Головна
ГоловнаІсторіяВсесвітня історія (підручники) → 
« Попередня Наступна »
І.О.Змітровіч, Г.М.Крівощекій, М.Я. Колоцей та ін. Всесвітня історія новітнього часу: Учеб. посібник: У 2 ч.ч. 2 - 1945 - початок XXI в. І.О.Змітровіч, Г.М.Крівощекій, М.Я. Колоцей та ін / Відп. ред. Л. А.Колоцей. - Гродно: ГрГУ, 2002. - 207 с., 2002 - перейти до змісту підручника

§ 2. Громадсько-політичне життя в середині 1950 - середині 1960-х р.


Смерть Сталіна відкрила дорогу реформам, необхідність яких відчувалася суспільством. Економічна та політична ситуація всередині країни і обстановка «холодної війни» на міжнародній арені формувала низку важливих проблем, що потребують вирішення новим керівництвом країни.
Одна з таких проблем пов'язана з розвитком репресивної політики кінця 40-початку 50-х р., що перетворила органи МВС-МДБ в особливу систему контролю всіх сфер суспільного життя і всіх верств суспільства. Питання про систему ГУЛАГу і його рішення також вимагало реформування органів МВС-МДБ. Смерть Сталіна призвела ГУЛАГ в рух (бунти, непокори, повстання в таборах і колоніях).
Головною проблемою аграрної політики залишалася зернова, потрібно було знайти внутрішні джерела виробництва зерна. І тут у керівництва виникло дві точки зору: Молотов вважав, що кошти треба вкладати в розвиток центральних сільськогосподарських районів, а Хрущов висунув ідею освоєння цілинних і перелогових земель. На лютнево-березня-ському (1954 р.) Пленумі ЦК КПРС було прийнято рішення про широке включенні в господарський оборот цілинних і перелогових земель.
Настільки ж суперечливим був розвиток промисловості. Побажання повернути промисловість особою до потреб людини виявилося лише фразою. Як і раніше наголос робився на розвиток важкої промисловості і особливо оборонних галузей.
Нарешті, велике коло питань стосувався зовнішньої політики: диктат Москви щодо країн Східної Європи і відверта конфронтація із Заходом не додає авторитету радянському керівництву.
Процес демократизації радянського суспільства в середині 50-х років отримав новий імпульс. Виняткову роль зіграли ХХ з'їзд КПРС і головним чином доповідь Н.С. Хрущова 25 лютого 1956 на закритому засіданні «Про культ особи». Доповідь викликала суперечливу реакцію в країні. У Тбілісі пройшли демонстрації протесту, багато хто відмовився вірити у справжність фактів і висновків доповіді. Він так і не був опублікований до 1989 р., а що вийшло в червні 1956 «Постанова ЦК КПРС про культ особи і його наслідки» передавало ідеї в коректній формі.
Найважливішим досягненням демократизації стала ліквідація ГУЛАГу. Почалася масова реабілітація його невинних жертв.
На зміцнення законності та правопорядку були спрямовані реформи судових і правоохоронних органів. У травні 1955 р. було прийнято Положення про прокурорський нагляд в СРСР, відповідно до якого на Генерального прокурора СРСР і підвідомчих йому прокурорів покладався нагляд за дотриманням законності в країні. У 1958 р. сесія Верховної Ради СРСР затвердила Основи кримінального законодавства СРСР і союзних республік.
Велике значення мало засудження практики переселення народів та відновлення автономій ряду національних республік.
Процес демократизації не отримав логічного завершення. По ряду причин, перш за все, через суперечливого ставлення до неї М. С. Хрущова. Події 1956 р. в Угорщині його напуга-ли, що ще більше посилило його нерішучість. Давалися взнаки і тиск старої гвардії. У червні 1957 р. вона зробила спробу змістити М. С. Хрущова. У кінцевому рахунку підтримка Г.К.Жукова (а в його особі - армії) допомогла М. С. Хрущову залишитися на посту.
