| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
46. Міжнародно-правові питання громадянства |
||
|
Громадянство - це стійкий політико-правовий зв'язок фізичної особи з державою, що виражається в наявності взаємних прав і обов'язків Стійкість цього зв'язку характеризується, по-перше, тим, що вона з'являється в людини, як правило, з народження й втрачається зі смертю й, по-друге, на неї не впливає просторовий фактор, тобто даний зв'язок зберігається для людини й за межами його держави У державах з республіканською формою правління для позначення цього зв'язку особи з державою використовується термін «громадянство». В одних монархічних державах також застосовується зазначений термін, в інші - «підданство». В англо-американській правовій системі відносно громадян використовуються терміни «citizen» (громадянин), «subject» (підданий) і «national» (громадянин або підданий). У цей час юридично ці поняття практично рівнозначні, хоча в період колоніалізму вони мали неоднакове правове значення Питання громадянства регулюються насамперед законодавством держав. Ці закони можуть бути писаними й неписаними. В Україні найбільш важливими законодавчими актами в цій області є Конституція й Закон «Про громадянство України» 1991 р. з наступними змінами Ряд питань, пов'язаних з інститутом громадянства, регулюється також і нормами міжнародного права, наприклад дипломатичний захист громадян своєю державою на території інших держав і надання своїм громадянам консульської допомоги й послуг при знаходженні їх за рубежем. Держави також містять двосторонні й багатосторонні договори відносно ліквідації колізій, які виникли або можуть виникнути при взаємодії законів про громадянство різних країн Кожна держава виробляє свої правила придбання громадянства. У більшості держав громадянство приобретается в основному по народженню. При цьому держави для визначення громадянства ребенка використовують або «право крові» (jus sanguinis - національний принцип), або «право ґрунту» (jus soli - територіальний принцип). В Україні переважно застосовується принцип «права крові», що означає, що ребенок, що народився від громадян України, буде мати українське громадянство, незалежно від місця його народження Відповідно до принципу «права ґрунту» громадянство ребенка визначається місцем його народження й не залежить від громадянства батьків. Даний принцип розповсюджений у Латинській Америці й США. Виключення із цього правила робляться для осіб, що мають дипломатичні иммунитеты й привілею. Конференція ООН з питань дипломатичних зносин і иммунитетов прийняла в 1961 р. Факультативний протокол про придбання громадянства. Ст. II цієї угоди встановлює, що співробітники дипломатичного представництва, що не є громадянами держави перебування, і члени їхніх родин, що живуть разом з ними, не здобувають громадянства даної держави винятково в порядку застосування законів держави перебування В Україні, як і в інших державах, що застосовують в основному «право крові», у деяких випадках також використовується «право ґрунту». Так, ребенок, що народився в Україні, чиї батьки невідомі, є українським громадянином Непрості питання можуть виникнути, коли батьки ребенка мають різне громадянство. У відповідності зі ст. 13 Закону України «Про громадянство України» у випадку народження ребенка від осіб, одне йз яких було громадянином України, а інше ні, ребенок придбає українське громадянство, якщо він народився на території України, або якщо ребенок народився за межами Української держави, але батьки (або один з них) у цей час постійно проживали на території України. В аналогічному випадку, але при постійному проживанні батьків за рубежем ребенок зможе одержати українське громадянство тільки по письмовій заяві батьків Ребенок, батько або мати якого на момент його народження складалися в громадянстві України, а другий з батьків був особою без громадянства або був невідомий, здобуває громадянство України незалежно від місця його народження Громадянство також може здобуватися й після народження (по клопотанню індивіда, по факті шлюбу або всиновлення). Такий спосіб придбання громадянства йменується натуралізацією Найчастіше натуралізація здійснюється за заявою особи без громадянства або іноземця. Процедура розгляду таких заяв і вимоги, пропоновані до заявника у зв'язку з його наміром стати громадянином якоїсь держави, визначаються нормами внутрішньодержавного права. Так, по українському законодавству ці вимоги зводяться до наступного: 1) визнання й виконання Конституції й законів України; 2) неперебування в іноземному громадянстві; 3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років; 4) володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування; 5) наявність законних джерел існування. У громадянство України не приймаються особи: 1) злочини, щозробили, проти людства й преступленияЪЪ, що зробили, здійснювали, що геноцид або, проти держави або тяжкі злочини проти особистості; 2) засуджені до позбавлення волі до зняття судимості; 3) находящиеся під наслідком або покарання, що уникають, або території, що зробили злочин на, іншої держави; 4) находящиеся на військовій службі, у службі безпеки, у правоохоронних органах, органах юстиції або органах державної влади іноземної держави Подібні положення відносно натуралізації втримуються в законодавстві й інших держав У випадку висновку шлюбу з іноземцем процедура його натуралізації також визначається головним чином нормами внутрішньодержавного права. Однак у цьому випадку нерідко виникають колізії законів держав про