| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Поняття і види міжнародного комерційного арбітражу |
||
|
Одним з найважливіших інститутів сучасного міжнародного приватного права є міжнародний комерційний арбітраж. Маючи тривалу і багатогранну історію свого правового розвитку, міжнародний комерційний арбітраж перетворився до теперішнього часу в широко відомий і часто використовуваний інструмент врегулювання зовнішньоекономічних спорів цивільно-правового характеру поряд із судовою процедурою 1. Більш того, в порівнянні з судовим розглядом міжнародних комерційних спорів арбітраж має цілий ряд переваг, які неодноразово підкреслювалися як в зарубіжній, так і у вітчизняній юридичній літературі. По-перше, використовуючи арбітражну процедуру розгляду спору, сторони міжнародного комерційного контракту можуть довірити вирішення їх розбіжностей арбітрам, які будуть обрані ними самими; оскільки сторони знаходяться в різних державах, законодавство яких часом виходить з правових концепцій, що мають у своїй основі різні традиції і культуру , вони зазвичай не схильні звертатися до національних судів, хоча в більшості держав спеціальні комерційні суди функціонують добре і ефективно відправляють правосуддя. По-друге, сторони віддають перевагу завершеності, а не педантичною юридичної чіткості. Арбітражне рішення є, принаймні в принципі, остаточним, судове ж справа може бути передана в апеляційну інстанцію, а потім і у вищестоящу, і до того, як по справі буде винесено остаточне рішення, може пройти дуже багато часу. По-третє, арбітраж проходить за закритими дверима- 6 Дмитрієва Г., Філімонова М. Міжнародне приватне право. Чинні нормативні акти. М., 1999. С. 520-530. Ми, а не у відритому судовому засіданні, що за певних обставин стає очевидним преімуществом2. Міжнародний комерційний арбітраж - це третейський суд, постійно діючий або спеціально створений в кожному конкретному випадку, основною метою якого є розгляд і вирішення по суті міжнародної комерційної суперечки в певній процесуальній формі шляхом винесення обов'язкового для сторін спору рішення . Сутність арбітражу полягає в тому, що він має третейське природу, тобто формується на підставі угоди між сторонами, за їх безпосередньої участі і під їх контролем. У цьому сенсі можна стверджувати, що арбітраж є інститутом, повністю протилежним інституту державних судів, які представляють собою органи судової системи будь-якої держави. Міжнародний комерційний арбітраж створюється для вирішення особливої категорії спорів, а саме спорів, що носять комерційний характер, тобто випливають з цивільно-правових і головним чином торгових угод, а також включають у себе «іноземний елемент» в тій чи іншій формі. У науці міжнародного приватного права досить довго велися дискусії про юридичну природу арбітражу і його місце в системі юрисдикційних органів 3. Проаналізувавши висловлені ученими думки з даного питання, можна виділити як мінімум три різні точки зору. 1) Договірна концепція юридичної природи арбітражу в якості головного аргументу призводить твердження про те, що арбітражна угода, що лежить в основі передачі спору на вирішення до арбітражу, являє собою звичайний цивільно-правовий договір. Предметом такого договору виступає вибір сторонами виду арбітражу, часу і місця проведення арбітражного розгляду, визначення самої процедури ар- 7 Більш докладно про це див: Комаров А.С. Міжнародні угоди в області зовнішньоекономічного арбітражу / / Закон. 1995. № 12. С. 50-54. Арбітражного розгляду і матеріального права, що підлягає ного застосування арбітрами. У силу того що в основі арбітражної угоди лежить воля сторін передати спір на вирішення до арбітражу, договірний характер такої угоди визначає договірну природу самого арбітражу. Визнання арбітражної угоди як цивільно-правового договору, що містить елементи матеріального характеру і регульованого матеріальним правом, дозволяє стверджувати про можливість постановки колізійної проблеми (наприклад, з питань про форму арбітражної угоди, підстави його недійсності, правосуб'єктності сторін такої угоди), що створює передумови для застосування іноземного права. Процесуальна