Почавши благородну боротьбу проти сталінізму, Н. С. Хрущов не зміг осмислити, тим більше ліквідувати причини, що породили культ особистості. Незважаючи на скорочення і реорганізацію, залишалися незмінними структура і система влади. У цих умовах незабаром склався культ особи Хрущова. Будучи Першим секретарем ЦК КПРС (з вересня 1953 р.), Головою Ради Міністрів СРСР (з березня 1958 р.), він отримав практично необмежену владу.
Період 1953 - 1964 р. отримав назву «відлига» за однойменною повістю І. Еренбурга, що вийшла в 1954 р. Відлига настала насамперед у культурному житті, розширювалися контакти з іншими країнами. У 1957 р. в Москві пройшов фестиваль молоді і студентів. Найяскравішими подіями культурного життя стали конкурс молодих виконавців ім. П.І.Чайковського, Московський кінофестиваль.
Соціально-економічні процеси в країні настійно вимагали розвитку науки та освіти. Відбулася реорганізація Академії наук, в її віданні залишилися тільки фундаментальні дослідження. Прикладна математика передавалася в окремі інститути і лабораторії. З 1957 р. почалося створення Сибірського відділення АН СРСР (м. Новосибірськ). У 1956 р. під Москвою (м. Дубна) був створений Об'єднаний інститут ядерних досліджень, в якому працювали фізики з соціалістичних країн. Почалося виробництво радянської обчислювальної техніки (з 10 - 15-річним запізненням від Заходу).
Найважливішим напрямком розвитку загальноосвітньої школи було визначено поєднання навчання з виробляй-них працею в народному господарстві. Закон 1958 вводив обов'язкове восьмирічне неповну середню освіту, збільшував термін навчання в повній середній школі з 1 0 до 11 років. Учні старших класів повинні були проходити виробниче навчання в цехах і на дільницях підприємств з подальшою здачею кваліфікаційного іспиту на робочий розряд. Вступ до вузу було можливо тільки при наявності дворічного виробничого стажу.
У 1964 р. школа знову стала десятирічної, і обов'язкове виробниче навчання в ній було скасовано.
Зберігалася керівне становище партії та комуністичної ідеології по відношенню до культури. Постанови ЦК партії з ідеологічних питань 1946 - 1948 р. не були скасовані, лише в 1958 р. були визнані помилковими. Тільки в 1988 р. Політбюро ЦК КПРС відмінило як помилкову постанову «Про журнали« Звезда »і« Ленинград ». З кінця 50-х років «відлига» в духовному житті пішла на спад. Про це явно свідчило «справа Пастернака» (1958 р.): за публікацію за кордоном роману «Доктор Живаго» Б.Л.Пастернак був виключений зі Спілки письменників, його змусили (під загрозою висилки з країни) відмовитися від Нобелівської премії.
Однією з форм партійного контролю за духовною сферою в 1957 - 1962 р. стали «установочні» зустрічі керівників
партії та уряду з представниками творчої інте-лігенціі. На них часто виступав Хрущов з невиправдано різкими випадами проти багатьох діячів культури. Він лаяв А.А.Вознесенского, хоча віршів його не читав, Д.Гранина, різко і несправедливо критикував кінорежисерів М.Хуциева і М. І.Ромма. У грудні 1962 р., під час відвідування Хрущовим виставки молодих художників у Манежі, він влаштував рознос «формалістам» і «абстракціоніста», в тому числі скульптору Е. Невідомий.
Характерними явищами періоду «відлиги» були поетичні вечори в Політехнічному музеї, де пробували сили молоді поети. Як одне з потужних поетичних течій виникла авторська пісня, визнаними лідерами якої стали Булат Окуджава та Олександр Галич. Поети, письменники, публіцисти нової хвилі стали самостійно видавати журнали в друкованому вигляді, де поміщали свої твори, які не пройшли офіційної цензури. Так виник «самвидав». Це призвело до оформлення опозиційного офіційним курсом руху, відомого як «дисидентський».
Характерним явищем «відлиги» став справжній «бум» нових літературно-мистецьких журналів: «Юність», «Наш сучасник», «Молода гвардія», «Іноземна література» та ін Відлига в культурі вітав Н. С. Хрущов, який підтримав публікацію повісті О. Солженіцина «Один день Івана Денисовича» і висунення її на здобуття Ленінської премії з літератури. Поступово в літературі склалися два табори: демократичний на чолі з журналом «Новий світ» і консервативний, позицію якого висловлював журнал «Жовтень» (редактор В.Кочетов). Центром тяжіння інтелігенції стає «Новий світ» на чолі з О.Твардовським. Цей журнал дав життя всіх основних напрямках подальшої радянської літератури.