натуралізацію замужньої жінки, що може привести до того, що жінка втратиться свого громадянства й не придбає громадянства чоловіка, тобто стане апатридом або буде мати подвійне громадянство. Щоб уникнути подібних ситуацій у рамках ООН в 1957 р. була прийнята Конвенція про громадянство замужньої жінки. У ній зафіксовано, що ні висновок, ні розірвання шлюбу між громадянином держави й іноземцем, ні зміна громадянства чоловіком під час шлюбу не будуть автоматично тягти яких-небудь юридичних наслідків для дружини. Держави у своєму законодавстві звичайно використовують спрощену процедуру придбання іноземкою громадянства чоловіка в порядку натуралізації Специфічними способами придбання громадянства є реінтеграція і дарування. Реінтеграція або відновлення громадянства означає, що особа, що раніше складалася в громадянстві якоїсь держави, може бути відновлене по його клопотанню в громадянстві цієї держави, як правило, за допомогою спрощеної процедури. Про це, зокрема, говориться в ст. 17 Закону України «Про громадянство України». Специфіка дарування полягає в тім, що, на відміну від натуралізації, здійснюваної з ініціативи самої особи, ця процедура збуджується відповідними державними органами. І найчастіше дарування громадянства має місце за особливі заслуги особи перед державою Крім індивідуальних способів придбання громадянства, міжнародній і національній практиці відомі також і колективні способи: трансферт і'оптація. Трансферт - це передача населення території, що переходить з-під суверенітету однієї держави під суверенітет іншого, відповідно з одного громадянства в інше. Трансферт здійснюється на основі міжнародного договору й в автоматичному режимі застосовується рідко. Звичайно трансферт супроводжується можливістю вибору громадянства, тобто оптацією Оптація означає вибір громадянства. Право оптації надається, як правило, міжнародним договором, але може мати місце й однобічний порядок її надання. Оптація не завжди є способом придбання громадянства. Так, у конвенціях про подвійне громадянство особі, що є біпатридом, може бути надане право оптувати (вибрати) одне із двох громадянств і тим самим втратити інше Оптація передбачалася, наприклад, у мирних договорах 1947 р., відповідно до яких відбувалися територіальні зміни як наслідок другої світової війни. В 1951 р. між СРСР і Польщею був укладений договір про обмін ділянками території в районі Люблинского воєводства ПНР і Дрогобычской (нині Львівської) областю УРСР. При цьому населенню було надане право оптації Припинення громадянства відбувається на підставах, передбачених у законодавстві держав. Так, громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу із громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) на підставах, передбачених міжнародними договорами, ратифікованими Україною Вихід з українського громадянства здійснюється по клопотанню зацікавленої особи Втрачається громадянство України, якщо громадянин України добровільно придбав громадянство іншої держави (у відповідності зі ст. 4 Конституції в Україні існує єдине громадянство); внаслідок надходження громадянина України на службу в державні органи інший держави без згоди на те державних органів України; якщо громадянство України придбано внаслідок надання свідомо помилкових або фальшивих документів; якщо громадянин України, перебуваючи за кордоном, не став без поважних причин на консульський облік протягом семи років. Схожі положення відносно втрати громадянства втримуються й у законодавстві інших держав На відміну від СРСР, в Україні, як того вимагає міжнародне право, немає інституту позбавлення громадянства. У ч. 1 ст. 25 Конституції України проголошується: «Громадянин України не може бути позбавлений громадянства й права змінити громадянство». Подвійне громадянство (бипатризм) означає наявність в особи громадянства двох і більше держав. Біпатридом особа може стати як по своєму бажанню, так і в силу колізій національних законів про громадянство різних держав. Наприклад, жінка може вийти заміж за іноземця, чия держава автоматично надає їй громадянство чоловіка (Бразилія має таке законодавство), при цьому зберігаючи своє власне громадянство. Ребенок, чиї батьки мають громадянство країни, що визнає «право крові», при народженні на території держави, що застосовує «право ґрунту», також стає біпатридом И хоча дане рішення Міжнародного Суду ООН зазнавало критики з боку ряду фахівців з міжнародного права, доктрина «реального зв'язку» або «ефективного громадянства» одержала поширення відносно надання дипломатичного захисту біпатридам. Суть її зводиться до того, що біпатрид може розраховувати на дипломатичний захист держави ефективного громадянства, тобто того, з яким у нього є реальні зв'язки. Найчастіше така держава визначається місцем постійного проживання біпатрида Негативна сторона другої проблеми бипатризма полягає в тім, що індивід чоловічої статі приблизно в те саме час повинен служити в арміях держав, громадянином яких він є. Оскільки практично це неможливо, така особа може спочатку отслужить в армії однієї держави, однак потім друга держава може залучити його за це до відповідальності або за відхилення від обов'язкової військової служби в даній державі, або за те й інше разом. Найбільш раціональний шлях рішення як першої, так і другої проблеми - це висновок відповідних міжнародних договорів Міжнародній практиці відомі два типи міжнародних угод по проблемі бипатризма. Перший вид міжнародних договорів спрямований на усунення колізій, пов'язаних з подвійним громадянством, насамперед