| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 4. Великобританія в 50 - 90-ті роки |
||
|
Великобританія вийшла з війни з підірваними економічними та політичними позиціями. Значна частина торгового флоту була втрачена, ослабли позиції метрополії у колоніях і домініонах. У 1946 р. випуск промислової продукції склав 90% від рівня 1937 Поступово посилювалася її залежність від США. На перших повоєнних виборах виборці віддали перевагу лейбористам, програма яких передбачала широкі соціальні перетворення. Проводячи в життя свою програму, уряд К.Еттлі націоналізував ряд галузей промисловості - вугільну, газову, сталеливарну, електроенергетичну, залізниці, засоби зв'язку, транспорт. Власникам була виплачена велика компенсація. Була підвищена зарплата, введені допомоги по безробіттю, поліпшена система соціального страхування, введено безкоштовне медичне обслуговування. Проводячи активну соціальну політику, лейбористська партія бачила в цьому крок на шляху до соціалістичної Великобританії. Проте реформи лейбористів не дали швидких економічних результатів. У країні зберігалася карткова система, зросли податки. Важким залишалося фінансове становище країни. Англія пережила кілька фінансових криз. В умовах економічних і фінансових труднощів Англія взяла участь у «плані Маршалла». У 1949 р. Великобританія стала членом НАТО. На чергових парламентських виборах (1950 р.) лейбористи отримали настільки незначну більшість, що їх уряд був не в змозі управляти країною. Тому на позачергових виборах 1951 перемогу здобули консерватори. Прем'єр-міністром знову став Уїнстон Черчилль. Зробивши серйозні висновки зі своєї поразки в 1945 р., вони не зазіхнули на систему соціального забезпечення та медичного обслуговування. Були денаціоналізовані тільки сталеливарна промисловість і транспорт. Консерватори правили в Англії 13 років. Результатом їх пошуку виходу з економічних труднощів була денаціоналізація ряду галузей господарства, скорочення імпорту, зменшення витрат на охорону здоров'я, народну освіту, житлове будівництво, соціальне страхування. До середини 50-х років економічне становище країни дещо покращився. Однак стійких темпів розвитку економіки домогтися не вдалося. Спади виробництва відбувалися в 1956, 1958, 1961 -1962 р. Нестабільність економічного розвитку, скорочення витрат на соціальні потреби не могли не відбитися на життєвому рівні трудящих. Традиційним залишався тільки зовнішньополітичний курс. Посилювалися союзницькі відносини з США. Англія стала членом СЕАТО і Багдадського пакту. У 1956 р. Англія разом з Францією та Ізраїлем брала участь у війні проти Єгипту, опиралася подальшої деколонізації. У Західній Європі Англія намагалася підвищити свою роль. Зазнавши невдачі зі вступом до ЄЕС, консерватори створили в 1958 р. Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ). Після цього покращилися відносини з Радянським Союзом. Наприкінці тринадцятирічного правління консерваторів позначилися нові економічні проблеми і труднощі. Вибухнув політичний скандал, викликаний сумнівними зв'язками військового міністра. На чергових парламентських виборах у жовтні 1964 р. консервативна партія зазнала поразки. Лейбористський пра-вительство очолив Г. Вільсон. Лейбористи знову націоналізували сталеливарну промисловість, задовольнили деякі вимоги трудящих. Були підвищені пенсії на 20%, обмежувалися права домовласників довільно підвищувати квартплату. Дещо пізніше уряд взяв курс на стримування зростання заробітної плати та обмеження страйкової боротьби. У 1967 р. була проведена девальвація фунта стерлінга на 14,3%. Це позначилося на становищі трудящих. У 1968 р. були підвищені податки і одночасно скорочені витрати на соціальні програми. У зовнішній політиці в цей період Англія орієнтувалася на США, активізувала свою діяльність у НАТО, під- підтримувала американську політику в Індокитаї, расистські режими в Південній Африці і Південній Родезії. Позитивні зрушення відбувалися