Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Вексельне право / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право Україна / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоТеорія держави і права → 
Наступна »
Венгеров А. Б.. Теорія держави і права, 2000 - перейти до змісту підручника

Глава перша. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЯК про-громадської НАУКА


Предмет теорії держави і права. Місце і функції тео-рії держави і права в системі наук, які вивчають державу і право. Сучасний стан теорії держави і права. Загальна теорія держави як частина теорії держави і права. Еволюція вітчизняної теорії держави і права. Сучасна методологія теорії держа-ви і права. Значення теорії держави і права для формування сучасного юриста.
Наука, як важлива область людської діяльності, що має на меті отримання і систе-матизацію об'єктивних знань про дійсність, володіє складною структурою. Насамперед вона ділиться на природні та суспільні науки за характером досліджуваних нею явищ і процесів. Як відомо, розрізняють три види таких явищ і процесів, інакше - законів, що діють в природі і суспільстві. Природні закони, діючі в природі незалежно від волі і усвідомлення людини з невблаганною регулярністю і сталістю, - предмет вивчення, визначення та позначення таких ес-тественних наук, як фізика, хімія, математика і т.п. Соціальні закони, які діють в суспільстві як поведінка і діяльність багатьох соціально організованих людських мас, але вже з певним ступенем регулярності та ймовірності, і то в певних умовах, - предмет занять суспільних наук. Сюди входить опис, пояснення і передбачення явищ і процесів, що відносяться до людського суспільства, що протікають в цьому суспільстві. Вони і складають сферу інтересів, предмет занять суспільних наук.
У свою чергу суспільні науки також по предмету вивчення діляться на більш дробові сфери наукового знання: соціологію, політичну економію, етику, психологію, естетику, політологію, соціальну сінеретіку і т.д.
До суспільних наук відноситься і юридична наука - область людської діяльності, що вивчає державу і право як самостійні, але органічно взаємопов'язані між собою важливі сфери життя суспільства. Крім того, є й третя група явищ і процесів, яка також позначається поняттям «закон». Це ті закони, які розробляються і приймаються, визнаються спеціально створеними в державі структурами, за встановленою процедурою - парламентами, за-законодавчими зборами, конгресами, думами і т.п. Це - нормативні закони і вивчення їх появи, необхідної якості, реалізації, забезпечення, словом, багатьох пов'язаних з ними характеристик, також предмет спеціальної уваги і турботи юридичної науки.
Як і кожна наука, юридична наука також має своїм завданням отримання нових об'єктивних знань про свій предмет, тобто про державу і право, систематизацію цих знань, опис, пояснення і передбачення на основі відкритих нею соціальних законів різних державно-правових явищ і процесів. Вона користується своїми власними поняттями і категоріями, в яких закріплюються здобуті нею знання про різні сторони державно-правового життя суспільства, про виникнення, розвиток і функціонування таких соціальних інститутів, як держава і право.
Розвиток юридичної науки йде складним шляхом, складаючи перехід від однієї парадигми до іншої, від одного рівня знань до іншого.
Визначається динаміка юридичного знання вічно живим, що розвиваються, що змінюються в часі характером таких соціальних інститутів як держава і право. Зберігаючи свою непорушну основу і характерні ознаки, своє соціальне призначення і соціальну цінність, держава і право протягом тисячоліть виступає перед вченими у всьому різноманітті політичних, структурних, територіальних пристроїв, способів здійснення влади, у всій багатоваріантності взаємодії з особистістю, колективами, суспільством. Рівень юридичних знань все більш підвищується, він наповнюється новими даними про державно-правові явища і процеси, змінюючи і поглиблюючи багато звичні наукові положення та уявлення. Юридична наука має і свою власну структуру, знову ж організовану по предмету вивчення. Її можна представити таким чином:
1. Загальнотеоретичні та історичні науки. Сюди відносяться теорія та історія держави і права, історія політичних і правових вчень, політологія.
2. Галузеві юридичні науки. Це науки конституційного права, державного права, цивільного права, кримінального права, трудового права, сімейного права, цивільно-процесуального права, торгового права, податкового права і т.д.
3. Науки, що вивчають структуру, організацію, порядок діяльності державних органів. Наприклад, організація суду і прокуратури, прокурорський нагляд тощо
4. Науки, що вивчають міжнародне право міжнародне публічне право, міжнародне приватне право, міжнародне гуманітарне право, космічне право, право, що регулює нові способи світових комунікацій, заснованих на сучасних інформаційних технологіях, засобах масової інформації і т.д.
5. Прикладні юридичні науки. До них відносяться судова статистика, судова медицина, судова психіатрія, кримінологія та т.п.
