| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Початок царювання |
||
|
Напередодні 1 березня 1881 йшла трагічна політична гонка: буквально днями вирішували, чи встигне Олександр II оприлюднити вже підписаний конс-тітуціонного проект Лоріс-Мелікова? Олександр встиг схвалити цей проект, але його обговорення було призначено на 4 березня, а реально відбулося дещо пізніше, вже при новому імператорі. Двічі - на засіданнях 8 березня і 21 березня 1881 р. - більшість присутніх на раді високопоставлених чиновників (у тому числі два великих князя) висловлювалися за «конституцію» Лоріс-Мелікова. Олександр III двічі пропонував відкласти рішення, але його думка була відо-мо: «Конституція? Щоб російський цар присягав якимось скотам? »242 Саме цю думку все і переважило. У самодержавному державі не діє поняття більшості, і 29 квітня 1881 ліберальні міністри почули рішення нового монарха. Це був Маніфест, написаний за зразком маніфесту Миколи I обер-прокурором Синоду К. П. Побєдоносцевим: «Посеред великої на-шей скорботи глас Божий велить нам стати бадьоро на справу правління в сподіванні на божественний промисел, з вірою в силу та правду самодержащіеся- ної влади, яку ми покликані стверджувати і охороняти, для блага народ-ного, від всяких на неї намірів »243, Це означало: ніяких виборних для обговорення державних проблем! Почався різкий поворот державного курсу. Пішли від-ставки найбільш впливових лібералів: міністра внутрішніх справ М. Т. Лоріс-Мелікова, військового міністра Д. А. Мілютіна, міністра фінансів А. А. Абази, видалення з посади великого князя Константи-на Миколайовича. Однак проблема народного представництва ще залишалася на по-ВЕСТКОМ дня. Знаючи «слов'янофільські» нахили Олександра III (у мно-гом в піку «західництву» батюшки), московські слов'янофіли через мі-ністра внутрішніх справ Ігнатьєва спробували захопити Олександра III патри-отіческой ідеєю.
266 щось мав стати відроджений Земський собор. Твердість царя виявилася непохитною: в цьому реченні він виявив (за допомогою свого негласного наставника Побєдоносцева) підкоп під самодержавство і, як наслідок, загрозу виникнення революції. Пропозиція відхилили, а міністру Ігнатьєву дали зрозуміти: «Хто не згоден, той повинен піти». Місце Ігнатьєва, тобто міністра внутрішніх справ, навесні 1882 не без допомоги Побєдоносцева зайняв Д. А. Толстой, ім'я якого, за словами М. Каткова, «саме по собі вже є маніфест, програма. Їм ясніше, ніж цілим рядом заходів, визначається шлях уряду ». «Нам важливо навіть од-но ваше ім'я», - говорив Толстому Олександр III. Толстой ще в миколаївські часи повчав західника Грановського, со-Вету «вносити в історію консервативні початку», а в 1860 р. виступав на захист кріпацтва («ми залишимося без доходів, а Росія без хлі - ба »). Потім на посадах обер-прокурора Синоду (1865-1880) і міні-стра освіти (1866-1880) Толстой «виливав жовч на всі здійснюють шиеся тоді великі реформи» 244, став символом російського консерватіз-ма і, можливо, найбільш непопулярним політичним діячем епохи. Сал-тиков-Щедрін саме його зображував то як ведмедя-адміністратора Топтигіна 2-го, то як «помпадура» Петра Толстолобова, який «гео-графії не знає, арифметики не знає, а кров хоч кому пустить». Звільнено-ний в 1880 р. Толстой був повернутий Олександром III, тому що царський «розум серця» оцінив особисту відданість і глибокі консервативні Переконаний-дення майбутнього міністра. (Втім, консервативно налаштований генерал Кірєєв зазначив у щоденнику: «Взяли його за те, що він злий і різкий».) «Сподобалося чи буде государю мати міністром людини, який переконаний, що реформи минулого царювання були помилкою, що у нас було населення спокійне, заможне, що жило під керівництвом більш освічених людей, що різні галузі урядової діяльності один одному не шкодили, правили місцевими справами агенти уряду під контролем інших вищих агентів тієї ж влади, а тепер стало розорене, жебрацьке, п'яне, незадоволене населення селян, розорене, незадоволене дворянство, суди, які постійно шкодять поліції, 600 говорилень земських, опозиційних уряду. У вересні 1881 вступило в дію «Положення про заходи до охорони-нию державного порядку ...» з наданням особливих повноважень генерал-губернаторам і градоначальникам. Представники влади отримали можливість (і прийменник) забороняти газети, розпускати зборів, за-вать торговельні та промислові заклади, а «підозрілих» осіб штра-Фовал, заарештовувати і навіть висилати. «Положення ...» прозвали «велика 267 хартія поліцейських вольностей», але воно було покликане захистити не тільки від лівого, а й від правого радикалізму (см . с. 280 про єврейські погроми). Жорсткість нового царювання насамперед позначилася в боротьбі з ради-каламі: залишки народовольців досить скоро були знешкоджені. Однією з останніх, в березні 1883 р., була арештована Віра Фігнер, останній член Виконавчого комітету «Народної волі» першого складу. Це означало, що головна загроза замаху минула, що можна нарешті провести весь час відтягували коронацію. Коронація відбулася 15 травня 1883 р., як завжди, в Москві, в Успенському соборі. Незабаром, 26 травня, у присутності царя був освячений храм Христа Спасителя. Цей масивний собор в російсько-візантійському стилі став ніби одним із символів насту-пивши епохи, хоча і був задуманий на кілька десятиліть раніше. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Початок царювання " |
||
|
||