в радянсько-англійських відносинах. З 1967 р. Англія почала домагатися вступу в «Загальний ринок». Наприкінці 60-х років загострилася ірландська проблема. Католицька меншість Ольстера початок в 1968 р. боротьбу за громадянські права, що вилилася в тривалий конфлікт з британською владою. Не припинялася і страйкова боротьба трудящих. Активізувався рух прихильників миру. Робочий клас, комуністи, прихильники миру вимагали зміни зовнішньополітичного курсу. Серйозні кризові спади пережила економіка Англії в 1970-1971 і 1974-1975 р. До кінця 70-х років економічне становище країни знову погіршився. Сповільнилися темпи промислового розвитку, зросла інфляція. Швидкими темпами зростало безробіття. У 1979 р. кількість безробітних перевищила 3,3 млн. осіб, що становило 13% самодіяльного населення. Скорочувалися розміри допомоги по безробіттю та інші соціальні програми. Трудящі відповіли посиленням страйкового руху. У гострій політичній боротьбі проходили парламентські вибори 1979 р. Програми лейбористської і консервативної партій різко відрізнялися одна від іншої. Виборці віддали перевагу консерваторам. Прем'єр-міністром стала Маргарет Тетчер. У внутрішній політиці головний упор був зроблений на розвиток приватного підприємництва. Були зроблені рішучі кроки щодо скорочення державного регулювання економіки. Знижувалися податки. Боротьба з інфляцією визначалася як головне завдання. Урізалися соціальні витрати, велося наступ на заробітну плату трудящих. Активно проводилася приватизація в інтересах багатьох англійців. До приватних власникам за кілька років перейшло більше 2/3 підприємств державного сектора. Одночасно було розпродано понад мільйон муніципальних квартир. Більше 60% англійців стали власниками житла. Уряд М. Тетчер прагнуло обмежити діяльність профспілок, послабити їх вплив на англійських трудящих. У 1980, 1982 і 1984 р. були прийняті закони, які значно звузили право профспілок на проведення страйків. Незважаючи на це, в 80-ті роки класова боротьба і демократичний рух англійських трудящих тривали. Вимоги страйкуючих стосувалися, в основному, підвищення заробітної плати, збереження робочих місць, права колективів підприємств чи профспілок брати участь в обговоренні проблем модернізації виробництва. Для британського робітничого руху антипрофспілкові закони консервативного уряду як і раніше є труднопреодолімим перешкодою. У 80-ті роки помітно активізувалося антивоєнний рух. Воно було спрямоване проти мілітаристської політики консервативного уряду, проти загрози ядерної війни. У антивоєнний рух включилися різні верстви населення, організації та установи. Активну участь в русі за мир брали вчені, громадські діячі, представники державної англіканської церкви. Однією з найбільших антивоєнних організацій стало «Рух за ядерне роззброєння». У 1986 р. воно налічувало 350 тис. осіб. Багато учасників антивоєнного руху застосовували тактику «ненасильницьких прямих дій». Створювалися «табору миру», проводилися потужні антивоєнні демонстрації, масові маніфестації. Консерватори з травня 1979 р. по даний час знаходяться при владі. Вперше в британській історії їм вдалося перервати коливання традиційного двопартійного маятника на такий тривалий термін. За цей період Англія змогла вийти з соціально-економічної кризи, коли її називали «хворою людиною Європи». Вона зміцнила свої позиції в п'ятірці найбільш розвинених країн капіталістичного світу, підвищила свій авторитет і роль у міжнародних справах. За роки правління консерваторів створені сприятливі умови для пожвавлення приватного підприємництва. Консерватори прагнуть представити Великобританію «нацією власників», забезпечуючи собі максимальну підтримку виборців. Протягом 80-х - початку 90-х років на частку дрібного бізнесу припадали 21% товарообігу і 36% робочої сили країни (в 1979 р. - 27%). В даний час кожен восьмий дорослий зайнятий індивідуальним бізнесом. Розвиток малого бізнесу сприяє створенню значної кількості