Слід звернути увагу, що до юридичних наук відносяться не державне право, а наука державного права, не громадянське право, а наука цивільного права, не державу і право, а теорія держави і права, т.е . теоретичні знання про державу і право.
Наприклад, саме громадянське право - це сукупність правових норм, їх більш великих об'єднань (наприклад, правових інститутів), які регулюють майнові відносини і пов'язані з ними особисті немайнові відносини. Вивчення цих норм, їх сукупністю - предмет науки цивільного права. Так само йде справа і з іншими галузевими науками.
А наука - це завжди систематизоване знання про якусь області життєдіяльності людського суспільства або про суспільство в цілому. У даному прикладі з цивільним правом це знання про майнові і пов'язаних з ними особистих немайнових відносинах, про норми (правила), які регулюють ці відносини.
Це принципове положення слід засвоїти, з тим щоб не допускати змішання науки та її предмету.
Як видно зі схеми, до загальнотеоретичної частини юридичної науки відноситься теорія государ-ства і права, яка має свій власний самостійний предмет занять, сферу власних наукових інтересів. Цей предмет - насамперед найбільш загальні закономірності виникнення, раз-розвитку і функціонування держави і права.
Отже, теорія держави і права передусім має своїм предметом, тобто вивчає, не які-небудь окремі суспільні закони, що відносяться до окремих сторін держави і права, а саме всю систему цих законів, взятих у комплексі і в найзагальнішому, абстрактному вигляді. Вона, таким чином, вивчає закономірності, загальні для всіх державно-правових явищ і процесів, розглядає державу і право як цілісні соціальні інститути.
Але це зовсім не означає, що предмет теорії держави і права як науки не може включати і вивчення окремого, важливого в конкретно-історичних умовах державно-правового процесу. Наприклад, сучасному російському юристу важливо знати і розуміти зміни, які у нинішньому Російській державі, еволюцію колишнього Радянського держави в нові державні форми. Тому розгляд на теоретичному рівні цих змін, їх осмислення також стає предметом вітчизняної теорії держави і права.
До предмета теорії держави і права можуть бути віднесені не тільки власне державно-правові явища і процеси, а й ті, органічно пов'язані з ними, супутні їм сторони суспільного життя, які дозволяють краще зрозуміти ці явища і процеси, оцінити вплив держави і права на інші соціальні інститути суспільства. Це відноситься до таких сторін суспільного життя, як політична система суспільства, правове та політичне суспільну свідомість, моральний стан суспільства і т.д.
Таким чином, предметом теорії держави і права виступають найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, а також органічно пов'язані з ними і супутні їм інші соціальні явища і процеси.
Сама ж теорія держави і права як юридична наука являє собою систему об'єктивних знань про ці найбільш загальні закономірності і органічно пов'язаних з ними, супутніх явищах і процесах.
Останнім часом по всьому спектру суспільних наук відбувається подальша диференціація наукового знання.
Торкнулася ця тенденція і теорію держави і права. В рамках цієї тенденції у відносно самостійні частини виділилися теорія держави і теорія права.
Попередній підхід, при якому підкреслювалося, що право і за походженням, і за функціями є породженням держави, його інструментом, не витримав випробування часом, прийшов у протиріччя з новими знаннями. Тому виникла необхідність розглядати державу і право не тільки і їх органічного зв'язку, але і як відносно самостійні соціальні інститути.
Теорія держави розглядає найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави. Теорія права, відповідно, вивчає загальні закономірності, відно-сящіеся до правового життя суспільства.
Цей новий методологічний підхід реалізується, як зазначалося вище, і в справжній книзі. Але при цьому враховується, що хоча держава і право є самостійними соціальними інститутами, між ними існували й існують органічні, реальні зв'язки - і в процесах їх виникнення, і в процесах функціонування. Але все це обговорюється тільки в рамках реальних історичних процесів, а не з надуманих і вульгаризованим схемами, які існували на попередньому етапі вітчизняної теорії права і держави.
Крім того, формуються загальна теорія держави, що охоплює теоретико-державні аспекти, характерні для всіх державно-організованих суспільств, і спеціальні теорії держав, що охоплюють особливості державності у тих чи інших народів.
Знання предмета теорії держави і права дозволяє оцінювати її місце і функції в системі наук, які вивчають державу і право. Зрозуміло, кожна юридична наука має свою теоретичну частину, свою систему понять і категорій. Наприклад, наука кримінального права вивчає такі явища, як злочин і покарання, і закріплює на теоретичному рівні принципи і форми цих соціально-правових явищ. А теорія держави і права, вивчаючи і визначаючи основні державно-правові явища і процеси, такі, як держава, право, державна влада, державний орган, правотворчість, правозастосування, правопорушення, юридична відповідальність, правоздатність, дієздатність і т.п., виступає теоретичною базою інших юридичних наук, в тому числі науки кримінального права, дає цим наукам ряд теоретичних відправних положень.
