моральний або естетичний вибір. Застосування тестів виправдано і необхідно, коли вони використовуються не як засіб предрешения і приречення долі дитини, винесення йому вироку за його інтелектуальним, моральним можливостям і соціальним статусом, а лише як спосіб прояснення конкретної ситуації, стану психіки і моральних якостей на даний момент. Без такої діагностичної психологічної інформації педагог позбавлений можливості зробити що-небудь свідомо і цілеспрямовано для психічного та морально-естетичного розвитку дитячої особистості. Вчителю і вихователю на кожному етапі педагогічного процесу необхідна також тестово-діагностична інформація про стан і обсязі уваги, пам'яті, уяви, швидкості його реакцій, кмітливості, здатності сприйняття і творчості нового в різних видах розумової діяльності. Їх робота стає більш продуктивною, коли є відомості про спрямованість особистості, мотиви та стимули морально-естетичного ставлення до дійсності. Вихідна діагностична інформація добувається також і за допомогою методів педагогічного вивчення. Широко використовується повсякденне спостереження за дітьми в навчально-виховному процесі, в буденному життєвому взаємодії. Першорядне значення надається проявам моральної сутності дитини як цільної особистості та індивідуальності, чому сприяють спеціально створювані життєві, в тому числі і екстремальні, педагогічні ситуації. У них дитина стоїть перед необхідністю свідомого вибору поведінки між проявом доброти і жадібності, лицемірства і щирості, милосердя та жорстокості, емоційного ставлення і холодного розрахунку. Вибір відбувається також між громадськими та егоїстичними інтересами, справедливістю і незаслуженими привілеями, правдою і брехнею, гідністю і холопством. Цінну діагностичну інформацію дають творчі способи роботи педагога, що ставлять дитину в нові, незвичні, змінені умови вирішення завдань, виконання завдань, що дозволяє виявити раніше приховані здібності, властивості, якості. Особливого значення набувають контрольні роботи, творче складання задач, написання рецензій на художню та науково-популярну літературу, твори образотворчого мистецтва, художнього кіно і драматургії. У таких ситуаціях дитина мобілізує фізичні і духовні сили, долає труднощі, досягає самоствердження у власних очах. Групу методів спеціального цілісного вивчення і діагностування стану дитячої особистості доповнює друга група способів педагогічного діагностування. Її можна охарактеризувати як сукупність прийомів попутного або паралельного вивчення стану дітей та педагогічного процесу, отримання зворотної інформації про хід виховання і навчання. Джерелами попутної діагностичної інформації стають всі методи повсякденної організації життя дітей та навчально-виховної роботи. Узагальнено кажучи, застосування методів організації і виховання колективу: перспективи, ігри, єдиних педагогічних вимог, самоврядування, змагання, самообслуговування - постійно живить педагога інформацією про стан морально-естетичного клімату в колективі, настроях і цільових устремліннях хлопців, їх творчих здібностях, дисциплінованості, громадської активності, демократичності та організованості, розуміння своїх громадянських обов'язків, а також про стимули і мотиви активної громадської діяльності. Не менш важливу діагностичну інформацію дають і методи педагогічної взаємодії з дітьми. Ділове життєве взаємодія зі школярами паралельно розкриває їх ділові та людські якості, можливості співпраці, соіспол-нітельства, співтворчості з ними, а також їх комунікативність, товариськість, доброзичливість, здатність до соціально корисної праці. Ступінь оволодіння школярами методами самодіяльності розкриває перед педагогом картину їхньої духовної зрілості, внутрішньої готовності до самопізнання, моральному самостояння, свободі вибору, відповідальності, до самовиховання і самовдосконалення. Педагогічне ж дію, здійснюване шляхом переконання, емоційного збудження, вольового стимулювання, прикладу, заохочення, покарання, попутно виявляє сутність дитячої особистості та індивідуальності з боку її внутрішнього стану, здатності до самовладання, самоаналізу, самокритики, опору, відстоювання свого «Я». Воно також розкриває силу або слабкість волі дитини, його конформність, схильність маніпуляціям свідомості та психології натовпу. Попутна, невичерпна оперативно-діагностична інформація дозволяє повсякденно коригувати відносини з учнями, допомагати їм у подоланні внутрішніх, найскладніших і великотрудних, а також і зовнішніх перешкод. Вона дозволяє тримати руку на пульсі життя всього колективу і кожної дитини, контролювати його морально-естетичну температуру, фізичний і духовний стан здоров'я в цілому. Нарешті, важливу діагностичну інформацію дають і методи навчання. Методи перевірки і оцінки знань, умінь і навичок учнів, такі їх модифікації, як опитування, співбесіда, контрольні роботи, дають певний інформаційний зріз про стан обу-ченности і ступеня розвитку окремих психічних процесів дитини. Однак тут чимало поверхневого і випадкового, чого, як правило, прагне уникнути справжня діагностика. Головна, основна діагностична інформація про ступінь навчене ™ та освіченості учня може бути отримана лише в результаті цілісного особистісного прояву дитини у пізнавальній діяльності, яку організує системою методів навчання. Методи засвоєння нового матеріалу розкривають ступінь активності сприйняття, мислення, уяви; методи застосування і відтворення знань, уменій.і навичок на практиці стимулюють пам'ять, кмітливість, інтелектуальні почуття, волю, мова школярів. Методи технічного, художньої творчості дозволяють виявити ступінь розвитку уяви, духовних шукань і самостійності, інтелектуальної сміливості та рішучості. Таким чином, педагогічна діагностика, як органічний та необхідний елемент педагогічного процесу, є спосіб і процес отримання стратегічної та оперативно-тактичної інформації про цілісний становленні дитячої особистості та індивідуальності в цілісному педагогічному процесі. Вона забезпечує свідоме, цілеспрямоване керівництво навчально-виховною роботою, коригування розвитку, виховання, навчання школярів.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ:
1. Поясніть, чому діагностика, виникнувши в медичній практиці, стала невід'ємною частиною процесів суспільного життя, а також у науці, техніці, виробництві, педагогіці? 2. Дайте обгрунтування основних функцій діагностики у педагогічному процесі. 3. Розкрийте практичне значення кожного з названих методів у діагностиці педагогічного процесу. 4. Під час педагогічної практики, користуючись методами діагностики, складіть психолого-педагогічне висновок стану класного колективу та окремих хлопців.
ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:
1. Популярна медична енциклопедія. Діагностика. М., 1961. С. 327. 2. Тализіна Н.Ф. Управління процесом засвоєння знань. М., 1975. С. 48-50, 161-184. 3. Енциклопедія педагогічної освіти. Діагностика. М., 1998. С.257-259.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "МЕТОДОЛОГІЯ І МЕТОДИ ДІАГНОСТУВАННЯ" |
||
|
||