робочих місць. Прийшовши до влади, консерватори різко змінили зовнішньополітичний курс країни. Ще більш тісними стали зв'язку з США. Англія підтримала американський план розміщення в Західній Європі ракет середньої дальності, проводила курс на переозброєння своїх ядерних сил. У 1966 р. вони підписали со-ошення про участь у розробці програми «зоряних воєн». Велике місце в зовнішній політиці Англії займали відносини з іншими країнами ЄЕС. У середині 80-х років помітно зміцнилися радянсько-англійські контакти. Почали розширюватися економічні, політичні, науково-технічні та культурні зв'язки. У 1990 р. М. Тетчер пішла у відставку з посади лідера консервативної партії і прем'єр-міністра. На зміну їй прийшов Джон Мейджор, який займав пост міністра фінансів. Залишаючись на позиціях неоконсерватизму, він і його уряд продовжували курс на приватизацію державних компаній, на збільшення податкових пільг для підприємців, на зміцнення права власності. Разом з тим Мейджор скасував подушний податок і обіцяв «здійснити поворот в бік більшого задоволення соціально-економічних вимог британців». У 1992 р. на чергових парламентських виборах знову перемогли консерватори, отримавши абсолютну більшість місць у палаті громад. Це була четверта перемога поспіль консерваторів. Прем'єр-міністром залишився Д.Мейджор. Після спаду виробництва у 1990 - 1992 р. знову почався підйом економіки. У 1993 р. темпи приросту ВВП до попереднього року склали 2%, а в 1994 - 3,8%. В цілому консервативна стратегія економічного розвитку увінчалася успіхом. Забезпечено стабільне фінансове становище країни. Внутрішні і зовнішні борги не ростуть. Рівень інфляції помітно знизився. Платіжний баланс позитивний, проте, торговий баланс від'ємний. У першу чергу це стосується галузей машинобудування. В даний час Великобританія ввозить більше промислової продукції, ніж вивозить. Позитивне ж сальдо платіжного балансу забезпечується за рахунок експорту нафти, «невидимих статей», таких, як туризм, фрахт судів і приплив фінансових коштів в одну зі столиць фінансового світу. 1 травня 1997 у Великобританії пройшли парламентські вибори. Після 1 8 років перебування при владі консерватори зазнали нищівної поразки від лейбористів. Прем'єр-міністром став лідер лейбористської партії Тоні Блер, який прийшов до влади під гаслом третього шляху. Відмінною особливістю парламентських виборів 1997 було те, що консерватори програли вибори при хорошому економічному становищі. Лейбористам дісталося широке спадщину. ВВП Великобританії склав до кінця ХХ в. більше 1 трлн. 150 млрд. доларів, а на душу населення в рік припадало близько 20 тис. доларів. Соціально-економічна політика лейбористів у перші чотири роки відображала принципи нового лейборизму: поєднання соціальних цінностей з розвитком ринкової економіки. Вже до кінця 1998 р. були приватизовані близько 100 державних компаній. Це призвело до скорочення держсектора на 2/3. 7 червня 2001 відбулися чергові парламентські вибори. Істотних змін у розстановці політичних сил не відбулося. Головні політичні партії - лейбористська і консервативна майже повторили показники попередніх виборів. На початку XXI століття Великобританія, як і інші провідні країни Західної Європи, домоглася значних успіхів у соціально-економічному розвитку. У країні склалася виключно сприятлива кон'юнктура. В останні роки показники економічного зростання склали 2,75% на рік. Безробіття була найнижча за останнє десятиліття - 5-6%. Інфляція вважалася до 2% на рік, це значно краще, ніж у більшості країн ЄС. Основними пріоритетами «нових лейбористів» і на майбутнє 4-річчя залишаються: перетворення держави добробуту в «держава соціальних інвестицій», всебічний розвиток загальної, середньої та вищої освіти, вдосконалення професійної підготовки, боротьба з безробіттям, значне поліпшення сфери охорони здоров'я. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 4. Великобританія в 50 - 90-і роки " |
||
|
||