| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Особливості правового статусу офшорних компаній |
||
|
Суб'єкти господарювання у всі часи прагнули до підвищення прибутків, гарантованого збереження банківської та комерційної таємниці. Так, коли античні Афіни запровадили двохвідсотковий імпортний та експортний податок, грецькі та фінікійські купці почали обминати місто за 20 миль, аби уникнути їх оплати. В результаті сусідні острови стали зонами безмитної та неоподаткованої торгівлі та місцями накопичення товарів для контрабандного ввозу до Афін. У XV столітті англійські купці, що продавали вовну, обирали для торгівлі Фландрію, а не рідну Англію, де вони мали сплачувати великі податки та мито. Найвідомішою країною, що з великим успіхом скористалася правовими засобами залучення іноземного капіталу стала, Швейцарія, де ще у XVIII столітті Міська рада Женеви прийняла закон, який вимагав від банкірів ведення обліку рахунків своїх клієнтів, але забороняв їх розкривати цей облік без згоди Міської ради. Традиційний нейтралітет Швейцарії та Закон про банківську таємницю 1934 року (в редакції 1971 р.), низькі банківські проценти забезпечили цій країні центральне місце у світовому фінансовому бізнесі. Сьогодні багато країн світу прагнуть залучити іноземні інвестиції та підняти власний економічний рівень шляхом створення так званих офшорних зон. Офшорна зона - різновид вільних економічних зон, що створюються на території всієї держави або суб'єкта федерації (конфедерації), особливістю якої є створення для суб'єктів господарювання сприятливого валютно-фінансового, податкового режиму, високого рівня захищеності банківської та комерційної таємниці, лояльність державного регулювання, спрощені вимоги до ліцензування. Відмінністю офшорних юрисдикцій від інших вільних економічних зон є поширення зазначеного режиму виключно на суб'єктів господарювання - нерезидентів, які не здійснюють господарської діяльності і не мають джерел доходу на її території. Офшорні зони використовуються підприємцями в цілях податкового планування, тобто для легального зменшення податкових платежів, а також для захисту капіталу від експропріації в політично нестабільних країнах, досить часто вони стають інструментом для різноманітних зловживань і створюють умови для скоєння фінансових злочинів, так званого "відмивання" незаконних доходів. Перша група - це країни "податкової гавані", такі, що повністю звільняють компанії від сплати будь-яких податків, за умови, що управління компанією здійснюється за межами території реєстрації і вона не має там джерел доходу. Як правило, до реєстрації таких компаній висуваються мінімальні вимоги, вони не зобов'язуються надавати фінансову звітність і відомості про власників. Найбільш відомі країни цієї групи - це Беліз, Гібралтар, Кайманові острови, Панама. Повністю звільняються іноземні підприємці від сплати податків також у князівстві Ліхтенштейн, Сінгапурі та Гонконгу, хоча вони зобов'язані подавати фінансову звітність і повідомляти про зміни у складі акціонерів та директорів компаній. Друга група - це країни, де іноземним компаніям надаються суттєві податкові пільги і висуваються мінімальні вимоги щодо фінансової звітності. До них належать Кіпр, Уругвай, Естонія тощо. До третьої групи офшорних юрисдикцій належать країни, де податкові пільги та привілейований режим таємності мають суб'єкти господарювання - нерезиденти, що здійснюють лише визначені законодавством країни види господарської діяльності. До цієї групи входять деякі кантони Швейцарії, Люксембург, Греція тощо. Як правило, з країнами першої групи інші держави не прагнуть укладати угоди про уникнення подвійного оподаткування, а навпаки, вживають заходів для боротьби з ухиленням від сплати податків. Так, Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції від 22 травня 1997 року в ст. 18.3. встановлені спеціальні правила щодо торговельних операцій платників податку з нерезидентами, зареєстрованими в офшорних зонах . Перелік з 37 зон, що мають офшорний статус згідно з законом, затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року . З багатьма країнами другої та третьої груп Україна має угоди про уникнення подвійного оподаткування, що є гарантією легального зменшення податкового тиску. Зазначені привілеї впливають на рішення підприємців щодо вибору місця реєстрації суб'єкта господарювання на користь офшорних зон. З юридичної точки зору класична офшорна компанія - це суб'єкт господарювання, що перебуває у власності нерезидентів тієї держави, де вона зареєстрована, отримує прибуток за її межами, керується з-за кордону, не сплачує податок на прибуток (або сплачує його за мінімальними ставками). Як правило, офшорні компанії не мають керівного офісу в місці реєстрації, юридична адреса надається місцевими фірмами. Але існують випадки, коли законодавство не забороняє створення адміністративних офісів в офшорних зонах та надає право резидентам бути співвласниками офшорних компаній. Офшорна компанія за своїм статусом не відрізняється від інших організацій, що мають статус юридичних осіб: реєструється у встановленому порядку, має передбачену законом організаційно-правову форму, визначену структуру управління, юридичну адресу, банківський рахунок та інші ознаки. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 3. Особливості правового статусу офшорних компаній" |
||
|
||