У свою чергу знання про багатьох сторонах державно-правових явищ і процесів теорія держави і права черпає з теоретичних і емпіричних (дослідних) знань інших юридичних наук. Відбувається, таким чином, процес взаємозбагачення і взаємовпливу теорії держави і права та інших юридичних наук.
Теорія держави і права є також методологічною основою для інших юридичних наук. Іншими словами, систему методів, за допомогою яких вивчаються на теоретичному рівні держава і право, творчо використовують і інші юридичні науки, насамперед галузеві.
Особливі взаємозв'язку існують у теорії держави і права з історією держави і права. Історія держави і права вивчає конкретні державно-правові явища і процеси, що розгортаються у просторі та часі, в різних країнах, в різний час. Теорія держави і права узагальнює ці знання, систематизує їх, надаючи їм нове теоретичне якість. Отже, теорія держави і права - це логічне узагальнення конкретно-історичних даних про виникнення, розвиток і функціонування держави і права.
Без осмислення конкретно-історичних даних про державу і право, у відриві від них теорія держави і права стає умоглядною, схоластичної наукою.
Тому принцип історизму є одним з основних принципів теорії держави і права. Цей принцип означає, що державно-правові явища і процеси треба вивчати у розвитку, тобто розглядати те, як виникають держава і право, які основні етапи проходять у своєму розвитку, ніж вони стали в даний час, які їхні подальші перспективи.
 Теорія держави і права - це той логічний рівень знань, який може існувати тільки в нерозривному зв'язку з історичним рівнем знань, узагальнюючи його, очищаючи від подробиць, виділяючи і закріплюючи основні закономірності державно-правового розвитку суспільства.
 Нові фундаментальні історичні дані, новий історичний досвід у соціальній сфері (безпосередньо), в природничо сфері (опосередкований-но) тягнуть і не можуть не спричинити за собою певні уточнення, а в деяких випадках і зміни окремих положень теорії держави і права. Цю взаємозв'язок можна забувати, тому що в іншому випадку теорія держави і права перетворилася б на назавжди встановлений, незмінний, але не відповідає реальній дійсності, набір окремих понять, категорій тощо На жаль, саме таке окостеніння і сталося на попередньому етапі розвитку вітчизняної теорії держави і права, коли вона вся була пронизана марксистсько-ленінської догматикою.
 Принцип історизму тому і володіє методологічною значущістю, що він завжди передбачає наявність конкретно-історично визначеного предмета дослідження, вимагає виділення зв'язків цього предмета і розгляду його розвитку в часі. Причому діапазон часу, який дозволяє робити правильні наукові висновки, збільшується, розширюються і ареали вивчення держави і права. До кінця XX століття діапазон часу в деяких ареалах досягає 10 - 12 тис. років, а в цілому ареал стає загальнопланетне.
 Разом з тим теорія держави і права у взаємодії з історією є самостійною галуззю знань і виконує свої специфічні функції, тобто має самостійні напрямки в дослідницькій діяльності.
 Перш за все це гносеологічна функція, тобто пізнання і пояснення сутності, змісту та форм держави і права, а також інших, органічно пов'язаних з державою і правом явищ і процесів.
 Далі, це - методологічна функція, коли система методів пізнання, що розробляються в теорії держави і права, творчо використовується іншими галузевими юриди-тичними науками.
 Це соціальна (прикладна) функція, коли знання, отримані теорією держави і права, використовується для пророкувань, прогнозів розвитку державно-правових явищ і процесів. Наприклад, як буде еволюціонувати форма держави, який характер візьме політико-правовий режим, чи будуть мати успіх правові реформи, що треба конкретно робити, щоб сформувати правову державу і т.п. Іноді в юридичній літературі цю соціальну (прикладну) функцію теорії держави і права іменують прогностичної. Ця функція може включати як критичний, так і підтримуюче, часом навіть апологетическое зміст по відношенню до тих чи інших сторонах конкретних держав і правових систем. Ті чи інші теоретичні положення використовуються різними соціальними силами або для критики і навіть руйнування існуючих інститутів державності та права, або для їх підтримки, виправдання, розвитку.
 Тому теорія держави і права є об'єктивно вельми полі-тизированной громадської наукою, але, підкреслимо, не кон'юнктурної, пристосованої для тих чи інших конкретних цілей, областю знань, хоча, звичайно ж, спроби пристосувати її під конкретні потреби тих чи інших політиків мали місце в історії державності і права. Цю реальну небезпеку треба чітко бачити і всіляко їй протистояти в розумінні і розвитку теоретичного юридичного знання.
 Дуже важлива й ідеологічна функція теорії держави і права.