Однак «відлига» в духовному житті була суперечливим явищем. Ознаки «заморозків» постійно витали в повітрі, а часом навіть здавалося, що знову повертається «зима». Багато твори, створені в той час, стали доступні народові через кілька десятиліть. У 1957 р. був засуджений роман Дудінцева «Не хлібом єдиним». Грубе втручання Хрущова в культурне життя, нав'язування своїх смаків і оцінок відштовхнуло від нього інтелігенцію, яка спочатку з ентузіазмом підтримала лідера насамперед за проголошений ним на ХХ з'їзді КПРС «новий курс».
У середині-другій половині 50-х років міжнародне становище Радянського Союзу помітно зміцнилося. Виняткову роль у цьому відіграла активізація радянської зовнішньої політики. Нове радянське керівництво зробило ряд поїздок з метою встановлення особистих контактів з лідерами зарубіжних країн. Вони нерідко супроводжувалися мирними ініціативами, піднімали авторитет країни в очах світової громадськості. До 1959 р. СРСР відвідали парламентські делегації 35 країн. У свою чергу делегації Верховної Ради СРСР відвідали близько 25 країн. У цих умовах стала можливою перша післявоєнна зустріч керівників СРСР, США, Англії та Франції в липні 1955 р. у Женеві.
Радянське керівництво активізувало боротьбу за мирне співіснування. Воістину історичне значення мав висновок ХХ з'їзду КПРС про можливості запобігання воєн в сучасну епоху. Мирне співіснування розглядалося як одна з форм класової боротьби.
Виняткову роль у встановленні довіри і взаємо-розуміння зіграли односторонні кроки СРСР у роззброєнні. У 1955-1956 р. в односторонньому порядку на 1840 тис. були скорочені радянські Збройні сили. У січні 1958 радянський уряд прийняв рішення про подальше скорочення Збройних сил на 300 тис. чоловік. А через два роки -
великому односторонньому скороченні на 1 200 тис. чоловік. Великим внеском у справу ослаблення міжнародної напруженості стала добровільна ліквідація в середині 50-х років військових баз на території Китаю (Порт-Артур) і Фінляндії (Поркалла-Удд).
Але недовіра, підозрілість, тяжіння до силового вирішення складних проблем сучасності існували. Вони привели в кінці 50-х-початку 60-х років до міжнародних криз. Інцидент з американським літаком-розвідником У-2, збитим
1 травня 960 г. в районі Свердловська, призвів до зриву наміченої на початок травня 1960 р. в Парижі зустрічі у верхах, зробив неможливим візит в СРСР Президента США. Серйозні ускладнення міжнародної обстановки викликали Берлінський криза 1961 р. і зведення Берлінської стіни, що розділила не тільки Німеччину, але весь світ на дві системи. Карибська криза 1962 р., породжений установкою на Кубі радянських ракет і блокадою Куби збройними силами США, поставив світ на межу термоядерної війни. Але розсудливість політичних лідерів перемогло. У серпні 1963 р. у Москві було підписано «Договір про заборонені-
нии випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі й під водою» між урядами СРСР, Вели-кобрітаніі і США, в жовтні він вступив в силу.
Радянський уряд надавало великого значення зміцненню світової системи соціалізму. У відповідь на загрозу безпеці з боку НАТО в травні 1955 східно-європейські країни, за винятком Югославії, підписали Варшавський Договір про військово-політичному союзі. Активна зовнішня політика СРСР привела до підвищення його авторитету на міжнародній арені, особливо серед країн Азії та Африки.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " § 2. Громадсько-політичне життя в середині 1950 - середині 1960-х р. "
  1. Петро Великий
    суспільних відносин, з одного боку, і «згубного» впливу європейських ідей - з іншого. Проте історик не міг не визнати заслуг Петра I у зовнішній політиці, у справі розвитку промисловості, торгівлі, освіти. Високо оцінив, він і особисті якості імператора, якого називав «великим чоловіком». Серед декабристів у ставленні до Петру I єдності не було. А. Бестужев і А. Корнилович давали
  2. 2. Проблеми науки і культури
    суспільно-історичної практики людей, як відображення буття, а головним завданням соціалістичної культури оголошувалося формування нової людини, будівника комунізму. Тому все духовне життя суспільства була ідеологізована і політизована. Особливо яскраво ця тенденція проявилася в повоєнні роки. Переконання в духовному рівність людей призвело ідеологів до необхідності, з одного боку,
  3. § 2. Японія в 1945-1990-ті р.