концепція передбачає визнання арбітражу як особливої форми правосуддя, здійснюваного від імені держави. Арбітражна угода в цьому контексті розглядається лише як угода процесуального характеру, основною метою якого є виключення юрисдикції держав-ного суду. Елемент державності прихильники даної концепції бачать у тому, що ряд питань арбітражного процесу може бути дозволений тільки за участю державних судових органів. До їх числа належать питання, пов'язані з визнанням арбітражної угоди юридично дійсним, з визначенням компетенції арбітражу, із здійсненням визнання і виконання арбітражного рішення. При вирішенні цих питань застосовуватиметься право тієї держави, на території якого відбувається арбітражний розгляд або до суду якого зроблені відповідні звернення. На практиці така кваліфікація вищезазначених дій як про-процесуальних тягне за собою неможливість застосування іност-ранного права і, отже, застосування лише відповідного внутрішньодержавного (національного) права, що виключає постановку колізійної проблеми. Змішана концепція поєднує в собі основні положення двох попередніх концепцій і розглядає арбітраж як самостійний інститут, що включає в себе і матеріально-правові, і процесуально-правові елементи. Такий підхід дозволяє забезпечити застосування не тільки власного права тієї держави, де відбувається арбітражний розгляд, а й відповідного іноземного права, до якого відсилає застосовна коллизионно-правова норма. У цьому випадку можна говорити про ситуацію розщеплення колізійних прив'язок, коли до єдиного арбітражної угоди застосовуватиметься комплекс колізійних норм щодо форми угоди або інших умов його дійсності, правосуб'єктності сторін і т. д. У той же час питання взаємовідносин арбітражу і державного суду (наприклад , допустимість спору в якості предмета арбітражного розгляду, ухвалення забезпечувальних заходів, приведення у виконання арбітражного рішення) будуть вирішуватися на підставі процесуального права тієї держави, на території якого має місце арбітражний розгляд, або тієї держави, де запитується виконання арбітражного рішення. Нью-Йоркська конвенція 1958 про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень, що носить універсальний характер і об'єднує в числі учасників понад 120 держав; Європейська конвенція 1961 р. про міжнародний комерційний арбітраж, широко відома в російській юридичній літературі як Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж; Європейська конвенція 1966 р., що встановлює Однаковий закон про арбітраж, прийнята і діє в рамках Ради Європи 4; Міжамериканська конвенція 1975 про міжнародному ком-комерційному арбітражі, діюча у великій групі латіноа-меріканскіх держав, і цілий ряд інших конвенцій. Національне законодавство представлено внутріго-жавними актами (зазвичай законами) про міжнародний комерційний арбітраж. У Росії в даний час існує і застосовується Закон РФ «Про міжнародний ком-комерційному арбітражі» від 7 липня 1993 г.5 (надалі - Закон 1993 р.). Цей закон був розроблений у відповідності з основними положеннями Типового закону ЮНСІТРАЛ 1985 р., що прямо підкреслюється в його преамбулі. У зв'язку з цим слід особливо відзначити роль нормативних документів неюридичного характеру в системі джерел права, що регулюють діяльність міжнародного комерційного арбітражу. До їх числа відносяться не тільки вищезгаданий Типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж 1985 р., розроблений під егідою і в рамках ЮНСІТРАЛ, але і Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ 1976 р., а також Арбітражний регламент ЄЕК ООН 1966 р., що передбачають порядок формування і функціонування « ізольованого арбітражу ». За своєю природою дані документи не носять юридично обов'язкового характеру, а мають лише рекомендаційний характер. Проте їх велика значущість і філігранна техніка юридичної мови зумовили широку застосовність цих документів на практиці. Національні закони різних держав про міжнародний комерційний арбітраж, розроблені на підставі Типового закону ЮНСІТРАЛ 1985 р., дозволяють говорити про уніфікацію між-народного приватного права в даній області на внутрішньодержавному рівні. Втілившись у норми