 Тривалий час вітчизняна теорія держави і права пропагувала марксистсько-ленінське розуміння державно-правових явищ і процесів, впроваджувала в суспільну свідомість вульгарно-класовий підхід до держави і права, гіперболізуючи при цьому роль насильства, примусу у функціонуванні держави і права, підкреслюючи службовий характер цих соціальних інститутів в руках панівного класу і т.п.
 У сучасній теорії держави і права ідеологічна функція полягає в іншому. З од-ної боку, відбувається відмова від обмежень і догм марксистсько-ленінського етапу розвитку громадської юридичної науки, а з іншого - затвердження загальнодемократичних, гуманістичних ідеалів. Тільки на цьому шляху можливо досягти нового наукового рівня знань і пояснень держави і права, реалізації її справжньої ідеологічної функції.
 В даний час дійсно відбувається еволюція вітчизняної теорії держави і права - перехід від її марксистсько-ленінського змісту і форми, особливо в описі і поясненні держави, до одного з немарксистських напрямів наукового вивчення держави і права. Підкреслимо, процес цей суперечливий і важкий, що вимагає оволодіння новими знаннями насамперед викладачами, аспірантами, студентами громадських вузів.
 Обставини такого переходу мають не суб'єктивний, а об'єктивний характер.
 Сталося збагачення теорії держави і права новими знаннями про походження держави і права, поєднанні класового і загальнолюдського в сутності держави і права. З'явилися нові знання і про функціонування та еволюції соціалістичних держав. По-новому стали осмислюватися сучасні буржуазні держави. З'явилися і нові знання про гуманістичних і демократичних цінностях у розвитку сучасної державності. Стала зрозуміла демократична цінність конституційної законності і верховенства законів у боротьбі зі свавіллям, тоталітаризмом. По-новому постало і питання про соціальне правовій державі як однієї з перспективних і прогресивних цілей розвитку російської державності. По-іншому виглядає і вся проблематика прав і свобод людини, пріоритет прав окремого індивіда, особистості над правами колективних утворень - держави, нації, народу.
 У нових конкретно-історичних умовах відбулася зміна поглядів багатьох суспільствознавців на марксизм-ленінізм, в тому числі на його роль і значення в описі, поясненні і прогнозі державно-правових явищ і процесів.
 Такі, здавалося б, незаперечні на попередньому етапі його положення і догми, як висновок про визначальний класовому факторі у виникненні держави і права, про прямий зв'язок держави і права з суспільно-економічною формацією, про послідовну зміну типів держав-від рабо-власницької до соціалістичного і про соціалістичний типі як вищому, про «відмирання» держави і права та ряд інших, не витримали випробування часом, виявилися неспроможними і утопічними.
 При цьому, однак, треба враховувати, що марксистсько-ленінський етап у розвитку вітчизняної теорії держави і права був обумовлений як рівнем державно-правових знань XIX - початку XX століття, так і конкретно-історичними умовами суспільного життя Росії, політичною боротьбою, іншими об'єктивними і суб'єктивними факторами.
 Особливо це проявилося в поглядах сталінізму і неосталінізму на державу і право. Підкреслення ролі держави як головного знаряддя будівництва соціалізму і комунізму призвело в кінцевому рахунку до становлення тоталітарного, антидемократичного держави, поглинанню державою суспільства і особистості, до появи режиму особистої влади з його свавіллям, масовими порушеннями прав і свобод громадян. Упор на примусову силу держави і права надав каральним державним органам непомірне значення і викликав жахливі форми їх використання для зміцнення режиму особистої влади.
 Визначення головного завдання соціалістичної законності як захисту державної власності (і нічого більше, за визначенням Сталіна) взагалі вивело зі сфери діяльності правоохоронних органів захист прав і свобод людини, відсунуло громадянина на самий задній план державно-правового життя.
 Перелік цей можна було б продовжити, але головне все ж полягає не стільки в критичному осмисленні окремих поло-жений сталінізму і неосталінізму з питань держави і права, скільки в розумінні глибокої соціальної порочності всієї теоретичної державно-правової концепції Сталіна та його однодумців. Довівши до абсурдних, догматичних форм окремі, дуже спірні теоретичні положення Маркса, Енгельса, Леніна (про визначальну роль насильства у розвитку суспільства, про форми і інтенсивності класової боротьби, відмирання класів, про диктатуру пролетаріату, керівної ролі комуністичної партії і т.д.) і, найголовніше, застосувавши ці догми на практиці, Сталін і його прихильники створили тоталітарні соціалістичні держави, заподіявши-рілі неймовірні духовні, матеріальні, моральні страждання народам, у тому числі і російському народу. І, як показав історичний досвід, сталінізм і неосталінізм взагалі дискредитували комуністичні ідеали в житті суспільства, в тому числі і в державно-правовій сфері.
