| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
6. Право установи на самостійне розпорядження отриманими доходами |
||
|
Особливістю правового становища установи як фінансується власником некомерційної організації є можливість здійснення ним "приносить доходи" (тобто підприємницької) діяльності відповідно до установчих документами, тобто із закріпленим у них дозволом власника. Отримані від ведення такої діяльності доходи і придбане за їх рахунок майно надходять у самостійне розпорядження установи і враховуються ним на окремому балансі (п. 2 ст. 298 ЦК). Дане правило закону обумовлене широко зустрічаються в практиці недоліками фінансування власниками, насамперед публічними, всіх необхідних потреб створених ними установ. Цим і викликана необхідність більш широкої участі установ-невласника у майновому обороті в ролі, дуже близька до ролі унітарних підприємств. У зв'язку з реалізацією зазначеної можливості установа отримує два види майна, закріплених за ним на різному правовому режимі і навіть по-різному оформлених. Одна частина майна установи, отримана ним від власника за кошторисом, знаходиться у нього на праві оперативного управління. Інша частина, "зароблена" самим установою і враховується на окремому балансі, надходить у його "самостійне розпорядження". Чи можна вважати це "розпорядження" особливим речовим правом, існуючим поряд з правами оперативного управління та господарського відання? 1 При відповіді на це питання слід враховувати як зазначені раніше ознаки обмежених речових прав, так і підхід законодавця до оформлення розглянутого права. Вперше "право самостійного розпорядження" установою отриманими ним доходами і придбаним за їх рахунок майном з'явилося в п. 4 і 5 російського Закону про власність 1990 р. У п. 2 ст 48 Основ цивільного законодавства 1991 р. було прямо зазначено, що дане майно належить установі на праві повного господарського веденія2. Такий підхід ясно показав небажання законодавця штучно створювати нові обмежені речові права, не відомі звичайному майновому обороту. 1 Така думка висловлена Ю К Толстим (см Цивільне право Ч 1 Підручник / За ред Ю К Толстого, А П Сергєєва З 288,357) Не випадково також ніде у ЦК не розкривається зміст цього права, а правила про нього поміщені в гол. 19 ГК, прямо під заголовком "Право господарського відання, право оперативного управління" і не містить правил про жодні інших речових правах. А адже перелік речових прав на відміну від прав зобов'язальних є закритим і не може включати права, зміст яких прямо не розкрито законом. Необгрунтованим тому представляється розгляд даного права в якості особливого, самостійного речового права. У судово-арбітражній практиці є погляд, згідно з яким право оперативного управління установи щодо отриманого в результаті самостійної діяльності майна "розширено" законом за рахунок правомочності самостійного розпорядження ним (і яке насправді теж є обмеженим) 1. Інакше кажучи, "право самостійного розпорядження" розглядається, по суті, як ще один різновид права оперативного управління, суб'єкт якого в даному випадку набуває деякі додаткові правомочності щодо частини закріпленого за ним майна. Але при цьому засновник-власник відповідно до п. 2 ст. 120 ГК несе субсидіарну відповідальність за всіма зобов'язаннями своєї установи при недоліку в останнього грошових коштів (а отримане за рахунок самостійних доходів майно також стає, отже, заброньованим від стягнення кредиторів, з чим, по суті, навряд чи можна погодитися). На жаль, не цілком чітке формулювання п. 2 ст. 298 ЦК дає підстави і для такого підходу. При його прийнятті установи отримують вельми пільговий режим щодо самостійно придбаного ними майна, а субсидіарну відповідальність їх засновників - власників істотно розширюється. Такий стан можна було б визнати досить вигідним як для самих установ, так і для їх кредиторів, якщо б у ролі засновників у переважній більшості випадків не виступали публічні власники з бюджетними коштами як основним об'єктом можливого стягнення. Це положення також змушує засумніватися в обгрунтованості даного підходу. Викладене приводить до висновку, що розглядається право в дійсності є правом господарського відання. Тому до права установи на отримане ним зазначеним чином майно повинні застосовуватися правила ст. 295 ГК. Це означає, що даним майном установа самостійно відповідає за боргами, що виникли у зв'язку з його участю в приносить доходи діяльності. У таких відносинах не повинні застосовуватися обмеження, що стосуються можливості звернення стягнення за боргами установи тільки на його грошові кошти, але відсутній і субсидіарну відповідальність засновника-власника. Об'єктом стягнення кредиторів установи тут, отже, може бути будь-яке майно, отримане установою від участі у зазначеній діяльності та відокремлений перш за все для цих цілей на окремому балансі. Отже, правовий режим майна установи диференційований в рамках двох прямо передбачених законом для таких ситуацій обмежених речових прав. Додаткова література Копилов А. В. Будова на чужій землі: від суперфіцію до права забудови / / Цивільне право при переході до ринку. М., 1995; Суханов Е. А. Розвиток інституту речових прав при переході до ринку / / Цивільне право при переході до ринку. М., 1995; Толстой Ю. К. Власність і оперативне управління / / Проблеми цивільного права. Л., 1987; Хохлов С. А. Право власності та інші речові права / / ВВАС РФ. 1995. № 8; Шершеневич Г. Ф. Підручник російського громадянського права (з видання 1907 р.). М., 1995 ( § 18-22, 27-29). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 6. Право установи на самостійне розпорядження отриманими доходами " |
||
|
||