національного законодавства, положення Типового закону набувають юридично обов'язковий характер і, крім того, є уніфікованими за своєю суттю. Що ж до норм Арбітражних регламентів, то їх практичне застосування обумовлене прямим відсиланням до їх положень в арбітражній угоді між сторонами. У цьому випадку процедура арбітражного розгляду і всі питання, пов'язані з нею, будуть дозволені тільки на підставі цих регламентів. Як приклад розглянемо більш докладно структуру та зміст Європейської конвенції 1961 р. про зовнішньоторговельний арбітраж 6 і Закон РФ «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 7 липня 1993 р. Європейська конвенція 1961 р. була розроблена під егідою Європейської Економічної Комісії ООН (ЄЕК ООН) і прийнята в Женеві за участю не тільки європейських держав, але і деякими країнами з інших континентів. В даний час до складу її учасників входить близько 30 держав, у тому числі і Росія як правонаступниця СРСР. Конвенція включає преамбулу, 10 статей і додаток, регулюючи цілий ряд важливих питань, що стосуються арбітражного розгляду міжнародних комерційних спорів: - можливість для публічно-правових юридичних осіб звертатися до арбітражу; право іноземних громадян бути арбітрами; відвід арбітражного суду з непідсудність; підсудність державним судам; - вибір права, що підлягає застосуванню арбітрами при вирішенні спору по суті; - винесення мотивованого рішення; - підстави оголошення арбітражного рішення недійсним. Європейська конвенція 1961 р. дає визначення основних понять, що відносяться до міжнародного комерційного ар-бітражу, в тому числі понять арбітражу та арбітражного злагоди-шення (ст. I). Велике практичне значення мають положення, що регулюють формування арбітражу у випадку, коли сторо-ни передбачили розгляд спорів не в постійно дійству-ющем арбітражному органі, а в «ізольованому» арбітражі, створюваному тільки для вирішення конкретної справи. Конвенцією передбачена важлива роль в «ізольованому» арбітражі голови компетентної торгової палати, який виконує такі важливі функції (п. 4 ст. IV): призначає одноособового арбітра, якщо це було узгоджено сторонами, арбітра-голови , суперарбитра або третього арбітра; виробляє заміщення арбітра (або арбітрів) у відповідних випадках; 3) встановлює місцезнаходження арбітражного суду; Ерпилева Н. Указ. соч. С. 26. 4) встановлює або безпосередньо, або шляхом посилання на регламент-якого постійного арбітражного органу правила процедури, яких повинні дотримуватися арбітри, якщо останні за відсутністю домовленості між сторонами самі не встановили правил своєї процедури. Крім голови компетентної торгової палати дані функції може також виконувати і спеціальний комітет, склад і характер діяльності якої визначено в Додатку до конвенції. У разі, коли сторона бажає вдатися до допомоги спеціального комітету, вона повинна направити своє прохання Виконавчому секретарю ЄЕК ООН. Конвенція закріпила ієрархію колізійних норм, якими слід керуватися при виборі підлягає застосуванню матеріального права. По-перше, відповідно до принципу автономії волі сторони в суперечці можуть на свій розсуд встановлювати за загальною згодою право, підлягає застосуванню арбітрами при вирішенні спору по суті. По-дру-яких, якщо не мається вказівок сторін про що підлягає застосований-нию праві, арбітри застосовуватимуть закон, встановлений відповідно до колізійної нормою, яку арбітри вважатимуть у цьому випадку застосовної (п. 1 ст. VII). Російський Закон «Про міжнародний комерційний арбітраж», розроблений на підставі Типового закону ЮНСІТРАЛ і прийнятий в 1993 р., складається з преамбули, 36 статей та двох додатків, представляючи собою дуже об'ємний і детальний документ. Закон включає в себе положення, що регулюють: арбітражні угоди; склад арбітражу і його компетенцію; ведення арбітражного розгляду і його припинення; - винесення арбітражного рішення та підстави для його оскарження; - визнання і приведення у виконання арбітражних рішень. Російський закон дає визначення основних понять, що відносяться до міжнародного комерційного арбітражу, зокрема понять арбітражу, третейського суду та суду (ст. 2). Слід зазначити повний