 Позбавляючись від цих догм і положень, сучасна вітчизняна теорія держави і права враховує, що поряд з марксистсько-ленінськими поглядами на державу і право завжди існували й існують немарксистські теорії.
 Вони мають різний зміст, використовують різну методологію, роблять різні висновки про державно-правові явища і процеси. Діапазон їх дуже широкий. Наприклад, щодо функціонування та розвитку права можна виділити кілька концепцій: психологічну, соціологічну, нормативістські, моральну (природно-правову). Виникнення права пояснювали по-різному: теологічна (релігійна) концепція, історична школа права, позитивізм і т.д.
 Велике значення для розуміння сутності і форм демократії, функціонування держави мала і має концепція поділу влади Монтеск'є. Багаті за змістом, яскраві за формою концепції характеризували в XVIII - початку XX століття і російську теоретичну державно-правову думку.
 Основні з цих концепцій будуть детально розглянуті в подальшому, при висвітленні конкретних теоретичних державно-правових питань.
 Тут же треба підкреслити наступне. Тривалий час у рамках марксистсько-ленінської теорії держави і права всі вони відкидалися як ненаукові, ідеалістичні, метафізичні, обслуговуючі інтереси екс-плуататорскіх класів - приклеювалися до них і інші принизливі ярлики.
 Головну задачу ортодоксальні представники марксистсько-ленінської теорії держави і права бачили і бачать в критиці, навіть викритті цих немарксистських теорій.
 Зрозуміло, було б невірним утвер-чекати зараз, що всі ці концепції, що виникли в різні часи, в різних народів, в конкретно-історичних умовах, є безумовно вірними, що їх треба беззастережно приймати, що вони не підлягають критичному осмисленню і т.п .
 Разом з тим сучасна теорія держави і права повинна витягти і з цих теорій все те позитивне, що вони містять, що допомагає глибше по-няти природу таких складних соціальних інститутів, як держава і право, а не відкидати їх з по-роги, як це робилося раніше тільки тому, що вони були немарксистськими. Таким чином, поряд з оновленням повинна існувати і певна наступність у розвитку державно-правової думки.
 Особливо великі зміни в цьому зв'язку відбуваються в методології теорії держа-ви і права.
 Якщо знання предмета теорії держави і права дозволяє чітко відповідати на питання, що вивчає ця наука, то знання методології дозволяє дати відповідь на інший найважливіший по-прос: як наука це робить, за допомогою яких методів і прийомів.
 Справа в тому, що методологія лю-бій науки також не є довільно придуманим, привнесеним ззовні набором способів і прийомів вивчення. Методологія є об'єктивно обумовленою предметом вивчення, що випливає з загальних концептуальних підходів, рівня наукового знання, частиною кожної науки, її істотним елементом. Методологія являє собою систему методів, набір способів і прийомів дослідницької діяльності, знання про них. Але об'єктивно ця система, цей набір задаються природою вивчений одержуваних явищ і процесів, випливає із загального методологічного стану наукового знання, науч-них інтересів.
 Своєю методології об'єктивно вимагає і отримує її сучасна теорія дер-жави і права.
 Це доводиться підкреслити, тому що на попередньому, марксистсько-ленінському етапі свого розвитку вітчизняна теорія держави і права, розділивши всі методи на основний і приватні, використовувала головним чином лише так званий основний метод матеріалістичну діалектику.
 І якби знову ж таки не було догматизації і вульгаризації діалектико-матеріалістичного методу, в такому підході не було б нічого страшного. Адже в рамках цього методу держава і право розглядається як розвиваються, динамічні соціальні інститути. Причини їх розвитку кореняться в матеріальних умовах життя суспільства. Суперечливий характер цього розвитку також визнається матеріалістичною діалектикою.
 Словом, все б нічого, якби цей метод не протиставлявся всім іншим, яким надавалася роль допоміжних, приватних, другорядних методів. І їх применшення позбавляло теорію держави і права знань реальних державно-правових явищ і процесів, надавало їй схоластичний, умоглядний характер, знижувало наукову обгрунтованість її рекомендації. Особливо це стосувалося соціалістичного типу держави, коли невикористання соціологічного, порівняльного, статистичного методів, правового експерименту затушовувало наукові знання про це типі дер-жави, призводило до її необгрунтованої апологетики.
 У свою чергу гіперболізація матеріалістичної діалектики перетворювала методологію в штучні пошуки «сходження» наукового знання від конкретного до абстрактного, до схоластичністю міркуванням про відсутність в соціалістичній державі антагоністичних протиріч і т. д.