це стосується дипломатичного захисту й служби в армії. До них можна віднести вже згадувану Гаазьку конвенцію 1930 р., Гаазький протокол про військові обов'язки у випадку подвійного громадянства 1930 р., Європейську конвенцію про скорочення випадків багато-громадянства й військового обов'язку 1963 р. і обопільні умови по цьому питанню. Багато держав Західної Європи уклали такі угоди, що стосуються армійської служби осіб з подвійним громадянством Другий тип договорів відносно подвійного громадянства має своєю метою ліквідацію бипатризма. Комісія міжнародного права ООН підготувала проекти двох таких конвенцій: одна з них спрямована на скорочення випадків подвійного громадянства, а друга - на викорінювання двугражданства в майбутньому. Однак внаслідок істотних розходжень у підходах государств до рішення даних проблем роботи над проектами зазначених конвенцій були припинені Щоб уникнути появи подвійного громадянства у відповідних міжнародних конвенціях звичайно фіксується правило, по якому сторони беруть на себе зобов'язання не приймати у своє громадянство громадян іншої сторони без офіційного дозволу компетентної влади цієї сторони Після розпаду СРСР проблема двугражданства знову придбала гострий характер на пострадянському просторі. Як ми вже відзначали, Україна виходить із існування єдиного українського громадянства й невизнання подвійного громадянства. У той же час Конституція Росії встановлює, що громадянин РФ «може мати громадянство іноземної держави (подвійне громадянство) відповідно до федерального закону або міжнародним договором Російської Федерації» (ч. 1 ст. 62). В 1993 р. Росія уклала з Туркменістаном Угода про врегулювання питань подвійного громадянства. У ст. 1 даної Угоди закріплено, що кожна зі сторін визнає за своїми громадянами право придбати, не втрачаючи її громадянства, громадянство іншої сторони. За Згодою особа, що складається в громадянстві обох сторін, у повному обсязі користується правами й волями, а також має обов'язки громадянина тієї сторони, на території якої воно постійно проживає (ст. 5). У цій Угоді проблеми проходження обов'язкової військової служби й дипломатичного захисту громадян, що мають одночасне громадянство обох сторін, зважуються на основі принципу «ефективного громадянства». У тому ж році РФ представила на нараді керівників держав СНД в Ашхабаді свій проект конвенції СНД про подвійне громадянство Однак проект підтримки не одержав. Звичайно, двугражданство може створювати певні правові колізії, разом з тим не можна заперечувати, що об'єктивно частина громадян держав СНД буде прагнути придбати подвійне громадянство або вже має таке. Тому до даної проблеми варто ставитися більш виважено. З нею треба вважатися й дозволяти її цивілізованими, демократичними методами з урахуванням інтересів всіх залучених сторін. І тут міжнародно-правові засоби рішення проблеми двугражданства представляються досить ефективними Безгромадянство - це відсутність в особи громадянства якої-небудь держави. Особи без громадянства йменуються апатридами. Таке правове положення може виникнути у випадках, коли особа вийшла або втратило одне громадянство й не придбало інше. Колізії національних законів про громадянство також можуть привести до безгромадянства. Наприклад, відповідно до законодавства деяких держав жінка, одружуючись із іноземцем, втрачає своє громадянство, однак не завжди вона може відразу придбати громадянство держави чоловіка; ребенок народився на території держави, що дотримується «права крові», від батьків, що мають громадянство держави - прихильника «права ґрунту» і т.д. Права і обов'язку апатридів в основному регламентуються національним законодавством держав. Так, по Конституції України особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами й волями й несуть такого ж обов'язку, як і громадяни України, за виключеннями, установленими Конституцією, законами або міжнародними договорами України (ст. 26). Іншими словами, легальним апатридам на території України надається національний режим. І лише незначні вилучення із цього режиму можуть установлюватися для осіб без громадянства в українському законодавстві й міжнародних договорах України. Зрозуміло, що апатриди не можуть користуватися деякими цивільними й політичними правами держави перебування (активним і пасивним виборчим правом, нести службу в армії, займати певні посади й т.п.), вони також не мають змоги звертатися за дипломатичним захистом. Разом з тим міжнародне співтовариство йде по шляху максимально можливого уравнивания в правах легальних апатридів з іноземцями, а дві ці групи осіб - із громадянами держав, де вони постійно проживаються У міжнародних відносинах діють дві багатобічні конвенції, присвячені проблемі без громадянства: Конвенція про статус апатридів 1954 р. і Конвенція про скорочення безгромадянства 1961 р. Перше із цих угод спрямовано на забезпечення з боку держав-учасників такого правового положення апатридів, яке на їхній території мають іноземні громадяни, якщо більше сприятливе прямо не передбачено Вконвенции. Основні положення Конвенції 1961 р. зводяться до наступного: особі, що народилася на території держави, повинне надаватися громадянство цієї держави, якби в противному випадку він став апатридом; припинення громадянства із причин змін в особистому статусі обумовлюється одержанням нового громадянства; позбавлення громадянства не повинне мати місця, якщо це приводить кбезгражданству. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "46. Міжнародно-правові питання громадянства" |
||
|
||