    громадській діяльності. З 1998 р. реалізується комплексний план розвитку країни до 2010-2015 р. Він націлений на підвищення ролі і значення країни не лише у світовій економіці, а й у світовій політиці. У ХХІ столітті Японія залишається одним з головних центрів сили сучасного світу. Вона посідає перше місце за запасами золота і валюти. Дохід на душу населення перевищив 18 тис. дол на рік. Японія
  4. 5. Вічний інтерес, вічні суперечки Іван Грозний і Петро Великий
    суспільних груп в допетрівською Русі. Своєрідну точку зору зайняли і революційно налаштовані діячі. А. И. Герцен визнавав, що «тиранія» Грозного виправдовувалася державними цілями, і вважав, що винищення «зухвалої аристократії» і «крамольних бояр» було благом для країни. У той же час він засуджував свавілля царської влади і надзвичайно шкодував про розгром Новгорода, як останнього
  5.  1. Велика Вітчизняна війна
      громадської думки. Ста-ло неможливо замовчувати правду про трагедію Брестської фортеці. Місто і герої були нагороджені, був створений меморіальний комплекс, а що залишилися в живих захисників стали запрошувати на зустрічі, оточили турботою і увагою. Але це був тільки епізод, справжня правда про війну так і не була розкрита! Після короткочасної «відлиги» країна і історична наука занурилися в
  6.  § 1. Радянське суспільство в середині 1940 - середині 1950-х р.
      суспільно-політичного життя країни. Втілившись у масовому ентузіазмі, трудовий героїзм робітників, колгоспників, інтелігенції, він став одним з головних факторів, що забезпечили успішне відновлення народного господарства. Перемога в жорстокій війні породила надії на зміни, на краще життя, невизначені ілюзії. Однак сталінське керівництво не бачило ніяких альтернатив у розвитку радянського
  7.  § 5. Особливості політичного та духовного життя в другій половині 1960 - початку 1980-х р.
      громадські структури все більше костеніє. Партія, вбудована в адміністративно-командну систему, не здатна була їй протистояти. Невирішеність багатьох соціальних, економічних, демографічних питань болісно відбивалася на національній свідомості народів СРСР. У 70-і роки в результаті міграції практично в усіх республіках змінилося співвідношення між корінним і приїжджим населенням,
  8.  § 4. Великобританія в 50 - 90-ті роки
      громадські діячі, представники державної англіканської церкви. Однією з найбільших антивоєнних організацій стало «Рух за ядерне роззброєння». У 1986 р. воно налічувало 350 тис. осіб. Багато учасників антивоєнного руху застосовували тактику «ненасильницьких прямих дій». Створювалися «табору миру», проводилися потужні антивоєнні демонстрації, масові маніфестації.
  9.  § 1. Китайська Народна Республіка в 1949-1990-ті р.
      суспільної власності, концепція про продовження класової боротьби в деяких сферах суспільства. КПК не повертається до ре-шению 1987 про проведення політичної реформи. Вона висловилася тільки за реформу апарату управління, пристосування політичної системи до потреб економічного розвитку. Авторитет влади високий, і не випадково, що реформи проходять тут без надто радикальних
  10.  Інші масові громадські рухи.
      громадські рухи в 70 - 80-ті роки мали різну спрямованість. Найбільш поширеними і справили значний вплив на суспільно-політичне життя західного світу були екологічні та антивоєнні руху. Представники екологічного руху в багатьох країнах активно виступають проти сверхіндустріалізацію, нераціональної експлуатації природних ресурсів. Особливу увагу