 Треба чітко розуміти, що криза соціалістичної ідеї в тому вигляді, в якому вона була здійснена в тоталітарному соціалістичній державі і його правовій сфері, одночасно означав і криза догматизированной матеріалістичної діалектики. Адже, спираючись на такі догми діалектики, як, наприклад, єдність і боротьба протилежностей, Сталін і його однодумці стверджували про нескінченної і все посилюється класової боротьби у соціалістичному суспільстві. Відомо, до яких геноцидним форм боротьби з власним народом навів цей перенос "діалектичного" знання в 20-30-х роках у Росії на процеси колективізації, усунення творчої інтелігенції з суспільного життя і т.п. А що коштували російському суспільству «діалектико-матеріалістичні» твердження про визначальну роль суспільного буття в його співвідношенні з громадським созна-ням, в яких дивовижних, збочених формах взялися приводити індивідуальна свідомість багатьох людей у ??відповідність із соціалістичним тоталітарним буттям. Та й досі положення про те, що «суспільне буття визначає суспільну свідомість», як би спірно воно не було, підміняється розхожим твердженням, що «буття визначає свідомість». При такому підході, по суті, стверджується, що свідомість індивіда (його установки, стереотипи, догми, міфи тощо) повинні визначати тільки те буття, те середовище, в якій він живе. Зрозуміло, немає нічого більш вульгарного, ніж визначення духовного світу конкретної людини виключно його побутовими, в тому числі житловими, трудовими, сімейними умовами. Їх, зрозуміло, не можна ігнорувати, але не можна і зводити виключно до них все різноманіття духовного і морального життя кожної конкретної людини. Крім того, з положення «буття визначає свідомість» можна виводити самі різні, в тому числі і самі нісенітні, вимоги. Але, на щастя, як часто свідомість індивіда не відповідає його конкретному буттю, та й конкретне буття не відповідає індивідуальній свідомості.
 Але головне полягало все ж у тому, що під вульгаризували і пронумеровані Сталіним у «Короткому курсі ВКП (б)» догми матеріалізму і діалектики підганялася і методологія всіх інших наук, у тому числі і юридичної науки. При цьому ігнорувалися багато напрямків і oco-бенности методології теорії держави і права.
 А адже широке використання тільки одного порівняльного методу, при якому йде зіставлення правових систем, галузей права та інших структурних елементів державно-правового життя різних товариств, відразу б показало, які прогалини, недоліки та упущення існують при соціалістичній державі у сфері захисту прав і свобод громадян . Правдива правова статистика відразу б дозволяла на основі її аналізу та узагальнення отримати наукові знання про причини і формах правопорушень, переважно репресивної ролі правоохоронних органів і т.д. Соціологічний метод дозволив би встановити і виміряти роль соціальних факторів, їх вплив на державно-правовий розвиток суспільства.
 Тільки в 70-80-х роках становище з методологією юридичної науки дещо змінилося: були зроблені серйозні зусилля ряду вчених-юристів підняти методологічну основу вітчизняної теорії держави і права за рахунок активного і широкого використання соціологічного та статистичного методів при вивченні ефективності дії права. Отримали розвиток і цей період і погляди про необхідність використовувати кібернетичний метод, правовий експеримент і ряд інших.
 Теорія держави і права тісно пов'язана і з такими суспільними науками, як філософія, соціологія, політична економія, політологія, етнографія - і зв'язок цей головним чином проходить саме в методологічній сфері наукового пізнання. Тому використання соціологічного, порівняльного, формально-логічного методу суттєво збагачує методологію теорії держави і права.
 Правовий експеримент - досвідчена перевірка закону на обмеженій території - використовували у правотворчості Росії ще в XIX столітті. Зрозуміло, може бути корисним і творче використання матеріалістичної діалектики - важ-ного методологічного арсеналу філософії. Також значимо було б використання кібернетичних методів (наприклад, підхід до керованим процесам з урахуванням зворотного зв'язку, обов'язкового відпо-наслідком «розмаїття» керуючої і керованої систем і т.п.). Але в даний час відбувається і подальший процес посилення власне методологічної бази теорії держави і права.
 По-перше, треба враховувати, що наука має свої власні, притаманні лише їй методи пізнання державно-правової дійсності, вона починає висувати їх на передній план, розвивати і вдосконалювати.
 Одним з таких методів є догматичний (від «догма» - правило, встановлене положення), або формально-логічний метод. Він особливо хороший при вивченні нормативних сторін правових систем (законів та інших нормативних актів, їх системи). Цей метод дозволяє виявити невідповідність тих чи інших правових норм реаліям суспільного життя, протиріччя правових актів між собою і т.д. І, отже, дозволяє на науковій основі поставити питання про прийняття нових законів, зміну або скасування діючих правових актів.