збіг визначень арбітражу в російському законі і в Європейській конвенції 1961 р. Обидва документи розуміють під арбітражем будь-який арбітраж незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою. Закон наділив суттєвими повноваженнями Президента Торгово-Промислової палати РФ (ТПП РФ), які особливо важливі при розгляді спору в «ізольованому» арбітражі на території Росії. До них відносяться повноваження з призначення арбітра або суперарбитра (п. 3-4 ст. 1); щодо відведення арбітра (п. 3 ст. 13); по припиненню повноважень (мандата) арбітра (п. 1 ст. 14). Неважко помітити, що й ці положення перегукуються з відповідними нормами Європейської конвенції 1961 р. Що ж до вибору застосовного права, то правила російського закону майже дослівно відтворюють текст ст. VII конвенції. В силу вказівок російського закону арбітраж вирішує спір згідно з такими нормами права, які сторони обрали як застосовуються до суті спору. За відсутності будь-якої вказівки сторін арбітраж при-змінює право, визначене згідно з колізійними нормами, які він вважає застосовними. У всіх випадках арбітраж приймає рішення відповідно до умов договору та з урахуванням торгових звичаїв, що стосуються даної угоди (ст. 28). Найбільш суттєвим аспектом юридичної природи арбітражу виступає його недержавний характер, що дозволяє відрізнити його від державного суду. Арбітраж - це третейський суд, компетентний розглядати спір тільки в разі наявності арбітражної угоди між сторонами, тобто у разі явно вираженої згоди обох сторін. Суд - це орган судової системи держави, який наділяється компетенцією в силу законодавства, в силу прямої вказівки національного права, а не в силу угоди сторін. Особливо рельєфно розходження в юридичній природі цих юрис-дикційна органів проявляється в тих випадках, коли погоджувальної характеру арбітражу недостатньо для вирішення окремих процесуальних питань. У цьому випадку в наявності пряма залежність арбітражу від державного суду, яка виражається в законодавчому закріпленні за арбітражем права звертатися до суду в певних ситуаціях. Закон 1993 закріплює п'ять підстав, за якими під час арбітражного розгляду можна звернутися до суду з проханням про вчинення юридично значимих дій. До них належать такі підстави: будь-яка сторона арбітражного розгляду вправі звернутися до суду з проханням про вжиття заходів щодо забезпечення позову. Винесення судом ухвали про вжиття таких заходів не є несумісним з арбітражною угодою (ст. 9); будь-яка сторона арбітражного розгляду вправі об-ратіться до суду з проханням про прийняття рішення за постановою арбітражу про те, що він має компетенцію. Суд може визнати клопотання сторони необгрунтованим і відхилити його або ухвалити, що арбітраж некомпетентний розглядати спір по суті (п. 3 ст. 16); будь-яка сторона арбітражного розгляду, а також сам третейський суд має право звернутися до суду з проханням про сприяння в отриманні доказів. Суд може виконати це прохання, керуючись правилами, що стосуються забезпечення доказів, в тому числі судових доручень (ст. 27); сторона, проти якої винесено арбітражне рішення, вправі його оскаржити в суді шляхом подання клопотання про скасування такого рішення. Клопотання про скасування не може бути заявлено після закінчення трьох місяців з дня одержання стороною, що заявляє це клопотання, арбітражного рішення. Рішення може бути оскаржене лише з підстав, чітко зазначеним у законі, перелік яких є вичерпним (ст. 34); сторона, на користь якої винесено арбітражне рішення, має право клопотати перед судом про його визнання і приведення у виконання незалежно від того, в якій країні воно було винесено (ст. 35). З усього вищевикладеного випливає, що державний суд і комерційний арбітраж являють собою самостійні юрисдикційні органи, що мають різну юридичну природу. На практиці це розходження виявляється в тому, що цілий ряд питань процесуального характеру, що виникають у ході арбітражного розгляду, може бути дозволений за безпосередньої участі державного суду з використанням його владних повноважень. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "1. Поняття і види міжнародного комерційного арбітражу" |
||
|
||