 По-друге, теорія держави і права поступово починає вбирати і методологію, що йде від синергетики - формується нової науки про мимовільних, самоорганізаційних, випадкові процесах. Ці методологічні ідеї дозволяють краще зрозуміти різні процеси самоврядування та управління в державно-правовій сфері, особливо при розвитку демократичних засад у місцевому самоврядуванні, в структурі виконавчої влади. Нові дані про конструктивну роль випадку в суспільному розвитку глибоко пояснюють суб'єктивний фактор в державно-правового життя суспільства, дозволяють поряд з закономірними причинно-наслідковими зв'язками враховувати і випадкові, імовірнісні зв'язку.
 По-третє, теорія держави і права, посилюючи свою матеріалістичну методологію, позбавляється від вульгарізованной ідей про вирішальний вплив економічного базису на всі сторони держави і права. Вона починає залучати в свій методологічний арсенал знання про роль екологічного чинника в житті суспільства, в тому числі вплив багатьох природних процесів на державно-правове життя, розкриває глибоку взаємозв'язок не лише держави та суспільно-економічного ладу, а й держави та екології. У теорії держави і права вимоги сучас-ного екологічного імперативу (збереження сфери проживання людини) починають переломлюватися в оцінці багатьох державно-правових явищ і процесів з цього, екологічному, критерієм.
 Таким чином, можна зробити висновок, що метод теорії держави і права являє собою об'єктивно існуючу велику сукупність (систему) способів і прийомів, за допомогою яких пізнається предмет цієї науки.
 На цій новій багатогранної методологічній основі і формиру-ється принцип науковості у вивченні держави і права. Цей принцип передбачає позбавлення від міфотворчості, утопізму і вульгаризма, стверджує примат об'єктивного наукового знання над сю-хвилинними інтересами тих чи інших класів, соціальних груп чи окремих вчених. Наукова ис-тина при описі, поясненні та прогнозуванні державно-правових явищ і процесів повинна бути понад усе. Тільки так розкривається сучасний зміст принципу науковості.
 У цій своїй якості принцип науковості протистоїть так званим принципом партійно-сти, який тривалий час оголошувався основним принципом марксистсько-ленінської теорії держави і права.
 Стверджувалося, що тільки та теорія держави і права буде науковій, яка буде підходити до держави і права з позиції інтересів робітничого класу, програмних положень комуністичної партії, тому що ці класові інтереси виражають основні тенденції суспільного розвитку, а програмні положення містять об'єктивні наукові знання, отримані марксизмом у державно-правовій сфері, їх вищий і за кінчений науковий рівень.
 Зрозуміло, держава і право, ці дійсно соціальні інститути, органічно пов'язані і за походженням, і по розвитку з різними класовими інтересами, представляють арену зіткнення і узгодження соціальних, класових, національних інтересів. Але зводити тільки до цих інтересам і положенням, їх відбиваючим, сутність держави і права, як це робилося в марксистсько-ленінської теорії держави і права, було б принципово невірно.
 По суті, вся марксистсько-ленінська державно-правова концепція була ідеологізі-рована, базувалася на принципі партійності, на тому рівні догматізірованних конкретно-історичних знань, який був характерний для XIX - початку XX століття, відповідав умовам політичної боротьби. Зрозуміло, взагалі відмовитися від зв'язку теорії держави і права з узагальненням і осмисленням ролі класів і партій у виникненні та розвитку держави і права також було б невірним.
 Але на сучасному етапі розвитку теоретичного знання неспроможність принципу партійності, який вимагав оцінки тих чи інших положень теорії держави і права в залежності від того, чи потрібно це було, чи вигідно це було суб'єктивно витлумачувати інтересам робітничого класу, комуністичної партії, стала абсолютно очевидною.
 Словом, отримання об'єктивно достовірного знання - така та основна методо-логічне завдання, яке стоїть зараз перед теорією держави і права і починає реалізуватися в її дослідницької діяльності. Необхідно відзначити також, що нове, сучасний стан теорії держави і права дозволяє їй виступати потужним засобом формування нового юриди-чеського світогляду російського суспільства, настільки необхідного йому в умовах політичних, еко-номічного і правових реформ. Теорія держави і права також сприяє і формуванню рос-сийского юриста в дусі демократичних, гуманістичних тенденцій і традицій, необхідної політичної і правової культури. Без спеціально підготовлених юристів не може функціонувати правова система - це знали ще в Стародавньому Римі. І для сучасної російської дійсності ця проблема стає особливо актуальною. Тільки юрист, ерудований, має міцні правові базові знання, орієнтовані на демократію, соціально орієнтовану ринкову економіку, на захист прав і свобод людини, буде в змозі продуктивно працювати в сучасному світі. І не випадково професія юриста стала найпрестижнішою серед молоді - їй віддає нині перевагу значна частина вступників до вузів.
 Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Глава перша. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЯК про-громадської НАУКА"
  1.  Глава четвер-тая. ХАРАКТЕРИСТИКА І ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВИ
      Питання про сутність держави. Держава як політична, структурна і територіальна організа-ція класового суспільства. Общесоциальное і класове в сутності держави. Зв'язок державного-ва з соціально-економічним ладом. Типологія держави. Формаційний і цивилизацион-ний підходи та їх сучасна оцінка. Рабовласницька, феодальна, буржуазна, социалисти-чеський держава.
  2.  Глава дев'ятнадцята. Правомірної поведінки, ПРАВОПОРУШЕННЯ І ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
      Право і поведінку. Поняття правомірної поведінки. Види правомірної поведінки. Поняття правопорушення. Ві-ди правопорушень. Соціальна природа і причини злочинності. Соціальна відповідальність-ність та її види. Юридична відповідальність та її види. Звільнення від юридичної відповідальності. Презумпція невинності. У попередніх темах неодноразово згадувалося «пра-вило поведінки» як синонім
  3.  Глава друга. ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ
      Первісне суспільство. Влада в первісному суспільстві, організація та форми її здійснення. Перехід від присвоює до виробляє економіці («неолітична революція») як фактор соціального розшарування суспільства, появи класів, власності, держави. Закономірності виникнення держави. Міста-держави. Держава як соціальний інститут, що забезпечує виробляє економіку.
  4.  Глава шоста. ФУНКЦІЇ І забезпечує їх СТРУКТУРНА ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВИ
      Поняття, зміст і ознаки функції держави. Общесоциальное, класове і національне у функціях держави. «Вічні питання» життя суспільства і функції держави. Еволюція функцій держави. Класифікація функцій. Структура держави, що забезпечує виконання функцій. Система органів держави. Державний апарат. Бюрократія і функції держави. Функції держави,
  5.  Глава восьма. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
      Виникнення Російської держави. Різні типи і форми держави в історії Росії. Поняття російської державності, основні характеристики. Соціально-політичні та ідеологічні передумови виникнення Радянської держави. Етапи розвитку радянського суспільства і Радянського дер-жави. Радянська форма правління та її еволюція на сучасному етапі. Основні зовнішні та внутрішні
  6.  Глава дев'ята. ТЕОРІЯ ПРАВА ЯК ЮРИДИЧНА НАУКА
      Теорія права і теорія держави. Предмет і методологія теорії права. Теорія права в системі суспільних наук. Загальна теорія права. Спеціальні теорії права. Теорія права і галузеві юридичні науки. Функції теорії права. У другій частині, присвяченій теорії права, розглядаються з урахуванням сучасного рівня юридичного знання функціонування та розвиток такого яскравого і складного соціального
  7.  Розділ двадцять перший. ПРАВО І ОСОБИСТІСТЬ
      Коеволюція права і людини. Поняття особистості. Свобода особи і право. Права і свободи людини і громадянина, їх система. Правовий статус і реальні положення особистості. Особистість і законність. Внутрішньодержавна і міжнародно-правовий захист прав і свобод людини і громадянина. Держава і особистість. Важлива тема теорії права виникає з роздумів про ідеали, про глобальної мети права, його
  8.  1.Економіка і соціальна структура
      Розвиток капіталізму в Росії та інших країнах породило проблему його типології. Сучасна методологія розгорнула цю проблему в концепцію трьох ешелонів. Відповідно до цієї концепції можна говорити про три моделі (ешелонах) розвитку світового капіталізму: - ешелон розвиненого, класичного капіталізму - Англія, Франція, США, Канада, Австралія; - ешелон становлення буржуазних відносин в переплетенні з
  9.  ГЛАВА 1. З історії арбітражного судоустрою та судочинства
      Дозвіл торгових та інших господарських спорів упорядочивалось у міру створення та розвитку системи судових установ. Їх специфіка визначалася історичними умовами і національними традиціями в становленні правових систем різних держав. Особливі торгові суди були ще в Стародавньому Римі. У договорах між римлянами і латинами встановлювалися правила, за якими позови в ярмаркових
  10.  Розділ 1 РОЛЬ І МІСЦЕ ПРОКУРАТУРИ В СУСПІЛЬСТВІ ЯК Суб'єкта КОНТРОЛЬНО-Наглядової ВЛАДІ
      Суспільні Перетворення в сучасній Україні відбуваються Вкрай непросто и мают суперечлівій характер. Становище ще більш ускладнюється тоді, коли робляться СПРОБА перенести на вітчизняний грунт Безумовно Позитивні здобуткі Світової и європейської по-літіко-правової думки, без урахування СУЧАСНИХ реалій України. Це Твердження ПОВНЕ мірою можна застосуваті до реалізації принципу поділу ДЕРЖАВНОЇ
енциклопедія  бабка  баранина  биточки  по-угорськи